ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
12 листопада 2012 року письмове провадження № 2а-9313/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексіст Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 15.06.2011 p. №№ 0000332340, 0000342340, 0000601750.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав, законних інтересів та понесення значних матеріальних втрат.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
21.09.2011 у судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі 2а-11765/11/2670 за позовом ТОВ "Омега" до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень -рішень.
Ухвалою суду від 21.09.2011 р. клопотання представником відповідача було задоволено та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення по справі 2a-11765/11/2670.
15.08.2012 р. через канцелярію суду найшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 2а-9313/11/2670 у зв'язку з набрання законної сили рішенням у справі № 2a-11765/11/2670.
Ухвалою суду від 20.08.2012 р. провадження у справі № 2а-9313/11/2670 було поновлено.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 21.09.2011 р. № 981 прийнято рішення про припинення (реорганізацію) Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 20.10.2011 р. № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі перетворення органу виконавчої влади переходять до утвореного органу виконавчої влади.
Таким чином, єдиним правонаступником Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва щодо всього майна, майнових та немайнових прав, права на рухоме та нерухоме майно, права на земельні ділянки, об'єкти соціально-побутового призначення, інших прав та обов'язків, стосовні всіх боржників та кредиторів є Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
26.09.2012 р. в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про заміну відповідача на належного у зв'язку з реорганізацією. Позивач проти заявленого клопотання не заперечував.
Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
26.09.2012 р. в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 р. у справі 2а-11765/11/2670.
Зазначене клопотання представника відповідача задоволено судом не було оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.09.2012 р. касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 р. у справі 2а-11765/11/2670 повернуто скаржникові.
17.10.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.08.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 04.08.2008 по 31.12.2010.
Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат суми сплачених банку відсотків комісійної винагороди. При цьому податковий орган вказав, що ці виплати не підтверджені актами виконаних робіт, послуг, а відношення даних витрат до господарської діяльності підприємства не доведено. Всього віднесено витрат на суму 21688,07 грн., в тому числі в 1 кварталі 2010 р. у сумі 961,38 грн., в 2 кварталі 2010 р. у сумі 3937,41 грн., в 3 кварталі 2010 р. у сумі 7422,15грн., в 4 кварталі 2010 р. у сумі 9367,13 грн.
Позивачем було укладено з ПАТ "УкрСиббанк" договір про приймання платежів № 5914/02/2010 від 01.02.2010 р., за яким банк приймав на себе зобов'язання здійснювати приймання від платників готівкові платежі (авансові платежі за автозапчастини) із наступним перерахуванням коштів на рахунок Клієнта, а останній, в свою чергу, зобов'язувався сплачувати Банку комісійну винагороду за платежі, які були перераховані Банком на користь Клієнта протягом поточного календарного місяця у розмірі 0,7% від суми кожного прийнятого платежу, але не менше ніж 3,00 грн. (три) гривень 00 копійок за кожен прийнятий платіж. Згідно п.1 додаткової угоди № 1 від 01.02.2010 р. до договору №5914/02/2010 від 01.02.2010 р. з 01 лютого 2010 р. строком до 31 січня 2011 р. встановлюється комісійна винагорода за надані Банком послуги у розмірі 0,35 (нуль цілих тридцять п'ять сотих процентів) % від суми кожного прийнятого платежу, але не менше, ніж 3 (три) грн.00 коп. за кожен прийнятий платіж, при цьому порядок сплати такої комісії залишається без змін. Списання відповідних кошів з рахунків позивача підтверджується виписками з банку.
У зв'язку з тим, що за умовами зазначеного договору, сплата комісійної винагороди банку здійснюється шляхом самостійного стягування (списання з рахунку) суми нарахованої комісії за надані банком послуги з поточного рахунку позивача, позивав вважає первинним документом, що підтверджує понесені ним витрати саме вищезазначений договір, а твердження відповідача про відсутність актів виконаних робіт, послуг, помилковими, оскільки їх наявність не передбачена умовами договору.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем було віднесено до складу валових витрат вартість отриманих інформаційних та маркетингових послуг в розмірі 356916,67грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, оскільки відсутні всі необхідні заповнені реквізити в актах виконаних робіт, що не підтверджують факт надання послуг та використання їх в господарській діяльності.
Так, позивачем було укладено з ПП "Рекламна агенція Симон-СПВ" договір про надання інформаційних послуг від 01.09.010 р. № 1/22/36, за яким контрагент як виконавець зобов'язувався за дорученням позивача, як замовника, надавати йому маркетингові та інформаційні послуги, а також послуги зі стимулювання збуту продукції позивача, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти послуги та повністю оплатити ціну (вартість) послуг.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на придбання відповідних послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги, ПП "Рекламна агенція Симон-СПВ" були виписані позивачу первинні документи, а саме: акт виконаних робіт та податкову накладну, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит.
Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат суми сплачених коштів за оренду не житлового приміщення у ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, які знаходиться не на загальній системі оподаткування, не підтверджені актами виконаних робіт, послуг, а саме: по ФОП ОСОБА_1 віднесено всього на суму 13500 грн. в тому числі в 3 кварталі 2010 р. у сумі 9000грн., в 4 кварталі 2010р. у сумі 4500грн.; по ФОП ОСОБА_2 віднесено всього на суму 6000 грн. в тому числі в 3 кварталі 2010 р. в сумі 5000 грн., в 4 кварталі 2010 р. в сумі 1000 грн.
Так, позивачем було укладено з ФОП ОСОБА_2 договір про оренду нежитлового приміщення № 20/04/10 від 20.04.2010 р., за яким контрагент як орендодавець надає позивачу як орендарю в тимчасове платне користування вбудоване відповідне нежитлове приміщення, а останній, в свою чергу, сплачує відповідні грошові кошти за надані послуги оренди.
Аналогічний договір оренди нежилого приміщення було укладено між позивачем та ФОП ОСОБА_1 від 10.03.2010 р. № 10/03/10, за яким контрагент як орендодавець надає позивачу як орендарю в тимчасове платне користування вбудоване відповідне нежиле приміщення, а останній, в свою чергу, сплачує відповідні грошові кошти за надані послуги оренди.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на відповідних послуг до складу валових витрат підприємства, зазначеними контрагентами були виписані позивачу первинні документи, а саме: акти прийому-передачі відповідних приміщень, акти наданих послуг, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства. Зазначене свідчить про те, що доводи відповідача про не підтвердження відповідних витрат актами виконаних робіт, послуг суперечать дійсності.
В ході проведення перевірки також було встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ "Омега", які ґрунтувалися на договорі поставки №0209/1 від 02.02.2009 р., за яким позивачем було придбано у контрагента товар (авто хімія, автокосметика, авто товари) та сплачено за нього грошові кошти.
На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на придбання відповідних товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, зазначеним контрагентом були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит.
В той же час, в ході проведення планової виїзної перевірки позивача до управління податкового контролю юридичних осіб службовою запискою від 30.05.2011 р. ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва направлено акт від 25.02.2011р. №116/1-23-30-30383448 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Омега" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2007р. по 30.09.2010 р., складений ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, в якому зазначено, що основним постачальником товарів ТОВ "Омега" є ПП "Охторг", стосовно посадових осіб якого порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених cr.358, ч.5 ст.191, ст.15, ч.5 ст.191 ч.3 ст.209 ч.205 КК України та яке має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах, отже правочини, укладені між ПП "Охторг" та ТОВ "Омега" є нікчемними. Зазначені відомості належними та допустимими доказами не підтверджені.
Виходячи з викладеної інформації, на думку відповідача, ТОВ "Омега" є суб'єктом господарювання, що має ознаки "фіктивності", а укладені за його участю правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, отже є нікчемними, а видані таким контрагентом первинні документи не можуть бути прийняті до уваги та використані позивачем у податковому обліку.
Крім того, при перевірці правильності оподаткування додаткових благ, перевірка банківських та касових документів в національній та іноземній валюті було встановлено, що платіжними дорученнями на загальну суму 15001,85 грн., були сплачені грошові кошти фізичним особам, які не є працівниками підприємства, за товар, роботи, послуги, на момент перевірки, без відповідних підтверджуючих документів. Зазначені кошти податком з доходів фізичних осіб не оприбутковувались, чим порушено пп.4.2.1., 4.2.9. п.4.2. ст.4, пп.8.1.1. п.8.1. ст.8, п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 31.05.2011 № 152/23-404/36047792, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема: п.1.31, 1.32. ст.1, п.2.1. ст.2, п.3.1. ст.3, п.4.1. ст.4, пп.4.1.1. п.4.1. ст.4, пп.11.3.1. п.11.3. ст.11, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2. абз.1 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1. п.11.2. ст.11, пп.11.2.3. п.11.2. ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2037037 грн., в тому числі за 2008 р. у сумі 4901 грн. (4 квартал 2008 р. у сумі 4901грн.), за 1 квартал 2009 р. у сумі 7828 грн. (1 квартал 2009 р. у сумі 7828 грн.), за 3 квартали 2009 р. у сумі 11189 грн. (3 квартал 2009 р. у сумі 3350 грн.), за 2009 р. у сумі 21187 грн. (4 квартал 2009 р. у сумі 10009 грн.), в 1 кварталі 2010 р. у сумі 240 грн., за півріччя 2010 p. у сумі 1912648 грн. (в 2 кварталі 2010 р. у сумі 1912407 грн.), за 3 квартали 2010 р. у сумі 1918003 грн. (в 3 кварталі 2010 р. у сумі 5356 грн.)., за 2010 р. у сумі 2010949 грн.(в 4 кварталі 2010 p. у сумі 92946 грн.); пп.7.2.4. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1600521 грн., в т.ч. в квітні 2010 р. на суму 593320 грн., в травні 2010 р. на суму 763112 грн., в червні 2010 р. на суму 172706 грн., в грудні 2010 р. 71383 грн.; п.3.5.1.3.-пп.4.2.1, пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1., пп.8.1.2. п.8.1. ст.8, п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 2250,28 грн., в т.ч. по періодах: 2009 рік -в сумі 1505,01 грн., 2010 рік -в сумі 745,27 грн.
Не погоджуючись з висновками зазначеного акту перевірки, позивачем у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, були подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, у зв'язку з закінченням граничного терміну подачі таких заперечень, були залишені без розгляду, a висновки акту -без змін.
На підставі акта перевірки від 31.05.2011 № 152/23-404/36047792, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.06.2011 р. № 0000332340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2037037 і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 509259 грн.; № 0000342340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1600521 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 400130 грн.; № 0000601750, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2250,28 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 562,57 грн.
Позивач не скористався, наданим йому ст.ст. 56 Податкового кодексу України, правом адміністративного оскарження рішень податкових органів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з ТОВ "Омега", а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору поставки, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Омега", не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.
Податковим законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).
Крім того, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 р. у справі 2а-11765/11/2670 за позовом ТОВ "Омега" до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень встановлено реальність операцій купівлі-продажу товарів між ПП "Охторг" та ТОВ "Омега" та їх подальшу реалізацію позивачем, що спростовує доводи відповідача, викладені в акті перевірки позивача.
У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010.
Відповідно до пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пп.1.18.1 п.1.18 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Оподаткування операцій оперативного лізингу (оренди) здійснюється у порядку, визначеному пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 зазначеного Закону, а саме: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.
Для включення до валових витрат орендаря вартості будь-яких витрат, пов'язаних із використанням об'єкта, оренди, потрібно щоб такі витрати були: пов'язані з господарською діяльністю платника податку на прибуток; підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Крім того, згідно роз'яснень ДПА України, наданих у листі від 05.01.2000 р. № 34/6/15-1116, витрати, понесені платником податку у зв'язку з орендою нежитлового приміщення у фізичної особи, включаються таким платником до складу валових витрат за умови наявності відповідних підтверджуючих документів, виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни.
Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно роз'яснення ДПА України, наданого у листі від 29.07.2008 р. № 15176/7/15-0217, витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено особливий порядок податкового обліку.
Відповідно до пп.5.4.4. п.5.4. ст.5 зазначеного закону до валових витрат також включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Отже, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи.
Згідно ч.4 ст.62 Господарського кодексу України, однією з характерних ознак підприємства є наявність рахунків у банках.
Відповідно до п.1.37 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані з переказом коштів з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Отже, проведення банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів вважається наданням послуг, що здійснюються на платній основі відповідно до ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Таким чином, суми процентів, сплачені платником податку на користь банку за надані послуги з розрахунково-касового обслуговування, пов'язані з веденням господарської діяльності і можуть бути віднесені до складу валових витрат такого платника податку.
Крім того, згідно положень п.25 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.1995 р. № 247/95-ВР, яким визначено, що до інших витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом.
Більше того, згідно п.18,19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р.№ 318, до адміністративних витрат відноситься, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти. Витрати на збут включають, зокрема: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).
Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.
Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Аналогічні положення закріплені у ст.ст.14,138-139,153,198 Податкового кодексу України.
Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).
Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).
Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
В ході судового розгляду справи суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів того, що послуги, отримані позивачем від контрагентів не охоплюються господарською діяльністю позивача.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ними первинними документами (актами виконаних робіт, актами наданих послуг, видатковими накладними, податковими накладними), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.
Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту від 25.02.2011р. №116/1-23-30-30383448 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Омега" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2007р. по 30.09.2010 р., складений ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, оскільки, інформація, викладена в ньому була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам по взаємовідносинам з ТОВ "Омега", як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.
Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.
Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, і, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.06.2011 p. №№ 0000332340, 0000342340.
В той же час, позовні вимоги щодо скасування прийнятого відвідачем податкового повідомлення-рішення від 15.06.2011 р. № 0000601750, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2250,28 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 562,57 грн. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Як вже зазначалося, при перевірці правильності оподаткування додаткових благ, перевірка банківських та касових документів в національній та іноземній валюті було встановлено, що платіжними дорученнями на загальну суму 15001,85 грн., були сплачені грошові кошти фізичним особам, які не є працівниками підприємства, за товар, роботи, послуги, на момент перевірки, без відповідних підтверджуючих документів. Зазначені кошти податком з доходів фізичних осіб не оприбутковувались, чим порушено пп.4.2.1., 4.2.9. п.4.2. ст.4, пп.8.1.1. п.8.1. ст.8, п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та відповідно до ст.20 зазначеного закону, відповідачем було нараховано позивачу податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Позивачем не надано суду будь-яких доказів та матеріалів, які б спростовували факти виявлених відповідачем порушень вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та/або підтверджували сплату ним податку з доходів фізичних осіб.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, частково виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.
Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Ексіст Україна " задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 15.06.2011 p. № 0000332340.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 15.06.2011 p. №0000342340.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в сумі 3,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Ексіст Україна " за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій
Судове рішення № 27786518, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 12.11.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-9313/11/2670. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: