Постанова № 27786384, 29.11.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.11.2012 р. справа № 2а- 11363/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Добреля І.В.,

відповідача - Лаврик А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Дочірнього підприємства "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби проскасування рішення, -

встановив:

Позивач, Дочірнє підприємство «Племінний завод «Курганський»Акціонерного товариства «Харімпекс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби, №0000472301 від 01.10.2012р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових висновках, викладених податковою інспекцією в акті перевірки. Хибні судження суб'єкта владних повноважень, на думку позивача, не можуть бути законними підставами для винесення податкового повідомлення-рішення, а винесене за таких обставин рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби, з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що у спірних правовідносинах платник податків повинен справляти ПДВ на загальних підставах без застосування приписів ст.8-1 Закону України «Про ПДВ», адже не має необхідних технічних та інших ресурсів для виконання зобов'язань по поставці сільськогосподарської продукції власного виробництва. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 09.08.2012р. по 22.08.2012р. ДПІ у Балаклійському районі Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Племінний завод «Курганський»Акціонерного товариства «Харімпекс»з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати всіх податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період 01.08.2009р.-31.12.2010р. та з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період 01.01.2011 р.-31.07.2012р.

Результати перевірки оформлені актом №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р., в якому викладені висновки податкового органу про порушення платником податків п.8.1.11 ст.8-1 Закону України «Про ПДВ», а саме: безпідставне застосування після 01.08.2010 р. спеціального режиму оподаткування ПДВ господарських операцій з поставки товарів власного виробництва як сільськогосподарським товаровиробником, що зумовило заниження податку в розмірі 5.086.234,00 грн.; про порушення платником податків п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне віднесення на збільшення податкового кредиту з ПДВ суми податку в розмірі 25.709,46 грн. по взаємовідносинам з придбання ПММ у АТ «Харімпекс», бо вказана господарська операція відбувалась у межах нікчемного правочину, що спричинило заниження податку в розмірі 25.709,46грн. (а.с.9-83 т.1).

01.10.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000472301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 11.552.605,46грн. (основний платіж -5.111.943,46 грн.; штраф - 6.440.662,00 грн.) (а.с.85 т.1).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що до 31.12.2010 р. правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість були унормовані Законом України «Про податок на додану вартість», нормами якого поряд з загальними правилами обчислення ПДВ було запроваджено спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Так, відповідно до п.81.1 ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

У силу приписів п.81.2 ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до п.81.6 ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

З наявних у справі документів випливає, що позивач, ДП «Племінний завод «Курганський»з 01.01.2009 р. був суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ і станом на дату складання акту перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012 р. такого статусу не втратив.

Вказана обставина визнана ДПІ в ході перевірки, викладена в акті №596/22-047/33020778 від 06.09.2012 р., не спростована під час судового розгляду справи, а відтак, з огляду на положення ст.ст.72 і 76 КАС України дана обставина не підлягає додатковому доказуванню.

Таким чином, до моменту складання акту перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення ДПІ за правилами ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»не приймалось рішення про анулювання свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що 19.07.2010р. між позивачем, ДП «Племінний завод «Курганський»АТ «Харімпекс»(в якості продавця) та АТФ «Укргазбуд»(в якості покупця) було укладено договір №53, предметом якого є поставка товару -кукурудзи загальною вартістю 6.021.120,00 грн. (ПДВ -1.003.520,02 грн.). Пунктом 4.1 згаданого договору передбачено попередню оплату товару, а згідно з п.3.1 поставка товару має бути здійснена у строк 36 місяців від моменту попередньої оплати (а.с.89-91 т.1).

Також 16.08.2010р. між позивачем, ДП «Племінний завод «Курганський»АТ «Харімпекс»(в якості продавця) та АТФ «Укргазбуд»(в якості покупця) було укладено договір №59, предметом якого є поставка товару -гранули рослинного походження загальною вартістю 14.084.400,00грн. (ПДВ -2.347.400,00грн.). Пунктом 4.1 згаданого договору передбачено попередню оплату товару, а п.7.1 -строк дії договору -до 31.12.2012р. (а.с.86-88 т.1).

До правовідносин зі справляння ПДВ по господарським операціям за переліченими правочинами позивачем, ДП «Племінний завод «Курганський», було застосовано правила ст.8-1 Закону України «Про ПДВ», внаслідок чого визначені платником за першою подією -отримання коштів на банківський рахунок -податкові зобов'язання з ПДВ були відображені в спеціальній декларації з ПДВ.

Між тим, відповідно до викладених в акті перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р. суджень відповідач кваліфікував мету вчинення перелічених правочинів як придбання неіснуючого товару з ціллю безпідставного отримання податкової вигоди, а отримання ДП попередньої оплати за договором №53 від 19.07.2010 р. (29.07.2010 р. на суму 1.200.000,00грн.) та за договором №59 від 16.08.2010 р. (05.08.2010р. на суму 1.116.000,00 грн., 16.08.2010 р. на суму 1.680.000,00 грн., 27.08.2010р. на суму 15.500.000,00 грн.) - як поставку несільськогосподарських товарів, бо, на думку ДПІ, постачальник -ДП «Племінний завод «Курганський»- не мав можливостей для виконання господарських зобов'язань по договорам №53 від 19.07.2010р. №59 від 16.08.2010р. власними силами.

Керуючись наведеними мотивами суб'єкт владних повноважень -ДПІ -зробив висновок, що з 01.08.2010р. всі господарські операції ДП «Племінний завод «Курганський»з поставки товарів (робіт, послуг) підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах без застосування правил ст.8-1 закону України «Про ПДВ».

У ході розгляду справи судом встановлено, що договори №53 від 19.07.2010р. №59 від 16.08.2010р. не оспорювались ДПІ в судовому порядку ані з підстав вчинення правочинів з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, ані з підстав фіктивності чи удаваності.

Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оглянувши договори №53 від 19.07.2010р. №59 від 16.08.2010р., суд відзначає, що формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському оборотах, сторони спірних правочинів мають правоздатність і дієздатність юридичних осіб, наділені правовим статусом платників ПДВ.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 та 208 Господарського кодексу України через відсутність в матеріалах фактичних даних, які б беззаперечно та достовірно засвідчували нікчемність спірних правочинів.

За змістом п.81.7 ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України "Про Митний тариф України", якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Предметом поставки за договорами №53 від 19.07.2010р. №59 від 16.08.2010р. є саме сільськогосподарські товари, що визнається ДПІ в акті перевірки.

Оскільки станом на момент отримання попередніх оплат позивач, ДП «Племінний завод «Курганський», у розумінні Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»та Закону України «Про ПДВ»був сільськогосподарським товаровиробником, мав правовий статус платника ПДВ за спеціальним режимом оподаткування згідно з ст.8-1 Закону України «Про ПДВ», предметом спірних правочинів є поставка сільськогосподарської продукції, що узгоджується з напрямом господарської діяльності ДП, то справляння ПДВ по господарським операціям за названими правочинами цілком правомірно було здійснено позивачем за правилами ст.8-1 Закону України «Про ПДВ».

Належних та допустимих доказів про існування підстав для справляння ПДВ за цими господарськими операціями на загальних підставах відповідач до суду не подав, позаяк на момент настання першої з подій -отримання коштів на банківський рахунок платника податків -відповідач безпідставно всупереч закону самотужки та на власний розсуд зробив спробу визначити фактичні можливості ДП виконати зобов'язання по договорам №53 від 19.07.2010р., №59 від 16.08.2010р. власними силами.

Викладені в акті перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р. доводи податкового органу з даного приводу не заслуговують на увагу, адже не визначені законом в якості підстав для коригування податкових зобов'язань.

Суд вважає, що за змістом норм Закону України «Про ПДВ», Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України визначені платником податків -сільськогосподарським товаровиробником у скороченій декларації з ПДВ податкові зобов'язання за операціями з поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва можуть бути перенесені до показників загальної декларації з ПДВ лише в разі здійснення фактичної поставки продукції невласного виробництва або закінчення строку виконання зобов'язань за договором.

При цьому, знаходження постачальника - сільськогосподарського товаровиробника в судових процедурах відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не змінює зазначеного правила, так як вимоги покупця до постачальника мають речовий, а не грошовий характер.

На момент винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення строк виконання зобов'язань позивача, ДП «Племінний завод «Курганський»по договорам №53 від 19.07.2010р. та №59 від 16.08.2010р. не скінчився, фактичної поставки позивачем продукції невласного виробництва податковий орган у спірних правовідносинах не виявив, в акті перевірки №596/22-047/33020778 від 06.09.2012р. такі факти не викладені.

Арифметичне перенесення відповідачем відображених ДП у скороченій декларації з ПДВ показників податкових зобов'язань за період 01.08.2009р.-31.12.2010р. в розмірі - 3.968.577,00грн. та за період 01.01.2011р.-31.07.2012р. в розмірі - 2.214.642,00грн. до складу податкових зобов'язань загальної декларації з ПДВ не узгоджується з законом, оскільки для такого рішення відсутні визначені законом підстави -здійснення поставки товару невласного виробництва.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків порушення ст.8-1 Закону України «Про ПДВ»недоведено ДПІ в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України.

Вирішуючи спір в частині епізоду порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»за рахунок завищення податкового кредиту з ПДВ в розмірі 25.709,46 грн. по взаємовідносинам з придбання ПММ у АТ «Харімпекс», суд зазначає наступне.

За матеріалами справи, 20.12.2006 р. між позивачем, ДП «Племінний завод «Курганський»(в якості покупця), та АТ «Харкімпекс»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №20/12-КП, предметом якого є поставка товару згідно специфікації, а саме бензину А.-76 та дизпалива.

10.01.2011 р. між позивачем, ДП «Племінний завод «Курганський»(в якості покупця), та АТ «Харкімпекс»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №10/01, предметом якого у поставка товару згідно специфікації, а саме дизпалива.

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, згадані договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані АТ «Харімпекс»податкові накладні №152 від 12.10.2010 р. на суму 31.438,16 грн. (у т.ч. ПДВ -5.239,69 грн.), №157 від 27.10.2010 р. на суму 31.898,21 грн. (у т.ч. ПДВ -5.316,37 грн.), №176 від 15.11.2010 р. на суму 20.669,53 грн. (у т.ч. ПДВ -3.444,92 грн.), №189 від 08.12.2010 р. на суму 16.326,32 грн. (у т.ч. ПДВ -2.721,05 грн.), №191 від 20.12.2010 р. на суму 35.489,71 грн. (у т.ч. ПДВ -5.914,95 грн.), №3 від 26.01.2012 р. на суму 18.434,88 грн. (у т.ч. ПДВ -3.072,46 грн.), видаткові накладні №РН-0000115 від 12.10.2010 р. на суму 31.438,16 грн., №РН-0000108 від 27.10.2010 р. на суму 31.898,21 грн., №РН-0000126 від 15.11.2010 р. на суму 20.669,53грн., №РН-0000135 від 08.12.2010 р. на суму 16.326,32 грн., №РН-0000134 від 35.489,71 грн., №РН-0000003 від 26.01.2011 р. на суму 18.434,88 грн.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а саме: випискою з особового рахунку, відкритого позивачем у ПАТ «КБ «Земельний капітал», що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарських операцій за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними №12-10/3 від 12.10.2010 р., №27-10/1 від 27.10.2010 р., №15-11/3 від 15.11.2010 р., №08-12/2 від 08.12.2010 р., №20-12/3 від 20.12.2010 р., №26-02/1 від 26.01.2011 р. Вирішуючи спір, суд взяв до уваг, що транспортування товару у спірних правовідносинах здійснювалося ТОВ «Енергія 2010», на виконання умов укладеного з контрагентом позивача - АТ «Харімпекс»- договору поставки нафтопродуктів №НР60 від 12.10.2010 р., поставка товару за яким здійснювалася на умовах EXW (франко-склад) міжнародних правил базисних умов торгівлі Інкотермс в редакції 2010 р.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ДП товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на висновках ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про нікчемність усіх угод, укладених контрагентом позивача -АТ «Харімпекс»-з покупцями, викладених в акті документальної невиїзної перевірки АТ «Харімпекс»за період з 01.10.2010 р. по 31.01.2011 р. з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість від 22.06.2011 р. №2720/233/23762284.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб ДП «Племінний завод «Курганський»або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки висновки ДПІ про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.ст. 3. 4, 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова акті перевірки господарської діяльності контрагента позивача АТ «Харімпекс», то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Оскільки висновки ДПІ про формування ДП «Племінний завод «Курганський»податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст. 3, 4, 7 Закону України «Про ПДВ», ст. 198 Податкового кодексу України ґрунтуються на складеному ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова акті перевірки господарської діяльності контрагента позивача -АТ «Харімпекс», то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

З огляду на положення ст.ст.70 і 71 КАС України та беручи до уваги п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрим встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, сам лише акт про неможливість проведення зустрічної звірки не спростовує реальності вчинення господарських операцій.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Дочірнєьогопідприємства "Племінний завод "Курганський" Акціонерного товариства "Харімпекс" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування рішення -задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби №0000472301 від 01.10.2012р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 30.11.2012р.

Суддя А.В. Сліденко