Постанова № 27786911, 23.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2012 року № 2а-12566/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Дочірнього підприємства «Ф.Формула»

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00001572250 від 28.05.2012 та №0003402250 від 28.09.2012,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ф.Формула»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби №0001562250 від 28.05.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 992179,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 201732,55 грн.; та №0001572250 від 28.05.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1385981,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 57552,25 грн.

15.10.2012 уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00001572250 від 28.05.2012 та №0003402250 від 28.09.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 901098,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 178962,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки реальність господарських операцій з контрагентами підтверджується первинними документами, в період взаємовідносин з контрагентами, останні були зареєстровані платниками ПДВ, а також тим, що нікчемність договорів не встановлена в судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та з врахування всіх обставин.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на те, що відповідач в судове засідання 07.11.2012 не з’явився та з урахуванням вимог ст.ст.41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду про наступне.

З 15.03.2012 по 26.04.2012 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі –відповідач) проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Ф.Формула»(далі –позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства з період з 01.07.2010 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складено акт №138/22-50/32112642 від 07.05.2012 (далі –акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- пп. 1.22.1 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994; пп. пп. 14.1.27, 14.1.228, 14.1.257 п.14.1. ст. 14, пп. 135.5.4 п.135.5 ст. 135, п. 138.4, п. 138.8 ст.138, пп. 139.1.1 та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 1385981,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 108016,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 120989,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 231566,00 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 191013,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 18830,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 715567,00 грн.;

- п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; п. 9.1 ст. 9 Закону України від «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»№996-ХІV 16.07.1999; п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997; п. 198.6 ст. 198, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 992179,00 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 17118,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 82462,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 49420,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 8619,00 грн., за січень 2011 року в сумі 127859,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 127859,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 12806,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 12682,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 527028,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001562250 від 28.05.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 992179,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 201732,55 грн.; та №0001572250 від 28.05.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1385981,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 57552,25 грн.

За результатом адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду повторних скарг позивача від 03.09.2012 податкове повідомлення-рішення №0001572250 від 28.05.2012 залишено без змін.

Податкове повідомлення-рішення №0001562250 від 28.05.2012 скасовано в частині донарахованої перевіркою суми податку на додану вартість за рахунок зменшення податкового кредиту серпня та листопада 2010 року на суму податку на додану вартість по податковим накладним, які були виписані у попередніх періодах та у відповідній частині штрафної санкції, а в іншій частині, - залишено без змін, оскільки за змістом пп. 1.6 п. 1 розділу 3.2.2 акту згідно з наданими до перевірки реєстрами отриманих податкових накладних, журналами-ордерами по рахунку 631, податковими накладними, показниками додатку 5 до декларації з ПДВ встановлено, що позивачем включено до звітних періодів податкові накладні за попередні, що були перевірені попередньою перевіркою, без підтвердження їх отримання в звітних періодах на загальну суму ПДВ 91081,03 грн.

У зв’язку з цим, на підставі акта перевірки №138/22-50/32112642 від 07.05.2012 та на підставі рішення Державної податкової служби України про результати розгляду повторних скарг позивача від 03.09.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення №0009402250 від 28.09.2012, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість в розмірі 901098,00 грн. та 178962,25грн. штрафних санкцій.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті:

- не включення до валового доходу простроченої кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності по придбаних товарах (роботах, послугах) в загальній сумі 66467,95 грн.; не включення до складу валових доходів (рядок 03 Декларації з податку на прибуток підприємств) суми умовно нарахованих процентів по отриманій поворотній фінансовій допомозі в розмірі 497650,00 грн.;

- неправомірне віднесення сум до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, у зв’язку з укладенням правочинів між позивачем та ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд»та ТОВ «Розкішна продукція», без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», оскільки встановлено нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій вказаних підприємств з їх контрагентами, придбаний товар у яких був в подальшому проданий позивачу, не встановлено факт передачі ТМЦ позивача, у зв’язку з відсутністю факту транспортування та передачі товару отримувачу; неправомірне віднесення сум до валових витрат по операціях з ПП «Гріфон Сервіс Трейд»оскільки вони не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та виконання послуг. Не підтверджено місця виконання зобов’язань. Наведені обставини мали вплив на оподаткування як податком на додатну вартість, так і податком на прибуток.

Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить, що правочини між позивачем та ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ПП «Гріфон Сервіс Трейд», ТОВ «Розкішна продукція»укладені без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Щодо не включення до валового доходу простроченої кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності по придбаних товарах (роботах, послугах) в загальній сумі 66467,95 грн. та суми умовно нарахованих процентів по отриманій поворотній фінансовій допомозі в розмірі 497650,00 грн.

Судом встановлено, що позивач отримував від платників податку на прибуток поворотну фінансову допомогу, яка невчасно поверталась, у зв’язку з чим, потрібно було нарахувати умовно нараховані проценти, а також у бухгалтерському обліку позивача рахувалась прострочена кредиторська заборгованість, що не заперечується позивачем.

Перевіркою встановлено, що позивачем відображено умовно нараховані проценти на поворотну фінансову допомогу у рядку 03 Декларації за 2011 рік та у рядку 03.10.1 додатка ІД до Декларації на загальну суму 8921,00 грн. За розрахунком відповідача сума умовно нарахованих відсотків становить 506571,00 грн. Таким чином, розбіжність між задекларованими у рядку 03.10.1 (умовно нараховані проценти на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного (податкового) періоду) сумами процентів, умовно нарахованих на суми поворотної фінансової допомоги за даними підприємства та даними перевірки становить суму в розмірі 497650,00 грн.

Відповідно п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від 16.07.1999 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 6 ст. 4 цього Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат, тобто для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

У відповідності до п. 5 «Положення бухгалтерського обліку II»на суму не погашеної кредиторської заборгованості збільшуються доходи звітного періоду в бухгалтерському обліку підприємства.

Згідно п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі , але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання, неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону;

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому, валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивач розраховував умовні проценти на поворотну фінансову допомогу з порушенням, встановленого порядку.

Щодо неправомірного віднесення сум до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, у зв’язку з укладенням правочинів між позивачем та ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд»та ТОВ «Розкішна продукція»

Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом, придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору підлягає встановленню факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ПП «Гріфон Сервіс Трейд», ТОВ «Розкішна продукція», обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій з ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Розкішна продукція»позивач надав суду договори, накладні та податкові накладні, дослідивши які суд встановив наступне.

Між позивачем та ТОВ «Аметист» укладено договір №90 від 01.01.2006 та додаткову угоду до нього №309/2009 від 01.09.2009, у відповідності до умов якого ТОВ «Аметист»зобов’язалось поставити позивачу товар з метою оптово-роздрібної реалізації через мережу магазинів «Фуршет».

ТОВ «Аметист»на виконання договору поставило товар позивачу на підставі видаткових накладних та на суму поставленого товару виписало податкові накладні: №1000001127 від 08.07.2010, №1000001332 від 15.07.2010, №1000001554 від 29.07.2010, №1000002301 від 07.09.2010, №1000002473 від 16.09.2010, №1000002474 від 17.09.2010, №1000002577 від 23.09.2010.

Видані позивачу видаткові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас, слід відзначити, що транспортні витрати згідно, досліджених судом, податкових накладних складають 0,00 грн.

Факт сплати грошових коштів за товар підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту, а суми з податку на прибуток до валових витрат.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов’язань за договором позивачем суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Між позивачем та ТОВ «ВВН» укладено договір №694/10 від 01.01.2010, у відповідності до умов якого ТОВ «ВВН»зобов’язалось поставити позивачу товар.

ТОВ «ВВН»на виконання договору поставило товар позивачу на підставі видаткових накладних: №ВВ-0015405 від 08.12.2010, №ВВ-0015397 від 08.12.2010, №ВВ-0015738 від 14.12.2010, №ВВ-0015739 від 14.12.2010, №ВВ-0016117 від 20.12.2010, №ВВ-0016116 від 20.12.2010, №ВВ-0016565 від 27.12.2010, №ВВ-0016564 від 27.12.2010, №16137 від 27.12.2010, №ВВ-0000010 від 11.01.2011, №ВВ-0000009 від 11.01.2011, №ВВ-0000333 від 18.01.2011, №ВВ-0000334 від 18.01.2011, №ВВ-0000788 від 25.01.2011, №ВВ-0000787 від 25.01.2011, №ВВ-0001380 від 02.02.2011, №ВВ-0001381 від 02.02.2011, №ВВ-0001710 від 09.02.2011, №ВВ-0001728 від 09.02.2011, №ВВ-0001729 від 09.02.2011, №ВВ-0001988 від 15.02.2011, №ВВ-0001989 від 15.02.2011, №ВВ-0002409 від 22.02.2011, №ВВ-0002408 від 22.02.2011.

Видані позивачу видаткові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На суму поставленого товару ТОВ «ВВН»виписано податкові накладні позивачу: №14916 від 08.12.2010, №14917 від 08.12.2010, №15320 від 14.12.2010, №15319 від 14.12.2010, №15731 від 20.12.2010, №15730 від 20.12.2010, №16138 від 27.12.2010, №69 від 11.01.2011, №68 від 11.01.2011, №398 від 18.01.2011, №399 від 18.01.2011, №839 від 25.01.2011, №840 від 25.01.2011, №1318 від 02.02.2011, №1319 від 02.02.2011, №1681 від 09.02.2011, №1742 від 09.02.2011, №1683 від 09.02.2011, №1935 від 15.02.2011, №1936 від 15.02.2011, №2315 від 22.02.2011, №2313 від 22.02.2011.

Судом також, відзначається, що транспортні витрати згідно даних у податкових накладних складають 0,00 грн.

Факт сплати грошових коштів за товар підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту, а суми з податку на прибуток до валових витрат.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов’язань за договором позивачем суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Між позивачем та ТОВ «Кітіллар» укладено договір поставки №1801 від 14.01.2011, у відповідності до умов якого ТОВ «Кітіллар»зобов’язалось поставити позивачу товар.

ТОВ «ВВН»на виконання договору поставило товар позивачу на підставі видаткових накладних: від 03.10.2011 №№310/1, 310/2, 310/3, 310/4, 310/5, 310/6, 310/7, 310/8, 310/9; від 25.10.2011 №310/2; від 01.11.2011 №№111/1, 111/2, 111/3, 111/4, 111/5, 111/6, 111/7, 111/8, 111/9, 111/10, 111/11, 111/12, 111/13, 111/14; від 01.12.2011 №№112/1, 112/2, 112/3, 112/4, 112/5, 112/6, 112/7, 112/8, 112/9, 112/10, 112/11, 112/12, 112/13, 112/14.

Видані позивачу видаткові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На суму поставленого товару ТОВ «Кітіллар»виписано податкові накладні: від 03.10.2011 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9; від 22.10.2011 №46; від 01.11.2011 №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14; від 01.12.2011 №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14.

Транспортні витрати у відповідності до наведених податкових накладних, як і у вищезазначених господарських операціях, складають 0,00 грн.

Факт сплати грошових коштів за товар підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту, а суми з податку на прибуток до валових витрат.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов’язань за договором позивачем суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Між позивачем та ТОВ «Розкішна продукція»укладено договір поставки товару №62 від 01.04.2010, у відповідності до умов якого ТОВ «Розкішна продукція»зобов’язалось виготовити та поставити товар позивачу.

ТОВ «Розкішна продукція»на виконання договору поставило товар позивачу на підставі видаткової накладної РН-04626 від 15.12.2010, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На суму поставленого товару ТОВ «Розкішна продукція»виписано податкову накладну №4607 від 15.12.2010, за даними якої транспортні витрати складають 0,00 грн.

Факт сплати грошових коштів за товар підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеною накладною були віднесені до складу податкового кредиту, а суми з податку на прибуток до валових витрат.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов’язань за договором позивачем суду не надано, про причини неможливості їх подання не повідомлено.

Разом з тим, згідно наданих позивачем доказів, товар, отриманий за дослідженими судом господарськими операціями, був в подальшому перепроданий.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від 16.07.1999 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону регламентовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Водночас, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит –це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.6 наведеної статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, п. 2 Порядку заповнення податкової накладної №165 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за N 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування валових витрат та податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак, суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, під господарською діяльністю за приписами ст. 3 Господарського кодексу України, розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Надання транспортних послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність жодними первинними документами не підтверджується, як і не підтверджується факт здійснення транспортування товару позивачу, як то було визначено умовами договорів з постачальниками-контрагентами.

При вирішенні спору суд враховує, що юридичні особи контрагентів позивача на момент підписання відповідних договорів та первинних документів не були припинені, були зареєстровані платниками ПДВ, а угоди з ними у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Однак, з огляду на встановлений судом факт відсутності підтвердження транспортування придбаного товару позивачу, випливає висновок, що надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар»та ТОВ «Розкішна продукція»необхідними доказами, що не дає суду можливості встановити їх реальність, а навпаки, свідчить лише про їх документарну фіксацію, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що витрати за цими операціями мають зв'язок з господарською діяльністю підприємства позивача.

За таких обставин, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, заниження податку на додану вартість та завищення валових витрат є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому збільшення позивачу суми зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток за результатами господарських операцій з ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар»та ТОВ «Розкішна продукція»спірними податковими повідомленнями-рішеннями є правомірним.

Також позивачем був укладений договір поставки №1064 від 05.12.2011 з ТОВ «Сан-Кор Трейд», у відповідності до умов якого ТОВ «Сан-Кор Трейд»зобов’язалось продати та поставити позивачу товар, горіх волоський врожаю 2011 року.

Як вбачається з актів прийому-передачі товару №1 від 12.12.2011, №2 від 12.12.2011, №3 від 13.12.2011, №4 від 13.12.2011, №5 від 14.12.2011, №6 від 14.12.2011 ТОВ «Сан-Кор Трейд»на виконання договору поставило позивачу горіх волоський врожаю 2011 року.

Однак, з видаткових накладних, на підставі яких, як стверджує позивач, здійснювалась поставка за договором №1064 від 05.12.2011, а саме: №1163 від 12.12.2011, №1164 від 12.12.2011, №1166 від 13.12.2011, №1165 від 13.12.2011, №1167 від 14.12.2011, №1168 від 14.12.2011, вбачається здійснення поставки горіху волоського врожаю 2010 року.

На суму поставленого горіху врожаю 2010 року ТОВ «Сан-Кор Трейд»були виписано і податкові накладні: №204 від 12.12.2011, №205 від 12.12.2011, №207 від 13.12.2011, №206 від 13.12.2011, №208 від 14.12.2011, №209 від 14.12.2011.

Факт сплати грошових коштів за договором поставки №1064 від 05.12.2011, тобто за горіх врожаю 2011 року, підтверджується виписками банку, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту, а суми з податку на прибуток до валових витрат.

Суд вдруге наголошує, що необхідною умовою віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, в даному випадку, видаткові і податкові накладні фіксують факт поставки горіху врожаю 2010 року, а акти прийому передачі товару –2011 року, що свідчить про оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що, в свою чергу, виключає можливість на їх підставі формувати податковий облік.

Водночас в обґрунтування правомірності формування податкового кредиту та валових витрат позивач посилається на подальший перепродаж товару, придбаного на підставі договору поставки №1064 від 05.12.2011, що підтверджується договором комісії №К-0512/22 від 05.12.2011 та митними деклараціями, які не приймаються судом в якості належного доказу, оскільки, по-перше, на підставі цього договору, як свідчать акти прийому-передачі товару на комісію та довіреність на отримання товару, комісіонер за дорученням позивача, як комітента, отримав для продажу горіх волоський врожаю 2011 року. По-друге, жодних інших первинних документів підтверджуючих подальший продаж товару (звіт комісіонера, акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), рахунки-фактури, платіжні доручення, видаткові накладні та виписані позивачем податкові накладні) матеріали справи не містять.

Стосовно безтоварності операцій позивача з ПП «Гріфон Сервіс Трейд», встановлених перевіркою, які не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та виконання послуг, суд не погоджується з такими доводами відповідача, виходячи з нижченаведеного.

Між позивачем та ПП «Гріфон Сервіс Трейд» укладено договір експедиторського обслуговування №04-04-11 від 04.04.2011, у відповідності до якого ПП «Гріфон Сервіс Трейд»- експедитор зобов’язується здійснювати організацію доставки вантажів автотранспортом міського, міжміського та міжнародного сполучення, за рахунок замовника (позивача).

Факт надання послуг ПП «Гріфон Сервіс Трейд»підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), що містяться в матеріалах справи (а.с.123-250, 3т.; а.с.1-50, 4т.) та товарно-транспортними накладними за період з 01.06.2011 по 30.06.2011.

Товарно-транспортні накладні містять відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Згідно виписок з банківського рахунку позивача, на виконання зобов’язань за договором ним сплачувались грошові кошти.

Отже, надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з контрагентом є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов’язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано.

На момент підписання договору та первинних документів юридична особа ПП «Гріфон Сервіс Трейд»не була припинена.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП «Гріфон Сервіс Трейд»здійснює діяльність з організації перевезення вантажів.

При вирішенні спору суд, також, враховує, що договір, укладений з ПП «Гріфон Сервіс Трейд»у судовому порядку недійсним не визнавався.

Стосовно підстав та наслідків визнання угод нікчемними та недійсними, суд відзначає наступне.

Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави як неможливість виконання умов договору контрагентом. При цьому визнання такого договору нікчемним можливо лише у судовому порядку. В судовому порядку він нікчемними не визнавався.

Натомість, договір між позивачем та ПП «Гріфон Сервіс Трейд»фактично виконаний сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Враховуючи реальність настання наслідків за вказаним договором, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочинів та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Отже, під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з ПП «Гріфон Сервіс Трейд», а також з іншими його контрагентами - ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар»та ТОВ «Розкішна продукція», згідно ст.ст.215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі, внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

В розрізі наведеного, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ПП «Гріфон Сервіс Трейд»здійснювалися в межах господарської діяльності підприємств, були реальними, відповідали дійсному економічному змісту та підтверджувались необхідними документами, що було свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За таких обставин, формування валових витрат на підставі виписаної ПП «Гріфон Сервіс Трейд»первинної документації, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, судом також враховується, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2012 у справі №2а-8730/12/2670 за позовом ДП «Ф.Формула»до ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій, за результатами перевірки податковим органом реальності господарських операцій позивача з ПП «Гріфон Сервіс Трейд»саме за договором та господарськими операціями, що досліджувалися у даній справі.

Відтак, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про протиправність включення позивачем до складу валових витрат сум податків за господарськими операціями з ПП «Гріфон Сервіс Трейд»в розмірі 829083,35 грн. є безпідставним та неправомірним, у зв’язку з чим, винесене на підставі такого висновку податкове повідомлення-рішення №0001572250 від 28.05.2012, також не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню в цій частині донарахування та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені судом обставини, враховуючи зміст частини 3 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про доведеність відповідачем законності винесення податкового повідомлення-рішення №0009402250 від 28.09.2012, яким позивачу визначено суму податку на додану вартість в розмірі 901098,00 грн. та 178962,25 грн. штрафних санкцій.

Проте, вважає недоведеним законність донарахування позивачу податкового зобов’язання за 2 квартал 2011 року з податку на прибуток у сумі 190842,50 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн. податковим повідомленням-рішенням №0001572250 від 28.05.2012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1385981,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 57552,25 грн. ((829750 грн. відхилення (а.с.74,т.1) Х 23% ставка податку = 190842,50 грн.) + (799,80 грн. не включена до валових доходів прострочена дебіторська заборгованість (а.с. 73, т. 1) Х 23% ставка податку = 183 грн.) = 191013,00 грн. сума заниження податку).

З урахуванням наведеного, податкове повідомлення-рішення №0001572250 від 28.05.2012 підлягає скасуванню в частині донарахованої суми в розмірі 190843,50 грн., а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Позивачем надано оригінал платіжного доручення про сплату судового збору у сумі 2146 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства «Ф.Формула»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001572250 від 28.05.2012 та №0003402250 від 28.09.2012 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001572250 від 28.05.2012, видане Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби, в частині донарахованого зобов’язання в розмірі 190843 (сто дев’яносто тисяч вісімсот сорок три) грн. 50 коп., з яких податок на прибуток у сумі 190842,50 грн. та 1 грн. штрафні (фінансові) санкції.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби (м.Київ, вул.Верховинна, 9) на користь Дочірнього підприємства «Ф.Формула»понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 162,24 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.О. Іщук