Ухвала суду № 27763819, 13.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-719/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Романчук О.М.,

при секретарі - Паскаль Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівказернопродукт" до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2012 року № 0000492332, у частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Баришівказернопродукт»грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 59294,35 грн. (за основним платежем -47434,68 грн. та штрафними санкціями -11859,67 грн.).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року - без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що єдиною законною підставою для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку є не підтвердження цієї суми податковою накладною, разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем, для підтвердження реальності укладеної угоди між ним та СФГ «Фермер»надано податкову накладну, яка цілком відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, окрім того, з метою оподаткування податком на додану вартість, операції з реімпорту прирівняні до операцій імпорту.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, у період з 05.08.2011 року по 01.09.2011 року посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року.

У ході перевірки контролюючим органом встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пункту 7.2, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту, зокрема, на суму 47434,68 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 7700,00 грн. згідно податкової накладної від 09.08.2010 року № 22, яка оформлена неналежним чином, а саме, у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну, отриману від СФГ «Фермер»на суму 46200,0 грн. (в т.ч. ПДВ у сумі 7700,00 грн.).

Водночас, до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року позивачем віднесено суму ПДВ у розмірі 39734,68 грн.. згідно вантажно-митній декларації (далі - ВМД) від 10.12.2010 року №125110002/2010/402120 за відсутністю контракту на поставку товару в режимі імпорту.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.09.2011 року № 751/23-2/32445705 (надалі - Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач звернувся до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області з відповідними запереченнями, за наслідками розгляду яких висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 року № 0000492332, за яким позивачу донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 61439, 08 грн. (за основним платежем - у сумі 49579, 41 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 11859, 67 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової служби України з відповідними скаргами.

З наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення -без змін.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 39734,68 грн., колегія суддів вражає за необхідне зазначити наступне.

02.12.2010 року між Білорусько - Литовським спільним підприємством - товариством «Сільськогосподарські послуги»(Республіка Біларусь) - покупець та ТОВ «Баришівказернопродукт»- продавець, укладено зовнішньоекономічний контракт № СК - 02.12.10/1-АБ (а.с.97-101).

За умовами зазначеного вище контракту продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити на умовах ОАР (доставлено до кордону Україна - Республіка Білорусь) боби соєві урожаю 2010 року українського походження для подальшої переробки в кількості 560,00 тон., термін поставки товару - по 20.12.2010 року включно. Ціна товару складає 440,00 доларів США за 1 тону. Загальна вартість контракту складає 246400,0 доларів США.

Відповідно до ВМД від 10.12.2010 року №125110001/2010/43301, ТОВ «Баришівказернопродукт»відвантажило визначений товар покупцю у кількості 560, 00 тон на загальну суму 1959224, 96 грн. (а.с. 103)

Оплата за товар здійснена 22.12.2010 року, відповідно до документа № 3252057 у сумі 1962206,40 грн.

Державною інспекцією по карантину рослин, при догляді проведеного з відбором і аналізом зразка згідно ГОСТа №12340-66 було виявлено амброзію, в результаті чого прийнято рішення про повернення даного товару відправнику, про що складено акт огляду від 14.12.2010 року № 01/22-10/1090.

Вказане також підтверджено Свідоцтвом про проведення карантинної експертизи від 15.12.2010 року № 2702-и Державного закладу «Брестська обласна держана інспекція по сіменоводству, карантину і захисту рослин», відповідно до якого відвантажена продукція (боби соєві) вагою 56,7 тон підлягають поверненню відправнику.

З огляду на зазначене, між ТОВ «Баришівказернопродукт»та СП «Сільськогосподарські послуги»15.12.2010 року укладено додаткову угоду № 1 до контракту від 02.12.2010 року № СК-02.12.10/1-АБ, згідно якої продавець визнає факт неналежного виконання обов'язків по контракту, що виявилось у відправці на адресу покупця неякісного товару по залізничній накладній від 10.12.2010 року № 32989187 в кількості 56,700 тон, вартістю 440,00 доларів США за 1 тону. (а.с. 102).

Так, за умовами додаткової угоди № 1, відвантажений на адресу покупця неякісний товар у кількості 56,700 тон. підлягає поверненню продавцю. У подальшому, з метою належного виконання умов зовнішньоекономічного контракту, позивач зобов'язується у рахунок поверненого неякісного товару поставити, а покупець прийняти боби соєві урожаю 2010 року по ціні 440,00 доларів за 1 тону, на загальну суму 24948,0 доларів США.

При оформленні повернення вантажу (вагон № 95794087) представником ТОВ «Баришівказернопродук»(декларантом) було подано до митних органів ВМД № 125110002/2010/402103 від 23.12.2010 року в режимі «Реімпорт»(ІМ 41) (а.с.105).

Проте Київською обласною митницею було відмовлено в прийнятті вказаної митної декларації з підстав, визначених главою 30 Митного кодексу України, про що винесено картку відмови №125110002/0/00124 від 23.12.2010 року (а.с.106).

З пояснень представника позивача в суді першої інстанції було встановлено, що з метою економії часу та належного виконання умов зовнішньоекономічного контракту, позивачем оформлено ВМД від 23.12.10 року № 125110002 2010 402120, за якою СП «Сільськогосподарські послуги»(Республіка Біларусь) відвантажило ТОВ -Баришівказернопродукт»боби соєві у кількості 56, 700 тон на суму 198673,40 грн. в т. - ч. ПДВ в сумі 39734.68 грн. (а.с. 107).

Повернення товару відбулося в результаті оформлення ВМД при застосуванні митного режиму (імпорт - ІМ - 40) по процедурі 4010.

При цьому 20.12.2010 року ТОВ «Баришівказернопродукт»було сплачено ПДВ у розмірі 40000,00 грн.

У подальшому ТОВ «Баришівказернопродукт»з метою повного виконання умов підписаного контракту № СК -02.12.10/1-АБД від 02.12.2010 та додаткової угоди № 1 від 15.12.2010 було допоставлено боби соєві в кількості 56, 700 тон, що підтверджується ВМД № 125110002/2010/416596 від 24.12.2010 (а.с.108). Розрахунок за вказаний товар проведено шляхом взаємозаліку рахунків 632 «Розрахунки з доземними постачальниками»та 362 «Розрахунки з іноземними покупцями»в сумі 198673,40 грн.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29-30 Митного кодексу України.

Поняття режимів імпорту та реімпорту визначено Митним кодексом України.

Так, відповідно до статті 188 Митного кодексу України, імпортом вважається митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

За приписами статті Митного кодексу України, реімпорт, це митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: 1) походять з митної території України; 2) ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; 3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; 4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою оподаткування податком на додану вартість, операції з реімпорту прирівняно до операцій з імпорту.

Крім того, статтею 45 Митного кодексу України встановлено, що особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові при декларуванні товарів і транспортних засобів.

Відповідно до статті 81 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 86 Митного кодексу України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Таким чином, посилання відповідача на порушення позивачем митного оформлення товару у режимі імпорту, а не реімпорту, не приймається судом до уваги, оскільки жодних належних доказів порушення позивачем митного законодавства відповідачем не надано.

Натомість, судом першої інстанції правомірно встановлено, що розмитнення поверненого товару на підставі вантажної митної декларації № 125110002/2010/402120 від 23.12.2010 року проведено митним органом без будь - яких зауважень щодо правильності заповнення ВМД, а документи, які були подані позивачем у митного органу сумнівів не викликали.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо того платник податку на додану вартість при імпорті товарів зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість, виходячи з його митної вартості, та має право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачений у зв'язку з імпортом на територію України товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. При цьому підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту від переходу права власності на товар та факту здійснення розрахунків між імпортером та експортером товару.

Відтак, сума податку на додану вартість, яка підлягає включенню до складу податкового кредиту у зв'язку з імпортом товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства , яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

За правилами підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, право на податковий кредит у платника податку при здійсненні імпорту товарів виникає з дати сплати податку на додану вартість згідно митної декларації (ВМД).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач під час митного оформлення товарів сплатив податок на додану вартість згідно ВМД в повному обсязі; в свою чергу, ВМД, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару, є такими, що оформлені відповідно до вимог законодавства; порушень щодо оформлення таких ВМД в Акті перевірки не встановлено, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит у розмірі 39734,68 грн.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 7700,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначає наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Барішівказернопродукт»до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року віднесено суму ПДВ 7700,0 грн. за податковою накладною від 09.08.2010 року № 22, отриману від СФГ «Фермер»на суму 46200,0 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 7700,00 грн.).

За висновками акту перевірки, податкова накладна від 09.08.2010 року № 22 оформлена неналежним чином, а саме: у даній податковій накладній не зазначено прізвище та не проставлено підпис особи, яка склала податкову накладну.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.19997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Також, колегія суддів звертає увагу на той факт, що наявна в матеріалах справи податкова накладна № 22 містить прізвище та особистий підпис особи, що видала податкову накладну, остання не містить лише посаду даної особи, проте така неточність у заповненні податкової накладної, у разі доведеності товарності та реальності господарської операції не можу бути підставою для відмови у формування платником податку податкового кредиту. Відповідачем в ході розгляду справи не було доведено, що податкова накладна, по якій ним зроблено донарахування, видана не платником податку на додану вартість. Не надано також доказів, що контрагент позивача не включив відповідні суми податку на додану вартість до складу його податкових зобов'язань.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, 255 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Романчук О.М