Постанова № 27720873, 15.11.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 листопада 2012 р. № 2-а- 8397/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спільного Українсько-Польського підприємства фірми «Дігаз»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство фірма «Дігаз», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати неправомірними дії працівників Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо складання акту від 27.02.2012 р. №639/235/21266759 та викладених у ньому висновків та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2012 р. №0002442302.

В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами було підтверджено своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату податків та зборів по взаємовідносинах з контрагентом, а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість вважає безпідставним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -необґрунтованими, незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неправомірність дій працівників податкової інспекції щодо складання акту перевірки та викладених у ньому висновків, зважаючи на те, що вважає такі висновки такими, що не відповідають дійсності.

З огляду на зазначене, позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники сторін у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте представник позивача звернувся до суду із відповідною заявою про розгляд справи без його участі.

Згідно приписів частини 1 статті 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведені процесуальні приписи, а також зважаючи на те, що матеріали справи містять докази, які у своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють усі обставини спірних правовідносин, спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів у порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення даного спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі направлення від 14.02.2012 р. №341 та наказу від 13.02.2012 р. №416 головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби інспектором податкової служби І-ого рангу -Вольвич Н.Л., згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011 р., висновки якої викладено у акті від 27.02.2012 р. №639/235/21266759.

В обґрунтування доводів щодо неправомірності дій працівників податкової інспекції щодо складання наведеного акту перевірки та викладених у ньому висновків позивач вказує про незгоду з такими висновками.

Однак, суд вважає, за необхідне зазначити наступне. Так, за визначенням, наведеним у пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).

Згідно з приписами статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведених процесуальних норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права, свободи або інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Між тим, за змістом статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені статтею 8 цього Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі коли зазначені у частині першій цієї статті органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Згідно з частиною 1 статті 8 названого Закону, Державна податкова адміністрація України виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідно до закону, за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Правовий аналіз вказаних норм Закону України «Про державну податкову службу в Україні»свідчить про те, що органи державної податкової служби (у т.ч. і Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) є уповноваженими державою органами для здійснення функцій контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема, і податку на додану вартість.

При цьому, підстави, порядок проведення органами державної податкової служби перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення наведені у 8-ій главі «Перевірки»Податкового кодексу України.

Визначаючи правові наслідки недодержання вказаних вимог, законодавець передбачив право платника податків на недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, таким законодавчо наданим правом позивач не скористався.

Крім того, з правового аналізу приписів Податкового Кодексу України, вбачається обов'язок, а не право, податкового органу викладення відповідних висновків останнього, отриманих за результатами перевірок та/або звірок у законодавчо встановленій формі.

При цьому, визначаючи правові наслідки незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, законодавець у пункті 86.7 статті 86 Податкового Кодексу України передбачив право платника податків подати свої заперечення на такий акт/довідку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при фактичному проведенні перевірки та складенні акту перевірки, діями податкового органу, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин будуть відповідні рішення про донарахування податкових зобов'язань та/або визначення штрафних (фінансових) санкцій.

Між тим як зміст позовних вимог про визнання неправомірними дій працівників податкової інспекції щодо складання акту проведеної перевірки від 27.02.2012 р. №639/235/21266759 та викладення у ньому певних висновків свідчить про те, що на момент звернення позивача до суду вони не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права і обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

На підставі наведеного суд дійшов висновків, що позовні вимоги у названій частині не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права і обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а відтак -відсутні правові підстави для їх задоволення.

Відносно позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 12.03.2012 р. №0002442302 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як було зазначено та вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011 р., результати якої відображено у відповідному акті від 27.02.2012 р. №639/235/21266759.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме -по правочинам, здійсненим позивачем з контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг».

Зазначене, на думку контролюючого органу призвело до порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, а саме -заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 38.769,00 грн. (за серпень 2011 року -на 22.174,00 грн., за вересень 2011 року -на 16.595,00 грн.).

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 12.03.2012 р. №0002442302, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 38.769,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9.692,25 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд дійшов таких висновків.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі, договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, чинне законодавство необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є безпосередньою підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, з правового аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, на підтвердження даних податкового обліку слід приймати лише достовірні первинні документи, які складені саме у разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом з метою перевірки факту здійснення позивачем господарських операцій, які стали підставою для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість було досліджено первинну документацію та інші документи, надані позивачем як докази у даній справі на предмет їх відповідності вимогам податкового законодавства України, правомірності їх складання, та встановлено наступне.

Так, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентом було укладено договори:

- від 11.07.2011 р. №07-ДП-11 по дослідженню технічного стану посудин, що працюють під тиском за місцем надання послуг: 38500, Полтавська область, смт. Диканька, вул. Куйбишева, 65, Диканське ЛВ УМГ, на загальну суму 133.043,83 грн.;

- від 19.08.2011 р. №11-ДП-11 по дослідженню технічного стану посудин, що працюють під тиском за місцем надання послуг: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Компресорна, 1, Красилівське ЛВ УМГ, на загальну суму 5.572,27 грн.;

- від 01.09.2011 р. №08-ДП-11 з надання послуг по розробці методики ідентифікації технічного стану і фактичних характеристик відцентрових нагнітачів, на загальну суму 60.000,00 грн.;

- від 01.09.2011 р. №10-ДП-11 по розробці планів ліквідації та локалізації аварійних ситуацій (ПЛАС) для ОПН Диканського ЛВ УМГ та для ОПН Сумського ЛВ УМГ за місцем надання послуг: 38500, Полтавська область, смт. Диканька, вул. Куйбишева, 65, Диканське ЛВ УМГ, та 40009, Сумська область, м. Суми, вул. Іллінська, 49, а/с 1920 Сумське ЛВ УМГ, на загальну суму 33.999,60 грн..

На підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем було надано суду договори, акти здачі-прийому наданих послуг, податкові накладні, платіжні доручення, протоколи погодження договірної ціни, технічні завдання, плани локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій на об'єктах підвищеної небезпеки 53.13960859.03.1 та 59.14016298.03.2, висновки експертизи з питань охорони праці за результатами технічного діагностування, копії яких долучено до матеріалів справи.

Водночас, позивачем на неодноразові вимоги суду не надано наступного.

Так, відповідно до умов договору від 01.09.2011 р. №08-ДП-11 з надання послуг по розробці методики ідентифікації технічного стану і фактичних характеристик відцентрових нагнітачів, а саме - пункту 3.2, разом з актом здачі-прийому наданих послуг контрагент позивача мав надати останньому методичні рекомендації по ідентифікації технічного стану і фактичних характеристик відцентрованих нагнітачів в одному примірнику і електронний варіант (на електронному носії). Однак, позивачем не надано суду доказів передачі йому контрагентом названих методичних рекомендацій по ідентифікації технічного стану і фактичних характеристик відцентрованих нагнітачів ні у паперовому вигляді, ні на електронному носії (актів прийому-передачі), як не надано суду і копій таких методичних рекомендацій. Окрім того, у додатку №2 до вказаного договору «Технічне завдання»також було вказано обов'язок контрагента не тільки передати названі методичні рекомендації, а -й обов'язок їх передачі лише після захисту методики перед позивачем. У супереч наведеному, акт здачі-прийому наданих послуг не містить жодних даних щодо захисту методики, її передачі у паперовому та електронному вигляді. Зважаючи на зазначене суд не знаходить підстав для спростування доводів податкової інспекції щодо відсутності факту надання послуг з розроблення такої методики. На неодноразову вимогу суду позивачем не було надано і даних щодо того якими саме спеціалістами було розроблено згадану методику, за умови її існування.

Між тим, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Нормами пункту 2.4 названого Положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, в порушення наведених приписів, позивачем до матеріалів справи долучено документи, які мають дефекти форми, змісту та походження, оскільки в них не вказано посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення вказаних робіт і правильності їх оформлення, підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вказане дає підстави для висновку, що надані позивачем документи не містять інформації на підтвердження реальності спірних господарських операцій.

Аналогічні дефекти форми, змісту та походження наявні і у наданих позивачем суду документах по договорам від 11.07.2011 р. №07-ДП-11, від 19.08.2011 р. №11-ДП-11, від 01.09.2011 р. №10-ДП-11. У жодному акті здачі-прийому наданих послуг не наведено даних щодо того які об'єми робіт і ким виконувались, не зазначено посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення вказаних робіт і правильності їх оформлення, підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні спірних господарських операціях.

Зважаючи на наведене судом було реалізовано процесуальні приписи статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та з власної ініціативи неодноразово витребувано у позивача докази на підтвердження реальності спірних правочинів. Проте, позивачем таких доказів суду не надано.

Так, пунктом 3.2 усіх спірних догорів та умовами технічних завдань до договорів було передбачено передачу позивачу контрагентом висновків (результатів робіт) на електронних носіях. Однак, позивачем не надано суду жодних доказів передачі результатів отриманих по названим господарським операціям робіт на електронних носіях.

Крім того, відповідно до даних, наведених у акті здачі-прийому наданих послуг по договору від 11.07.2011 р. №07-ДП-11, позивачем мало бути отримано висновки про технічний стан 45-ти посудин, водночас до суду позивачем надано копії таких висновків лише відносно 6-ти посудин, жодних пояснень з приводу неможливості надання інших 39-ти висновків позивачем суду не надано.

Також, пунктом 7.1 зазначеного договору було передбачено, що позивач зобов'язався надавати фахівцям контрагента технічну і експлуатаційну документацію на об'єкти дослідження та доставляти фахівців контрагента на місце надання послуг та назад. Однак, позивачем на неодноразові вимоги суду не було навіть надано даних якими особами виконувались роботи по договору від 11.07.2011 р. №07-ДП-11, як не було надано і даних, якими б підтверджувалося передача відповідної технічної документації працівникам контрагента та документів, які б підтверджували доставку фахівців контрагента на місце надання послуг та назад.

Суд зазначає, що пунктом 7.1 договору від 01.09.2011 р. №10-ДП-11 також було передбачено, що позивач зобов'язався надавати фахівцям контрагента технічну і експлуатаційну документацію на об'єкти дослідження. Проте, доказів передачі відповідної технічної документації працівникам контрагента за цим договором позивачем суду не надано.

Особливу увагу суд звертає на те, що у наданих суду висновках експертизи з питань охорони праці та планах локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, які відповідно до тверджень позивача були отримані від контрагента на виконання спірних договорів, взагалі відсутнє посилання саме на названі договори, що унеможливлює визначення того з якою метою вони були складені та на виконання яких договірних зобов'язань.

Слід також зазначити, що позивачем було задекларовано здійснення послуг по договору від 01.09.2011 р. №10-ДП-11 у нереальні строки виконання -протягом 25 календарних днів (01.09.2011 р. -дата підписання договору та технічного завдання, 26.09.2011 р. -дата підписання акту здачі-прийому наданих послуг). У той же час, суд зауважує, що надані суду копії планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій на об'єктах підвищеної небезпеки 53.13960859.03.1 та 59.14016298.03.2, які нібито були розроблені на виконання зазначеного договору, складені на 122 та 107 аркушах -відповідно, з наведенням у них технічних досліджень, вимірів, схем, планів, описів персоналу, інструкцій, маршрутів, переліків наявної аварійної техніки, наявних інструментів, матеріалів, засобів індивідуального захисту, специфікацій, характеристик та ін. Наведене спростовує аргументи позивача щодо реальності спірних господарських операцій.

Аналогічно, у нереальні строки виконання, здійснено і надання послуг по спірним договорам від 11.07.2011 р. №07-ДП-11 (11.07.2011 р. -дата підписання договору та технічного завдання, 09.08.2011 р. -дата підписання акту здачі-прийому наданих послуг) та від 19.08.2011 р. №11-ДП-11 (19.08.2011 р. -дата підписання договору та технічного завдання, 02.09.2011 р. -дата підписання акту здачі-прийому наданих послуг). У названих договорах, відповідно до долучених позивачем висновків експертизи з питань охорони праці за результатами технічного діагностування, роботи здійснювалися виключно трьома особами: ОСОБА_2 (експерт технічний), ОСОБА_3 (головний спеціаліст) та ОСОБА_4 (технік). Водночас, як вбачається із зазначених висновків експертизи об'єм здійснених робіт складав: обстеження 47 (2 -по договору від 19.08.2011 р. №11-ДП-11 та 45 - по договору від 11.07.2011 р. №07-ДП-11) посудин (пиловловлювачів та їх трубопровідних обв'язок), аналіз результатів обстеження, висновки експертного обстеження, аналіз технічної документації, результати технічного діагностування, вимірювальний контроль, контроль та наявністю внутрішніх дефектів, виміри твердості металу і зварних швів та трубопровідних обв'язок, ультразвукову дефектоскопію зварних швів, розрахунки міцності, та ін.

Позивач в обґрунтування своїх доводів також вказує, що зазначені спірні договори були укладені з метою виконання відповідних договорів, укладених з ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»(від 04.07.2011 р. №10-25-197/110702749 та від 07.07.2011 р. №10-25-241/111002998) та з -ТОВ НТП «Трансгаздіагностика»(від 01.08.2011 р. №01-ТД-11).

Між тим, пунктом 3.3 договору від 07.07.2011 р. №10-25-241/111002998 було передбачено, що ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»надає позивачу проектну, технічну, технологічну та іншу документацію, необхідну для надання послуг. Як вбачається з матеріалів наданих суду висновків експертизи з питань охорони праці та планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій така документація використовувалась під час їх складання, однак, жодних доказів її передачі від ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»позивачу та останнім -Товариству з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»суду також не надано.

Пунктом 4.1 цього ж договору (від 07.07.2011 р. №10-25-241/111002998) позивачем та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»було встановлено, що залучення до надання певних видів послуг третіх осіб (субвиконавців) можливе лише за письмовою згодою ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України». Проте, позивачем не надано суду доказів письмового погодження з ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»у якості субвиконавця по названому договору.

Аналогічні вимоги були викладені і в пункті 4.1 договору від 04.07.2011 р. №10-25-197/110702749, та позивачем також не надано суду доказів письмового погодження з ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»у якості субвиконавця і по зазначеному договору.

Крім того, і договором від 07.07.2011 р. №10-25-241/111002998, і договором від 04.07.2011 р. №10-25-197/110702749 ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»та позивачем було визначено, що залучені субвиконавці мають мати ліцензії на надання відповідних послуг, досвід надання аналогічних послуг, матеріальні та технічні ресурси, достатні для надання послуг.

На неодноразові вимоги суду позивачем не було надано суду доказів наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»ліцензій на надання відповідних послуг, досвіду надання аналогічних послуг, матеріальних та технічних ресурсів, достатніх для надання послуг, що свідчить на користь висновку про відсутність у останнього технологічних можливостей здійснення спірних господарських операцій.

У той же час, з долученого до матеріалів справи позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»є: дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки, діяльність у сфері інжинірингу, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, консультування з питань комерційної діяльності та управління та надання інших комерційних послуг. Також, відповідно даних, відображених у акті перевірки, податковою інспекцією встановлено, що кількість працюючих на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»- 1 особа, яка водночас є і директором і бухгалтером, на підприємстві відсутній рух активів та зобов'язань у процесі здійснення господарських операцій, зокрема -відсутні фізичні, технологічні та технічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутній кваліфікований персонал, відсутні основні фонди, транспортні засоби, платник не знаходиться за місцезнаходженням.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що на неодноразові вимоги суду позивачем не було надано жодних доказів подальшої передачі отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец Консалтинг»послуг по спірним договорам ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»та ТОВ НТП «Трансгаздіагностика», як то -акти прийому-передачі послуг, акти виконаних робіт, тощо.

Правовий аналіз встановлених фактів свідчить на користь висновку про те, що вигода позивача при декларуванні фактичності здійснення спірних господарських операцій полягала лише у зменшенні бази оподаткування, у той час як реальне їх виконання -не відбулося.

Зважаючи на викладене, судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про фактичне виконання умов спірних договорів, а надані суду докази не є достатніми у розумінні положень Глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про реальність виконання умов спірних господарських операцій, та не спростовують висновків суду.

Суд зауважує, що наявність формально складених, проте недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам справи спростована, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій.

Відсутність реально вчинених господарських операцій та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за правовим змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку. Тому документи, складені з посиланням на зазначені договори, не породжують для сторін жодних юридичних наслідків, зокрема, для позивача - права формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Процесуальними вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на зазначене, а також факт того, що позивачем не надано суду доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу щодо встановлених порушень податкового законодавства, суд вважає, що оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак -відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158, 159, 160-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю спільного Українсько-Польського підприємства фірми «Дігаз»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Короткова О.В.