Рішення № 27761772, 02.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-12/11851-2012 02.11.12

За позовом Фонду державного майна України

До Корпорації "Українські будівельні матеріали"

Про стягнення пені 603 661,28 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача Васильківська В.Є. -представник (дов. № 388 від 09.11.2011)

Від відповідача не з'явився

Суть спору:

Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до Корпорації "Українські будівельні матеріали " про стягнення пені 603 661,28 грн.

Ухвалою суду від 13.08.2012 за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 5011-12/11851-2012 та призначено розгляд справи на 12.09.2012.

В судове засіданні 12.09.2012 представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань до суду не подав.

Ухвалою суду від 12.09.2012 розгляд справи відкладено на 02.11.2012.

02.11.2012 відділом діловодства суду до початку судового засідання від представника позивача отримано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання 02.11.2012 з'явився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач у судове засіданні 02.11.2012 не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адреси відповідача, що вказані в позовній заяві та в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норма Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році"зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 02.11.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2004 між Фондом державного майна України (Позивачем) та Корпорацією "Українські будівельні матеріали"(Відповідачем) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 192. Додатковою угодою № 1 від 20.09.2004 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 192 від 22.04.2004 сторонами було викладено вказаний договір в новій редакції.

Відповідно до п.1.1 договору оренди № 192 від 22.04.2004 Позивач передає, а Відповідач приймає в строкове платне користування державне майно - нежилий будинок (літера А), загальною площею 10216 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, буд. 73. Майно передається в оренду з метою використання його під службові (офісні) приміщення.

Згідно з п. 10.1 договору оренди сторони дійшли згоди встановити строк оренди майна -5 років. Цей договір діє з 26.08.2004.

Пунктом 10.2 договору встановлено, що строк оренди майна починає перебіг з моменту прийому майна орендарем.

Відповідно до п. 5.2. орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п. 3.1 договору оренди № 192 від 22.04.2004 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 і становить без ПДВ -200 618 грн. 75 коп., першим місяцем оренди вважається місяць підписання акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.3 орендна плата перераховується до державного бюджету щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

26.08.2004 Позивач на виконання зобов'язань за договором оренди № 192 від 22.04.2004 за актом прийому-передачі передав Відповідачу зазначену нежитлову будівлю.

Як свідчать матеріали справи, Відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо перерахування орендної плати за договором оренди № 192 від 22.04.2004, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за період з лютого 2009 по серпень 2009 у розмірі 1 230 578,16 грн. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та повернення майна. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2010 по справі № 40/424 позов задоволено, вирішено стягнути з Корпорації "Українські будівельні матеріали" (04053 м. Київ, вул. Артема, 73, р/р 26006002202001 в ВАТ КБ "Надра"м. Київ, МФО 320003, код ЄДРПОУ 32798982) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати в розмірі 1 230 578 (один мільйон двісті тридцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн. 16 коп., пеню в розмірі 85 542 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 40 коп. Постановою Київського апеляційного господарського суду № 40/424 від 23.03.2010 Рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Положеннями ч. 2 п.1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За твердженнями Позивача, що не спростовано у порядку, передбаченому ст. ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, станом на дату подання позовної заяви (10.08.2012), Відповідачем не здійснено погашення заборгованості.

Відповідно до ст.. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 ГК України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 527 ЦК України визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За загальним правилом зобов'язання припиняється виконанням, здійсненим належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до абз. 3 п. 11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 01-6/438 від 16.04.1993, якщо після задоволення позову зобов'язання не буде виконане, Позивач має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступний період.

Крім того, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 18 березня 2008 року № 01-8/685 зазначив, законодавство не заперечує можливості звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовими зобов'язаннями збільшена в порядку індексації, а також відсотків річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Вищий арбітражний суд України в листі від 7 березня 1996 року № 01-8/106 зазначив, що кредитор не позбавлений права вимагати в установленому порядку відшкодування всіх збитків, заподіяних йому до припинення зобов'язання.. Зобов'язання припиняється виконанням, здійсненим належним чином, і на інших підставах, передбачених Цивільним кодексом. Оскільки рішення суду не входить в перелік підстав припинення зобов'язань, у разі якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, на придбання якого були стягнуті кошти, кредитор не позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника.

Позивачем заявлено стягнення штрафних санкцій у вигляді пені за період прострочення в період 28.08.2009 по 30.09.2012 у розмірі 639 973,41 грн.

Згідно п.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливе виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 3 Договору є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.5. Договору оренди встановлено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації, стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день прострочення.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за несвоєчасну оплату за виконані роботи з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто період нарахування пені має складати 6 місяців з 28.08.2009 по 30.09.2012:

(1230578,16 грн. *0,04) :100 * 183 дні = 90 078 грн. 32 коп.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну оплату виконаних зобовязання за договором оренди підлягає частковому задоволенню в розмірі 90 078,32 грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України,суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Корпорації "Українські будівельні матеріали" (04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Артема, 73, код ЄДРПОУ 32798982) в дохід державного бюджету України пеню в сумі 90 078 (дев'яносто тисяч сімдесят вісім) грн. 32 коп.

3 .Стягнути з Корпорації "Українські будівельні матеріали" (04053, м. Київ, Шевченківський район, вул.. Артема, 73, код ЄДРПОУ 32798982) в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 1 791 (одна тисяча сімсот дев'яносто одна) грн. 93 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Прокопенко

Повне рішення складено 09.11.2012