Рішення № 27668259, 20.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/15018-2012 20.11.12

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

До Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія

«Гарант-Авто»

Про стягнення 15 087,02 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з'явився

Від відповідача Бартосевич Б.В. -по дов. № 310-1-4/38 від 23.12.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»15 087,02 грн. виплаченого страхового відшкодування за договором страхування наземного транспорту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору страхування наземного транспорту № DNN0AK05603971 від 07.09.2007 внаслідок настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди (надалі -ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки ВАЗ державний номер АЕ 4834 ВТ, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Шкода державний номер АЕ 6637 СМ під керуванням Лазур І.В., яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АА/3101613), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/15018-2012 та призначено її до розгляду на 13.11.2012.

В судовому засіданні 13.11.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 20.11.2012.

Позивач в судове засідання 20.11.2012 не з'явився. Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 13.11.2012 представника позивача -Мігачова Л.В. згідно довіреності № Є.37.7.7.0.0./Д-330 від 05.10.2012.

Відповідачем в судовому засіданні 20.11.2012 подано клопотання про припинення провадження у справі, оскільки 15.11.2012 відповідачем у добровільному порядку сплачена позивачу заборгованість у повному розмірі (за виключенням франшизи в розмірі 1 000,00 грн., що передбачена умовами полісу АА/3101613), що підтверджується платіжним дорученням № 6087.

В судовому засіданні 20.11.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З довідки ВДАІ Новомосковського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області та постанови Новомосковського міськрайонного суду від 13.01.2012 у справі № 3/0127/1/2012 вбачається, що 27.10.2011 о 11 год. 30 хв. Лазур І.В., керуючи автомобілем Шкода, державний номер АЕ 6637 СМ на 166 км. + 500 м. автодороги М-18 «Харків-Сімферополь»на території Новомосковського району Дніпропетровської області, при виїзді з другорядної дороги на головну, не надав переваги у русі автомобілю ВАЗ державний номер АЕ 4834 ВТ під керуванням Деленда В.О., внаслідок чого здійснив зіткнення з цим автомобілем внаслідок чого автомобілі отримали технічні ушкодження.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду від 13.01.2012 у справі № 3/0127/1/2012 Лазур І.В. визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк до 6 місяців.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки ВАЗ державний номер АЕ 4834 ВТ.

Пошкоджений автомобіль був застрахований Деленда В.О. у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»на підставі договору страхування наземного транспорту № DNN0AK05603971 від 07.09.2007.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності -суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону сертифікат суб'єкта оціночної діяльності -суб'єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

Відповідно до звіту № 2102-А від 04.11.2011, матеріальний збиток завданий власникові автомобіля ВАЗ, державний номер АЕ 4834 ВТ в результаті пошкодження при ДТП з врахуванням зносу складає 33 601,68 грн.

Звіт № 2102-А від 04.11.2011 здійснений оцінщиком Бендерович І.В., який має достатній фаховий рівень оцінювача, який у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтва, сертифікат та посвідчення (знаходяться в матеріалах справи).

На підставі договору добровільного страхування позивачем було складено страховий акт № И-5366 від 15.12.2011 та розраховано суму страхового відшкодування.

Страховим актом № И-5366 від 15.12.2011 позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 15 087,02 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 15 087,02 грн. позивачем були перераховані згідно платіжного доручення № 9477 від 16.12.2011.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 15 087,02 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб Шкода, державний номер АЕ 6637 СМ, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю ВАЗ, державний номер АЕ 4834 ВТ, знаходився під керуванням Лазур І.В.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки Шкода, державний номер АЕ 6637 СМ, застрахована Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3101613 з терміном дії з 22.03.2011 до 21.03.2012.

Відповідно до умов договору (полісу) страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки Шкода, державний номер АЕ 6637 СМ.

Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи визначено в розмірі 1 000,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Шкода, державний номер АЕ 6637 СН, застрахована відповідачем згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3101613, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки Шкода, державний номер АЕ 6637 СМ, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Оскільки, умовами полісу АА/3101613 розмір франшизи встановлено, тому сплачене позивачем страхове відшкодування в розмірі 15 087,02 грн. має бути зменшено на розмір франшизи в сумі 1 000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 000,00 грн. (розмір франшизи) необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Позивачем 18.07.2012 було надіслано відповідачу регресну вимогу № 17-07/02-21 від 17.07.2012, що підтверджується поштовою квитанцією № 1191 та описом вкладення від 18.07.2012, на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив перерахувати на його рахунок відшкодування в розмірі 15 087,02 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Матеріали справи свідчать, що на момент звернення позивача з позовом до суду страхове відшкодування розмір якого розраховується виходячи із вартості матеріального збитку за вирахуванням суми франшизи, становило суму 14 087,02 грн.

Однак, відповідачем в судовому засіданні 20.11.2012 подано платіжне доручення № 35231 від 15.11.2012 про перерахування позивачу страхового відшкодування в розмірі 14 087,02 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі -це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в розмірі 14 087,02 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України визначає, що витрати по сплаті судового збору покладаються при відмові в позові на позивача.

Стаття 7 Закону України «Про судовий збір» визначає перелік випадків за яких сума судового збору повертається платнику.

Згідно п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1175/2011 від 25.08.2011 «Про Закон України «Про судовий збір»статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених у таких нормах ГПК України, а саме частині першій статті 80 (припинення провадження у справі).

В п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1625/2011 від 21.11.2011 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»зазначається, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З урахуванням викладеного, витрати по сплаті судового збору в розмірі пропорційному сумі позовних вимог в задоволенні яких судом відмовлено покладаються на позивача та витрати по сплаті судового збору в розмірі пропорційному сумі позовних вимог за якими провадження у справі припинено підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 000,00 грн. боргу відмовити повністю.

2. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 14 087,02 грн. боргу припинити.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Інгосстрах»(49000 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, офіс 402, код ЄДРПОУ 33248430) з Державного бюджету України 1 502 (одну тисячу п'ятсот дві) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору, який перераховано згідно платіжного доручення № 10827 від 23.10.2012. Платіжне доручення № 10827 від 23.10.2012 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 5011-3/15018-2012.

Повне рішення складено 23.11.2012.

СуддяВ.В. Сівакова