Постанова № 27785024, 29.11.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року м. ЛуцькСправа № 2а/0370/1320/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача Цвілюх Н.А.,

представника відповідача ТзОВ "Приріст плюс" Олейник І.В.,

представника відповідача ТзОВ "Будпластполімер" Ніколаєнка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер» про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ, позивач, інспекція) звернулася в суд з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» (далі - ТзОВ «Приріст Плюс», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер» (далі - ТзОВ «Будпластполімер», відповідач-2) про визнання недійсним договору від 19 січня 2011 року №1901-1, стягнення з ТзОВ «Приріст Плюс» в дохід держави 842 800,00 грн. та стягнення з ТзОВ «Будпластполімер» в дохід держави 842 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Луцької ОДПІ від 16 грудня 2011 року №3330 та на підставі повідомлення від 16 грудня 2011 року №0001 старшим державним податковим ревізором-інспектором Луцької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Приріст Плюс» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Будпластполімер» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 27 грудня 2011 року №10176/23-2/33990773, яким встановлено порушення ТзОВ «Приріст Плюс» пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 168560,00 грн. та порушення частини першої статті 203, частини першої статті 207, частини другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по договору від 19 січня 2011 року між ТзОВ «Приріст Плюс» та ТзОВ «Будпластполімер» №1901-1, за яким відповідач-2 (продавець) бере зобов'язання продати відповідачу-1 (покупцю) монокальційфосфат кормовий в кількості 800 тон. При перевірці відповідачів, податковому органу не були надані первинні документи, а саме підтвердження про транспортування товару; банківські виписки, які підтверджують розрахунки між сторонами договору; документи, що підтверджують наявність складських приміщень, а також правові підстави для їх використання (договори оренди, правовстановлюючі документи); акти прийому-передачі на відповідальне зберігання; документи на проведення навантажено-розвантажувальні роботи; журнали-ордери та картки бухгалтерських рахунків №№ 311, 361, 631, 70, 641, 643; довіреності на отримання товару та пояснення щодо перевізників вищезазначеного товару на всіх етапах його руху. Позивач вважає, що фактичного здійснення господарської операції між відповідачами не було, тому, на думку інспекції, така операція не носить реального характеру та вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а договір, яким вона оформлена є нікчемним. Відтак, Луцька ОДПІ просить суд визнати недійсним договір від 19 січня 2011 року №1901-1 укладений між ТзОВ «Приріст Плюс» та ТзОВ «Будпластполімер» та стягнути все одержане за цими договорами в сумі 842 800,00 грн. з кожного в дохід держави.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві. Просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача, ТзОВ «Приріст Плюс» позову не визнала повністю, у судовому засіданні подала письмові заперечення проти адміністративного позову, додатково суду пояснила, що обставини реальності виконання укладеного між відповідачами (ТзОВ «Приріст Плюс» та ТзОВ «Будпластполімер») договору від 19 січня 2011 року №1901-1 та правомірності формування відповідачем-1 податкового кредиту з ПДВ у серпні 2011 року перевірені судами (постанова Волинського окружного адміністративного суду та Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду) в адміністративній справі №2а/0370/1275/12 за позовом ТзОВ «Приріст Плюс» до Луцької ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2012 року № 0000282301, якими встановлено, що договір від 19 січня 2011 року №1901-1 мав реальний характер, а ТзОВ «Приріст Плюс» правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ. Крім того, звертає увагу на те, що посилання позивача на довідку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 17 листопада 2011 року №6214/233/25186431 є неправомірними, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року у справі №2-а-341/12/2070 визнано неправомірними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова по проведенню зустрічних звірки ТзОВ «Будпластполімер» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «ТД «Трейдстар» та ТзОВ «Балаковські мінеральні добрива», результати якої оформлені вищевказаною довідкою, яка була предметом оскарження в суді апеляційної та касаційної інстанцій за результатами перегляду яких постанова Харківського окружного адміністративного суду залишена без змін. Крім того, посилається на судову практику Верховного суду України та Європейського суду з прав людини в аналогічних спорах. З огляду на вищевикладене просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник відповідача, ТзОВ «Будпластполімер», у судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених до товариства позовних вимог, так як вважає їх безпідставними та додатково надав суду письмові докази, які в повній мірі спростовують твердження позивача про нікчемність правочину, а відтак можуть довести безпідставність заявлених позовних вимог. Просить суд відмовити у задоволенні позову (том 1 а.с.212-268).

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс», зареєстроване як юридична особа 23 січня 2006 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №138837 (а.с.48).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер», зареєстроване як юридична особа 09 грудня 1997 року виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 №421977 (а.с.47).

Відповідачі (ТзОВ «Приріст Плюс», ТзОВ «Будпластполімер») зареєстровані як платники податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 31 жовтня 2008 року №100147581 та від 28 листопада 2009 року №195128 відповідно (а.с.46, 49).

Як встановлено судом, відповідно до наказу Луцької ОДПІ від 16 грудня 2011 року №3330 та на підставі повідомлення від 16 грудня 2011 року №0001 старшим державним податковим ревізором-інспектором Луцької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Приріст Плюс» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Будпластполімер» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 27 грудня 2011 року №10176/23-2/33990773, яким встановлено порушення ТзОВ «Приріст Плюс» пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 168560,00 грн. та порушення частини першої статті 203, частини першої статті 207, частини другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по договору від 19 січня 2011 року між ТзОВ «Приріст Плюс» та ТзОВ «Будпластполімер» №1901-1 (далі - договір), за яким відповідач-2 (продавець) бере зобов'язання продати відповідачу-1 (покупцю) монокальційфосфат кормовий в кількості 800 тон. До даного договору 24 січня 2011 року були внесені зміни в пункт 6.2 (а.с.50-52).

Аналізуючи умови вищезазначеного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору, у якому визначений його предмет, відповідач-2 (продавець) зобов'язувався продати товар, монокальційфосфат кормовий виробництва ТзОВ «Балаковські мінеральні добрива» (Росія) в кількості 800 тон (далі - товар), з передачею на нього права власності та відповідних документів, що підтверджують це право, а відповідач-1 (покупець) - прийняти і оплатити товар на умовах цього договору. Пунктом 2 договору відповідачі визначили, що якість товару має підтверджуватися сертифікатами якості заводу виробника і технічним вимогам на товар. Ціна товару, відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору, визначається сторонами в рахунках-фактурах та товарних накладних на кожну партію товару. Загальна ціна договору визначається шляхом сумування вартості товару поставленого за всіма товарними накладними. У пункті 5 договору визначено, що оплата товару здійснюється у повному обсязі на умовах 100% передоплати, відповідно до рахунків-факт на партію товару. Пунктом 6.2 договору відповідачі встановили, що датою отримання товару вважається дата відмітки про отримання товару на акті про прийом товару.

Як слідує з матеріалів справи, ТзОВ «Балаковські мінеральні добрива» (Росія) видані сертифікати якості на товар від 30 серпня 2011 року №1388 та від 22 липня 2011 року №1226 (а.с.53-54).

Факт постачання товару підтверджується видатковими накладними від 05 серпня 2011 року №5/8-1 на суму 171 360,00 грн. з ПДВ, від 08 серпня 2011 року №8/8-4 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 11 серпня 2011 року №11/8-4 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 18 серпня 2011 року №18/8-2 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 26 серпня 2011 №26/8-7 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 31 серпня 2011 року №31/8-6 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, а всього на загальну суму 1 011 360,00 грн. з ПДВ (а.с.71-76). Розрахунки між ТзОВ «Приріст Плюс» та ТзОВ «Будпластполімер» за поставлений товар підтверджується даними банківських виписок (а.с.55-64).

Крім того, судом встановлено, що вищезазначені операції відображені у бухгалтерському обліку ТзОВ «Приріст Плюс», що підтверджується витягом з картки рахунку №631 за серпень 2011 року (а.с.77-81).

Факт транспортування товару підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт від 11 серпня 2011 року №5874, від 29 серпня 2011 року №14, від 08 серпня 2011 року №ОУ-0000086, від 09 серпня 2011 року №09/08-1, від 25 серпня 2011 року №230, від 25 серпня 2011 року №251 (а.с.84-89).

Судом встановлено, що ТзОВ «Будпластполімер» як продавець товару видало ТзОВ «Приріст Плюс» податкові накладні, а саме від 05 серпня 2011 року порядковий номер 12 на суму 171 360,00 з ПДВ, від 11 серпня 2011 року порядковий номер 22 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 08 серпня 2011 року порядковий номер 15 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 26 серпня 2011 року порядковий номер 52 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 18 серпня 2011 року на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, від 31 серпня 2011 року порядковий номер 76 на суму 168 000,00 грн. з ПДВ, а всього на загальну суму 1 011 360,00 грн. з ПДВ (а.с.65-70).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом на виконання умов договору №1901-1 від 19 січня 2011 року ТзОВ «Приріст Плюс» отримало у серпні 2011 року від ТзОВ «Будпластполімер» монокальційфосфат кормовий на загальну суму 1011360 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 168560 грн. 00 коп. З вартості придбаного товару ПДВ в сумі 168560 грн. 00 коп. включено до податкового кредиту декларації з ПДВ за серпень 2011 року.

На запит Луцької ОДПІ від 17.10.2011 року № 9261/7/15-2 щодо перевірки постачальника товару ТзОВ «Будпластполімер» від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова надійшла довідка від 17.11.2011 року № 6214/233/25186431 «Про результати проведення зустрічної звірки ТзОВ «Будпластполімер» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТзОВ «ТД «Трейдстар» (м. Київ) та ТзОВ «Балаковські мінеральні добрива» (Росія), їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2011 року.

Перевіряючим Луцької ОДПІ в ході проведеної перевірки (акт №10176/23-2/33990773 від 27.12.2011 року) встановлено порушення ТзОВ «Приріст Плюс» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року в сумі 168560 грн. 00 коп., та порушення частини першої статті 203, частини першої статті 207, статей 208, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по договору № 1901-1 від 19.01.2011 року ТзОВ «Приріст Плюс» з ТзОВ «Будпластполімер», зазначений правочин має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу закону

На підставі матеріалів вищезазначеної перевірки Луцькою ОДПІ 16 січня 2012 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000282301, яким ТзОВ «Приріст Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 210700,00 грн., в тому числа за основним платежем - 168560,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) - 42140,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене в адміністративному порядку, однак рішеннями ДПС у Волинській області та ДПС України скарги ТзОВ "Приріст Плюс" залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення -без змін.

Не погодившись з рішеннями податкових органів ТзОВ «Приріст Плюс» звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000282301 від 16 січня 2012 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року у справі №2а/0370/1275/12, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року, адміністративний позов ТзОВ «Приріст Плюс» до Луцької ОДПІ задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 16 січня 2012 року № 0000282301, яке прийнято на підставі акту перевірки № 10176/23-2/33990773 від 27 грудня 2011 року (а.с.158-164).

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки судове рішення в адміністративній справі №2а/0370/1275/12 винесено за участю Луцької ОДПІ та ТзОВ «Приріст Плюс», набрало законної сили, а підставами для подання цього адміністративного позову та винесення податкового повідомлення-рішення від 16 січня 2012 року № 0000282301 були матеріали перевірки оформлені актом перевірки № 10176/23-2/33990773 від 27 грудня 2011 року, то обставини встановлені у справі №2а/0370/1275/12 не підлягають додатковому доказуванню.

Стосовно права податкових органів звертатися до суду з позовами про визнання договорів недійсними суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За правилами частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», в редакції, що була чинна на день звернення Луцької ОДПІ до суду (08 травня 2012 року), передбачено право податкових органів на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства суд приходить до висновку, що податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Щодо посилань позивача на недійсність договору від 19 січня 2011 року № 1901-1 в силу його нікчемності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в якості однієї з підстав для визнання договору недійсним Луцька ОДПІ посилається саме на нікчемність договору від 19 січня 2011 року № 1901-1, тобто його недійсність на підставі закону. Водночас інспекцією не враховано, що нікчемний правочин не може бути визнаний судом недійсним, оскільки такий договір вже є недійсним в силу закону, а тому відповідна вимога не може бути предметом судового розгляду. Відтак суд не приймає посилання позивача на нікчемність договору від 19 січня 2011 року № 1901-1 в якості підстави для визнання його недійсним.

Водночас суд зазначає, що нікчемність правочину (недійсність в силу закону) є самостійною правовою підставою для застосування правових наслідків передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, тому суд перевіряє доводи позивача щодо нікчемності договору від 19 січня 2011 року № 1901-1.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Системний аналіз вищезазначених норм дає змогу суду прийти до висновку, що законом встановлена презумпція дійсності правочину, а обов'язок доказування його недійсності або нікчемності лежить на особі яка посилається на дані обставини як на підставу своїх вимог.

Звертаючись до суду з даним позовом, Луцька ОДПІ в якості однієї з підстав для визнання договору від 19 січня 2011 року № 1901-1 недійсним посилається на його суперечність інтересам держави та суспільства, а саме укладення даної угоди без наміру його реального виконання та протиправного формування сум податкового кредиту з ПДВ за серпень 2011 року.

У постанові Волинського окружного адміністративного суду від 07 червня 2012 року у справі №2а/0370/1275/12, суд дійшов висновку, що первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, акти здачі прийняття робіт) спростовують висновки податкового органу про нікчемний характер угоди від 19 січня 2011 року № 1901-1, укладеної між відповідачами, а відтак ТзОВ «Приріст Плюс» дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ та правомірно, тобто, з дотриманням положень Податкового кодексу України сформовано податковий кредит у серпні 2011 року по операціях з придбання товару у ТзОВ «Будпластполімер».

Оскільки судовим рішенням в адміністративній справі №2а/0370/1275/12 встановлена правомірність дій ТзОВ «Приріст Плюс» щодо формування податкового кредиту у серпні 2011 року по операціях з придбання товару у ТзОВ «Будпластполімер» та реальність виконання договору від 19 січня 2011 року № 1901-1, суд не приймає посилання позивача на неправомірність дій товариства з формування податкового кредиту та нереальність виконання вищезазначеного договору як на підставу його недійсності. Інших доказів недійсності спірного договору або його суперечності інтересам держави та суспільства суду не надано.

Суд не бере до уваги посилання Луцької ОДПІ на довідку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 17 листопада 2011 року № 6214/233/25186431, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року в справі №2-а- 341/12/2070 визнано неправомірними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова по проведенню зустрічної звірки ТзОВ «Будпластполімер» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТзОВ «ТД «Трейдстар» (м. Київ) та ТзОВ «Балаковські мінеральні добрива» (Росія), їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2011 року, результати якої оформлені довідкою від 17 листопада 2011 року № 6214/233/25186431. Вищезазначена постанова у цій частині залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2012 року.

Суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір спрямований на реалізацію матеріальних цінностей, що належить юридичній особі приватного права та отримання відповідного прибутку з його реалізації. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемним на підставі частини другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши норми частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, частини першої статті 208 Господарського кодексу України суд зазначає, що обов'язковими умовами для застосування передбачених у цих статтях конфіскаційних наслідків є недійсність договору, а також наявність в діях однієї зі сторін, або в обох сторін договору наміру (умислу) на укладення договору з метою, що завідома суперечить інтересам держави та суспільства. Луцькою ОДПІ належних та допустимих доказів наявності такого наміру (умислу) в діях відповідачів не надано.

Відтак не підлягають до задоволення вимоги про застосування конфіскаційних наслідків передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведена недійсність спірного договору та наявність у відповідачів наміру (умислу) на укладення договору з метою, що завідома суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи вищевикладене, позивачем, Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Волинської області Державної податкової служби, не надано суду належних та допустимих доказів нікчемності, недійсності або укладання відповідачами договору від 19 січня 2011 року № 1901-1 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зважаючи на те, що реальність виконання даного договору встановлена судами першої та апеляційної інстанції в адміністративній справі №2а/0370/1275/12, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер» про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави, з огляду на що, у позові слід відмовити.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер» про визнання договору недійсним та стягнення коштів в дохід держави відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлено 30 листопада 2012 року.