Ухвала суду № 27694128, 22.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року м. Київ К-23295/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010

у справі № 2а-49/09/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010, уточнені позовні вимоги задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.06.2008 № 0002222307/0, від 30.07.2008 № 0002222307/1, від 09.10.2008 № 0002222307/2 та від 26.12.2008 № 0002222307/3, за якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 28250 грн. (у тому числі 18833 грн. за основним платежем та 9417 грн. за штрафними санкціями).

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів вимогам підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить відмовити у позові, скасувавши ухвалені у справі рішення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями став факт невизнання податковим органом права позивача на включення до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явленої Товариству до сплати у складі вартості монтажних та сервісних робіт та робіт по виготовленню елементів рекламних конструкцій, виконаних товариством з обмеженою відповідальністю «Престиж Торг-Сервіс»у березні 2007 року, як це було зафіксовано в акті від 05.06.2008 № 6988/23-07-31604729 про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007. Свою позицію відповідач мотивує тим, що названий контрагент не відобразив у податковій звітності кореспондуючу суму податкового зобов'язання з ПДВ, з липня 2007 року до податкового органу не звітує, а ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2007 товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж Торг-Сервіс»ліквідовано у зв'язку з банкрутством.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що вказані факти не можуть розцінюватися як свідчення необґрунтованості податкової вигоди.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що критеріями визнання правомірності формування податкового кредиту є реальний характер операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних) на підтвердження їх здійснення.

У розглядуваному випадку реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Престиж Торг-Сервіс»податковим органом не заперечується. В акті перевірки зафіксовано, що фактичне виконання вказаних робіт підтверджується договором від 09.01.2007 № ТГ-32, актами виконаних робіт, податковими накладними.

За таких обставин доводи ДПІ щодо порушення постачальником позивача податкового законодавства обґрунтовано були відхилені судами як неспроможні.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

А відтак саме по собі недекларування та несплата до бюджету податкового зобов'язання з ПДВ постачальником платника не може спричиняти негативні наслідки у податковому обліку такого платника.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 у справі № 2а-49/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко