Рішення № 27695093, 26.11.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2012 р. Справа № 21/115-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Харківська обл., м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Київська обл., м. Фастів

про стягнення 68 950,00 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 03.08.2012р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.09.2012р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-ФОП ОСОБА_1./позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2./відповідач) про стягнення 87 745,97 грн., з яких: 81 950,00 заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, 3 184,26 грн. пені, 2 409,55 грн. 3% річних та 202,16 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав. Однак, у відповідності до пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні, відповідач наявність заборгованості визнав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2012р. порушено провадження у справі №21/115-12 та призначено справу до розгляду на 01.10.2012р.

01.10.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 87 543,81 грн., з яких: 81 950,00 заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, 3 184,26 грн. пені та 2 409,55 грн. 3% річних. Зазначені уточнення судом прийняті.

Крім того, 01.10.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про затвердження мирової угоди та текст мирової угоди від 01.10.2012р., підписаний представниками сторін.

Згідно ч. 3 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

У відповідності до п. 3.19 постави Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому.

З огляду наведеного, а також враховуючи той факт, що умови мирової угоди від 01.10.2012р. у даній справі, в порушення вимог ст. 78 ГПК України за своїм змістом містять питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому у випадку неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за такою угодою, суд дійшов висновку про відмову у затвердженні наданої суду мирової угоди.

В судовому засіданні 01.10.2012р. оголошувалась перерва до 29.10.2012р.

01.10.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про здійснення розгляду даної справи 29.10.2012р. без участі представника останнього. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.10.2012р. розгляд даної справи було відкладено на 26.11.2012р.

26.11.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої у зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості за спірними накладними, позивач просив суд стягнути з відповідача лише 68 950,00 заборгованості по оплаті вартості поставленого товару. Зазначені уточнення судом прийняті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Протягом серпня-вересня 2011 року позивач поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 85 950,00 грн., що підтверджується підписами сторін та відбитками печатки позивача на видаткових накладних №РН-2132 від 10.08.2011р. на суму 35 410,00 грн., №РН-2470 від 07.09.2011р. на суму 5 540,00 грн. Копії зазначених накладних містяться в матеріалах справи.

Втім, відповідач поставлений товар оплатив частково у сумі 17 000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилось 68 950,00 грн. заборгованості.

З метою досудового врегулювання даного спору, 18.04.2012р. позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості за спірними накладними, на яку 23.05.2012р. відповідачем була надана відповідь №23/05-93, відповідно до якої останній визнав наявність заборгованості та зобов'язався погасити її протягом 6 місяців, але не пізніше 2012 року. Копії зазначених листів містяться в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо порядку сплати відповідачем існуючої перед позивачем заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 68 950,00 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладними №РН-2132 від 10.08.2011р., №РН-2470 від 07.09.2011р.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, приписами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 202, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, виходячи з аналізу наведених законодавчих положень, суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки, оскільки угода, яка відбулася між сторонами у вигляді підписання спірних накладних за своєю правовою природою є договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2011р. у справі № 5005/2708/2011.

Приписами статей 265, 193 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 712, 692, 530 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду наведеного, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару, а направлення позивачем 18.04.2012р. вимоги про сплату породжує у відповідача обов'язок по оплаті поставленого товару у повному обсязі у строки, передбачені ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Оскільки станом на день прийняття рішення відповідач частково оплатив вартість поставленого товару за спірними накладними, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнається відповідачем у повному обсязі, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 68 950,00 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за накладними №РН-2132 від 10.08.2011р., №РН-2470 від 07.09.2011р. підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру заборгованості, яка існувала на момент порушення провадження у даній справі, а також пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», яким встановлено, що у разі зменшення розміру позовних вимог, сплачена сума судового збору повертається, а також враховуючи заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку про повернення останньому сплаченого судового збору у розмірі 115,93 грн.

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»», відповідно до якого питання повернення сплаченого судового збору в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір» має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 205, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 68 950 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. заборгованості та 1 639 (одну тисячу шістсот тридцять дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з Державного бюджету України 115 (сто п'ятнадцять) грн. 93 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №395 від 20.08.2012р. (отримувач ГУ ДКСУ у Київській області, рахунок №31214206783001, код 37955989, МФО 821018).

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 27.11.2012р.

Суддя В.А. Ярема