Постанова № 27754500, 15.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2012 р.

Справа №2а-5164/11/0170/10

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства "Ракурс"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство «Ракурс» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0017081502/0 від 21.10.2010 року, № 0017081502/1 від 30.12.2010 року та № 0161861502/1 від 30.12.2010 року, а також про визнання протиправним та скасування рішення ДПА в АР Крим № 820 від 04.03.2011 року в частині зобов’язання в сумі 241043,41 гривень, основної 160685,03 гривень та штрафні санкції в сумі 80358,39 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки відповідача про порушення підприємством п.п. 7.2.3 п. 7.2 та п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними та суперечать фактичним обставинам справи.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.06.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні 20.09.2011 року позивач уточнив обставини та підстави позовних вимог (а.с. 63-66). Зокрема, пояснив, що в основу спірних податкових повідомлень-рішень були покладені висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим про завищення позивачем податкового кредиту у квітні 2010 року на суму 12032,63 гривень, травні 2010 року – 148684,00 гривень, серпні 2010 року – 173551,61 гривень, (всього у сумі 334268,24 гривень), оскільки, контрагент ТОВ «Камад» за квітень, травень 2010 року та контрагент ТОВ «Системи комплексної безпеки ФОРТ» у серпні 2010 року не включили до суми податкових зобов’язань ПДВ по взаємовідносинам з позивачем. Більше того, ТОВ «Камад» має сумнівний стан 7 – до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, а ТОВ «Системи комплексної безпеки ФОРТ» має стан 0 – основний платник, а відтак укладені позивачем з даними контрагентами угоди є нікчемними та не тягнуть за собою настання реальних наслідків, обумовлених ними. Заперечуючи проти даних висновків ДПІ, позивач зауважив, що пред’явлені до перевірки податкові накладні, виписані даними контрагентами, повністю відповідають за формою та змістом вимогам, вказаним у п.п. 7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р., а отже факт отримання підприємством податкової накладної за результатами придбання товару дає підприємству право віднести суму сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. Безпідставними вважає позивач і висновки ДПІ про нікчемність угод з вищевказаними контрагентами, адже в силу ст. 234 Цивільного кодексу України угода, яка укладена без наміру створити правові наслідки, обумовлені нею, є фіктивною, а фіктивна угода відноситься до оспорюваних угод та визнається недійсною судом. Однак, рішення суду, яке б набрало законної сили, про визнання таких угод недійсними, не існує. Позивач також вважає, що ані ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ані жодними іншими нормативними актами України не передбачено обов’язку та права платника податків вимагати від іншого платника податків надання відомостей про перерахування до бюджету сплаченого йому в ціні поставленого товару (робіт, послуг) податку на додану вартість або надання звітності до ДПІ. Також, посилаючись на Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10, а також Довідку про вивчення та узагальнення судової практики про відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету від 2010 року, позивач вважає, що якщо контрагент не виконав свого обов’язку по сплаті податку в бюджет, то це тягне за собою відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказана обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку на відшкодування податку на додану вартість у випадку, якщо останній виконав всі передбачені законом умови по отриманню такого відшкодування та має всі документальні підтвердження свого податкового кредиту. Позивач вважає, що він виконав всі вимоги, встановлені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відносно формування податкового кредиту, а тому спірні податкові повідомлення-рішення винесені безпідставно.

У судовому засіданні 28.09.2011 року позивач збільшив позовні вимоги та додатково до позовних вимог, зазначених у позові, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі № 05311502 від 21.10.2010 року (а.с. 99).

Відповідач проти позову заперечує з підстав, наведених у запереченнях на позов (а.с. 101-102). Зокрема, вказує, що ним проведено документальну невиїзну перевірку щодо встановлення розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ Підприємства «Ракурс» за квітень 2010р., травень 2010р. та серпень 2010р., за результатами якої складено акт перевірки № 14085/15-2/32681249 від 05.10.2010р. та встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Камад» за квітень-травень 2010р. у сумі 160716,63грн. (а саме у квітні 2010р. – у сумі 12 032,63грн., у травні 2010р. – у сумі 148684,00грн.) та по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Системи комплексної безпеки-Форт» у серпні 2010р. – у сумі 173 551,61грн., станом на 06.12.2010р. розбіжності по контрагентам, вказаним в акті перевірки, не усунуто. На момент складання податкових накладних ТОВ «Камад» та ТОВ «Системи комплексної безпеки-Форт» не звітували, але у порушення вимог законодавства виписували податкові накладні, тобто вчиняли дії, направлені на ухилення від сплати податків, що є безсумнівним підтвердженням мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства. Відповідач вважає, що фактично господарські операції з даними контрагентами не відбувались, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв’язку з відображенням їх змісту у первинних документах. За висновком ДПІ, укладення та виконання угод з вищевказаними контрагентами суперечить інтересам держави та суспільства, завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету податків, витрати державних коштів на користь осіб, які не мають правових підстав та права їх отримання, у зв’язку з чим ці правочини відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207, 208 Господарського кодексу України є нікчемними і визнання їх недійсними судом не вимагається. За таких обставин, відповідач вважає винесені податкові повідомлення-рішення, а також рішення ДПА в АР Крим № 820 від 04.03.2011 року законними та обґрунтованими.

Позивач та відповідач у судове засідання, яке відбулось 15.03.2012 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та завчасно, про причини неявки не повідомив.

Приймаючі до уваги, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд вважає можливим з врахуванням клопотання позивача щодо розгляду справи за їх відсутності, відповідно до положень ч.4 ст. 122, ст. 128 КАС України, розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представників позивача та відповідача.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Підприємство «Ракурс» має статус юридичної особи з 31.10.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А00 № 635502, виданим Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим (а.с. 8) та Довідкою Головного управління статистики в АР Крим з ЄДРПОУ серії АА № 011383 від 24.06.2009р. (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва № 00784318 від 02.07.2001 року, позивач зареєстрований платником ПДВ у ДПІ в м. Сімферополі (а.с. 10)

04.10.2010 року Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим проведена невиїзна документальна перевірка Підприємства «Ракурс» з питань повноти нарахування податку на додану вартість за період квітень 2010 року, травень 2010 року та серпень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №14085/15-2/24499406 від 05.10.2010 року (а.с. 13-18).

Перевіркою встановлено, що у порушення п.п. 7.5.1 та п.п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за квітень-травень 2010 року у сумі 160 716,63 гривень, а саме: у квітні 2010 року – у сумі 12 032,63 гривень, у травні 2010 року – у сумі 148 684,00 гривень, у серпні 2010 року – у сумі 173 551,61 гривень.

Вказані висновки акту перевірки покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 0017081502/0 від 21.10.2010 року про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 449336,88 гривень, в тому числі 334268,24 гривень основного платежу та 115 068,64 гривень штрафних санкцій (а.с. 27).

Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим.

За результатами розгляду первинної скарги позивача, 30.12.2010 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим було винесено податкові повідомлення-рішення № 0017081502/1 про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 449336,88 гривень, в тому числі 334268,24 гривень основного платежу та 115 068,64 гривень штрафних санкцій, та № 0161861502/1 про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій (а.с. 35, 105).

Не погодившись з цими рішеннями, позивач оскаржив їх до ДПА в АР Крим, рішенням якої від 04.03.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0017081502/1 від 30.12.2010 року, прийняте стосовно Підприємства «Ракурс», було скасовано в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 173551,61 гривень та штрафних санкцій з ПДВ в розмірі 35913,52 гривень, а також було скасовано рішення ДПІ в м. Сімферополі за вих. № 8241/10/1/25-017 від 28.11.2010 року, прийняте за розглядом первинної скарги заявника, у вказаній частині, а повторну скаргу в іншій частині не задоволено (а.с. 28-34).

Як зазначено в рішенні, ДПА в АР Крим при розгляді повторної скарги позивача встановила, що по ТОВ «Система комплексної безпеки –Форт» декларація за серпень 2010 року надана 27.12.2010 року (з порушенням терміну), станом на 25.02.2011 року за даними програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» розбіжність за серпень 2010 року у сумі 173551,60 гривень по завищенню податкового кредиту усунута.

За таких обставин, ДПА в АР Крим зазначила в рішенні, що оскільки Підприємством «Ракурс» завищено податковий кредит з ПДВ за квітень 2010 року у сумі 12032,63 гривень та за травень 2010 року у сумі 148684,00 гривень по взаємовідносинам з ТОВ «Камад», підлягає донарахуванню податкове зобов’язання з ПДВ за квітень 2010 року у сумі 12032,63 гривень та за травень 2010 року у сумі 148684,00 гривень, а також сума штрафних санкцій повинна складати 80358,39 гривень.

У зв’язку з цим, 04.03.2011 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим було винесено податкове повідомлення-рішення № 005311502 про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій (а.с. 100).

Решта суми штрафних санкцій в розмірі 1203,26 гривень була застосована податковим повідомленням-рішенням № 0161861502/1 від 30.12.2010 року, яке позивачем не оскаржувалось в адміністративному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Підприємства «Ракурс» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0017081502/0 від 21.10.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 449336,88 гривень, в тому числі 334268,24 гривень основного платежу та 115 068,64 гривень штрафних санкцій, №0017081502/1 від 30.12.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 449336,88 гривень, в тому числі 334268,24 гривень основного платежу та 115 068,64 гривень штрафних санкцій, № 0161861502/1 від 30.12.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій, № 005311502 від 04.03.2011 року про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій, а також про визнання протиправним та скасування рішення ДПА в АР Крим № 820 від 04.03.2011 року в частині зобов’язання в сумі 241043,41 гривень, основної 160685,03 гривень та штрафні санкції в сумі 80358,39 гривень.

Разом з тим, рішенням ДПА в АР Крим від 04.03.2011 року було встановлено, що підлягає донарахуванню податкове зобов’язання з ПДВ лише по взаємовідносинам з ТОВ «Камад» за квітень 2010 року у сумі 12032,63 гривень та за травень 2010 року у сумі 148684,00 гривень, всього 160716,63 гривень, а також сума штрафних санкцій повинна складати 80358,39 гривень.

Таким чином, як податкове повідомлення-рішення № 0017081502/0 від 21.10.2010 року, так і податкове повідомлення-рішення № 0017081502/1 від 30.12.2010 року залишено в силі в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 160716,63 гривень основного платежу та 80 358,39 гривень штрафних санкцій. В іншій частині – в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 173551,61 гривень основного платежу та 34710,25 гривень штрафних санкцій вони скасовані, а, відтак, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування даних податкових повідомлень-рішень в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПА в АР Крим № 820 від 04.03.2011 року в частині зобов’язання в сумі 241043,41 гривень, основної 160685,03 гривень та штрафні санкції в сумі 80358,39 гривень, то ці вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги заявлені до неналежного відповідача - ДПІ в м. Сімферополі АР Крим.

Більше того, рішення ДПА в АР Крим № 820 від 04.03.2011 року «Про результати розгляду повторної скарги» не містить будь-яких зобов’язань та саме по собі не призвело до нарахування податкових зобов’язань з ПДВ в сумі 241043,41 гривень, в т.ч. 160685,03 гривень основного боргу та 80358,39 гривень штрафних санкцій, адже в основу такого нарахування були покладені висновки акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим №14085/15-2/24499406 від 05.10.2010 року.

Перевіряючи правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень №0017081502/0 від 21.10.2010 року та №0017081502/1 від 30.12.2010 року в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 160716,63 гривень основного платежу та 80 358,39 гривень штрафних санкцій, № 0161861502/1 від 30.12.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій та № 005311502 від 04.03.2011 року про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій, судом встановлено наступне.

Як зазначено у п. 3 акту перевірки, висновки якого покладені в основу вищевказаних податкових повідомлень-рішень, а також в рішенні ДПА в АР Крим «Про результати розгляду повторної скарги» від 04.03.2011 року, за даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», станом на 04.10.2010 року виявлено розбіжність задекларованих сум ПДВ з контрагентами ТОВ «Камад» на загальну суму 160716,63 гривень.

Судом встановлено, що під час проведеної відповідачем перевірки була використана інформація комп’ютерних автоматизованих інформаційних систем АІС «Облік податків та платежів» (станом на 04.10.2010 року), АРМ «Митниця» (станом на 04.10.2010 року), АРМ «Облік» (станом на 04.10.2010 року), ПК «Бест-Звіт» for Oracle (станом на 04.10.2010 року), Oblic PDC (станом на 04.10.2010 року), «Підсистема співставлення даних податкової звітності та розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (станом на 04.10.2010 року) та інші.

При цьому, згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов’язань та/або податкового кредиту з ПДВ станом на 04.10.2010 року було виявлено розбіжність задекларованих сум ПДВ з контрагентом ТОВ «Камад» (366927601097), який у свою чергу не включив до податкових зобов’язань з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року суми ПДВ 12032,63 гривень та 148684,00 гривень відповідно.

Перевіркою було встановлено, що ТОВ «Камад» знаходиться на податковому обліку у ДПІ в м. Сімферополі та має сумнівний стан 7 – до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Більше того, станом на 04.10.2010 року ТОВ «Камад» надана до ДПІ в м. Сімферополі податкова декларація з ПДВ за травень 2010 року, де не було задекларовано податкових зобов’язань по контрагенту Підприємство «Ракурс».

ДПА в АР Крим при розгляді повторної скарги позивача також встановила, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Камад» анульовано 28.05.2010 року, декларація з ПДВ за квітень 2010 року надана ТОВ «Камад» до ДПІ в м. Сімферополі (вх. № 81381 від 19.05.2010 року) з відсутністю оподатковуваних операцій, декларація за травень 2010 року не визнана як податкова звітність, станом на 25.02.2011 року декларація з ПДВ за травень 2010 року не надана. Згідно розрахунку комунального податку за 1 квартал 2010 року кількість працівників – 1 чоловік, основні фонди, згідно декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 року відсутні.

Згідно наданих до перевірки та наявних у податкових органів відомостей встановлено, що за наслідками укладених Підприємством «Ракурс» з вищевказаним підприємством угод ТОВ «Камад» не сплатило та не могли сплатити до бюджету податків, а разом з тим Підприємство «Ракурс» на підставі отриманих від ТОВ «Камад» податкових накладних включив до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

За таких обставин, за висновком ДПІ, укладення та виконання угод з вищевказаним контрагентом суперечить інтересам держави та суспільства, завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету податків, витрати державних коштів на користь осіб, які не мають правових підстав та права їх отримання, у зв’язку з чим ці правочини відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207, 208 Господарського кодексу України є нікчемними і визнання їх недійсними судом не вимагається.

А отже, за висновком відповідача, у порушення п.п. 7.5.1 та п.п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за квітень-травень 2010 року у сумі 160 716,63 гривень, а саме: у квітні 2010 року – у сумі 12 032,63 гривень, у травні 2010 року – у сумі 148 684,00 гривень.

Суд вважає безпідставними висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Камад» правочинів. При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає спрямованість правочинів між позивачем та ТОВ «Камад» на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, з цієї підстави угоди між позивачем та ТОВ «Камад» у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Однак, і з цієї підстави правочини між позивачем та ТОВ «Камад» у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки № 14085/15-2/24499406 від 05.10.2010 року, ні відповідь податкового органу за результатами розгляду скарг позивача не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Однак, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд, дослідивши надані позивачем докази в обґрунтування своїх позовних вимог щодо правомірності формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Камад» у квітні та травні 2010 року встановив наступне.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 даного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

При цьому, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону визначає, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням не включається до складу податкового кредиту.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, а також пояснювальна записка, у квітні 2010 року на підставі накладних № 89 від 15.04.2010 року на суму 12999,06 гривень, № 90 від 15.04.2010 року на суму 9004,32 гривень, № 146 від 28.04.2010 року на суму 42000,00 гривень та акту виконаних робіт від 28.04.2010 року на суму 8192,40 гривень, позивачем було придбано ТОВ «Камад» товарів (робіт, послуг) всього на суму 72195,78 гривень, в т.ч. ПДВ (а.с. 134-135)

Позивач відніс до податкового кредиту у квітні 2010 року 12032,63 гривень ПДВ на підставі наступних податкових накладних, виписаних ТОВ «Камад»: № 89 від 15.04.2010 року на суму 12999,06 гривень, № 90 від 15.04.2010 року на суму 9004,32 гривень, № 146 від 28.04.2010 року на суму 42000,00 гривень та № 147 від 28.04.2010 року на суму 8192,40 гривень, всього на суму 72195,78 гривень, в т.ч. ПДВ 12032,63 гривень.

У травні 2010 року, як зазначено позивачем у пояснювальній записці, ним було придбано у ТОВ «Камад» товарів (робіт, послуг) на загальну суму 892104,00 гривень, в т.ч. ПДВ 148684,00 гривень, на підставі накладних: № 157 від 12.05.2010 року на суму 72181,99 гривень, № 158 від 18.05.2010 року на суму 400500,00 гривень, № 159 від 25.05.2010 року на суму 58404,00 гривень, № 160 від 26.05.2010 року на суму 62790,84 гривень, № 167 від 26.05.2010 року на суму 147715,46 гривень, № 170 від 26.05.2010 року на суму 70603,62 гривень та акту виконаних робіт від 26.05.2010 року на суму 79908,09 гривень.

Позивач відніс до податкового кредиту у травні 2010 року ПДВ в розмірі 148864,00 гривень на підставі наступних податкових накладних, виписаних ТОВ «Камад»: № 157 від 12.05.2010 року на суму 72181,99 гривень, № 158 від 18.05.2010 року на суму 400500,00 гривень, № 159 від 25.05.2010 року на суму 58404,00 гривень, № 160 від 26.05.2010 року на суму 62790,84 гривень, № 167 від 26.05.2010 року на суму 147715,46 гривень, № 170 від 26.05.2010 року на суму 70603,62 гривень та № 172 від 26.05.2010 року на суму 79908,09 гривень.

В матеріалах справи містяться накладні, податкові накладні та акт виконаних робіт за травень 2010 року (а.с. 58-81).Акт приймання-передачі робіт від 26.05.2010 року та податкова накладна №172 від 26.05.2010 року на суму 79908,09 гривень (в т.ч. ПДВ 13318,01 гривень) містить посилання на надання послуг на підставі договору.

З наданих суду накладних та податкових накладних за квітень та травень 2010 року також вбачається придбання позивачем будівельних матеріалів та продуктів харчування в асортименті.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов’язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об’єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає, що з аналізу ст. 1 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також п.п. 2.1-2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом № 88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995р., слідує, що будь-які документи (в т.ч. договори, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт та ін.) мають силу первинних документів тільки у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть бути враховані первинними документами в цілях ведення податкового обліку, навіть при наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та ТОВ «Камад» були укладені угоди, у виконання яких були видані податкові накладні. При цьому видані ТОВ «Камад» за відповідні податкові періоди на адресу позивача податкові накладні повністю відповідають вимогам закону.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Камад» було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог законодавства мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отже, отримавши від ТОВ «Камад» вищезазначені податкові накладні позивач включив суми ПДВ в них до складу податкового кредиту у квітні та травні 2010 року на загальну суму 160716,63 гривень, що повністю відповідає приписам чинного на той час податкового законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на те, що між позивачем та ТОВ «Камад» був підписаний акти приймання-передачі робіт (акти залучений до матеріалів справи).

Таким чином під час розгляду справи, судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Камад» за квітень, травень 2010 року, позивачем не тільки отриманий товар, послуги, але й сплачена їх вартість, що підтверджується наявними у справі документами, та свідчить про правомірність віднесення спірних сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Камад» на загальну суму 160716,63 гривень до податкового кредиту у квітні та травні 2010 року.

Таким чином, зміст правовідносин позивача з ТОВ «Камад» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ «Камад» свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за квітень, травень 2010 року суми ПДВ, сплачені ТОВ «Камад» в ціні товару.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у квітні та травні 2010 року у розмірі 160716,63 гривень, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79155,12 гривень.

Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

– на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

– з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

– обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

– безсторонньо (неупереджено);

– добросовісно;

– розсудливо;

– з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

– пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

– з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

– своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0017081502/0 від 21.10.2010 року, №0017081502/1 від 30.12.2010 року в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 160716,63 гривень основного платежу та 80 358,39 гривень штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення № 0161861502/1 від 30.12.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій та № 005311502 від 04.03.2011 року про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій, не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх доказів необґрунтованості позовних вимог, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у частині визнання податкових повідомлень-рішень №0017081502/0 від 21.10.2010 року, №0017081502/1 від 30.12.2010 року в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 160716,63 гривень основного платежу та 80 358,39 гривень штрафних санкцій, а також податкових повідомлень-рішень № 0161861502/1 від 30.12.2010 року про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій та № 005311502 від 04.03.2011 року про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій, оскільки в цієї частині не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Під час судового засідання, яке відбулось 15.03.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.ст.160, 163 КАСУ постанову складено 20.03.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0017081502/0 від 21.10.2010 року, №0017081502/1 від 30.12.2010 року, прийняти Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі стосовно Підприємства "Ракурс" в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 160716,63 гривень основного платежу та 80 358,39 гривень штрафних санкцій.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0161861502/1 від 30.12.2010 року, прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі стосовно Підприємства "Ракурс" про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1203,26 гривень штрафних санкцій.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №005311502 від 04.03.2011 року, прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі стосовно Підприємства "Ракурс" про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 239871,75 гривень, в тому числі 160716,63 гривень основного платежу та 79155,12 гривень штрафних санкцій.

5. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кудряшова А.М.