Постанова № 27724264, 22.11.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.12 Справа № 5015/3056/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія Ензим»№ 01-10/2012 від 01.10.2012р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2012 року

у справі № 5015/3056/12

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Компанія Ензим», м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів

про визнання незаконними дій по винесенню попередження про припинення приймання стічних вод та зобов'язання не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності

за участю представників:

від позивача: Цімко П.О. -представник

від відповідача: Портах С.Я. -представник

Розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5015/3056/12, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Процика Т.С., справу розподілено до розгляду судді-доповідачу -Кордюк Г.Т.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2012 року у склад колегії для розгляду справи № 5015/3056/12 введено суддів -Гриців В.М. та Данко Л.С.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.09.2012 року у справі № 5015/3056/12 (головуючий суддя -Кидисюк Р.А.), у позові ПАТ "Компанія Ензим", м. Львів до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал", м. Львів про визнання незаконними дій по винесенню попередження про припинення приймання стічних вод та зобов'язання не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності - в задовленні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що у відповідача виникли правові підстави про відключення позивача від мережі водовідведення, оскільки докази у справі стверджують про систематичність перевищення ПАТ «Компанія Ензим»ліміту скидання стічних вод у міську каналізацію. Однак, обставини навколо попередження відповідача про відключення позивача від системи водовідведення є загальновідомими, відповідач не вчинив жодних дій по відключенню позивача станом на час розгляду справи. А тому, за обставинами, що розглядаються відповідач не порушив права позивача.

Крім цього, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що не може визнаватися порушенням права дії самої особи, які носять протиправний характер чи не відповідають нормативно-правовим приписам.

Також, відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не подано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, та не аргументовано необхідності застосування такого заходу забезпечення позову для виконання рішення, як цього вимагають наведені вище положення, а зміст заяви про забезпечення за своєю суттю повторює вимоги позовної заяви. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішення місцевого господарського суду, ПАТ «Компанія Ензим»подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, ПАТ «Компанія Ензим» покликається на те, що ухвалою господарського суду першої інстанції від 27.07.2012 року позивача було зобов'язано уточнити позовні вимоги, а саме стосовно обраного ним способу захисту свого порушеного права у відповідності до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. На виконання вимог цієї ухвали позивачем було подано суду відповідну заяву із позовними вимогами викладеними наступним чином: «Зобов'язати Львівське міське комунальне Підприємство «Львівводоканал»припинити дії по відключенню від мереж міської каналізації ПАТ «Компанія Ензим»і не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності». За своєю суттю ці позовні вимоги є дублюванням первісних позовних вимог, оскільки в обох випадках йдеться про оскарження протиправних, на думку позивача, дій. Проте, судом першої інстанції не було прийнято до уваги заяву про уточнення позовних вимог, оскільки суд вважає, що за своєю суттю це є зміною предмета позовних вимог.

Разом з ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. В порядку реалізації цих процесуальних прав, позивач виклав ті ж самі позовні вимоги іншими словами. За своїм змістом зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Аналіз змісту позовних вимог у первинному та уточненому варіантах доводить, що в обох випадках позивач оспорює протиправні дії відповідача щодо створення перешкод у здійсненні господарської діяльності, отже висновок суду про зміну предмету позову є помилковим.

Крім цього, якщо суд не прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог, то це означає, що мали бути розглянути позовні вимоги у первісному варіанті та згідно зі ст. 84 ГПК України надано висновок по кожній із заявлених вимог. Разом з тим, в порушення приписів вищезазначеної норми судом першої інстанції не надано нормативного обґрунтування того, з яких міркувань суд відмовляє у задоволенні позову. Натомість більшість мотивувальної частини містить обґрунтування того, з яких міркувань виходив суд відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Також, апелянт зазначає, що відповідно до п. 2 ст. 235 ГК України, до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Однак, умови укладеного між сторонами договору від 01.12.2011 року № 217 про приймання наднормативно забруднених стічних вод не передбачають право відповідача на відключення ПАТ «Компанія Ензим» від мереж водовідведення. За викладених обставин, висновок суду першої інстанції про те, що ЛМКП «Львівводоканал»виникли належні правові підстави для припинення приймання стічних вод від ПАТ «Компанія Ензим», оскільки правилами стічних вод це право було передбачено, є помилковим і суперечить приписам сі. 235 ГК України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Україні від 29.11.2010 року, яка наявна в матеріалах справи.

Крім цього, апелянт вважає, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не вчинив жодних дій по відключенню позивача, оскільки наявний в матеріалах справи акт від 25.07.2012 року спростовує цей висновок і доводить, що ЛМКП «Львівводокана»намагалось відключити ПАТ «Компанія Ензим»від мереж міської каналізації, і лише втручання працівників відповідача завадило виконати ці роботи.

Представник позивача в судовому засіданні та у поданому відзиві, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду -без змін. Вважає оскаржене рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими, такими, які не підкріплені жодними належними та допустимими доказами, відтак не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зокрема, п. 4.3 Договору на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі № 300058 від 13.10.2009р. встановлено, що ЛМКП «Львівводоканал»має право при невиконанні абонентом (позивачем) умов Договору, після завчасного попередження, припинити йому подачу води та приймання стоків.

Крім цього, відповідач зазначає, що місцевий господарський суд правильно встановив те, що регламентація оспорюваних правовідносин, здійснюється як на засадах диспозитивності (передбачених у договорах), так і на підставі правових актів і повинна відповідати таким. При вирішенні даної справи, необхідно враховувати не лише умови окремого договору якості, як хоче позивач, а розглядати вимоги всіх договорів та законодавства. Також необхідно зауважити, що в Договорі якості за неналежне виконання обов'язків, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. Позивач порушив вимоги договорів та нормативно-правових актів, що регулюють дані питання, які є чинниками для встановлення істини в даному спорі.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи із змісту зазначеної норми, порушення права чи інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду України у справі № 30-16/432-04-11492 від 26.04.2006 року.

Звертаючись з позовом до суду, ПАТ «Компанія Ензим»до ЛМКП «Львівводоканал»про визнання незаконним дій по винесенню попередження про припинення приймання стічних вод та зобов'язання не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності, покликається на те, що відповідач виносячи 28 травня 2012 року лист-припис про припинення приймання стічних вод, діє протиправно, всупереч умовам укладеного між сторонами договору, має намір відключити позивача від мереж місцевої каналізації, в зв'язку з чим створює перешкоди позивачу у здійсненні господарської діяльності.

Виходячи із змісту позовної заяви та доказів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, апеляційна інстанція вважає, що між сторонами на момент звернення до суду відсутній предмет спору, оскільки відповідач лише висловлював наміри по відключенню позивача від мереж каналізації, а тому такі дії відповідача не є протиправними та не перешкоджають позивачу здійснювати господарську діяльність. Наведене свідчить про відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення про відмову в позові, прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджено, систематичність перевищення ПАТ «Компанія Ензим»ліміту понад нормативного скиду забруднюючих стічних вод у міську каналізацію та несвоєчасної оплати послуг за понаднормативний скид, отже у відповідача виникло право для застосування вказаного у Правилах приймання стічних вод підприємств у систему міської каналізації м. Львова заходу.

З таким висновком місцевого господарського суду, колегія суддів не погоджується.

Заперечення відповідача за вх.. № 18975/12 (та додатки а.с. 46-77), на які покликався суд, вказують на те, що відповідач вважає заяву ПАТ «Компанія Ензим»про вжиття заходів до забезпечення позову безпідставною та додає докази до заяви.

Дані докази (претензія, розрахунок величин додаткової плати, тимчасовий ліміт, результати вимірювань, акти про відбір контрольних проб) свідчать про те, що працівники ЛМКП «Львівводоканал»в присутності представника позивача здійснили відбір контрольних вибіркових проб стічних вод (акт № 4505, акт № 4488, акт № 4542, акт № 4224, акт № 4604), за результатами відбору встановлено показники якості стічних вод (хлориду), здійснено розрахунок величини додаткової плати для ПАТ «Компанія Ензим»за скид стічних вод та направлено відповідачу претензію.

Однак, докази, які долучені відповідачем, не підтверджує факту систематичності перевищення ліміту, оскільки такий факт підлягає доведенню у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

Відповідачем, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів встановлення в судовому порядку факту перевищення позивачем ліміту понаднормативного скиду забруднюючих стічних вод у міську каналізацію, не подано.

Ухвалою суду від 27.07.2012 року суд зобов'язав позивача уточнити позовні вимоги стосовно обраного ним способу захисту відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Заявою від 07.09.2012 року (а.с. 80-81) позивач на виконання вимог ухвали суду уточнив позовні вимоги та просить зобов'язати ЛМКП «Львівобленерго»припинити дії по відключенню від мережі міської каналізації ПАТ «Компанія Ензим»і не створювати перешкод у здійсненні господарської діяльності.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ст. 22 Кодексу, не передбачено право позивача на подання заяви (клопотань) про доповнення, або «уточнення»позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог.

Тому, в разі надходження до господарського суду зазначених заяв, останній виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи зміну предмету або підстави позову (п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26 грудня 2011 року № 18 (із змінами і доповненнями)).

Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Як вбачається із позовної заяви і заяви про «уточнення», позивач змінив вимогу до відповідача, а саме змінив обраний ним спосіб захисту на «припинення дій».

Право позивача на зміну предмету позову або підстави позову може бути реалізовано лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Протоколом судового засідання від 09.08.2012 року (а.с. 45) підтверджується, що суд перейшов до розгляду справи по суті.

Заява про «уточнення» позовних вимог подана 07.09.2012 року, тому судом першої інстанції правомірно зазначено про розгляд позовних вимог, які позивач зазначив в позовній заяві.

Враховуючи вимоги позивача, які зазначені в позові, в яких позивач зазначає лише про намір відповідача по відключенню позивача від мережі міської каналізації, дає підстави суду апеляційної інстанції вважати про відсутність спірного матеріального правовідношення іж сторонами.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, судове рішення в частині позовних вимог ПАТ «Компанія Ензим»підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи по забезпеченню позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо припинення приймання стічних вод, судом першої обґрунтовано зазначено, що відповідно ст. 67 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідача вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не подано доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, та не аргументовано необхідності застосування такого заходу забезпечення позову для виконання рішення, як цього вимагають наведені вище положення, а зміст заяви про забезпечення за своєю суттю повторює вимоги позовної заяви.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони порівну, у зв'язку з задоволенням її частково, а за розгляд позову сума судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір»(п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1175/2011 від 25.08.2011 року (із змінами і доповненнями, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 31.10.2011 року № 01-06/1509), із винесенням відповідної ухвали (п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 99, 101, 103 -106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ПАТ «Компанія Ензим»задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.09.2012 року -скасувати.

3. Провадження у справі № 5015/3056/12 за позовом ПАТ «Компанія Ензим»до ЛМКП «Львівводоканал»-припинити.

4. Стягнути з ЛМКП «Львівводоканал»(79017, м. Львів, вул.. Зелена, 64, код ЄДРПОУ 03348471) на користь ПАТ «Компанія Ензим»(79014, м. Львів, вул.. Личаківська, 232, код ЄДРПОУ 00383320) - 268,25 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.