Постанова № 27665502, 09.11.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2012 р. Справа № 2а-2802/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.

секретаря Тимків У.Л.

за участю сторін:

представників позивача: Паливоди В.С., Мартинець Т.В., Мануляка Ю.В.,

представника відповідача: Гринчака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Івано-Франківську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними про скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ:

07.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад»(далі - ТзОВ «Інженерно-виробничий центр «Європрилад») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі - ДПІ в м. Івано-Франківську) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, в порушення положень податкового законодавства на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «Топран», ПП «А-Прайм», ТзОВ «Торгівельний дім «Лайнер», ТзОВ «Хеск», оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на прибуток, податку на додану вартість та застосував штрафні санкції. Також пояснили, що укладені договори спрямовані на реальну поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акти невиїзних документальних перевірок даних підприємств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем з даними підприємствами правочинів. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами, поданими при проведенні перевірки. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, суду пояснив, що за наслідками документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1, 5.3.9 п.5.1, 5.2, 5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 310 109 грн.; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1. ст. 44 та п.п. 138.1.1, п.138.1., п.138.2., п.п. 138.8.1., 8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-\Т, внаслідок чого занижено податок на прибуток сумі 24 988 грн., п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-, в результаті занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 263 393 грн., п.п. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ - IV від 22.05.2003р., внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 3097,05 грн. за 2010 рік; а також п.п.7.41, 7.43, 7.49 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 «Про затвердження Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні» - під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань встановлено відсутність документів, що підтверджують здійснені покупцем витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт в сумі 20 647 грн. Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності. Відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. А також позивачем непідтверджено руху товарів товаро-транспортними накладними, які є необхідною документацією при здійсненні перевезень товарів. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач зареєстрований 24.06.1997 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, його взято на податковий облік 27.06.1997 року, є платником податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість.

В період з 13.07.2012 року по 02.08.2012 року відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 09.08.2012 року складено акт за №6035/22-1/24688544 (т.1 а.с.17).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідачем 29.08.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення, зокрема: № 0001012201, яким визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 334 727 грн. за основним платежем та 70 222 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001042201, яким визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 262 833 грн. та 57 934 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001032201, яким визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 097 грн. та 3 872 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0001022201, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 647 грн. (т.1 а.с.122-125).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, які ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача (ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер») щодо підтвердження відображення ними у податковій звітності реальних показників непідтверджено здійснення господарських операцій стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто встановлено відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. Внаслідок цього зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямованої на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ними належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ними та їх контрагентами.

На підставі вказаних висновків та встановлення факту не підтвердження первинними документами транспортування товару під час проведення перевірки відповідачем, як наслідок, зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та його контрагентами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та висновку, що позивачем безпідставно, в порушення норм податкового законодавства включено до валових витрат непонесені фактично витрати згідно вищенаведених угод та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення даних господарських операцій, в результаті чого занижено податок на прибуток та завищено податковий кредит.

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум податку, сплаченого контрагентам, у зв'язку з придбанням товарів, оскільки видані ними первинні документи оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, угод.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

25.06.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Приматех»(Постачальником) №25/06-5 на поставку товару (т.1 а.с.113).

08.11.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «Протор»(Постачальником) №188 на поставку товару: лічильники газу, водолічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо (т.2 а.с.243).

31.03.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ТзОВ «Торговельний дім «Лайнер»(Постачальником) №07-КД на поставку товару: лічильники газу, регулятори тиску газу, опалювальну техніку, тощо (т.2 а.с.18-19).

02.07.2009 року та 11.01.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоди із ПП «Топран»(Постачальником) №5КТ та №7КТ на поставку товару: лічильники газу, водо лічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо (т.2 а.с.104-109).

11.01.2011 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «ХЕСК»(Продавцем) №4 на поставку продукції згідно до додаткової угоди т а рахунків-фактур (т.4 а.с.207-219).

03.12.2010 року позивачем (Покупцем) укладено угоду із ПП «А-Прайм»(Постачальником) №298 на поставку товару: лічильники газу, водо лічильники різних типорозмірів, опалювальну техніку, тощо (т.3 а.с.118-119,122).

Як встановлено судом на виконання даних угод позивачем прийнято у ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер»товар для згідно укладних угод.

Так, контрагентами виписано позивачу податкові накладні на вартість отриманого товару, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну, в тому числі і податок на додану вартість. Матеріали справи також містять видаткові накладні, згідно яких видавався товар. (т.2 а.с.24, т.2 а.с.106-112, т.2 а.с.118, 205-212, 230-242, 250-261, т.3 а.с.2-98, т.3 а.с.106-117, т.3 а.с.130-246, т.4 а.с.65-102, т.1 а.с.212).

При цьому в матеріалах справи наявні і подорожні листи, посвідчення про відрядження, товарно-транспортні документи (т.2 а.с.31-35,128-131).

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер»є в наявності у позивача.

Суд, перевіряючи реальність проведених операцій згідно укладених позивачем з ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер» угод, встановив, що позивачем товар отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні, а покупцем здійснено розрахунок за отриманий товар згідно поданих копій платіжних документів (т.2 а.с.87-96, 204-229.т.3 а.с.99-105, т.4 а.с.48-64,т.1 а.с. 294-296, т.4 а.с.150-166).

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених угод, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних документів, платіжних документів), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року оскаржувані суми податку сплаченого ПП «Приматех», ПП «Протор», ПП «А-Прайм», ПП «Топран», ТзОВ «Торговий дім «Лайнер».

Щодо висновків відповідача про нікчемність укладених позивачем угод та відсутність господарських операцій суд вважає останні невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів понесеної кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду доказів щодо визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій, не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо відсутності господарських операцій та нікчемності угод укладених між позивачем та його контрагентами та, як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Щодо податку з доходів фізичних осіб та донарахування позивачу штрафних санкцій за порушення у сфері ведення касових операцій у національній валюті, то з огляду на наявність в матеріалах справи всіх підтверджуючих та спростовуючих висновки податкового органу документів, останні є помилковими.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську від 29.08.2012 року № 0001012201, №0001042201, №0001032201, №0001022201, а позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0001012201 від 29.08.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0001042201 від 29.08.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0001032201 від 29.08.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0001022201 від 29.08.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» сплачений згідно квитанції №к11/7/6 від 07.09.2012 року судовий збір в сумі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 14.11.2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.