Ухвала суду № 27674265, 20.11.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/5184/12

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представника позивача - Сітнікова А.В.

представника відповідача - Дєдушкіна С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екопласт" до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Екопласт" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 22.04.2012 по 04.06.2012р. посадовими особами Хмельницької МДПІ Хмельницької області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Екопласт" з питань достовірності декларування податку на додану вартість за рахунок взаємовідносин з ПП "Інвідіа", ПП "Віста Плюс", ПП "Альфа Ресурс", ПП "Соломєя-2005", ТОВ "Максітрейд", ТОВ "Сканер", ТОВ "Селтіка".

За результатами перевірки було складено акт № 264/160/31521894 від 11.06.2012р.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті перевірки порушення позивачем вимог пп.. 7.2.6 п. 7.2, пп.. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», п. 185.1. ст. 185, п. 188.1. ст. 188, пп.. 198.1., 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України, шляхом заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками відповідних звітних періодів та безпідставного завищення податкового кредиту в результаті включення до його складу сум від'ємного значення ПДВ, сплаченого позивачем за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами ПП "Інвідіа", ПП "Віста Плюс", ПП "Альфа Ресурс", ПП "Соломєя-2005", ТОВ "Максітрейд", ТОВ "Сканер", ТОВ "Селтіка", реальність не визнається податковим органом.

04.07.2012 р. на підставі висновків, викладених в акті № 264/160/31521894 від 11.06.2012р., відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми "В4" № 0000671600, яким визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 9167грн. за 2 міс. 2011р.; форми "Р" № 0000661600, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість на 232442 грн. (за основним платежем - 191716 грн., штрафні санкції - 40726грн.); форми "В4" № 0000681600, яким було визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 17700грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Екопласт", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з ПП "Інвідіа", ПП "Віста Плюс", ПП "Альфа Ресурс", ПП "Соломєя-2005", ТОВ "Максітрейд", ТОВ "Сканер", ТОВ "Селтіка" в період з липня 2009 року по липень 2011 року.

Враховуючи час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів застосовує до спірних відносин положення Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Дата отримання податкової накладної зазначається в графі 2 розділу І реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, нарахування податкового кредиту звітного періоду можливе лише за наявності права на податковий кредит та визначених Законом підстав.

Аналогічні положення закріплені Податковим кодексом України, так, відповідно до статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, у тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладено, умовою виникнення у платника податку права на бюджетне відшкодування ПДВ в даному випадку є фактична надмірна оплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг), які підтверджені виписаними відповідно до вимог чинного законодавства податковими накладними, які видані контрагентами платника за результатами здійснених господарських операцій, реальність яких підтверджується відповідними первинними документами.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують реальність вказаних операції, зокрема: договори поставки із доданими специфікаціями, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх первинних документів, підтверджуючих господарські операції між позивачем та його контрагентом, на підставі яких позивач мав змогу формувати показники податкової звітності у відповідності до вимог діючого законодавства.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених правочини між ТОВ "Екопласт" та ПП "Інвідіа", ПП "Віста Плюс", ПП "Альфа Ресурс", ПП "Соломєя-2005", ТОВ "Максітрейд", ТОВ "Сканер", ТОВ "Селтіка", колегія суддів виходила з наступного.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини, укладені між ТОВ "Екопласт" та ПП "Інвідіа", ПП "Віста Плюс", ПП "Альфа Ресурс", ПП "Соломєя-2005", ТОВ "Максітрейд", ТОВ "Сканер", ТОВ "Селтіка" не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

При цьому, суд з поміж вказаного також враховує, що згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Колегією суддів встановлено, що позивачем дотримано усіх необхідних та властивих господарським операціям із контрагентами умов, на які звертає увагу Верховний Суд України у вказаному висновку. Так, оплата за придбаний товар в безготівковій формі, тобто відбулись реальні зміни майнового стану сторін, отримані ТМЦ позивачем реалізовано ТОВ "Н.П.К." на підставі договору про виготовлення товарів з давальницької сировини № 01/16-10-Д від 16.10.2007р. і надалі ці товари після повернення від ТОВ "Н.П.К." до ТОВ "Екопласт" була продана ТОВ "Екопласт" підприємствам оптової та роздрібної торгівлі з нарахуванням та сплатою податків, належними письмовими доказами доведено, що ТОВ "Н.П.К." має належні виробничі потужності для виготовлення товарів із придбаної сировини, а ТОВ "Екопласт" має складські приміщення для зберігання сировини, відносно контрагентів позивача не було розпочато процедуру банкрутства і вони знаходились на обліку у відповідних податкових органах, мали статус платника податку на ПДВ, а позиція відповідача щодо обов'язкової наявності сертифікатів якості на сировину спростовується лисом ДП "Хмельницький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 19.01.2012р. № 132.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства України не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 листопада 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.