Рішення № 27721744, 21.11.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.11.12 р. Справа № 5006/47/105/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Грушевського, будинок № 23, офіс № 1; код ЄДРПОУ - 31189253)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮССАМ» (86700, Донецька область, місто Харцизьк, провулок Шмідта, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 36680013)

про стягнення 467,95 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Пустовіт Є.М., яка діє на підставі довіреності б/н від 26.09.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Панда» звернулося до господарс?ького суду Донецької області? з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою? відповідальністю «ЮССАМ» заборгованість за договором поставки вугільної продукції у розмірі 14 623,80 гривень, три відсотки річних у розмірі 365,59 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 102,36 гривень, а всього 15 091,75 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на поставку № 22/06-У від 22 червня 2011 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 530, 610, 611, 614, 625, 670 Цивільного кодексу України, статтями 175, 179, 193, 199, 220, 224 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08 жовтня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 жовтня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 17 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 26 жовтня 2012 року у зв'язку з неявкою представника позивача та клопотанням останнього про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 19 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою представника позивача та клопотанням останнього про відкладення розгляду справи.

19 листопада 2012 року, до початку судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що відповідачем було перераховано на рахунок позивача суму основного боргу у розмірі 14 623,80 гривень, але не сплачено суму неустойки у розмірі 467,95 гривень, які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 21 листопада 2012 року у зв'язку із необхідністю наданням позивачем додаткових письмових пояснень.

21 листопада 2012 року, до початку розгляду справи через канцелярію суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача зазначає, що 10 жовтня 2012 року відповідачем перераховано на рахунок позивача суму основного боргу у розмірі 14 623,80 гривень, на яку позивач просить зменшити суму позовних вимог. Таким чином, просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 365,59 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 102,36 гривень та судові витрати.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник відповідача Пустовіт Є.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що сума основного боргу погашена відповідачем в добровільному порядку у зв'язку з чим, решта позовних вимог є безпідставними.

Заслухавши уповноважених представників відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 22 червня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЮССАМ» (далі - відповідач або продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ПАНДА» (далі - позивач або покупець) було укладено договір № 22/06-У (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати товар (вугілля) у власність покупця, а покупець - сплатити та прийняти товар в кількості і асортименті відповідно до специфікації, в троки та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та договір був чинним.

Строки та порядок відвантаження товару узгоджений сторонами у розділі 3 Договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна товару, який продається по Договору, встановлюється угодою сторін та зазначається у специфікаціях.

Якість товару узгоджена сторонами у розділі 5 Договору.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору визначено, що розрахунки за поставлений продавцем товар здійснюється покупцем у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Покупець здійснює оплату вартості поставленої партії вугілля у виді 100 % передплати, по узгодженню сторін можлива часткова передплата на умовах FCA відповідно ИНКОТЕРМС у редакції 2000 року.

На виконання умов Договору, позивач здійснив оплату вугілля на загальну суму 279 810,20 гривень, відповідно до виставлених відповідачем рахунку № 0000137 від 30.06.2011 на суму 94 053,40 гривень, рахунку № 0000139 від 05.07.2011 на суму 185 756,80 гривень.

Факт зарахування позивачем передоплати у розмірі 279 810,20 гривень на рахунок відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки (а.с. 19-20).

Так, у свою чергу відповідач здійснив поставку позивачу вугілля на загальну суму 265 186,40 гривень, про що свідчить:

- видаткова накладна № РН-0000277 від 27 червня 2011 року на суму 94 053,40 гривень (а.с. 21);

- видаткова накладна № РН-0000296 від 30 липня 2011 року на суму 86 579,60 гривень (а.с. 22);

- видаткова накладна № РН-0000347 від 24 серпня 2011 року на суму 84 553,40 гривень (а.с. 23).

Наведене свідчить про те, що відповідачем було недопоставлено товару на суму 279 810,20 - 265 186,40 = 14 623,80 гривень.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, якій підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме здійснив попередню оплату за товар, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі банківською випискою, а відповідач порушив умови Договору, та здійснив поставку товару у меншій кількості, ніж оплачено позивачем.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

17 квітня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з вимогою (претензією) про повернення надмірно отриманих грошових коштів (а.с. 25). Відповідач отримав зазначену претензію, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення та поштової квитанції (а.с. 24).

Під час розгляду справи відповідач сплатив на користь позивача суму боргу у розмірі 14 623,80 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 467 від 10 жовтня 2012 року (а.с. 32) та банківською випискою від 10 жовтня 2012 року (а.с. 45).

З огляду на викладене, позивачем надано суду заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відтак, після зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 365,59 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 102,36 гривень та судові витрати.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача:

1) три відсотки річних у розмірі 365,59 гривень, нарахованих у період прострочення з 01.01.2012 по 01.10.2012;

2) інфляційні нарахування у розмірі 102,36 гривень, нарахованих у період з січня 2012 року по квітень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про його невірність.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню. Сума, що підлягає стягненню з відповідача становить:

14 623,80 х 275 х 3 %/366 : 100 = 329,63 гривень, де:

- 14 623,80 гривень - прострочена сума заборгованості, на яку нараховується три відсотки річних;

- 275 - кількість днів прострочення (з 01.01.2012 по 01.10.2012);

- 3 % - відсоткова ставка;

- 366 - кількість днів у поточному році.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Позивач у позовній заяві зазначає, що індекс інфляції у відсоткову значенні складав:

- у січні 2012 року - 100,2 %;

- у лютому 2012 року - 100,2 %;

- у березні 2012 року - 100,3 %;

- у квітні 2012 року - 100,0 %.

Наведені індекси є вірними та відповідають даним Державного комітету статистики України. Крім того, позивачем вірно визначено загальний індекс інфляції за період з січня 2012 року по квітень 2012 року, що складає 100,7 %.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як вбачається з пункту 13 Договору, зареєстрованим місцезнаходженням відповідача на час підписання (укладання) Договору зазначено адресу: Донецька область, місто Харцизьк, вулиця Первомайська, будинок № 6.

При цьому, з наданої до відзиву на позовну заяву копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 680923 вбачається, що юридичною адресою відповідача на час розгляду справи є: 86700, Донецька область, місто Харцизьк, провулок Шмідта, будинок № 2.

Таким чином, суд при прийманні рішення у справі враховує зміни, внесені до адреси відповідача, про що зазначає у вступній та резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до розміру сплаченої добровільно відповідачем частини заборгованості, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір у розмірі 1 559,61 гривень підлягає стягненню саме з відповідача, незалежно від часткової сплати спірної суми заборгованості.

Відповідно до статті 49 ГПК України решта судового збору покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 80, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» задовольни?ти частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮССАМ» (86700, Донецька область, місто Харцизьк, провулок Шмідта, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 36680013, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Грушевського, будинок № 23, офіс № 1; код ЄДРПОУ - 31189253, відомості про рахунки в установах банків відсутні) три відсотки річних у розмірі 329,63 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 102,36 гривень, судовий збір у розмірі 1 605,67 гривень, а всього 2 037 (дві тисячі тридцять сім) гривень 66 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 21.11.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2012.

Суддя Фурсова С.М.