Постанова № 27693745, 30.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 жовтня 2012 р. № 2-а- 8617/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бартош Н.С.

при секретарі судового засідання -Островської М.О.

за участю представників: позивача -Маслова Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за адміністративним позов і додані до нього матеріали Приватного підприємства "Аптека "Славутич" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство «Аптека «Славутич», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог від 21.08.12 просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова № 0005512305 від 22.06.12, № 0005522305 від 22.06.12 та №0006552305 від 21.08.12, якими визначено суми грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, штрафні (фінансові) санкції. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки відповідача про вчинення ним порушень, які відображені в акті перевірки, є помилковими, а акти органу владних повноважень (рішення) прийняті всупереч нормам закону. Зазначає, що висновок акту щодо завищення собівартості проданих товарів зроблений на підставі невірного припущення про застосування методу ціни продажу, хоча на підприємстві використовувався інший метод оцінки вибуття запасів, вибір такого методу є правом позивача, а не податкової інспекції. Також зазначає, що витрати у сумі 5 539,00 грн та витрати зі сплати ПДВ у сумі 2 621,00 грн по операціях з постачальниками ТОВ «Компанія Істсервіс», ТОВ «Вікар»та ТОВ «Тіал Альянс»фактично здійснені, угоди з цими контрагентами мали реальний характер, були спрямовані на настання реальних правових наслідків та супроводжувалися складанням всіх передбачених діючим законодавством первинних документів. Крім того, вказані суб'єкти на час вчинення відповідних господарських операцій були зареєстровані платниками ПДВ та видавали позивачу податкові та видаткові накладні, на підставі яких і здійснювалося віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та до складу валових витрат.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги адміністративного позову, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Відповідачем подані письмові заперечення, в яких він вимоги адміністративного позову не визнає з посиланням на висновки акту перевірки, вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступних мотивів.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка ПП «Аптека «Славутич» (код за ЄДРПОУ 23470381) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.10 по 31.03.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 по 31.03.12.

За результатами перевірки складено акт № 1971/2201/23470381 від 12.03.12, яким встановлено порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 8.1 - 8.3 ст. 8 (з урахуванням п. 1.32 ст. 1) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 74 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 з урахуванням п. 140.4 ст. 140, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі цих висновків відповідачем 22.06.12 ухвалені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0005512305 та № 0005522305 від 22.06.12, а пізніше, 21.08.12 -податкове повідомлення-рішення №0006552305 від 21.08.12 (т.1 а.с.5). Останнє за своїм змістом фактично є додатковим коригуванням в бік збільшення суми штрафу з податку на прибуток, зазначеного у податковому повідомленні-рішенні № 0005512305 від 22.06.12.

Щодо висновків акту перевірки про завищення позивачем валових витрат у сумі 5 539,00 грн та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 2 621,00 грн.

Ці висновки ґрунтуються на твердженні про неможливість (стор.18,19,25,28 акту) реального здійснення фінансово -господарських операцій та ведення господарської діяльності з ТОВ «Компанія Істсервіс», ТОВ «Вікар»та ТОВ «Тіал Альянс», та, як наслідок, -на відсутність факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами. При цьому як на підставу таких висновків зроблено посилання на акти перевірок № 603/2305/36988381 від 09.03.11 (ТОВ «Компанія Істсервіс»), №4027/23/-621-31988652 від 03.08.11 (ТОВ «Вікар»), № 1096/2304/37317565 від 12.08.2011 (ТОВ «Тіал Альянс»).

Акти перевірок, на які відповідач послався, суду не представлені, відомості стосовно того, ким і стосовно чого вони були складені, а також будь-які дані про визнання відповідних угод недійсними в матеріалах справи відсутні. Поряд з цим, позивачем надано копії документів обліку, з яких вбачається, що зазначені операції фактично здійснені.

Судом встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Компанія Істсервіс»касову стрічку 57,0 мм термо 40м, касову стрічку 49,5 мм термо 19м, скотч пакувальний, отримав видаткові накладні № КИО/0006866 від 03.11.10 на суму 1656,20 грн, у т.ч. ПДВ 276,03 грн, № КИО/0008911 від 17.12.10 року на суму 1325,00 грн у т. ч. ПДВ 220,83 грн, здійснив розрахунок платіжними дорученнями № 3925 від 09.11.10 на суму 1656,20 грн та № 4431 від 17.12.10 на суму 1325,00 грн. В матеріалах справи наявні оформлені належним чином податкові накладні № 6866 від 03.11.10, № 8911 від 17.12.10.

У ТОВ «Тіал Альянс»позивачем було придбано костюм жіночий, куртку з короткими та куртку з довгими рукавами, на що отримані видаткові накладні № 247 від 17.05.11 на суму 11250,00 грн, у т.ч. ПДВ 1875,00 грн, № 0250511 від 25.05.11 на суму 2150,00 грн у т.ч. ПДВ 358,33; податкові накладні № 761 від 20.05.11, № 612 від 20.05.11. Розрахунок з цим постачальником проведено повністю (платіжні доручення № 1500 від 17.05.11 на суму 11250,00 грн та № 1573 від 25.05.11 на суму 2150,00 грн). Зазначені речі були використані як спецодяг для потреб персоналу.

На виконання умов договору № 22.12.10 від 22.12.10 року позивачем у ТОВ «Вікар»було придбано грілки сольові та еластичний трикотаж, на що отримана видаткова накладна № 00062 від 07.02.11 на суму 3011,78 грн, у т.ч. ПДВ 501,96 грн та податкова накладна № 17 від 07.02.11. Розрахунки проведено платіжними дорученнями № 408 від 08.02.11 на суму 3000,00, № 640 від 01.03.11 на суму 1612,00 грн, № 942 від 29.03.11 на суму 2308,15 грн.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(діяв на початку періоду перевірки) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Аналогічне визначення міститься в п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, за яким податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Норми п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.201.1, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Судом встановлено, що позивач та його постачальники на момент здійснення спірних операцій були належним чином зареєстрованими платниками ПДВ, мали відповідні свідоцтва, а податкові накладні, виписані цими постачальниками, оформлені належним чином, що не заперечується актом перевірки.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними цими особами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях.

Щодо встановленого відповідачем порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 8.1 -8.3 ст. 8 (з урахуванням п. 1.32 ст. 1) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в період до 1.04.11, а також п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 з урахуванням п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України з приводу взаємовідносин з ТОВ «Компанія Істсервіс», ТОВ «Вікар»та ТОВ «Тіал Альянс»слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми встановлені і Податковим кодексом України (застосовується до правовідносин з 1.04.11).

Пунктом 138.1 ст. 38 Податкового кодексу України (надалі -Кодекс) визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пункт 138.2 ст.138 Кодексу встановлює, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З акту перевірки не вбачається будь яких наявних претензій відповідача стосовно правильності оформлення документів, складених позивачем, його контрагентами, банківськими установами. Фактична сплата за товар підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Позивачем представлені всі документи, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, а також документи, що підтверджують транспортування товару від постачальників, доведено факт повного розрахунку за отримані цінності.

Отже, матеріалами справи підтверджується правомірність віднесення витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Істсервіс», ТОВ «Вікар»та ТОВ «Тіал Альянс».

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ були фактично здійснені і підтверджуються належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій з третіми особами.

Стосовно висновків ДПІ про завищення собівартості реалізованих товарів у сумі 3 147 530,00 грн суд зазначає наступне.

В акті перевірки (стор.11 та у додатку 6) зазначено, що в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 з урахуванням п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України позивачем завищено собівартість реалізованих товарів, що в свою чергу призвело до завищення витрат по рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)»на загальну суму 3147530 грн.

Сума витрат на придбання товарів (собівартість) при цьому відповідачем не ставиться під сумнів, однак констатується, що з огляду на те, що на підприємстві ПП «АПТЕКА «СЛАВУТИЧ»за даними бухгалтерського обліку використовується субрахунок 285 «Торгова націнка»який відповідно до Інструкції «про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій»затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 використовується при веденні обліку товарів за продажними цінами тому при перевірці правильності визначення по субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів»був застосований метод вибуття запасів за продажними цінами, а відповідно до п 22. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (із змінами та доповненнями) «Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів».

Розрахунок правильності визначення собівартості реалізованих товарів наведено у додатку №6 до акту перевірки.

Зазначений розрахунок відрізняється від даних бухгалтерського обліку позивача, і з нього випливає, що підприємство списало суму собівартості придбаних товарів на 3 147 530,00 грн більше, ніж за даними податкової інспекції. Оскільки обсяг доходів і витрат в цій частині не коригувався, з розрахунку випливає, що ця вартість залишилася у складі активів позивача і підлягає віднесенню до собівартості проданих товарів лише у майбутньому, а за період, що перевірявся, цей показник завищений позивачем, та, як наслідок, занижений податок на прибуток.

При цьому розбіжність між даними податкової інспекції та даними підприємства обумовлюється виключно використанням різних методів оцінки вибуття запасів. Підприємством використовувалася оцінка методом ідентифікованої собівартості, а розрахунок ДПІ ґрунтується на методі ціни продажу.

Суд вважає висновки акту перевірки в цій частині необґрунтованими.

Відповідно до вимог п. 138.4. ст. 138 Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 140.4 ст. 140 Кодексу платник податку проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття.

Методи оцінки вибуття запасів встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 (Запаси), затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99, зареєстрованим Міністерством юстиції України 02.11.99 за № 751/4044.

Зокрема, пунктами 16, 22 зазначеного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку встановлено, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Виходячи з цих положень, застосування методу оцінки за ціною продажу, по-перше, є правом позивача, а не його обов'язком, по-друге -цей метод застосовується за умови, якщо рівень торговельної націнки є приблизно однаковим та інші методи оцінки не виправдані. Насамкінець, діючі положення (стандарти) бухгалтерського обліку не встановлюють певних методик ведення обліку в залежності від використання тих чи інших бухгалтерських рахунків, тому висновок відповідача про необхідність застосування саме методу ціни продажу виходячи виключно з вживання позивачем рахунків 282, 285 є хибним, незалежно від того, правильно чи помилково ці рахунки використовувалися.

З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з оцінкою вибуття товарних запасів, судом була призначена судово-економічна експертиза, проведення якої було доручено спеціалістам ХНДІСЕ ім. Засл.проф. М.С.Бокаріуса.

На дослідження експерта було поставлене питання:

Чи підтверджуються документально висновки акту перевірки № 1971/2201/23470381 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ПП «Аптека «Славутич»(код за ЄДРПОУ 23470381) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.10 по 31.03.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 по 31.03.12», який складений 12 травня 2012 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо завищення ПП «Аптека «Славутич»собівартості реалізованих товарів в 2 кварталі 2011 року -1 кварталі 2012 року у сумі 3147530,00 грн., наведені на стор. 11-13 акту та у Додатку 6 до нього?

Згідно з висновком судово-економічної експертизи (т.2 а.с.21-57 ) №8354 від 28.09.2012, складеним судовим експертом Хомутенко Сергієм Васильовичем, висновки акту перевірки документально не підтверджуються. Зокрема, в ході дослідження експерт зазначив, що розрахунок правильності визначення собівартості реалізованих товарів наведений у додатку №6 до акту виконано виходячи з того, що підприємство використовує оцінку вибуття запасів методом «ціни продажу»у той час коли відповідно до наведених вище наказів на підприємстві використовувався метод ідентифікованої собівартості при якому собівартість запасів списується виходячи з ціни їх придбання, а не розраховується як при методі «ціни продажу». Оскільки відповідно до облікової політики ПП «Аптека «Славутич»собівартість реалізованих товарів списується на підставі товарних звітів завідуючих торговими точками подальше дослідження спрямовується на встановлення питання документального підтвердження відображення у товарних звітах собівартості реалізованої продукції виходячи с ціни закупівлі, та відповідності даних товарних звітів даним податкової звітності. Така відповідність була встановлена в ході експертного дослідження.

Ані актом перевірки ДПІ, ані матеріалами експертного дослідження не встановлено порушення позивачем вимог абзацу 2 п. 140.4 ст.140 Кодексу, тобто застосування позивачем не одного, а декількох методів оцінки вибуття запасів. Експертним дослідженням встановлено, що на підприємстві використовувався виключно метод ідентифікованої собівартості.

За таких обставин, всі висновки акту перевірки щодо порушень позивачем податкового законодавства спростовуються наявними у справі матеріалами, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі цього акту, підлягають скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Аптека "Славутич" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0005512305 та №0005522305 від 22.06.2012 року та №0006552305 від 21.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Аптека "Славутич" судовий збір у розмірі 2146.00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя Бартош Н.С.