Ухвала суду № 27675402, 08.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2797/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2012 р. м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті Сістемз" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»звернулося до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510,60 грн. (за основним платежем - 40351,50 грн. та за штрафними санкціями - 2169,10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677,35 грн. (за основним платежем - 4025,40 грн. та за штрафними санкціями - 651,95грн.).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 06.06.2012 № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем - 40351, 50 грн. та за штрафними санкціями - 2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем - 4025, 40 грн. та за штрафними санкціями - 651, 95грн.).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 08.05.2012 року по 15.05.2012 року посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача стосовно взаємовідносин з ТОВ «Профітрейд груп»за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 144.1 статті 144, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у заниженні суми податку на прибуток у розмірі 4025, 40 грн. та заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 40341, 50 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та його контрагента інформації з листів Державної податкової служби у Київській області від 10.04.2012 № 2015/7/22-712/197 та ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 12.03.2012 № 1025/7/07-09/6.

Також перевіряючими встановлено, що ТОВ «Профітрейд груп»знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Деснянському районі м. Києва, має стан платника, згідно бази даних АІС Податки - 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходження), свідоцтво платника ПДВ анульовано 11.05.2011 року.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

За даними перевірки позивача відповідач прийшов до висновку, що ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ»за рахунок операцій із ТОВ «Профітрейд груп»занижено податок на прибуток на суму 4025, 40 грн., у тому числі: у 4 кварталі 2010 року на суму 2603, 80 грн., у 1 кварталі 2011 року на суму 1221, 00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 200, 60 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 40341, 50 грн., у тому числі: за грудень 2010 року на суму 8668, 40 грн., за лютий 2011 року на суму 30835, 70 грн., за квітень 2011 року на суму 837, 40 грн.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з ним мають протиправний характер та є нікчемними. Тому, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань та податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 22.05.2012 № 169/22-1/31863903.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач надав відповідачу заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 06.06.2012 року № 2337/10/22-1/011.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2012 року № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем - 40351, 50 грн. та за штрафними санкціями - 2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 року № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем - 4025, 40 грн. та за штрафними санкціями - 651, 95грн.)

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 06.06.2012 року № 0007662210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 42510, 60 грн. (за основним платежем - 40351, 50 грн. та за штрафними санкціями - 2169, 10 грн.) та від 06.06.2012 року № 0007652210, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 4677, 35 грн. (за основним платежем - 4025, 40 грн. та за штрафними санкціями - 651, 95грн.) прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профітрейд груп», є нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на матеріалах кримінальної справи № 79-00227, що порушена по факту скоєння злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України.

Під час розслідування вказаної кримінальної справи встановлено, що група осіб, вступивши в злочинний зговір, метою яких є надання діючим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з незаконного переведення безготівкових грошових коштів в готівку, що призводило до неправомірного зменшення останніми обсягів оподаткування, внаслідок безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту, створили на території м. Києва «Конвертаційний центр», до складу якого входить, зокрема, ТОВ «Профітрейд груп».

При цьому, допитаний у якості свідка ОСОБА_3, який на момент здійснення господарських операцій був директором ТОВ «Профітрейд Груп», вказав, що зареєстрував дане підприємство за винагороду, однак підписував установчі документи, відкривав банківські рахунки та в подальшому підписував інші документи, суть яких не знав, за що отримував матеріальну винагороду щомісячно до початку літа 2011 року.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що за даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій АБ № 471603, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є діяльність у сфері проводового електрозв'язку та видання іншого програмного забезпечення.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб від 26.07.2012, одним із видів діяльності ТОВ «Профітрейд Груп»є, зокрема, роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах.

Господарські правовідносини між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Профітрейд Груп», як продавцем, здійснювались на підставі рахунків-фактур.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Профітрейд Груп»у грудні 2010 року, лютому 2011 року та квітні 2011 року здійснено на користь позивача поставку обладнання.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Профітрейд Груп»письмових угод не укладалося, придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, виписаних ТОВ «Профітрейд Груп», а саме: від 27.12.2010 року № СФ-0000085 на суму 52010, 64 грн.; від 31.01.2011 року № СФ-000034 на суму 9990, 72 грн.; від 11.02.2011 року № СФ-000066 на суму 2872, 62 грн.; від 11.02.2011 року № СФ-000067 на суму 10878, 24 грн.; від 21.02.2011 року № СФ-000085 на суму 150510, 00 грн.; від 23.02.2011 року № СФ-000091 на суму 10762, 32 грн.; від 04.04.2011 року № СФ-000161 на суму 5024, 28 грн.

На підтвердження факту поставки товару ТОВ «Профітрейд Груп» виписало на адресу позивача видаткові накладні на загальну суму 91538, 82 грн., а саме: від 30.12.2010 року № 48 (комутатор Summit X 460-24x, карта XGM3-2SF, модуль LR SFP+, ACE EXT10052 Модуль опричний АCE) на загальну суму 52010, 64 грн.; від 03.02.2011 року № 32 (модуль LR SFP+) на загальну суму 9990, 72 грн.; від 21.02.2011 року № 48 (Модуль опричний АCE) на загальну суму 2872, 62 грн.; від 03.03.2011 року № 63 (карта розширення XGM3-2SF) на загальну суму 10878, 24 грн.; від 08.03.2011 року № 97 (модуль LR SFP+, модуль 10 ВАSЕ-LR ХFP ) на загальну суму 10762, 32 грн.; від 06.04.2011 року № 115 (модуль LR SFP+) на загальну суму 5024, 28 грн.

Крім того, ТОВ «Профітрейд Груп» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 242048, 82 грн., а саме: від 30.12.2010 року № 76 (комутатор Summit X 460-24x, карта XGM3-2SF, модуль LR SFP+, ACE EXT10052 Модуль опричний АCE) на загальну суму 52010, 64 грн. (в т.ч. ПДВ - 8668, 44 грн.); від 02.02.2011 року № 4 (модуль LR SFP+) на загальну суму 9990, 72 грн. (в т.ч. ПДВ - 1665, 12 грн.); від 14.02.2011 року № 24 (карта розширення XGM3-2SF) на загальну суму 10878, 24 грн. (в т.ч. ПДВ - 1812, 04грн.); від 14.02.2011 року № 25 (Модуль опричний АCE) на загальну суму 2872, 62 грн. (в т.ч. ПДВ - 478, 77грн.); від 23.02.2011 № 47 (модуль LR SFP+, модуль 10 ВАSЕ-LR ХFP ) на загальну суму 10762, 32 грн. (в т.ч. ПДВ - 1793, 72 грн.); від 06.04.2011 року № 10 (модуль LR SFP+) на загальну суму 5024, 28 грн. (в т.ч. ПДВ - 837, 38 грн.); від 21.02.2011 року № 42 (комутатор ЕX 4500-40F-VC1-FB) на загальну суму 150510, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 25085, 00 грн.) .

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2010 року у розмірі 8668, 40 грн., у лютому 2011 року у розмірі 30835, 70 грн. та у квітні 2011 року у розмірі 837, 40 грн. і відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та зазначено в акті перевірки позивача.

Водночас, судом першої інстанції в ході судового розгляду встановлено, що ТОВ «Профітрейд Груп» не виконало свого зобов'язання щодо поставки позивачу частини товару - комутатора ЕX 4500-40F-VC1-FB, на загальну суму 150510, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -25085, 00 грн.) за податковою накладною від 21.02.2011 № 42, у той час як позивач перерахував кошти за вказаний товар у повному обсязі.

На підтвердження даного факту позивачем надано до матеріалів справи листування з ТОВ «Профітрейд Груп»щодо досудового врегулювання спору, а також рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2011 по справі № 47/256, за яким вирішено стягнути з ТОВ «Профітрейд Груп»на користь ТОВ «АЙ ТІ СІСТЕМЗ» грошові кошти у розмірі 150510, 00 грн. Вказане судове рішення у добровільному порядку ТОВ «Профітрейд Груп»не виконано, у зв'язку з чим виконавчою службою відкрито виконавче провадження ВП № 29945482 по примусовому виконання судового рішення, про що винесено постанову від 24.11.2011.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, отриманих від контрагента, позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку надходження основних фондів, сформовано валові витрати у вигляді амортизаційних відрахувань і податковий кредит із суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих товарів.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані відповідачем договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Крім того, частиною 2 статті 1158 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профітрейд Груп»нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що беззаперечним доказом реальності господарських операцій є той факт, що ТОВ «Профітрейд Груп»отримані товари (обладнання) були належним чином відображені у власному бухгалтерському та податковому обліку, як придбання основних фондів.

На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні накази про введення в експлуатацію основних засобів, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, карту обліку матеріальних цінностей та оборотно-сальдову відомість по рахунку 631.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є купівля технічного обладнання, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Профітрейд Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Разом з цим, суд першої інстанції вірно зазначив, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включений до ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на матеріали кримінальної справи № 79-00227, порушеної по факту фіктивного підприємництва з наступних підстав.

Відповідно до п. 86.9. ст. 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Так, сам факт прийняття Податкового повідомлення-рішення суперечить п. 86.9. ст. 86 ПК України, де прямо передбачено, що Податкове повідомлення-рішення не повинно прийматись до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім того, за своєю юридичною природою, вище перелічені документи і постанова слідчого, протокол допиту свідка, висновок експерта) є документами, якими встановлюються обставини, що мають значення лише для виконання завдань під час досудового та судового слідства в порядку, передбаченому КПК України.

Згідно ст. З Кримінального Процесуального кодексу України, який був чинним на час прийняття рішення податковим органом, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Отже, ні податковим, ні кримінально-процесуальним законодаством, не передбачена можливість використання матеріалів кримінальної справи (та ще й на стадії досудового слідства) для цілей податкової перевірки, в тому числі не допускається, щоб на підставі цих матеріалів робились які-небудь висновки під час податкової перевірки та приймались податкові повідомлення-рішення.

Більше того, інформація, яка міститься в матеріалах кримінальної справи на стадії досудового слідства, підлягає оцінці під час судового розгляду, через що її не можна вважати достовірною, оскільки вона не міститься у вироку суду, який набрав законної сили (ч. 2 ст. 323 КПК України).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказ Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327 (діяв на момент проведення перевірки), не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Аналогічні норми містилися і у Законі України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Із системного аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 198-201 Податкового кодексу України, вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем встановлено порушення позивачем здійснення амортизаційних відрахувань на основні фонди, що були придбані у ТОВ «Профітрейд Груп», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 4025, 40 грн., у тому числі: у 4 кварталі 2010 року на суму 2603, 80 грн., у 1 кварталі 2011 року на суму 1221, 00 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 200, 60 грн.

У статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено загальний порядок формування складу валових витрат платника податку, які враховуються ним у зменшення валових доходів. Крім того, є особливі статті Закону, які виписують специфіку формування складу валових витрат під час здійснення платником податку окремих операцій.

Зокрема, підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Так, згідно підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

За визначенням підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" розуміються матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно приписів підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 зазначеного Закону сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Аналогічні норми містяться і у Податковому кодексі України. Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до абзацу "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом із тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 Податкового кодексу України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що до складу валових витрат належать витрати, підтверджені первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Так, як судом першої інстанції встановлено фактичне надання товарів та відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку придбання основних фондів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, податковими накладними та відповідними розрахунковими документами, які повністю спростовують висновок відповідача, викладений в акті перевірки, щодо їх відсутності, та, як наслідок, протиправного здійснення позивачем сум амортизаційних відрахувань по взаємовідносинах із зазначеним контрагентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування..

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 13 листопада 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.