Постанова № 27665866, 16.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2012 р. Справа № 2а-3176/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Тимків У.Л.,

за участю сторін:

представника позивача: Максиміва Р.В.,

представника відповідача: Баралецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольчої компанії «Екопродукт»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія «Екопродукт»(далі -ТзОВ ПК «Екопродукт») звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі -ДПІ в м. Івано-Франківську) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142203 від 07.05.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А», оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та застосував штрафні санкції. Також пояснив, що укладені договори спрямовані на реальну поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами, поданими при проведенні перевірки, іншими доказами, що свідчать про реальність вчинених угод. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, суду пояснила, що за наслідками позапланової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6, п. 7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, платником знижено податок на додану вартість в сумі 816 243,45 грн. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів проведеної планової перевірки позивача 30.08.2011 року за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року та з урахуванням доказів, зібраних по кримінальній справі №71-00213, порушеній за постановою слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві стосовно посадових осіб, згідно поданих позивачем декларацій з ПДВ та на підставі актів зустрічних перевірок контрагентів позивача, висновки яких лягли в основу порушеної кримінальної справи, оглянутих договорів, реєстрів бухгалтерського обліку. Просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що первинна реєстрація позивача проведена 03.09.1999 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, його взято на податковий облік 08.09.1999 року, відповідно до свідоцтва №12860749 від 10.09.1999 року є платником податку на додану вартість та інших видів податків та зборів (а.с.23).

В період з 05.04.2012 року по 11.04.2012 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного податкового та іншого законодавства при нарахуванні та сплаті за весь період фінансово-господарської діяльності з ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А»за період з 01.10.2010 року по 30.06.2012 року.

Перевірка проведена згідно на підставі наказу №261 від 04.04.2012 року, відповідно до постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві про проведення перевірки (а.с.214-217).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 19.04.2012 року складено акт за № 2117/22-3/30474971. Позивачем 25.04.2012 року до акту подано заперечення та зауваження (а.с.22,169).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідачем 07.05.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000142203, яким позивачу визначено додаткове грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 816 243 грн. за основним платежем та 92 647 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.21).

Підставою для визначення вказаного зобов'язання слугували висновки проведеної перевірки, які ґрунтуються на встановленні відповідачем обставинах, встановлених згідно проведених податковими органами зустрічних перевірок контрагентів позивача.

В ході перевірки на підставі використаних актів зустрічних перевірок про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача - ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А», що являлись додатковими фактами порушення кримінальної справи було встановлено непідтвердження відображення ними у податковій звітності реальних показників здійснення господарських операцій стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто встановлено відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. Внаслідок цього зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямованої на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ними належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ними та їх контрагентами (а.с.29,30,32).

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або показників по формуванню податку на додану вартість судом встановлено, що позивачем з контрагентами укладено ряд договорів, факт укладення яких представником відповідача в судовому засіданні не заперечувався.

Так, 17.12.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»(Продавцем) № 17/12-10 на поставку продукції згідно накладних , які є невід'ємною частиною угоди (а.с.54).

22.11.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс»(Продавцем) №22/11-10 на поставку продукції згідно накладних (а.с.56).

24.11.2010 року позивачем (Замовником) укладено угоду із ТзОВ «РА «Респект»(Виконавцем) № 24/11-10 на надання рекламно-інформаційних послуг стосовно продукції, що виготовляється Замовником (а.с.105).

18.01.2011 року позивачем (Замовником) укладено угоду із ТзОВ «РА «Респект»(Виконавцем) № 18/01-11 на надання рекламно-інформаційних послуг стосовно продукції, що виготовляється Замовником (а.с.108).

24.02.2011 року позивачем (Замовником) укладено угоду із ТзОВ «РА «Респект»(Виконавцем) № 24/02-11 на надання рекламно-інформаційних послуг стосовно продукції, що виготовляється Замовником (а.с.111).

09.10.2010 року позивачем (Замовником) укладено угоду із ТзОВ «РА «Респект»(Виконавцем) № 9/10-10 на надання рекламно-інформаційних послуг стосовно продукції, що виготовляється Замовником (а.с. 187).

29.10.2010 року позивачем (Замовником) укладено угоду із ТзОВ «РА «Респект»(Виконавцем) № 29/10-10 на надання рекламно-інформаційних послуг стосовно продукції, що виготовляється Замовником (а.с. 190).

28.10.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Гарант Сервіс-А»(Продавцем) № 28/10-10 на поставку продукції згідно накладних (а.с. 171).

Як встановлено судом та не заперечувалось в судовому засіданні представником відповідача, на виконання даних угод позивачем прийнято у вищевказаних контрагентів продукцію та отримано послуги.

Так, контрагентами виписано позивачу податкові накладні на вартість отриманого товару, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну, в тому числі і податок на додану вартість. Матеріали справи також містять видаткові накладні, згідно яких видавався товар, отримувались послуги (а.с. 59,61,63,65,114,116-157,158-168,173-186).

При цьому в матеріалах справи наявні і інші документи, що свідчать про реальність вчинення угод: акти приймання-передачі товару (наданих послуг) (а.с.115).

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів (послуг) у ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А»є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність проведених операцій згідно укладених позивачем з ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А»угод, встановив, що позивачем товар (послуги) отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні. При цьому покупцем здійснено повний розрахунок за отриманий товар (послуги), про що зазначено перевіряючими в акті перевірки та в судовому засіданні представником відповідача не заперечувалось (а.с.29, 31, 33, 36).

Таким чином, дане свідчить про встановлення руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених угод, податкових та видаткових накладних,актів прийому -передачі робіт (послуг), які підтверджують факт правомірності формування позивачем показників податку на прибуток та податку на додану вартість.

В той же час, суд зазначає, що податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Так, посилання представника відповідача на представлені в судове засідання копії матеріалів: протоколи допиту свідків, висновок спеціаліста та копію постанови про звільнення від відповідальності особи судом до уваги не беруться, з огляду на те, що обставини встановлені вказаними документами, копією постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2011 року у справі №1п-329/11 стосуються незаконної діяльності контрагентів ВАТ «ТБ Олімп», ПП «Неон», ТзОВ «Сучасне будівництво та архітектура», ТзОВ «Інвест Буд», ТзОВ «Екобудгруп», ТзОВ «Конкон» та інших. При цьому жодним чином не зазначено про факт фіктивних відносин ТзОВ «РА «Респект», ТзОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТзОВ «Гарант Сервіс-А»із ТзОВ Продовольчою компанією «Екопродукт».

Суду також не було представлено доказів набрання постановою законної сили.

Суд зазначає, що визначальною обставиною в даному випадку є саме факт виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеними угодами .

У відповідності до статті 71 Кодексу України про адміністративне судочинство України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте в судовому засіданні представником відповідача не було доведено факту укладення договорів без мети їх реального настання (нікчемних правочинів) та жодним чином не спростовано доводи позивача.

А тому, суд приходить до висновку, що представником відповідача доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі суду не надано. Не доведено також наявності доказів понесеної кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

За таких обставин, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000142203 від 07.05.2012 року, а позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000142203 від 07.05.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 21.11.2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.