Рішення № 27757906, 05.11.2012, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 419/6465/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2012 року

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Кононенко О.М.

при секретарі Кудлач Ю.В.

за участю представника позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпропетровська позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати договір дарування квартири укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 удаваним та відносини сторін між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо вказаної квартири врегулювати правилами із застосуванням норм, що регулюють правочин, який сторони насправді вчинили, та застосувати відносно нього правила купівлі-продажу, а саме ОСОБА_5 -продавець, ОСОБА_2 -покупець.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19.05.2003 року позивач за свої кошти та кошти своїх батьків придбав житловий будинок із господарчими будівлями за адресою: м.Дніпропетровськ, провулок Прохолодний буд.3а, площа якого становила 20,5 кв.м. 16.06.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_6 22.11.2010 року подружжя продало будинок, на підставі договору купівлі-продажу укладеного між позивачем та ОСОБА_7 за 20 000 доларів США. Того ж дня позивач передав гроші своїй дружині для придбання житла, яка в свою чергу, уклала попередній договір купівлі-продажу з ОСОБА_5, яка отримала від відповідачки завдаток у розмірі 300 доларів США, які входили у вартість об'єкту. Пізніше, а саме 03.12.2010 року, відповідачка та ОСОБА_5 уклали додатковий договір до попереднього договору від 22.11.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_5 завдаток у сумі 3000 доларів США, які також входили у вартість об'єкту нерухомості. Однак основний договір купівлі-продажу так і не відбувся, оскільки з'ясувалося, що вищезазначена квартира знаходиться у спільній частковій власності. З метою приховання договору купівлі-продажу ОСОБА_5 та відповідачка уклали договір дарування. Тому з викладеного свідчить, що правочин удаваний. У 2012 році між сторонами почали псуватися стосунки та відповідачка подала на розлучення. Зважаючи на те, що нерухомість придбана за кошти позивача, однак належить його дружині згідно договору дарування та є особистою приватною власністю відповідачки, а тому не може бути поділеною після розірвання шлюбу між сторонами, оскільки не є об'єктом права спільної сумісною власністю.

В судовому засідання представник позивача по довіреності ОСОБА_1 підтримала доводи та вимоги викладені в заявленому позові, просила їх задовольнити, зазначила, що позивач знав про укладення і умови саме договору дарування на момент його укладення, однак через свою правову необізнаність він довіряючи дружині, вважав її порядною, передав їй 20000 доларів США, які він отримав від продажу свого будинку для того щоб дружина купила квартиру, він був зареєстрований у квартирі відповідачки, не думав що дружина позбавить його житла, тепер у нього немає житла.

Відповідачка та її представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили в задоволенні відмовити, відповідачка пояснила, що ОСОБА_5 її родина знала давно, у них близькі дружні відносини. Позивач без узгодження з нею продав належний йому дім, де вони проживали. Грошові кошти від продажу будинку позивач відповідачці ніколи не передавав і вони не домовлялися з ним купувати квартиру на ці гроші. Позивач продавши свій будинок, поставив відповідачку з дитиною перед фактом висилятися з нього. Так як відповідачка з дитиною залишилася без житла, то бабуся ОСОБА_5 з добрих почуттів до неї подарувала їй свою квартиру, що складає 6\100 частини домоволодіння у АДРЕСА_1, а сама бабуся переїхала проживати до своєї доньки у м.Дніпродзержинськ. Відповідачка не заперечує, що вона дійсно бабусі попередньо перед оформленням договору дарування давала їй грошові кошти близько 3000 дол. США. Однак це був не завдаток до договору купівлі-продажу квартири, а кошти на витрати щодо оформлення документів, оскільки бабуся старенька у неї коштів для оформлення усіх документів, які потребували великих витрат не було, а відповідачка безумовно не могла допустити щоб бабуся, яка і так дарує їй квартиру свою, щоб вона ще і несла значні витрати за оформлення договору, тому і було все це оформлено відповідним договором письмовим. До того ж ОСОБА_5 сама забажала щоб грошові кошти, які відповідачка їй надавала для оформлення документів були також передані по письмовому договору. Всі інші її дії були направлені добровільно на передання відповідачці квартири по договору дарування. Відповідачка з позивачем не мала довірчих відносин. Позивач завжди її контролював, не довіряв їй. Саме про укладення договору дарування на спірну квартиру позивач був обізнаний, оскільки був навіть присутнім при укладені ОСОБА_5 спірного договору. Ніяких претензій чи заперечень позивач не пред'являв, тому позивач вводить в оману суд, стверджуючи, що відповідачка та ОСОБА_5 укладаючи спірний договір дарування приховали купівлю-продаж квартири за яку сплатили його коштами від продажу будинку. Між ОСОБА_5 та відповідачкою був укладений саме договір дарування, до якого позивач ніякого відношення немає. Ніякої домовленості про договір купівлі-продажу між сторонами договору дарування не було, ніяких грошових коштів ОСОБА_5 відповідачка за переданій їй по договору дарування квартирі не сплачувала і не передавала.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена, причин неявки суду не надала.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення сторін, свідків, суд дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.За вимогами ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 16.06.2007 року, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.54) та розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012 року (а.с.56).

Згідно договору дарування частини домоволодіння від 24.12.2010 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2, відповідач, прийняла у дар 6/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 728 кв.м. Даний договір дарування посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а.с.57).

В п.8 цього договору чітко зазначено, що сторони -стверджують, що цей договір не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено ст.ст. 234, 235 ЦК України. Обдарована ОСОБА_2 стверджує, що дарування здійснене від імені дарувальника за доброю волею, без будь-якого примусу, позивач повністю на момент укладення спірного договору знав про його укладення і наслідки. У судовому засіданні представник позивача не заперечував, що позивачеві було достовірно відомо на момент укладення саме договору дарування. Із пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 слідує, що дарування ОСОБА_5 здійснювала за доброю волею і бажала саме подарувати відповідачці житлову квартиру.

Виходячи із змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а і досягли згоди про всі його істотні умови.

У відповідності до положень ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За умовами спірного договору не передбачено обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру і у судовому засіданні даних обстав не встановлено.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 13.01.2011 року, право приватної власності за вказаною частиною домоволодіння зареєстровано за відповідачкою -ОСОБА_2 (а.с.48). За довідкою квартального комітету від 17.10.2012 року за адресою АДРЕСА_1 мешкає ОСОБА_2, син ОСОБА_12 та донька ОСОБА_6

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.218 ЦПК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 655, 657 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. За ч.3 ст.640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і, державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Посилання позивача, на те, що договір дарування є насправді договором купівлі-продажу, так як 22.11.2010 року було укладено попередній договір, що зобов'язував сторін не пізніше 29.01.2011 року нотаріально укласти договір відчуження об'єкту нерухомості (а.с.12-13) та 03.12.2010 року було укладено додатковий договір №1 до попереднього договору від 22.11.2010 року (а.с.14), а також покупцем були передані кошти продавцю в сумі 300 доларів США та в сумі 3000 доларів США у вигляді завдатку в рахунок вартості об'єкту нерухомості, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до абз.4 ч.1 ст. 635 ЦК України, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказаний позивачем попередній договір від 22.11.2010 року нотаріально не посвідчений та не зареєстрований, а тому у розумінні вимог ст. 59 ЦПК України не може бути допустимим доказом.

Щодо стверджень позивача про те, що саме 22 листопада 2010 року грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, які були ним отримані від продажу його будинку він передав дружині для придбання житла, суд не бере до уваги, оскільки дані доводи позивача не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і позивачем не надано доказів цього.

Відповідно до вказаної вище вказаної норми закону ст. 235 ЦК України, і на яку посилається позивач та роз'яснень, даних у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правичинів недійсними»суд, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформляють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Для визнання правочину удаваним необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не був стороною спірного договору, укладеного між третьою особою ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_2, а тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, які містять правові наслідки удаваного правочину, який сторони насправді вчинили для приховання іншого правочину, і стосується тільки сторін договору.

У відповідності до вимог ст. 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача та його представника, що відповідачка зареєструвала позивача у 2011 році за спірною адресою не є підставами для визнання спірного договору дарування удаваним. Інших доказів, які підтверджували б удаваність дій сторін укладеного спірного договору дарування 24.12.2010 року позивачем не надано.

Що стосується посилань позивача на те, що відповідачка здійснює на нього психологічний тиск і погрози на його адресу здоров'ю і життю, то дані обставини не входять в межі провадження даної справи. До того ж, згідно постанови Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 14.08.2012 року позивачеві в порушенні кримінальної справи за його заявою про прийняття заходів до ОСОБА_2 відмовлено на підставі ч.2 ст.6 КПК України, а тому на висновки суду дані обставини не впливають.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання спірного договору дарування частини домоволодіння будинку від 24.12.2010 року удаваним та застосування до сторін договору норми купівлі-продажу, тому суд вважає необхідним у позовних вимогах відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 218, 235, 626, 638, 640, 655, 657, 717 ЦК України, ст. ст. 3,4, 10, 11, 60, 88, 131, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання його договором купівлі-продажу -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. М. Кононенко