Ухвала суду № 27695653, 15.11.2012, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о п р и п и н е н н я п р о в а д ж е н н я у с п р а в і

"15" листопада 2012 р. Справа № 15/5027/497/2011

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

до товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост»

про стягнення заборгованості за договором лізингу в сумі 839826,33 грн.

суддя Байталюк В. Д.

представники сторін:

від позивача -не з'явився;

від відповідача -Барателі Д. Т., довіреність 07.04.2011.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ, звернулося з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Трансмост», м. Чернівці, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в сумі 839826,33 грн., в тому числі: 745982,42 грн. основного боргу, 45097,63 грн. пені, 37615,17 грн. інфляційних та 11131,11 грн. -3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між сторонами 25.06.2007 було укладено договір фінансового лізингу № 143-LD згідно пункту 1.1 якого позивач придбав у обраного відповідачем продавця предмет лізингу та передав його у користування відповідачу на строк та на умовах, визначених договором, що підтверджується актами приймання-передачі від 19.07.2007, 02.08.2007 та від 06.08.2007. У свою чергу, відповідач зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу платежі у сумі та в строки визначені графіком лізингових платежів (додаток № 2 до договору). Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем станом на 10.03.2010 склала 439711,79 грн. та згідно пункту 2 додаткової угоди № 3 від 10.03.2010 до договору фінансового лізингу підлягала сплаті до 31.08.2010.

Крім того, відповідач зобов'язаний був і надалі, після підписання вказаної додаткової угоди до договору, сплачувати лізингові платежі згідно нового графіку лізингових платежів.

Однак, свої зобов'язання відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на день подання позову виник борг в сумі 839 826,33 грн.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 01.06.2011 замінено закрите акціонерне товариство «Трансмост»на належного відповідача -товариство з додатковою відповідальністю «Трансмост».

Ухвалою від 28.07.2011 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва у справі № 4/360 предметом розгляду якої є договір фінансового лізингу № 143-LD від 25.06.2007 на підставі якого позивач у даній справі просить суд стягнути з відповідача заборгованість. Крім того, зобов'язано відповідача надати господарському суду Чернівецької області судове рішення у вказаній справі протягом 10 днів з дня набрання ним законної сили для вирішення питання про поновлення провадження у даній справі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.10.2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу № 143-LD від 25.06.2007. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2011 по справі 4/360 залишено рішення господарського суду м. Києва від 06.10.2011 без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмост»без задоволення.

Ухвалою суду від 01.11.2012 поновлено провадження у справі а її розгляд призначено на 15.11.2012.

В судовому засіданні представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі, мотивоване пунктом 14.2 договору фінансового лізингу № 143-LD, частиною першою статті 7, частиною першою статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», пунктом 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.

Розглянувши матеріали справи, клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив.

Конституція України гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

В силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною. При цьому суд враховує правову позицію Вищого господарського суду України, зокрема у справах № 1/5пд та № 1/6пд (Постанови ВГСУ від 21.06.2010 та від 15.06.2010).

В рішенні Конституційного суду України від 10.01.2008 у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування»Закону України «Про третейські суди»(справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі «Девір проти Бельгії»від 27.02.1980).

Згідно статті 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України «Про третейські суди»третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Практика Вищого господарського суду містить обґрунтований висновок про те, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується «судом», «у судовому порядку», «на підставі рішення суду»слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України, наведені у його рішенні від 10.01.2008 у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

В силу Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, кожен має право будь-якими незабороненими законами засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань, права та свободи не можуть бути обмежені.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Пунктом 2 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»встановлено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Так, згідно статуту та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»є підприємством з іноземними інвестиціями.

Згідно пункту 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітражна угода -це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Як вбачається з пункту 14.2 укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 143-LD від 25.06.2007, всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв'язку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього Суду та чинного законодавства України. Арбітраж повинен проводитись в місті Києві, Україна, українською мовою. Рішення вищезазначеного Суду буде остаточним та обов'язковим для Сторін. Вищевказане положення не виключає права Лізингодавця звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством.

Отже, як вбачається з вищевказаного, між сторонами в договорі фінансового лізингу № 143-LD від 25.06.2007 укладена арбітражна (третейська) угода у вигляді арбітражного (третейського) застереження.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подавались заяви щодо суті спору, а укладена між сторонами в договорі фінансового лізингу № 143-LD від 25.06.2007 арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження є дійсною, чинність не втратила і може бути виконана.

Аналізуючи все вищевказане, суд дійшов висновку про те, що арбітражне (третейське) застереження (п. 15.2 Договору) не обмежує права сторін, зокрема, позивача на звернення до суду відповідно до підвідомчості та підсудності справ, встановлених господарським процесуальним законом.

Однак, в даному випадку сторони дійшли згоди про обов'язкове досудове врегулювання спору шляхом вирішення розбіжностей, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв'язку з ним у Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України.

Відповідно ж до частини четвертої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди».

Відтак, сторони арбітражного (третейського) застереження, в разі незгоди з рішенням третейського суду мають право оскаржити його в судовому порядку.

Пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, проаналізувавши наявні у матеріалах справи документи та враховуючи те, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, суд дійшов висновку припинити провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 47, пунктом 1 частини першої статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Провадження у справі припинити.

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(вул. Петра Сагайдачного, 22/1, м. Київ, ідентифікаційний код 33942232) сплачені платіжним дорученням № 8847 від 06.05.2011 державне мито в розмірі 8 400,00 грн. та платіжним дорученням № 8854 від 06.05.2011 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Суддя В. Байталюк