Рішення № 27784248, 20.11.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2012 р. Справа № 6/099-12

20.11.2012 року Справа № 6/099-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" про стягнення боргу,

за участю представників сторін:

позивача: Букова Ю.В. (дов. від 20.04.2012р.),

відповідача: Яворська Г.І. (дов. від 29.06.2012р.).

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 639-LD від 19.06.2008р., щодо своєчасної сплати лізингових платежів, у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у загальному розмірі 685 086,13 грн, з яких: 532 290,45 грн боргу за несплату лізингових платежів; 53 247,54 грн 3% річних від простроченої суми та 99 548,14 грн індексу інфляції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2012р. порушено провадження у справі № 6/099-12 та призначено її до розгляду на 16.10.2012р.

16.10.2012р. відповідачем подано клопотання № 15 від 15.10.2012р., в якому він просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача та повністю відмовити у задоволені позовних вимог.

16.10.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 23.10.2012р.

22.10.2012р. позивачем подані письмові пояснення від 19.10.2012р. та водночас заяву про зменшення позовних вимог на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у загальному розмірі 637 963,67 грн, з яких: 496 290,45 грн боргу за несплату лізингових платежів; 49 477,90 грн 3% річних від простроченої суми та 92 195,32 грн індексу інфляції.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про прийняття вказаної заяви про зменшення позовних вимог, а тому останній розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 637 963,67 грн заборгованості, з яких: 496 290,45 грн боргу за несплату лізингових платежів; 49 477,90 грн 3% річних від простроченої суми та 92 195,32 грн індексу інфляції.

В свою чергу відповідачем подано відзив на позов, в якому він просить суд частково відмовити в позові позивачу з підстав, викладених у ньому.

23.10.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 06.11.2012р.

05.11.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 06.11.2012р. представника відповідача, неподанням позивачем витребуваних документів та враховуючи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд прийняв ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.11.2012р.

20.11.2012р. відповідачем знову подано відзив на позов, в якому він зазначив, що для стягнення з нього сум понад встановлені у акті сплинув встановлений законодавством строк позовної давності, у зв'яжу з чим в позові в цій частині має бути відмовлено.

Представник позивача у судовому засіданні 20.11.2012р. позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у них.

Представник відповідача проти позову заперечив з тих же підстав, що викладені у його відзиві.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

20.11.2012р. відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

19.06.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (далі -лізингодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" (далі -лізингоодержувач, відповідач у справі) було укладено договір фінансового лізингу № 639-LD (далі - договір) з додатками до нього. Відповідно до умов договору (п. 1.1) лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від лізингоодержувача (на умовах, передбачених у додатку № 1 цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором. Ціна предмету лізингу становить еквівалент 738 235,11 доларів США, у т.ч. ПДВ (далі -ціна предмета лізингу).

Постачальника, перелік, кількість, ціну, вартість, строк лізингу, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу сторонами договору було погоджено у договорі та додатках до договору (додатки: 1, 2, 3, 4).

Так, на виконання мов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" придбав у обраного Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" продавця предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передав цей предмет лізингу в користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3", що підтверджується актом приймання-передачі від 19.06.2008р. (належна копія в матеріалах справи).

Відтак, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе зобов'язання згідно з умовами договору, передавши відповідачу у лізинг визначене договором майно.

Відповідно до п. 7.1. договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені у графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, що є його невід'ємною частиною.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997р. № 723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

У пунктах 7.2.1. та 7.2.2. та розділу "Визначення" договору -перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу (офіційним курсом обміну валют, встановленим Національним банком України, що діяв на день підписання цього договору). Періодичні лізингові платежі сплачуються за курсом платежу (курсом продажу валют -безготівковим курсом продажу долара США, встановленим Національним банком України, який діє на дату платежу, яка визначена в додатку 2 до договору). Дата платежу означає дату, визначену додатку 2 до договору -графік лізингових платежів.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відтак, за умовами договору, сторони правомірно визначили в договорі грошовий еквівалент лізингових платежів в доларах США, а тому лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно графіку лізингових платежів (додаток № 2 до договору).

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частин першої третьої статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ -це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати лізингових платежів повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак як свідчать матеріали справи, порушуючи умови договору, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по оплаті лізингових платежів, оскільки, у встановлений графіком строк останній не здійснив оплату лізингових платежів, у зв'язку з чим починаючи з 31.03.2009р. у нього утворилась заборгованість по лізинговим платежам у сумі 271 182,29 грн.

Подальші періодичні платежі, а саме за 30.04.2009р., 31.05.2009р. та 30.06.2009р. відповідачем також оплачені не були, у зв'язку з чим позивач, куруючись частиною другою статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", реалізував своє право на односторонню відмову від договору, надіславши рекомендованим листом з описом вкладення № 810077761 на адресу лізингоодержувача повідомлення вих. № 711 від 28.07.2009р. про відмову від договору із вимогою повернути предмет лізингу.

На виконання вимог п. 14.4. договору цінний лист № 810077761 було надіслано відповідачу на адресу вказану у договору: м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 1/38. Зазначене повідомлення про відмову від договору було вручено адресату 18.08.2009р., про що свідчить відмітка на повідомленні поштового відправлення.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона дізналася або могла довідатися про таку відмову.

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що відмова від договору фінансового лізингу є вчиненою 18.08.2009р., тобто з дати, вказаної в повідомленні про вручення поштового відправлення № 810077761 повідомлення № 711 від 28.07.2009р. про відому від договору фінансового лізингу.

В подальшому, 04.09.2009р. лізингоодержувачем було повернуто предмет лізингу лізингодавцю, про що було підписано акт приймання передачі до повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу № 639-LD від 19.06.2008р.

Одночасно, перевіряючи розрахунок основного боргу судом було враховано зарахування позивачем коштів в рахунок погашення лізингових платежів за попередні періоди, в розумінні п. 9.4. договору.

Таким чином, на час вирішення спору в суді основний борг лізингоодержувача за договором фінансового лізингу за період з 31.03.2009р. по 30.06.2009р. по договору становить 496 290,45 грн , у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми (враховуючи подану заяву про зменшення позовних вимог ).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення лізингових оплат за період з 31.03.2009р. по 30.06.2009р. за договору.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (496 290,45 грн) за договором відповідачем надано не було.

Заперечення викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву суд вважає необґрунтованими, оскільки сума про яку йдеться в акті приймання -передачі від 04.09.2009р. не може бути угодою про зміну як умов договору так і за своєю природою новацією у розумінні цивільного законодавства. Крім того, визначена правова природа цих сум -відсотки, не є основним боргом про який позивач заявив у стягненні за несплату лізингових платежів, тому твердження відповідача суд вважає помилковим та необґрунтованими. При цьому, обґрунтування відповідачем погодженої суми в акті останній шукає в п. 12.3. договору та тлумаче його умови на свою користь. Однак, суд і в цій частині заперечень не може погодитися з відповідачем, оскільки вказаний пункт договору говорить про утримання всіх сум, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, що в свою чергу не звільняє відповідача від обов'язку сплатити залишок несплачених лізингових платежів.

Таким чином, заперечення відповідача, наведених у його відзивах, не підтвердженні належними доказами, матеріалами справи та не спростовують доводів позивача, а лише зводяться до переоцінки доказів та підміну понять.

Судом не залишено поза увагою заяву відповідача про застосування строку позовної давності

Оцінивши подану заяву, суд дійшов висновку, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004 вказав, що забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Спори, що виникають між учасниками договірних правовідносин, підлягають вирішенню судом на підставі статті 55 Конституції України, загальних та спеціальних норм закону.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного Кодексу.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256,257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою, п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 2-4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з позовом 25.09.2012р. за стягненням заборгованості, що виникла за період з 31.03.2009р. по 30.06.2009р., та яка сформувалася за цей період із урахуванням п. 9.4. договору.

Водночас, частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що відповідачем були здійснені часткові оплати по договору, зокрема: 21.02.2011р. -110 000 грн, 31.03.2011р. -50 000 грн, 05.04.2011р. -50 000 грн, 06.04.2011р. -50 000 грн, 10.06.2011р. -20 000 грн, 16.05.2012р. -5000 грн, 28.05.2012р. -5000 грн, 29.05.2012р. -3000 грн, 11.06.2012р. -3000 грн, 19.06.2012 -20000 грн з призначенням платежу згідно договору фінансового лізингу № 639-LD від 19.06.2008р., тобто оплати відбувалися не за конкретний період а за договором в цілому, що свідчить про визнання відповідачем боргу за договором, а тому суд погоджується з позицією позивача, щодо перебігу трирічного строку позовної давності, який перервався у відповідні дати оплати лізингових платежів та починався з дати оплати заново.

З урахуванням наведеного суд відмовляє відповідачу у задоволені заяви про застосування строку позовної давності та відмовляє у її застосуванні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив лізингові платежі за період з 31.03.2009р. по 30.06.2009р, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 496 290,45 грн боргу по сплаті лізингових платежів згідно договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за договором, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявлено вимогу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 92 195,32 грн та 3% річних у сумі 49 477,90 грн нарахованих на прострочені суми боргу за відповідні період, згідно розрахунку позивача.

Так, стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних -платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 92 195,32 грн та 3% річних у сумі 49 477,90 грн.

Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 496 290,45 грн основного боргу, 92 195,32 грн інфляційних втрат та 49 477,90 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п.п. 1 пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (з 01.01.2012р. не менше 1073,00 *1,5= 1609,50 грн.).

Враховуючи, що під час розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог, тому суд, за таких обставин, виходить з нової ціни позову, яка складає 637 963,67 грн.

Враховуючи, що ціна позову становить 637 963,67 грн, тому судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача, складає 12 759,27 грн, як 2% відсотка від ціни позову.

Однак, як свідчать матеріали справи позивачем було сплачено судового збору у розмірі 13 701,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4260 від 25.09.2012р.

Таким чином, суд повертає позивачу заяво сплачений судовий збір у розмірі 942,45 грн (13 701,72 грн - 12 759,27 грн), у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" (код ЄДРПОУ 32156847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (код ЄДРПОУ 33942232) 496 290,45 грн основного боргу, 92 195,32 грн інфляційних втрат та 49 477,90 грн 3% річних, а також 12 759,27 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (код ЄДРПОУ 33942232) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 942,45 грн як зайво сплачений судовий збір, у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Повне рішення складено: 03.12.2012 року.

Суддя А.Ф. Черногуз