Рішення № 27716041, 16.11.2012, Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим

16.11.2012 16.11.2012 103/3818/12

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16 листопада 2012 місто Бахчисарай, АРК

Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Нікіщенко М.І., при секретарі Лагута С.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, витрат на правову допомогу -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди у сумі 2000 грн. та витрат на послуги адвоката. Просить суд визнати інформацію, яку розповсюджує ОСОБА_3 в його зверненні на ім'я депутата Бахчисарайської міської ради ОСОБА_4 (що зафіксовано в запиті від 19.06.2012 року) в тому, що «Я, ОСОБА_1 не відповідально виконую обов'язки матері по догляду за дитиною, регулярно зловживаю спиртні напої та веду аморальний спосіб життя» - недостовірною. Також просить суд зобов'язати ОСОБА_2 направити до Бахчисарайської міської ради, а також на ім'я ОСОБА_4 та на її ім'я письмове опротестування по факту розповсюдження відносно неї недостовірної інформації в тому, що «Я, ОСОБА_1 не відповідально виконую обов'язки матері по догляду за дитиною, регулярно зловживаю спиртні напої та веду аморальний спосіб життя», та зобов'язати відповідача принести публічні вибачення в присутності депутатів Бахчисарайського міської ради. Стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 гривень а також витрати на правову допомогу адвоката, витрати по сплаті судового збору. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з відповідачем до 2009 року перебувала у шлюбі. У 1998 році у них народилась донька ОСОБА_3. Після розірвання шлюбу між нею та відповідачем склались неприязні стосунки, постійно виникають розбіжності у способах вихованні доньки. Відповідач постійно звертається із заявами до прокуратури та міліції з недостовірною інформацією щодо неї, яка підриває її авторитет, ділову репутацію, порочить честь та гідність. В червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до депутата Бахчисарайської міської ради ОСОБА_4 з листом в якому зазначив, що вона неналежним чином виконує обов'язки по вихованню їхньої дитини, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя. ОСОБА_4 був надісланий депутатський запит до служби по справах неповнолітніх Бахчисарайської РДА АРК, внаслідок чого, відносно неї проводились перевірки щодо матеріально-побутових умов життя, що на її думку підриває її гідність, нормальний склад життя, спонукає відстоювати свій авторитет у колективі та сім'ї.

У судове засідання представника позивача адвокат ОСОБА_6 та позивач на задоволенні позову наполягали з підстав, зазначених у позові.

Відповідач та представник відповідача проти позову заперечували з посиланням на той факт, що розповсюдження недостовірної інформації не мало місце в силу приписів ст. 154 Сімейного кодексу України, відповідно до яких позивач реалізував своє право на звернення до органів місцевого самоврядування за захистом прав дитини.

Допитаний я якості свідка депутат Бахчисарайської міської ради ОСОБА_4 пояснив, що до нього в усній формі надійшов запит позивача про захист прав його спільної з відповідачем дитини ОСОБА_3, яка страждає від того, що її матір - ОСОБА_1 зловживає алкоголем, веде аморальний образ життя. Під час прийняття депутатом ОСОБА_4 зазначеного запиту у приміщенні крім нього та відповідача не було, потім була присутня секретар Бахчисарайської міської ради для посвідчення підпису відповідача на запиті депутата до служби у справах дітей Бахчисарайської РДА АРК.

Дослідивши в межах позовних вимог надані сторонами й наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог, в задоволенні яких слід відмовити виходячи із наступного.

Судом встановлено, що депутат Бахчисарайської міської ради ОСОБА_4 19.06.2012 року звернувся до Начальника служби по справах неповнолітніх Бахчисарайської РДА та начальника відділу по справах сім'ї та молоді Бахчисарайської РДА з депутатським запитом щодо ОСОБА_1, її складу життя (а.с. 5).

Листом від 26.06.2012 року № 06-11/800 Службою у справах дітей Бахчисарайської районної державної адміністрації АРК депутату ОСОБА_4 надана відповідь на наданий запит з роз'ясненням щодо встановлених обставин, та зауважено, що дитина ОСОБА_3 перебуває на обліку, як така, що опинилась в скрутному становищі, у зв'язку з складними відносинами між батьками дитини. Відомостей щодо нецільового використання аліментів, недобросовісного виконання обов'язків матері, зловживання спиртних напоїв та ведення аморального образу життя ОСОБА_1 не мається.

Згідно з частиною 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статями 15, 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, не визнання або заперечування, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового, або майнового права або інтересу.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Згідно ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростування недостовірної інформації про себе, а також право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації .

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Із положень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», слідує, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Пунктом 15 вищевказаної Постанови передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте майнове право.

Положеннями п. 18 Зазначеної Постанови № 1 від 27.02.2009 передбачено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про наявність факту розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача відповідачем суд також приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Отже, положення п. 16 вищезагаданої Постанови Пленуму Верховного суду України передбачають, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно з приписами ст. 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»(далі Закон) депутатське звернення - це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Разом з тим також положеннями п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 22.02.2009 року передбачено, що наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Одночасно нормами ч. 1 ст. 154 СК України передбачено, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

Положеннями ч. 2 зазначеної статті зазначено, що батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Приписи ч. 3 ст. 154 СК України зазначають, що батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем було реалізовано право на звернення до органів місцевого самоврядування за захистом прав, свобод дитини в порядку, передбаченому ст. 154 Сімейного кодексу України, отже мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

За таких обставин звернення до депутата міської ради з заявою про перевірку інформації, яка стосується захисту прав дитини не є поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію позивача.

З'ясування службою по справам неповнолітніх Бахчисарайської РДА дійсного стану сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджує факт поширення відповідачем недостовірної інформації стосовно особистого життя позивачки як людини і громадянина, доказів поширення відповідачем такої інформації в матеріалах справи не має.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК. Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим.

Від сторін заяви про визнання мирової угоди у цивільній справі № 103/3818/12 до суду не надходило.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо визнання інформації, яку розповсюджує ОСОБА_3 в його зверненні на ім'я депутата Бахчисарайської міської ради ОСОБА_4 (що зафіксовано в запиті від 19.06.2012 року) в тому, що «Я, ОСОБА_1 не відповідально виконую обов'язки матері по догляду за дитиною, регулярно зловживаю спиртні напої та веду аморальний спосіб життя» - недостовірною, зобов' язання ОСОБА_2 направити до Бахчисарайської міської ради, а також на ім'я ОСОБА_4 та на її ім'я письмове опротестування по факту розповсюдження відносно неї недостовірної інформації в тому, що «Я, ОСОБА_1 не відповідально виконую обов'язки матері по догляду за дитиною, регулярно зловживаю спиртні напої та веду аморальний спосіб життя», та зобов'язання відповідача принести публічні вибачення в присутності депутатів Бахчисарайського міської ради задоволенню не підлягають.

Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди мають похідних характер і пов'язані з встановленням факту порушення прав особи незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, і під час судового розгляду справи не доведено факт неправомірного поширення відповідачем негативної інформації щодо позивача, або порушення інших прав, вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Згідно ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Статтею 84 ЦПК України передбачені витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про граничний розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню оскільки позивачем не надано доказів щодо надання такої правової допомоги у розумінні саме Закону України "Про граничний розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах.

Так, представником позивача не надано суду доказів надання правової допомоги у годинах щодо участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, як не надано відповідного розрахунку кількості годин, не зазначено з чого саме виходив представник позивача, визначаючи вимогу про стягнення витрат на правову допомогу та не зазначаючи розмір цих витрат.

Нормами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Будь-яких доказів щодо завдання позивачеві моральної шкоди, доказів на підтвердження вини відповідача, наявність безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача і моральною шкодою, доказів на обґрунтування розміру моральної шкоди позивачем суду не надано.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення з відповідача моральної шкоди та витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню в силу їх необґрунтованості та недоведеності.

За змістом ст. 88 ЦПК України судом не вирішується питання про розподіл судових витрат у разі відмови у задоволенні позовних вимог.

Повний текст рішення відповідно до положень ч. 3 ст. 209 ЦПК України складений 21.11.2012 року.

На підставі ст. ст. 16, 23, 1166, 1167 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК Україні, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим.

Суддя:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.