Рішення № 27722339, 19.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-45/13847-2012 19.11.12

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРІКА"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРТ-С"

про: стягнення 145 110,16 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Ткаченко А.С. -представник за довіреністю від 20.09.2012, б/н;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання договору поставки від 05.10.2009 № 0510 товариство з обмеженою відповідальністю "Еріка" поставило товар товариству з обмеженою відповідальністю "Гарт - С", а останній його отримав. Однак, всупереч вимог укладеного договору, відповідач оплатив триманий ним товар не у повному обсязі. Таким чином, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 145 110,16 грн., з яких 138 813,68 грн. -основного боргу; 5 247,68 грн. -пені та 1 048,80 грн. -3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року порушено провадження та присвоєно справі №5011-45/13847-2012.

Позивач, разом із позовною заявою, подав до суду заяву про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу.

Згадана вище заява позивача судом відхилена з підстав викладених у мотивувальній частині даного рішення.

Відповідач повідомлений судом про дату, час та місце судових засідань належним чином, що підтверджується повідомленнями поштового зв'язку про вручення йому кореспонденції, однак повноважного представника у судове засідання відповідач не направив, обґрунтованих пояснень із зазначенням поважних причин неявки до суду не подав.

Письмового відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, а також витребуваних ухвалами документів відповідачем до суду не подано.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2012 надав суду письмові пояснення до позовної заяви, відповідно до якої між сторонами 31.08.2012 був здійсненний акт звірки взаємних розрахунків, а також після проведення згаданого акту, відповідач повернув позивачеві частину отриманого товару.

Отже, відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представником позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.11.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕРІКА" (далі -позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАРТ-С" укладений договір поставки від 05.10.2009 № 0510 (далі -Договір), згідно з яким позивач зобов'язався у зумовлені Договором строки передати товар у власність відповідача для використання його у підприємницької діяльності, а відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначеним Договором (п. 1.1 Договору).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що сторони дійшли згоди, що оплата по цьому Договору здійснюється шляхом розстрочення платежу в наступному порядку:

Як вбачається з п. 6.1.1 договору узгодження від 05.10.2009 до Договору (Додаток № 6) оплата, за поставлений товар, здійснюється через 14 (чотирнадцять) календарних днів від факту реалізації товару.

До 15 числа кожного місяця відповідач надає позивачеві Звіт по реалізації, який підтверджує факт реалізації товару. В Звіті відповідач обов'язково повинен вказати номер та дату Договору, суму до сплати, кінцеву дату оплати. Звіт підписується уповноваженою особою відповідача та завіряється печаткою товариства. Звіт надається по факсу або іншим способом погодженим сторонами (п. 6.1.2 Договору).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач, виконуючи взяті на себе обов'язки та на умовах Договору, за період з 09.10.2009 по 30.01.2012 поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 064 579,04 грн., а відповідач, в свою чергу, його отримав. Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

Частина товару була повернута відповідачем на загальну суму 14 484,96 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться у матеріалах справи.

Однак відповідач, всупереч умов Договору, отриманий ним товар оплатив частково у сумі 827 685,44 грн.

Відповідач надав позивачеві гарантійний лист від 26.06.2012 № 154/1, з якого вбачається, що відповідач гарантує погасити заборгованість на користь позивача у сумі 158 813,68 грн. до 37 тижня 2012, тобто до 16.09.2012. Однак, відповідач 02.08.2012 здійснив лише часткове погашення заборгованості у сумі 20 000,00 грн.

Між сторонами 31.08.2012 був проведений акт звірки взаємних розрахунків, який підписаний сторонами та скріплений печатками товариств (копія акту міститься у матеріалах справи). З акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.08.2012 становить 216 030,40 грн.

Після проведення згаданого вище акту звірки відповідачем був повернутий товар на загальну суму 66 889,92 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, доданих позивачем до письмових пояснень та які містяться у матеріалах справи.

Таким чином, сальдо на користь позивача становить 149 140,48 грн. (216 030,40 грн. -66 889,92 = 149 140,48 грн.).

Як зазначалося вище, п. 6.1.2 Договору передбачено, що до 15 числа кожного місяця відповідач надає позивачеві Звіт по реалізації, який підтверджує факт реалізації товару.

Проте, всупереч встановлених п. 6.1.2 вимог, відповідач не надав звіти по реалізації товару на суму 149 140,48 грн.

Єдиним та належним доказом підтверджуючого факт реалізації товару є згаданий вище гарантійний лист від 26.06.2012 № 154/1, згідно з яким 26.06.2012 у відповідача виникло зобов'язання по оплаті заборгованості за отриманий ним товар у сумі 138 813,68 грн. (158 813,68 грн. -20 000,00 грн. = 138 813,68 грн.).

В порушення вимог згаданого вище пункту, та вимог ухвал суду відповідач звітів про факт реалізації товару на суму 10 326,80 грн. а ні позивачеві, а ні суду не надав.

Суд відзначає, що сума заборгованості відповідачем спростована не була та жодних доказів в підтвердження здійснення ним повної оплати вартості отриманого товару згідно накладних, на підставі яких заявлено позов, до суду не подано.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Отже, виходячи з наведеного вище, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 138 813,68 грн. є обґрунтованими, підтверджується матеріалами справи та підлягають задоволенню.

А оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з викладеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за період з 27.06.2012 по 26.09.2012 у сумі 5 247,68 грн. підлягають задоволенню, за розрахунками позивача, які перевірені судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача 3 % річних за період з 27.06.2012 по 26.09.2012 у сумі 1 048,80 грн. підлягають задоволенню, за розрахунками позивача, які перевірені судом.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу. В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що у нього є підстави вважати, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач може вчинити дії, спрямовані списання наявних грошових коштів на банківських рахунках.

Розглянувши згадану вище заяву позивача, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 № 16 (далі -Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову належним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив своє припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунку в банківській установі.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРТ-С»(01601, м. Київ, площа Спортивна, буд. 3; ідентифікаційний код 24654657, з будь якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРІКА»(03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 32-А, кв. 83; ідентифікаційний код 31510526, на будь який його рахунок виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 138 813,68 (сто тридцять вісім тисяч вісімсот тринадцять) грн. 68 коп. -основного боргу; 5 247,68 (п'ять тисяч двісті сорок сім) грн. 68 коп. -пені; 1 048,80 (одна тисяча сорок вісім) грн. 80 коп. -3 % річних; 2 902,21 (дві тисячі дев'ятсот дві) грн. 21 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено 26.11.2012 року

Суддя С.В. Балац