Постанова № 27786918, 27.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2012 року 08:19 № 2а-13763/12/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідіал»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Корніюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Буліменко Є.В. (довіреність № б/н від 18.09.2012 р.)

від відповідача: Оксентюк О.С. (довіреність № 204/9/10-009 від 16.03.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 27.11.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідіал»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2011 р. по справі № 2a-16405/10/2670 (суддя Пащенко К.С.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 р. в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Ідіал» було відмовлено повністю.

Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.09.2012 р. було частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідіал», скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 р., а справу № 2a-16405/10/2670 направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Зважаючи на викладене, після скасування судового рішення, справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідіал»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, було присвоєно новий № 2a-13763/12/2670, та згідно з протоколом розподілу справ між суддями від 08.10.2012 р. повторно розподілено на новий судовий розгляд на суддю Добрянську Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було прийнято для нового судового розгляду справу № 2a-13763/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідіал»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні 13.11.2012 р. представник позивача позовні вимоги (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 07 грудня 2010 року) підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000642307/0 від 26.10.2010 р., № 0000652307/0 від 26.10.2010 р., № 0000642307/1 від 22.11.2010 р., № 0000652307/1 від 22.11.2010 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час здійснення перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість на суму 70 659,00 грн., та вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо заниження податку на прибуток у розмірі 88 325,00 грн., оскільки висновки відповідача про нікчемність договору № 08/07/09 від 08.07.2009 р., укладеного між позивачем та ТОВ «ПСГ»є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак позивачем на підставі належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних) було правомірно включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту, суми коштів, сплачені зазначеному контрагенту ТОВ «ПСГ», відносно якого відсутній вирок суду, а товарність операцій (рух активів) підтверджується також подальшим продажем товару, придбаного в ТОВ «ПСГ», іншим суб'єктам господарювання.

Крім того в обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на тому, що під час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача ТОВ «ПСГ»був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, правовідносини відбувалися на підставі договору, виконання якого та сплата коштів за яким підтверджується відповідними банківськими виписками.

На стадії судових дебатів судом оголошувалась перерва до 27.11.2012 р.

В судовому засіданні 27.11.2012 р. представник відповідача проти позову заперечив та в судових дебатах просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач наголосив на тому, що оскільки висновком експерта сектору по забезпеченню експертно-криміналістичної роботи Оболонського РУ НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві № 869 від 19.10.2009 р. було встановлено факт підписання від імені ТОВ «ПСГ»реєстраційних документів та документів податкової звітності від імені засновника та директора ОСОБА_4, а також від імені засновника та директора ОСОБА_5 - різними особами, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 р. - такі первинні документи контрагента (зокрема податкові накладні) не можуть вважатися належними та допустимими доказами фактичності здійснення господарських операцій, а відповідно не можуть бути підставою для включення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши рішення судів з даного спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.10.2010 р. за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ «Ідіал»з питань правових відносин з ТОВ «"ПСГ»за липень, вересень, жовтень та листопад 2009 року, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено Акт № 860/1-23-70-36285192, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 70 659,00 грн., а також порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 88 325,00 грн.

26.10.2010 р. на підставі Акта перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000652307/0, яким, у зв'язку з порушенням п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 70 659,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 35 329,50 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000642307/0, яким, у зв'язку з порушенням п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 88 325,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 39 228,30 грн.

За результатами оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було прийнято рішення, яким скарга ТОВ «Ідіал»залишена без задоволення, у зв'язку з чим ДПІ у Голосіївському районі міста Києва також винесені податкові повідомлення-рішення № 0000642307/1 від 22.11.2010 р. та № 0000652307/1 від 22.11.2010 р.

З аналізу Акта перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 70 659, 00 грн., а також порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 88 325,00 грн., стала встановлена ним нікчемність договору поставки між ТОВ «Ідіал»та ТОВ «ПСГ»№ 08/07/09 від 08.07.2009 та оформлених на його підставі первинних документів, у зв'язку з вчиненням вказаного правочину без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ «ПСГ», що підтверджується висновком експерта № 869 від 19.10.2009 р., за яким підписи у реєстраційних документах та документах податкової звітності ТОВ «ПСГ»вчинені від імені засновника та директора ОСОБА_4 виконані різними особами, а також підписи від імені засновника та директора ОСОБА_5. - виконані різними особами.

Однак з такими висновками податкового органу, викладеними в зазначеному Акті перевірки, суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Так, 08.07.2009 р. між позивачем та ТОВ «ПСГ»було укладено договір купівлі-продажу № 08/07/09, відповідно до якого ТОВ «ПСГ»взяло на себе зобов'язання поставити позивачеві товари, а позивач взяв на себе зобов'язання оплатити їх в порядку та в строки, встановлені Договором.

На виконання зазначених зобов'язань позивач перерахував на поточний рахунок ТОВ «ПСГ»грошову суму в розмірі 353 296,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

У зв'язку з виконанням договору № 08/07/09 від 08.07.2009 р. ТОВ «ПСГ»виписало позивачеві видаткові накладні, а також податкові накладні на суму 353 296,00 грн., в тому числі ПДВ -70 659,00 грн.), на підставі яких позивач включив зазначену суму ПДВ до складу податкового кредиту у звітному податковому періоді.

Однак, враховуючи наявність зазначеного вище висновку експерта, відповідач вважає такий договір позивача із ТОВ «ПСГ»нікчемним, а відповідно також таким, що не породжує жодних прав та обов'язків, а підписані за наслідками таких правовідносин первинні документи (зокрема податкові накладні) не є підставою для включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Проте, такі висновки податкового органу не підтверджуються наявними доказами по справі, а відповідно не можуть бути підставою для відмови позивачу в задоволенні позовних вимогу.

Так, правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями абзацу 1 підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, фактично єдиною підставою для висновку про порушення позивачем зазначених норм податкового законодавства та відповідно визначення податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок експерта сектору по забезпеченню експертно-криміналістичної роботи Оболонського РУ НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві № 869 від 19.10.2009 р., яким було встановлено факт підписання від імені ТОВ «ПСГ»реєстраційних документів та документів податкової звітності від імені засновника та директора ОСОБА_4, а також від імені засновника та директора ОСОБА_5 - різними особами.

Проте, в матеріалах справи наявні допустимі докази, що підтверджують фактичне виконання зобов'язань сторін за укладеним договором, а саме: видаткові накладні (арк. справи 22-29), податкові накладні (арк. справи 30-37), оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 (арк. справи 38), сертифікати відповідності та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи (арк. справи 143-154), виписки банку про повну оплату вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей (арк. справи 155-163).

Крім того, позивачем допустимими по справі доказами доведено подальшу реалізацію придбаних ним у ТОВ «ПСГ»товарно-матеріальних цінностей іншим покупцям, на підтвердження чого надано видаткові накладні з відповідною номенклатурою товару та довіреності на отримання товару (арк. справи 164-193).

Також, на підтвердження факту транспортування товарно-матеріальних цінностей позивачем було надано договір перевезення № 107/9 від 01 липня 2009 року, укладений з ТОВ «Кубей»(арк. справи 195-198), акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 30932 (арк. справи 194), виписки банку про оплату вартості наданих послуг перевезення (арк. справи 203-205).

З даного приводу Суд зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення витрат по оплаті вартості таких товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, а сум податку на додану вартість, сплачених у складі їх вартості, - до податкового кредиту, не можуть бути безумовною підставою для формування валових витрат та податкового кредиту за такими операціями, тільки у випадку, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (безтоварності операцій).

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, зазначені обставини податковим органом в Акті перевірки та при судовому розгляді даної справи - документально доведені не були, а саме, відповідачем не було доведено факту відсутності реального придбання товарно-матеріальних цінностей.

Висновки відповідача про те, що дії позивача внаслідок укладення договору з ТОВ «ПСГ», спрямовані на заволодіння майном держави (суми податку на додану вартість, належних до сплати до державного бюджету, а також про ненадходження до державного бюджету сум податку на прибуток), - також не є такими, що достовірно підтверджені належними доказами.

Ці обставини могли бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК включає:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, для кваліфікації правочину, як нікчемного за ст. 228 ЦК України, необхідною умовою є наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок.

Як було зазначено вище, реальність здійснення господарської операції за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а саме податковими накладними, виданими ТОВ «ПСГ»у зв'язку з придбанням позивачем у нього товарів, видатковими накладними, банківськими виписками, які підтверджують факт здійснення позивачем розрахунків за укладеними договором у повному обсязі.

Крім того, як також підтверджується відповідними доказами по справі, під час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача ТОВ «ПСГ»був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, та відсутній вирок суду щодо посадових осіб ТОВ «ПСГ».

Зазначені обставина виключають можливість кваліфікації правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ПСГ», за ст. 228 ЦК України, оскільки із змісту наданих документів вбачається, що при укладенні договору № 08/07/09 від 08.07.2009 р. позивач не мав за мету порушення публічного порядку, а здійснював власну статутну господарську діяльність.

З даного приводу суд також зазначає, що встановлення факту підписання від імені ТОВ «ПСГ»документів іншими неналежними особами, може бути встановлено лише вироком суду по кримінальній справі, який набрав законної сили. Сам по собі висновок експерта є лише одним з доказів у кримінальній справі, що не має наперед встановленої сили та який повинен досліджуватися у сукупності з іншими доказами.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, оскільки відповідачем не було надано до матеріалів справи вироку суду по кримінальній справі, який набрав законної сили та яким було би встановлено зазначені вище обставини, факт підписання від імені ТОВ «ПСГ»реєстраційних документів та документів податкової звітності від імені засновника та директора ОСОБА_4, а також від імені засновника та директора ОСОБА_5 різними особами не може вважатися доведеним допустимими доказами.

Крім того, як було зазначено вище, реальність здійснення господарської операції за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. підтверджується також фактом подальшої реалізації позивачем іншим контрагентам придбаних за вказаним договорів товарів, про що свідчать копії видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: 1) рух активів у процесі здійснення господарської діяльності; 2) установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В даному випадку рух активів у процесі виконання сторонами своїх зобов'язань за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. підтверджується, зокрема, фактом оплати позивачем поставлених контрагентом товарів на загальну суму 353 296,00 грн., на підтвердження чого в матеріалах справи містяться відповідні банківські виписки. Крім того, факт отримання позивачем від контрагента товарів за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. підтверджується видатковими накладними, які також містяться в матеріалах справи.

Спеціальна податкова правосуб'єктність позивача та його контрагента за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. визначається їх статусом платників податків на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем по справі.

Факт зв'язку придбання позивачем товарів за договором № 08/07/09 від 08.07.2009 р. з його господарською діяльністю підтверджується подальшим продажем позивачем отриманих за вказаним договором товарів, що підтверджується видатковими накладними, які також наявні в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «ПСГ», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та доведено рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000642307/0 від 26.10.2010 р., № 0000652307/0 від 26.10.2010 р., № 0000642307/1 від 22.11.2010 р., № 0000652307/1 від 22.11.2010 р. - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, натомість позивач надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000642307/0 від 26.10.2010 р., № 0000652307/0 від 26.10.2010 р., № 0000642307/1 від 22.11.2010 р., № 0000652307/1 від 22.11.2010 р.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не наголошував на вимозі щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000642307/0 від 26.10.2010 р., № 0000652307/0 від 26.10.2010 р., № 0000642307/1 від 22.11.2010 р., № 0000652307/1 від 22.11.2010 р.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 03.12.2012 р.