Рішення № 27762096, 21.11.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/102/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.12 Справа № 5009/3586/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», (юридична адреса: 69093, м. Запоріжжя, вул. Академіка Александрова, буд. 9, кв. 95; поштова адреса: 69093, м. Запоріжжя, а/с № 6130)

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9)

про стягнення 270 600,00 грн. основного борг за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., 20 914,04 грн. пені, 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних

суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача -Соломаха О.О., довіреність № 121-1/01-1226 від 25.09.2012 р.;

від відповідача -Кожушок С.В., довіреність № 35/16 від 09.07.2012 р.;

21.09.2012 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя (ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс») з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя (далі за текстом скорочено -ПАТ «Завод «Перетворювач») про стягнення 270 600,00 грн. основного боргу за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., 20 914,04 грн. пені, 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/3586/12, справі № 5009/3586/12 присвоєно номер провадження справи 4/102/12, судове засідання призначено на 18.10.2012 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору.

З метою витребування у сторін додаткових документів і доказів, що мають суттєве значення для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору по суті, в судовому засіданні, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва до 21.11.2012 р.

В судовому засіданні 21.11.2012 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст., ст. 525, 526, 549, 610, 611, 617, 625, 627, 629, 655, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 218, 230, 232 ГК України і полягають в тому, що 11.05.2010 р. сторонами у справі був укладений договір закупівлі № 11/21-404/10, за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу шафу керування системами збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 -1 шт., автоматизоване робоче місце для ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 - 1 шт., шафу АГП -1 шт., (іменовані далі як товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошову суму. Згідно з п. 2.1 договору вартість товару, який передається по договору, становить 541 200,00 грн. Відповідно до ч. 1 п. 5.1 договору відповідач перераховує на рахунок позивача, зазначений в договорі, авансовий платіж в розмірі 270 600,00 грн. з ПДВ. На виконання умов договору позивач надав відповідачу рахунок на оплату вартості товару № 113 від 09.09.2010 р. на суму 541 200,00 грн. 21.09.2010 р. платіжним дорученням № 4095 відповідач перерахував авансовий платіж в розмірі 162 360,00 грн. Передбачений умовами договору товар відповідачу був переданий за видатковими накладними № 100 від 29.12.2010 р., № 1 від 04.01.2011 р. і № 2 від 06.01.2011 р. та отриманий уповноваженою особою відповідача, що підтверджується довіреністю (форма № М-2) № 1419 від 29.12.2010 р. Платіжним дорученням № 5564 від 30.12.2010 р. відповідачем було сплачено 108 240,00 грн. з призначенням платежу: «За шафу керування». Отже, всього з урахуванням авансового платежу за отриманий за умовами договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. товар відповідач перерахував позивачу 270 600,00 грн. В частині 2 пункту 5.1 договору сторони встановили, що на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання коштів від Основного замовника відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача остаточні кошти в сумі 270 600,00 грн. Відповідно до п. 1.1 договору Основний замовник товару -ВАТ «ММК»(Росія, м. Магнітогорськ). Однак, ВАТ «ММК»не є стороною двостороннього договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., який укладений тільки позивачем та відповідачем. Приписами ст. 511 встановлено, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи. У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання), то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зі змісту частини 2 п. 5.1 договору вбачається, що сторони визначили строк виконання зобов'язання з оплати товару вказівкою на дію особи -Основного замовника. Однак, дія цієї особи не є тією обставиною (подією), що має настати неминуче, що передбачено ст. 530 ЦК України, та не є тією обставиною (подією), яка, відповідно, породжує для відповідача обов'язок здійснити розрахунок за отриманий без жодних зауважень товар або звільняє відповідача від визначеного договором зобов'язання розрахуватися за отриманий товар. Таким чином, положення частини 2 п. 5.1 договору суперечать вимогам ст., ст. 96, 203, 511, 530, 617 ЦК України та ст. 218 ГК України. За таких обставин, до правовідносин сторін у даній справі повинні застосовуватися положення ст. 692 ЦК України, якою передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Враховуючи викладене, остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити 06.01.2011 р. В порушення умов договору відповідач за отриманий товар розрахувався частково перерахувавши всього за поставлений товар 270 600,00 грн. Решту суми боргу відповідач не сплатив. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. зобов'язання та вимоги чинного законодавства. 11.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 121-1/02-962 про погашення заборгованості за отриманий товар, в тому числі, за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. У відповіді на претензію вих. № 35/107 від 15.08.2012 р. відповідач заборгованість визнав. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар на час звернення позивача до суду з даним позовом становить 270 600,00 грн. На час вирішення спору судом заборгованість відповідачем погашена не була. Пунктом 7.4 договору сторони узгодили, що у випадку порушення передбачених договором строків оплати відповідачем, він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2 % за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день оплати. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з ПАТ «Завод «Перетворювач»270 600,00 грн. основного боргу за поставлений товар, 20 914,04 грн. пені, 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що дійсно ПАТ «Завод «Перетворювач»та ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс»був укладений договір закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу передбачений цим договором товар на загальну суму 541 200,00 грн., а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього встановлену грошову суму. Відповідно до ч. 1 п. 5.1 договору відповідач перераховує на рахунок позивача, зазначений в договорі, авансовий платіж в розмірі 70 600,00 грн. з ПДВ. На протязі 3-х календарних днів з моменту отримання коштів від Основного замовника відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача остаточні кошти в сумі 270 600,00 грн. Як зазначено в п. 1.1 договору Основний замовник товару -ВАТ «ММК»(Росія, м. Магнітогорськ). Платіжним дорученням № 4095 від 21.09.2010 р. позивачу був перерахований авансовий платіж в розмірі 162 360,00 грн., а платіжним дорученням № 5564 від 30.12.2010 р. було сплачено 108 240,00 грн. за шафу керування. Отже, всього з урахуванням авансового платежу за отриманий за умовами договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. товар відповідач перерахував позивачу 270 600,00 грн. 20.01.2011 р. відповідачем були отримані кошти від основного замовника за договором № 42/2-10689/В181637 від 13.05.2010 р., за умовами якого відповідач зобов'язався поставити ВАТ «ММК»систему збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4. Таким чином, відповідач не заперечує проти існування заборгованості перед позивачем за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. в розмірі 270 600,00 грн., однак вважає, що виходячи з умов частини 2 п. 5.1 договору кінцевий строк розрахунку за отриманий товар -23.01.2011 р., а не 06.01.2011 р. як вважає позивач. При цьому, висновок позивача, що оплата за товар ПАТ «Завод «Перетворювач»мала бути здійснена після прийняття товару (тобто 06.01.2011 р.) в силу приписів ст. 692 ЦК України, відповідач вважає таким, що не відповідає умовам укладеного сторонами договору та суперечить ви магм чинного законодавства. Щодо вимоги позивач про стягнення 20 914,04 грн. пені, то відповідач вважає, що нарахування пені повинно було здійснюватися з 23.01.2011 р. Крім того, нормами ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується термін позовної давності в один рік. Позивачем заявлена вимога про стягнення пені, яка розрахована за період з 07.01.2011 р. по 07.07.2011 р. Позовна заява подана до суду 21.09.2012 р., тобто з пропущенням встановленого річного строку для звернення до суду з вимогами такого роду. З урахуванням цього, керуючись ст.. 267 ЦК України відповідач просить суд застосувати до вимог про стягнення пені наслідки пропуску позивачем строку позовної давності. Стосовно розрахунків втрат від інфляції грошових коштів та річних відсотків, то з урахуванням вище наведеного відповідач вважає, що зазначені розрахунки повинні були здійснюватися з 23.01.2011 р. Крім того, відповідач просить суд врахувати, що при розрахунку втрат від інфляції грошових коштів позивачем не дотримано вимог листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»та інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якими визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляції, а дефляція).

Також відповідачем надано суду письмову заяву «Про відстрочення виконання рішення суду», якою відповідач просить суд у разі задоволення позовних вимог ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс»у даній справі надати відстрочку виконання рішення суд по справі № 5009/3586/12 на вісімнадцять місяців з моменту набрання рішенням у справі законної сили. Необхідність надання відстрочки відповідач мотивує важким фінансовим становищем підприємства, що підтверджується даними звіту про фінансові результати за 9 місяців 2012 року. На розрахункових рахунках відповідача, відкритих у банківських установах, недостатньо грошових коштів для здійснення ним у нормальному режимі своєї господарської діяльності та своєчасної сплати всіх існуючих заборгованостей перед кредиторами, в тому числі, і перед позивачем у даній справі. Таким чином, відповідач не має реальної можливості одночасно і в повному обсязі виконати рішення суду у даній справі, а стягнення всієї суми одночасно може негативним чином вплинути на роботу підприємства, сприятиме накопиченню боргів, що неминуче призведе до банкрутства підприємства. Враховуючи, що відповідач один із великих заводів міста, тобто є важливим суб'єктом господарювання та великим платником податків, банкрутство даного підприємства буде значною економічною втратою для бюджету міста та призведе до загострення соціальної напруги у місті, оскільки на підприємстві працевлаштована велика кількість працівників Хортицького та Ленінського районів м. Запоріжжя. Відстрочення виконання рішення суду на 18 місяців надасть відповідачу можливість виконати рішення суду у добровільному порядку та уникнути додаткових витрат пов'язаних з його примусовим виконанням, а, отже, підприємство матиме можливість здійснювати свою господарську діяльність у нормальному режимі - здійснювати необхідні закупівлі для виробництва власної продукції, реалізовувати її, отримувати кошти для виплати заробітної плати працівникам, інших обов'язкових платежів та розраховуватися зі своїми постачальниками, тобто сплати заборгованість за рішенням суду у даній справі. Водночас, відповідач змушений по декілька тижнів накопичувати грошові кошти на своєму розрахунковому рахунку для здійснення закупівель необхідної продукції для виробництва власної продукції. Також відповідач просить суд врахувати, що вже в 2013 році відповідачем планується укладення контракту з ВАТ «Виробниче об'єднання «Північне машинобудівельне підприємство»-найбільшим суднобудівельним комплексом у Російській Федерації, підпорядкованим Міністерству промисловості та торгівлі РФ, що підтверджується листами від 20.09.2011 р. № 5823/2029ф та від 20.09.2011 р. № 5823/2121ф, який дозволить поліпшити фінансовий стан підприємства, та, відповідно, погасити заборгованість перед позивачем.

Позивач заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 5009/3586/12 вважає за необхідне вирішити на розсуд суду, однак просить суд врахувати, що невиконання відповідачем взятих на себе за умовами договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. зобов'язань з січня 2011 року вже і так є відстрочкою виконання цих зобов'язань більше ніж на півтора року.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2010 р. ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс» (позивачем у справі) та ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач»був укладений Договір закупівлі № 11/21-404/10 з відповідними додатковими угодами до нього (далі за текстом -Договір).

Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», затвердженого Загальними зборами акціонерів ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач»від 08.06.2012 р. протокол № 1 і зареєстрованого 22.06.2012 р. за № 11031050016004374, ПАТ «Завод «Перетворювач»(відповідач у справі) є правонаступником ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач».

За умовами Договору позивач (Продавець) зобов'язався передати відповідачу (Покупцю) шафу керування системи збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 -1 шт. вартістю 133 400,00 грн. з ПДВ, автоматизоване робоче місце для ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 -1 шт. вартістю 177 600,00 грн. з ПДВ, шафу АГП -1 шт. вартістю 230 200,00 грн. з ПДВ, а всього вартістю 541 200,00 грн. з ПДВ, (іменовані далі як Товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошову суму. (пункт 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 15.12.2010 р.).

Пунктом 2.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. встановлено, що вартість Товару, що передається за Договором, становить 541 200,00 грн., в тому числі ПДВ -90 200,00 грн.

Згідно з п. 1.2 Договору позивач передає відповідачу Товар за номенклатурою, кількістю, за цінами та в строки, на умовах поставки та оплати, що визначені в даному Договорі.

Відповідно до умов Договору оплата вартості Товару здійснюється в гривні України, порядок оплати -банківське перерахування на рахунок позивача, зазначений в договорі, вид розрахунків -безготівковий, форма розрахунків -банківський переказ датою оплати вважається дата списання коштів з банківського рахунку відповідача. (п., п. 5.2 -5.6 Договору).

Строк поставки Товару за Договором -75 днів з моменту виконання відповідачем першої оплати по пункту 5.1 Договору. (п. 6.1 Договору).

Частиною 1 пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. сторони узгодили, що відповідач перераховує на рахунок позивача, зазначений в Договорі, авансовий платіж в розмірі 225 500,00 грн. та ПДВ -45 100,00 грн. Всього з ПДВ - 270 600,00 грн.

Як встановлено судом в ході судового вирішення спору та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу рахунок на оплату вартості Товару № 113 від 09.09.2010 р. на суму 541 200,00 грн. з ПДВ (а.с. 17).

21.09.2010 р. платіжним дорученням № 4095 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача авансовий платіж в розмірі 162 360,00 грн.

Матеріалами справи доведено, що передбачений умовами Договору товар позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий за наступними видатковими накладними:

- № 100 від 29.12.2010 р. -шафа АГП АТЛА.656453.225, 1 шт., вартість 230 200,00 грн. з ПДВ;

- № 1 від 04.01.2011 р. -шафа керування системи збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 АТЛА.656453.217, 1 шт., вартість 133 400,00 грн. з ПДВ;

- № 2 від 06.01.2011 р. - автоматизоване робоче місце для ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4 АТЛА.656335.003, 1 шт., вартість 177 600,00 грн. з ПДВ,

а всього на загальну суму 541 200,00 грн. з ПДВ. (а.с. 18, 20, 21).

Зазначений товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, про що свідчить довіреність на отримання товару (форма № М-2) № 1419 від 29.12.2010 р. дійсна до 07.01.2011 р., видана на ім'я Лукашевич В.І. (а.с. 19).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт передачі позивачем відповідачу товару згідно умов Договору підтверджується видатковими накладними на поставку товару за спірний період та довіреністю на отримання цього товару. Зазначені видаткові накладні за спірний період узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на кожній з вказаних видаткових накладних. (Оригінали зазначених документів досліджувалися судом в судовому засіданні, належним чином посвідчені копії -залучені до матеріалів справи).

Платіжним дорученням № 5564 від 30.12.2010 р. відповідачем на користь позивача було сплачено 108 240,00 грн. з призначенням платежу: «За шафу керування».

Отже, всього з урахуванням авансового платежу за отриманий за умовами Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. товар відповідач перерахував позивачу 270 600,00 грн.

Решту суми боргу за поставлений товар відповідач позивачу не сплатив.

11.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 121-1/02-962 про погашення заборгованості за отриманий товар, в тому числі, за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р.

У відповіді на претензію вих. № 35/107 від 15.08.2012 р. відповідач заборгованість визнав. Крім того, Актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2011 р. відповідач також визнав факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 270 600,00 грн. за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 270 600,00 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язання за Договором в частині оплати за отриманий товар, а також застосування до нього відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, за порушення відповідного зобов'язання.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

В частині 2 пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.08.2010 р. сторони встановили, що на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання коштів від Основного замовника відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача остаточні кошти в сумі 270 600,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 1.1 договору Основний замовник товару -ВАТ «ММК»(Росія, м. Магнітогорськ).

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, ч. 1 ст. 530 ЦК України визначає, що строк виконання зобов'язання може визначатися подією, яка неминуче настане.

Виходячи зі змісту загальних приписів цивільного законодавства подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Таким чином, фактично частина 2 п. 5.1 Договору містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з дією особи, яка не є стороною Договору.

Однак, за змістом ст. 511 ЦК України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 528 ЦК України навіть у випадку покладення обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Відповідно до ст. 212 ЦК України сторони можуть укладати правочини, щодо яких правові наслідки пов'язується з настанням певної обставини, Зокрема, ч. 1 вказаної норми передбачає, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Між тим, за змістом ст. 202 ЦК України правочини бувають односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Укладений сторонами Договір № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу і є двостороннім правочином.

ВАТ «ММК»не є стороною двостороннього Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., який укладений тільки позивачем та відповідачем.

Таким чином, висновок, що зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар виникає виключно за умови надходження коштів від Основного замовника товару не відповідає вище викладеним нормам діючого законодавства.

Наведеним спростовуються доводи відповідача, що виходячи з умов частини 2 п. 5.1 Договору кінцевий строк розрахунку за отриманий товар -23.01.2011 р., оскільки 20.01.2011 р. відповідачем були отримані кошти від Основного замовника за договором № 42/2-10689/В181637 від 13.05.2010 р., за умовами якого відповідач зобов'язався поставити ВАТ «ММК»систему збудження ССТ-1800-220-2,5-УХЛ4.

Отже, систематизуючи вище викладені норми діючого матеріального права зі змісту положень ст. 692 ЦК України випливає, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 13.07.2010 р. у справі № 17/307 та від 18.06.2012 р. у справі № 12/168, а також в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно частини 2 пункту 5.1 Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. остаточний розрахунок з позивачем за отриманий товар відповідач повинен здійснити на протязі 3-х календарних днів з моменту отримання коштів від Основного замовника.

Разом із тим, дана умова Договору суперечить імперативному правилу ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якого покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару. Будь-яких положень, які б надавали покупцю можливість здійснювати розрахунок з продавцем в залежності від надходження фінансування від третіх осіб дана норма ЦК України не містить.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, оскільки частина 2 пункту 5.1 Договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р. прямо суперечить імперативній нормі ст. 692 ЦК України щодо порядку розрахунку між контрагентами за отриманий товар, договір в цій частині підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити 06.01.2011 р., тобто з моменту отримання товару за останньою видатковою накладною № 2 від 06.01.2011 р. у спірному періоді.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар на час вирішення спору у даній справі судом становить 270 600,00 грн.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар не припинено.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

На день розгляду спору відповідач оплату отриманого товару в повному обсязі суду не довів.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 270 600,00 грн. основного боргу за отриманий товар пред'явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Статтею 199 ГК України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України .

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 7.4 Договору, який передбачає, що у випадку порушення передбачених договором строків оплати відповідачем, він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2 % за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день оплати.

Позивачем пред'явлена до стягнення за прострочку оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., пеня в розмірі 20 914,04 грн., яка розрахована за період з 07.01.2011 р. по 07.07.2011 р.

Відповідачем в судовому засіданні заявлено про застосування до заявлених позивачем вимог про стягнення 20 914,04 грн. пені за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки позовна заява подана позивачем до суду 21.09.2012 р., тоді як нарахування пені позивачем здійснюється починаючи з 07.01.2011 р.

Частинами 3 і 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування до заявлених вимог про стягнення 20 914,04 грн. пені за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., наслідків спливу позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною шостою ст. 232 ГК України встановлений строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до приписів п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Окрім того, сторони можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня.

З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 21.09.2012 р., тоді як відповідно до розрахунку позивача пеня за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., розрахована за період з 07.01.2011 р. по 07.07.2011 р.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом позивачем не були дотримані вимоги ст. 258 ЦК України щодо застосування спеціальної (скороченої) позовної давності. Позивач не надав суду доказів поважності пропуску позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., а також не звертався до суду з мотивованим клопотанням про поновлення пропущеної позовної давності.

З урахуванням вище викладеного, суд вважає наявними підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 20 914,04 грн. пені за прострочення оплати товару, отриманого за Договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., з огляду на пропущення позивачем позовної давності.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 13 862,34 грн. 3 % річних, які розраховані за загальний період з 07.01.2011 р. по 21.09.2012 р.

Зазначений розрахунок судом перевірений та визнаний таким, що виконаний вірно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 13 862,34 грн. 3 % річних за порушення строків оплати за Договором заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Також позивачем заявлено до стягнення 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів, які розраховані за загальний період з 07.01.2011 р. по 21.09.2012 р. Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції грошових коштів, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний невірно, виходячи з наступного.

Як вбачається з розрахунку позивача середній індекс інфляції за спірний період по розрахунку позивача становить 1,07109…. При цьому, місяці спірного періоду, в яких інфляція становила менше одиниці позивачем до розрахунку не включалися.

Однак, в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., а також в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»чітко зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляції, а дефляція).

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за порушення строків оплати за Договором підлягає задоволенню частково в сумі 11 485,53 грн., виходячи з середнього індексу інфляції за спірний період 1,04244… В іншій частині вимог про стягнення втрат від інфляції грошових коштів судом відмовляється в задоволенні позову.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, стосовно нарахування позивачем штрафних санкцій, що підлягають стягненню за порушення строків оплати за Договором № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., суд врахував при вирішенні спору у даній справі, в іншій частині заперечення відповідача на позовну заяву суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з ПАТ «Завод «Перетворювач», м. Запоріжжя на користь ТОВ «НВП «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя 270 600,00 грн. основного боргу за поставлений товар, 11 485,53 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання відповідача про надання йому відстрочки виконання судового рішення по справі на вісімнадцять місяців з моменту набрання рішенням у справі законної сили, заслухавши думку представників сторін з цього приводу, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»№ 9 від 17.10.2012 р. вирішуючи питання про відстрочку виконання судового рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси і фінансовий стан обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) -тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи -наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб -стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В пункті 7.1.1 вказаної Постанови наведено визначення терміну "відстрочка". Так, відстрочка -це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановлений господарським судом способом.

Мотивуючи клопотання про відстрочку виконання судового рішення, відповідач зазначає, що на даний момент своєчасне виконання рішення суду у даній справі є неможливим внаслідок важкого фінансового стану ПАТ «Завод «Перетворювач»та може призвести до зупинення діяльності підприємства, що буде мати негативні соціально-економічні наслідки для м. Запоріжжя, оскільки відповідач один із великих заводів міста, тобто є важливим суб'єктом господарювання та великим платником податків, крім того на підприємстві працевлаштована велика кількість працівників Хортицького та Ленінського районів м. Запоріжжя. Реальність виконання рішення суду у даній справі при відстрочення судом термінів його виконання відповідач підтверджує тим, що вже в 2013 році відповідачем планується укладення контракту з ВАТ «Виробниче об'єднання «Північне машинобудівельне підприємство»-найбільшим суднобудівельним комплексом у Російській Федерації, підпорядкованим Міністерству промисловості та торгівлі РФ, що підтверджується листами від 20.09.2011 р. № 5823/2029ф та від 20.09.2011 р. № 5823/2121ф, який дозволить поліпшити фінансовий стан підприємства, та, відповідно, погасити заборгованість перед позивачем.

Таким чином, враховуючи фінансовий стан ПАТ «Завод «Перетворювач»та матеріальні інтереси сторін, суд визнає доводи відповідача обґрунтованими, а обставини, на які він посилається -винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення у справі № 5009/3586/12 та вважає за доцільне клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 задовольнити частково, відстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 270 600,00 грн. основного боргу за поставлений товар, 11 485,53 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних на дев'ять місяців, до вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у доведені спору до суду, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 68 Конституції України, ст., ст. 173-175, 193, 230-232 ГК України, ст., ст. 11, 202, 203, 212, 215, 258, 267, 511, 525, 526, 528, 530, 546, 549, 599, 611, 625, 629, 655, 692 ЦК України, ст., ст. 22, 33, 44, 47, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя про стягнення 270 600,00 грн. основного боргу за договором закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2010 р., 20 914,04 грн. пені, 19 237,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних задовольнити частково.

2. Визнати недійсним частину 2 пункту 5.1 договору закупівлі № 11/21-404/10 від 11.05.2012 р., укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, код ЄДРПОУ 05755571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», (69093, м. Запоріжжя, вул. Академіка Александрова, буд. 9, кв. 95, код ЄДРПОУ 13626132) 270 600 (двісті сімдесят тисяч шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 13 862 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 34 коп. 3 % річних, 11 485 (одинадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 53 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 5 918 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 95 коп. судового збору. Видати наказ.

Відстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 р. у справі № 5009/3586/12 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач», м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Преобразователь-комплекс», м. Запоріжжя 270 600,00 грн. основного боргу, 11 485,53 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 13 862,34 грн. 3 % річних на дев'ять місяців до 08.09.2013 р.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "28" листопада 2012 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.