Рішення № 27663182, 17.05.2012, Старобільський районний суд Луганської області

17.05.2012

Справа № 2-547/2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М УКРАЇНИ

(повний текст)

17 травня 2012 року. Старобільський районний суд

Луганської області

у складі: головуючого - судді Озерова В.О.,

при секретарі Туловової А.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача

Старобільської обласної

фізіотерапевтичної лікарні Платонової О.І., Бічан М.А.,

представника третьої особи

Луганської обласної ради Вінюкова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старобільську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, третя особа Луганська обласна рада про відшкодування вартості витрат,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні про відшкодування вартості витрат, у якому просила суд стягнути з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні грошові кошти у розмірі 28 063 грн. у відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення орендованого приміщення.

У подальшому позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні про відшкодування вартості витрат, у якому просила суд стягнути з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що комплекс нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності серії САА 987571 від 17 травня 2005 року належить Старобільській обласній фізіотерапевтичній лікарні.

12 грудня 2007 року між Старобільського обласною фізіотерапевтичною лікарнею та ПП «Здоров'я», засновником якого є позивач ОСОБА_1, було укладено договір оренди нерухомого майна. Даний договір було погоджено начальником управління у справах майна та природних ресурсів Луганської обласної ради 19 січня 2007 року та присвоєно номер згідно з реєстром договорів 06/280.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору, Орендодавець передає, о Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: нежитлове вбудоване приміщення площею 53,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні. Вартість переданого об'єкту, згідно зі звітом про оцінку майна, яка виконана ТОВ «Агентство по нерухомості «Дисконт», становить 18 069 грн.

Вказане майно було передане в оренду з метою розміщення фізіотерапевтичних кабінетів.

У зв'язку з тим, що приміщення знаходилось у жахливому стані, після укладення цього договору, їхнє підприємство звернулося з листом від 01 березня 2007 року до головного лікаря СОФТБ з проханням дозволити провести капітальний ремонт орендованого приміщення за рахунок коштів ОСОБА_1 Відповідач надав згоду провести капітальний ремонт орендованого приміщення, про що у вказаному листі є відмітка відповідача з підписом «не возражаю».

Відповідно до рішення власника ПП «Здоров'я»за № 1 від 25 травня 2007 року, назва приватного підприємства «Здоров'я»була змінена на приватне підприємство «Водолікарня».

У зв'язку з цим, було зареєстровано Статут ПП «Водолікарня», та внесені зміни до договору оренди 12 грудня 2006 року шляхом укладення додаткової угоди №1 від 30 липня 2007 року. На даний момент договір оренди припинив свою дію.

За весь строк оренди нежитлового комплексу з дозволу відповідача за особистий рахунок позивача ОСОБА_1 було проведено капітальний ремонт нежитлових приміщень, що орендуються, а також ремонт каналізації.

За весь строк дії договору оренди (а саме за 1 півріччя 2007 року) позивачем ОСОБА_1 було витрачено на поліпшення орендованої будівлі суму в розмірі 28063 грн. Таким чином, нею було витрачено більше коштів, ніж оціночна вартість майна - 18069 грн.

Проте, вказані поліпшення не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження.

Відповідно до п. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат.

Крім того, на підставі ухвали Старобільського районного суду Луганської області від 26 травня 2011 року була призначена будівельно-технічна експертиза, із висновком якої від 27 січня 2012 року № 1623/23, вартість ремонтно-будівельних робіт в нежитловому вбудованому приміщенні загальною площею, 53,60 м2, розташованому на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1 складає на момент провадження експертизи в поточних цінах з урахуванням вартості будівельних матеріалів 45724 грн. Таким чином, позивач вважає, що вона має право на стягнення з відповідача вказаної суми витрат за проведення поліпшення орендованої будівлі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд стягнути з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні на її користь грошові кошти у розмірі 45 724 грн. у відшкодування вартості понесених необхідних витрат на поліпшення орендованого приміщення, загальною площею 53,60 м2, що розташоване на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі та просив суд стягнути з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 45 724 грн. у відшкодування вартості понесених необхідних витрат на поліпшення орендованого приміщення, загальною площею 53,60 м2, що розташоване на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник відповідача Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні Бічан М.А., позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі, вважала їх необґрунтованими та такими, що не підлягають повному задоволенню з наступних підстав:

Заначений у позові Договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, був укладений строком на три роки і діяв з 01.02.2007 року по 01.02.2010 року. Тобто 01.02.2010 року вказаний Договір оренди нерухомого майна втратив чинність, про що, згідно з п. 10.6 Договору оренди, орендодавцем письмово і неодноразово був повідомлений орендар.

Орендар ОСОБА_1 подала до суду позов про відшкодування вартості витрат лише у травні місяці 2011 року, тобто більше ніж через рік після припинення дії Договору оренди. Норми ст. 786 Цивільного кодексу України вказують на те, що до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі (майна) застосовується позовна давність в один рік, і перебіг позовної давності щодо вимог наймача (орендаря) починається з моменту припинення договору найму (оренди), а саме у їхньому випадку з 02 лютого 2010 року. Враховуючи наведене, на підставі ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, просила застосувати позовну давність і у зв'язку із цим відмовити в позові позивачу ОСОБА_1 Однак, як на додатковий аргумент у випадку подальшого розгляду справи, слід вказати, що правило о компенсації витрат, пов'язаних з внесенням покращень орендованого майна, диспозитивно, тобто договором може бути передбачено і безкоштовна передача невід'ємних покращень, та вказані інші умови щодо цих покращень. У даному випадку, згідно з п. 10.5 Договору оренди, компенсація Орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті невідокремлюваних поліпшень здійснюється у випадку приватизації орендованого майна за участю Орендаря. При цьому, згідно з п. 5.4 Договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна. І це зобов'язання не викликало спору між сторонами при підписанні Договору оренди.

Дія Договору оренди нерухомого майна, як вказувалося вище, закінчилася 01.02.2010 року. Однак на сьогоднішній день орендар не звільнив раніше орендоване приміщення, тобто безкоштовно користується ним більше ніж рік після закінчення дії Договору і не має наміру добровільно повернути власнику його майно. Крім того, в порушення умов Договору оренди, ПП «Водолікарня»використовувало і використовує приміщення, яке було орендоване, не за призначенням, а саме, замість проведення лікувальних фізіотерапевтичних процедур, орендоване приміщення переобладнане в палату «Люкс»для пацієнтів ПП «Водолікарня». Своїм свавіллям позивач ОСОБА_1 спричинила матеріальні збитки Старобільській обласній фізіотерапевтичній лікарні на значну суму. У зв'язку з чим, відповідачем були направлені відповідні листи начальнику РВ УМВС України, прокурору Старобільського району та голові Луганської обласної ради з проханням посприяти у вирішенні питання, щодо звільнення ПП «Водолікарня»незаконно зайнятого приміщення. Враховуючи те, що орендар користується майном безкоштовно і при цьому не за призначенням протягом тривалого часу після закінчення дії Договору, він вже компенсував собі вартість витрат на поліпшення орендованого майна.

Крім того, уточнюючи та доповнюючи подані раніше заперечення, Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня пояснює наступне:

12.12.2006 року між Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею (Орендодавець) і ПП «Здоров'я»(Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області.

19.01.2007 року договір оренди був погоджений начальником управління у справах майна та природних ресурсів Луганської обласної ради, та внесений у реєстр договорів за № 06/280.

Згідно із п. 1.1 договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлове вбудоване приміщення площею 53,6 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні.

Відповідно до п. 10.1 договір оренди укладено строком на 3 роки, що діє з 01.02.2007 року по 01.02.2010 року.

Вартість переданого за договором в оренду майна становила 180 69 грн.

Майно було передано в оренду з метою розміщення фізіотерапевтичних кабінетів.

Однак, рішенням господарського суду Луганської області від 19.01.2011 року у справі № 5/105 пн, яке залишено в силі постановами Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2011 року та Вищого господарського суду України від 09.06.2011 року, було задоволено повністю позов заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні до ПП «Водолікарня» про звільнення вказаного вище спірного нежитлового приміщення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Луганська обласна рада.

Вказаними вище судовими рішеннями було встановлено, що договір оренди припинився 01.02.2010 року, відповідно до ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та ПП «Водолікарня»24.05.2011 року було виселено з нього у примусовому порядку. Отже, на сьогодні ПП «Водолікарня»не є орендарем спірного нежитлового приміщення.

Відповідно до положень ст. 786 ЦК України, до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймача починається з моменту припинення договору найму.

Позивач звернулася до суду із позовом про відшкодування вартості витрат лише у травні 2011 року, тобто більш ніж через рік після припинення дії договору оренди від 12.12.2006 року.

Позивач зазначає, що передане за договором оренди приміщення знаходилося у «жахливому стані».

Однак, «жахливий стан»є оціночною категорією, а, отже, лише припущенням позивача.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В той же час, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують те, що передане за договором оренди приміщення знаходилося у нього та було у «жахливому стані», що не дозволяє суду визначити ті об'єктивні ознаки, що слугують свідченням існування такого стану об'єкту оренди, а, отже, такі доводи позивача не повинні прийматися судом до уваги.

Позивач ґрунтує свої позовні вимоги на п. 3 ст. 778 ЦК України.

Однак, представник відповідача зауважує, що ст. 778 ЦК України не містить пункту 3, адже вона поділяється на частини. А тому посилання на п. 3 ст. 778 ЦК України є невірним з точки зору юридичної техніки.

Згідно із ч. 3 ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

В той же час, Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня не перебувала та не перебуває в орендних правовідносинах із фізичною особою ОСОБА_1, яка не була та не є наймачем (орендарем) спірного нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, що розташоване за адресою: 92704, АДРЕСА_1, на першому поверсі, знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області.

Таким чином, з боку Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, не може мати місце порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у зазначених правовідносинах.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.07.2007 року до договору оренди Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні в особі головного лікаря Макляк Л.Г., що діяла на підставі статуту, та приватне підприємство «Водолікарня» в особі директора Лобко В.С., що діяв на підставі статуту, дійшли згоди замінити назву Орендаря ПП «Здоров'я»на ПП «Водолікарня»в преамбулі договору оренди та замінити реквізити сторін. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію ПП «Водолікарня»серії А00 № 554237 від 30.05.2007року підставою заміни свідоцтва про державну реєстрацію є зміна найменування юридичної особи.

Таким чином, орендарем спірного нежитлового приміщення була юридична особа - ПП «Водолікарня»(до 30.05.2007 року - ПП «Здоров'я»), отже, саме воно знаходиться у господарських правовідносинах із Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею. ОСОБА_1, за її твердженням, була лише засновником (власником) цього приватного підприємства. В той же час, всупереч ст. 60 ЦПК України, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження свого доводу про те, що ОСОБА_1 є засновником ПП «Водолікарня».

Однак, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 62, ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України, підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним відповідними суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом; приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Стаття 80 ЦК України встановлює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно із чинним законодавством України власник приватного підприємства і засноване ним підприємство є самостійними і відмінними один від одного суб'єктами права власності і учасниками господарських правовідносин. Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник приватного підприємства відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України володіє лише корпоративними правами щодо заснованого ним підприємства.

Спеціального закону, яким регулюється діяльність приватних підприємств, немає. Таким чином, всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи із загальних норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших законів.

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов'язки, вступати в зобов'язання, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

До того ж, відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України, викладеного у листі від 12.08.2008 року № 31-32-1736, згідно чинного законодавства майно приватного підприємства і майно фізичної особи - його засновника не можна ототожнювати, оскільки ці особи є різними суб'єктами цивільних правовідносин, які у вчиненні правочинів виступають кожен від свого імені та несуть самостійну відповідальність. Крім того, у разі смерті засновника приватне підприємство не припиняє свого існування та продовжує діяльність.

Доводи позивача про те, що вона вимагає відшкодування вартості витрат на поліпшення нежитлового приміщення відповідно до ч. 3 ст. 778 ЦК України є безпідставними, адже, відповідне право за змістом ч. 3 ст. 778 ЦК України має лише наймач (орендар) (яким відповідно до договору оренди було ПП «Водолікарня») при умові, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця. Фізична особа ОСОБА_1 не була та не є на сьогодні орендарем спірного нежилого приміщення, а, отже не має права відшкодування вартості витрат на поліпшення даного приміщення на підставі ч. 3 ст. 778 ЦК України.

В позовній заяві не вказано які роботи проведені з поліпшенням орендованого майна, які пов'язані з особливостями власної діяльності орендаря. В той же час, Вищий господарський суд України у постанові від 18.11.2008 року у справі № 36/6 та Верховний суд України у постанові від 28.02.2006 року у справі № 20-3/133 вказують на необхідність з'ясування даних обставин.

За час оренди спірне майно не змінилося, є єдиним цілим та законно належить орендодавцю відповідно до чинного законодавства України. Позивачем не доведено, що своїм плануванням, технічними характеристиками, змістом та цільовим призначенням спірне нежитлове приміщення відрізняється від приміщення, яке Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею передавалось в оренду ПП «Водолікарня». Здійснення поліпшень треба відрізняти від проведення наймачем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму. Крім того, чинне законодавство не дає чіткого визначення поліпшень.

Позивачем не надано жодного доказу, що ПП «Водолікарня»отримало дозвіл голови обласної ради на проведення передбачених договором оренди робіт (реконструкція та технічне переозброєння) щодо орендованого майна, що можуть підвищити його вартість, як це прямо передбачено п. 6.2 договору оренди.

Все викладене вище доводить, що під час оренди спірного нежитлового приміщення ПП «Здоров'я»(після 30.05.2007 року - ПП «Водолікарня») не було зроблено ні поліпшення орендованого майна, ні отримано згоди на його проведення.

Також, позивач зазначає, що «...підприємство звернулося з листом від 01 березня 2007 року до головного лікаря СОФТБ з проханням дозволити провести капітальний ремонт орендованого приміщення за рахунок моїх коштів. Відповідач надав згоду провести капітальний ремонт орендованого приміщення, про що вказаному листі є відмітка відповідача з підписом «не возражаю». Крім того, позивач, обґрунтовуючи свій позов, вказує, що «...за весь строк оренди нежитлового комплексу, з дозволу відповідача нашим підприємством, за мій особистий рахунок було проведено капітальний ремонт нежитлового приміщення, що орендується, а також ремонт каналізації». При цьому позивачем зазначається про нібито витрачання на поліпшення спірного нерухомого майна суми у розмірі 28 063 грн. Не погоджуючись із цим відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не була та не є орендарем окремого індивідуально визначеного майна - нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, а, отже, не мала права проводити ремонт вказаного приміщення.

На заяві директора ПП «Здоров'я»від 03.01.2007 року відсутні відмітка Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні про отримання даної заяви, що дозволяє зробити висновок, що дана заява взагалі не була отримана Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею.

Також, ПП «Здоров'я»(ПП «Водолікарня») не є стороною у даній справі, а, отже, дана заява від 01.03.2007 року не має значення для справи.

Позначку «не возражаю»з відбитком печатки Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та підписом з датою 01.03.2007 року не можна вважати дозволом позивачу - фізичні особі ОСОБА_1 проводити ремонт приміщення, орендованого ПП «Водолікарня», адже це не передбачено договором оренди, та навіть якщо ця позначка стосувалася орендаря, її також не можна вважати дозволом на проведення передбачених договором оренди робіт щодо орендованого майна, що можуть підвищити його вартість, як це прямо передбачено п. 6.2 договору оренди. Також всупереч п. 6.2. договору оренди ані орендарем, ані позивачем не було отримано дозволу голови обласної ради на вказані ремонтні роботи.

Крім того, дозвіл повинен носити чіткий характер з погодження виду робіт та їх вартості.

До того ж, згода орендодавця на поліпшення орендованого майна може бути зроблена в різних формах: або шляхом включення такого положення до договору найму, або шляхом видачі наймодавцем окремого документу (листа, повідомлення тощо). В даній справі згоди такої форми надано не було.

Щодо наданого позивачем підтвердження проведених робіт, представник відповідача пояснює, що відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва від 11.05.2007 року, кошторису від 02.04.2007 року, дефектних актів від 02.04.2007 року, 11.05.2007 року, локального кошторису № 2-1-1 від 01.05.2007 року, розрахунку загально виробничих витрат до локального кошторису № 2-1-1 на сантехнічні роботи, замовником будівництва виступало ПП «Здоров'я».

З наданих копії договору підряду № 9, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «ОСОБА_9», копії рахунку № 9 від 02.04.2007 року, копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 117 від 02.04.2007 року, взагалі не вбачається, що вони стосуються ремонтних робіт щодо орендованого ПП «Здоров'я»приміщення.

Таким чином, представник відповідача Бічан М.А. просила суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1.

У судовому засіданні представник відповідача Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні Платонова О.І. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала у повному обсязі, підтримала пояснення представника відповідача Бічан М.А. та просила суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

У судовому засіданні представник третьої особи Луганської обласної ради Вінюков В.М. вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

12.12.2006 року між Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею (Орендодавець) і ПП «Здоров'я»(Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області.

19.01.2007 року договір оренди був погоджений начальником управління у справах майна та природних ресурсів Луганської обласної ради, та внесений у реєстр договорів за № 06/280.

Згідно із п. 1.1 договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлове вбудоване приміщення площею 53,6 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні.

Відповідно до п. 10.1 договір оренди укладено строком на 3 роки, що діє з 01.02.2007 по 01.02.2010 року.

Вартість переданого за договором в оренду майна становила 180 69 грн.

Майно було передано в оренду з метою розміщення фізіотерапевтичних кабінетів.

Однак, рішенням господарського суду Луганської області від 19.01.2011 року у справі № 5/105 пн, яке залишено в силі постановами Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2011 року та Вищого господарського суду України від 09.06.2011 року, було задоволено повністю позов заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні до ПП «Водолікарня» про звільнення вказаного вище спірного нежитлового приміщення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Луганська обласна рада.

Вказаними вище судовими рішеннями було встановлено, що договір оренди припинився 01.02.2010 року, відповідно до ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та ПП «Водолікарня»24.05.2011 року було виселено з нього у примусовому порядку. Отже, на сьогодні ПП «Водолікарня»не є орендарем спірного нежитлового приміщення.

Відповідно до положень ст. 786 ЦК України, до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймача починається з моменту припинення договору найму.

Позивач звернулася до суду із позовом про відшкодування вартості витрат лише у травні 2011 року, тобто більш ніж через рік після припинення дії договору оренди від 12.12.2006 року.

Враховуючи наведене, на підставі ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, просив суд застосувати позовну давність та у зв'язку із цим відмовити у позові ОСОБА_1

Позивач зазначає, що передане за договором оренди приміщення знаходилося у «жахливому стані».

Однак, «жахливий стан»є оціночною категорією, а, отже, лише припущенням позивача.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В той же час, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують те, що передане за договором оренди приміщення знаходилося у нього та було у «жахливому стані», що не дозволяє суду визначити ті об'єктивні ознаки, що слугують свідченням існування такого стану об'єкту оренди, а, отже, такі доводи позивача не повинні прийматися судом до уваги.

Позивач ґрунтує свої позовні вимоги на п. 3 ст. 778 ЦК України.

Однак, слід зауважити, що ст. 778 ЦК України не містить пункту 3, адже вона поділяється на частини. А тому посилання на п. 3 ст. 778 ЦК України є невірним з точки зору юридичної техніки.

Згідно із ч. 3 ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

В той же час, Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня не перебувала та не перебуває в орендних правовідносинах із фізичною особою ОСОБА_1, яка не була та не є наймачем (орендарем) спірного нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, що розташоване за адресою: 92704, АДРЕСА_1, на першому поверсі, знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області.

Таким чином, з боку Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня не може мати місце порушення, невизнання чи оспорювання прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у зазначених правовідносинах.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 30.07.2007 року до договору оренди Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні в особі головного лікаря Макляк Л.Г., що діяла на підставі статуту, та приватне підприємство «Водолікарня» в особі директора Лобко В.С., що діяв на підставі статуту, дійшли згоди замінити назву Орендаря ПП «Здоров'я»на ПП «Водолікарня»в преамбулі договору оренди та замінити реквізити сторін. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію ПП «Водолікарня»серії А00 № 554237 від 30.05.2007року підставою заміни свідоцтва про державну реєстрацію є зміна найменування юридичної особи.

Таким чином, орендарем спірного нежитлового приміщення була юридична особа - ПП «Водолікарня»(до 30.05.2007 року - ПП «Здоров'я»), отже, саме воно знаходиться у господарських правовідносинах із Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею. ОСОБА_1, за її твердженням, була лише засновником (власником) цього приватного підприємства. В той же час, всупереч ст. 60 ЦПК України, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження свого доводу про те, що ОСОБА_1 є засновником ПП «Водолікарня».

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 62, ч. 1 ст. 63 ГК України підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним відповідними суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом; приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Стаття 80 ЦК України встановлює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно із чинним законодавством України власник приватного підприємства і засноване ним підприємство є самостійними і відмінними один від одного суб'єктами права власності і учасниками господарських правовідносин. Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником, тоді як власник приватного підприємства відповідно до ст. 167 ГК України володіє лише корпоративними правами щодо заснованого ним підприємства.

Спеціального закону, яким регулюється діяльність приватних підприємств, немає. Таким чином, всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи із загальних норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, інших законів.

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов'язки, вступати в зобов'язання, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

До того ж відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України, викладеного у листі від 12.08.2008 року № 31-32-1736, згідно чинного законодавства майно приватного підприємства і майно фізичної особи - його засновника не можна ототожнювати, оскільки ці особи є різними суб'єктами цивільних правовідносин, які у вчиненні правочинів виступають кожен від свого імені та несуть самостійну відповідальність. Крім того, у разі смерті засновника приватне підприємство не припиняє свого існування та продовжує діяльність.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 вимагає відшкодування вартості витрат на поліпшення нежитлового приміщення відповідно до ч. 3 ст. 778 ЦК України є безпідставними, адже, відповідне право за змістом ч. 3 ст. 778 ЦК України має лише наймач (орендар) (яким відповідно до договору оренди було ПП «Водолікарня») при умові, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця. Фізична особа ОСОБА_1 не була, та не є на сьогодні орендарем спірного нежилого приміщення, а, отже не має права відшкодування вартості витрат на поліпшення даного приміщення на підставі ч. 3 ст. 778 ЦК України.

В позовній заяві не вказано, які роботи проведені з поліпшенням орендованого майна, які пов'язані з особливостями власної діяльності орендаря. В той же час, Вищий господарський суд України у постанові від 18.11.2008 року у справі № 36/6 та Верховний суд України у постанові від 28.02.2006 року у справі № 20-3/133 вказують на необхідність з'ясування даних обставин.

За час оренди спірне майно не змінилося, є єдиним цілим та законно належить орендодавцю відповідно до чинного законодавства України. Позивачем не доведено, що своїм плануванням, технічними характеристиками, змістом та цільовим призначенням спірне нежитлове приміщення відрізняється від приміщення, яке Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею передавалось в оренду ПП «Водолікарня». Здійснення поліпшень треба відрізняти від проведення наймачем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму. Крім того, чинне законодавство не дає чіткого визначення поліпшень.

Позивачем не надано жодного доказу, що ПП «Водолікарня»отримало дозвіл голови обласної ради на проведення передбачених договором оренди робіт (реконструкція та технічне переозброєння) щодо орендованого майна, що можуть підвищити його вартість, як це прямо передбачено п. 6.2 договору оренди.

Все викладене вище доводить, що під час оренди спірного нежитлового приміщення ПП «Здоров'я»(після 30.05.2007 року - ПП «Водолікарня») не було зроблено ні поліпшення орендованого майна, ні отримано згоди на його проведення.

Позивач зазначає, що «...підприємство звернулося з листом від 01 березня 2007 року до головного лікаря Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні з проханням дозволити провести капітальний ремонт орендованого приміщення за рахунок коштів позивача. Відповідач надав згоду провести капітальний ремонт орендованого приміщення, про що вказаному листі є відмітка відповідача з підписом «не возражаю». Крім того, позивач, обґрунтовуючи свій позов, вказує, що «...За весь строк оренди нежитлового комплексу, з дозволу відповідача нашим підприємством, за мій особистий рахунок було проведено капітальний ремонт нежитлового приміщення, що орендується, а також ремонт каналізації». При цьому позивачем зазначається про нібито витрачання на поліпшення спірного нерухомого майна суми у розмірі 28 063 грн.

ОСОБА_1 не була та не є орендарем окремого індивідуально визначеного майна - нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, а, отже, не мала права проводити ремонт вказаного приміщення.

На заяві директора ПП «Здоров'я»від 03.01.2007 року відсутні відмітка Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні про отримання даної заяви, що дозволяє зробити висновок, що дана заява взагалі не була отримана Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею.

Також, ПП «Здоров'я»(ПП «Водолікарня») не є стороною у даній справі, а, отже, дана заява від 01.03.2007 року не має значення для справи.

Позначку «не возражаю»з відбитком печатки Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та підписом з датою 01.03.2007 року не можна вважати дозволом позивачу - фізичні особі ОСОБА_1 проводити ремонт приміщення, орендованого ПП «Водолікарня», адже це не передбачено договором оренди, та навіть якщо ця позначка стосувалася орендаря, її також не можна вважати дозволом на проведення передбачених договором оренди робіт щодо орендованого майна, що можуть підвищити його вартість, як це прямо передбачено п. 6.2 договору оренди. Також всупереч п. 6.2. договору оренди ані орендарем, ані позивачем не було отримано дозволу голови обласної ради на вказані ремонтні роботи.

Крім того, дозвіл повинен носити чіткий характер з погодження виду робіт та їх вартості.

До того ж, згода орендодавця на поліпшення орендованого майна може бути зроблена в різних формах: або шляхом включення такого положення до договору найму, або шляхом видачі наймодавцем окремого документу (листа, повідомлення тощо). В даній справі згоди такої форми надано не було.

Щодо наданого позивачем підтвердження проведених робіт, представник відповідача пояснює, що відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва від 11.05.2007 року, кошторису від 02.04.2007 року, дефектних актів від 02.04.2007 року, 11.05.2007 року, локального кошторису № 2-1-1 від 01.05.2007 року, розрахунку загально виробничих витрат до локального кошторису № 2-1-1 на сантехнічні роботи, замовником будівництва виступало ПП «Здоров'я».

З наданих копії договору підряду № 9, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «ОСОБА_9», копії рахунку № 9 від 02.04.2007 року, копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 117 від 02.04.2007 року, взагалі не вбачається, що вони стосуються ремонтних робіт щодо орендованого ПП «Здоров'я»приміщення.

Із заяви позивача про уточнення позовних вимог від 28.02.2012 року, вбачається, що згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 27.01.2012 року № 1623/23 вартість ремонтно-будівельних робіт в нежитловому вбудованому приміщенні загальною площею 53,6 м2, розташованому на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1 складає на момент провадження експертизи в поточних цінах з урахуванням вартості будівельних матеріалів 45 724 грн. З огляду на це позивач вважає, що має право стягнути дану суму з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні у якості відшкодування вартості понесених витрат на поліпшення вказаного вище приміщення.

Однак, договір оренди припинився ще 01.02.2010 року, відповідно до ст. 26 Закону у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, та, як вказувалося вище, ПП «Водолікарня»24.05.2011 року було виселено з нього у примусовому порядку.

Отже, ПП «Водолікарня»мало право, за умови додержання інших необхідних умов договору оренди, здійснювати ремонтні роботи відносно орендованого майна, що підвищують його вартість, лише до 01.02.2010, тобто до дати наявності в нього правового статусу орендаря даного приміщення.

В той же час, за висновком судової будівельно-технічної експертизи вартість ремонтно-будівельних робіт в нежитловому вбудованому приміщенні загальною площею 53,6 м2, розташованому на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1 складає на момент провадження експертизи, тобто станом на 27.01.2012 року, в поточних цінах з урахуванням вартості будівельних матеріалів 45 724 грн. Таким чином, збільшення вартості майна за період з 01.02.2010 року по 27.01.2012 року не може мати наслідком обов'язок Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні на її відшкодування, адже за цей період майно вже не знаходилося в оренді.

Крім того, як вже вказувалося вище, ОСОБА_1 взагалі не є та не була орендарем даного спірного приміщення, а, отже, взагалі не має право на відшкодування вартості витрат на його ремонт, навіть, якщо ці витрати позивач реально поніс.

Відповідно до ст. 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Таким чином, враховуючи те, що договір оренди припинився 01.02.2010 року, отже, строк позовної давності сплив ще 01.02.2011 року, а тому вимога про відшкодування витрат на поліпшення орендованої речі також не підлягає задоволенню ще й з огляду на сплив строку позовної давності.

У судовому засіданні, позивач зазначала, серед іншого, про те, що вона має право на відшкодування вартості витрат, понесених на ремонт орендованого приватним підприємством «Водолікарня»(до 30.05.2007 року - ПП «Здоров'я») нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, що знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, на підставі інвестиційного договору, укладеного між ПП «Здоров'я»та ОСОБА_1 Також у судовому засіданні позивачем вказано, що даний договір укладався за погодженням із орендодавцем нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

В матеріалах справи дійсно знаходиться копія інвестиційного договору б/н від 18.01.2007 року (далі - Інвестиційний договір), нібито укладеного між ПП «Здоров'я»(Підприємство) та ОСОБА_1 (Інвестор). Однак, з даного договору, всупереч твердженням позивача, не вбачається, що він погоджений Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею, будь-яке погодження Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні на укладення цього договору відсутнє.

Відповідно до п. 2.1. Інвестиційного договору, предметом цього Договору є участь Сторін у капітальних ремонтних та будівельних роботах у Комплексі з отриманням у загальну пайову власність Сторін відповідних часток у Комплексі на умовах і в порядку, передбачених Договором.

Пункт 1.1. Інвестиційного договору під Комплексом розуміє нежитлове вбудоване приміщення площею 53,6 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Комплекс).

Однак, відповідно до рішення Луганської обласної ради від 23.12.2005 року № 22/36 «Про перелік об'єктів спільної власності територіальних громад області, управління якими здійснює Луганська обласна рада, та приведення у відповідність із законодавством України найменувань підприємств, установ, організацій», Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, управління якими здійснює Луганська обласна рада.

Таким чином, нежитлове вбудоване приміщення площею 53,6 м2, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, визначене за Інвестиційним договором як Комплекс, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, управління яким здійснює Луганська обласна рада, знаходиться на балансі та в оперативному управлінні Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.05.2005 року, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Стаття 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Частина 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»встановлює, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно із ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, Луганська обласна рада від імені територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області здійснює повноваження власника зазначеного вище Комплексу, щодо якого було укладено Інвестиційний договір.

В той же час, Луганська обласна рада та Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня не давали погодження на укладення даного Інвестиційного договору, за яким передбачено передача Комплексу (об'єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області) у приватну власність ОСОБА_1, та, відповідно, не давали згоди на передачу даного комунального майна у приватну власність ОСОБА_1 або ПП «Здоров'я»(після 30.05.2007 року - ПП «Водолікарня»).

Законодавством про інвестиційну діяльність сторонами інвестиційних договорів виступають учасники інвестиційних відносин. Суб'єктний склад інвестиційних правовідносин містить у собі інвестора, реципієнта та інших його учасників, які безпосередньо сприяють здійсненню інвестиції.

Відповідно до ст. 5 Закону (у редакції на дату укладання Інвестиційного договору) суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Виходячи з законодавчо визначеного правового статусу інвестора, можна зробити висновок, що інвестор - це фізична чи юридична особа, а також держава чи територіальна громада, що вкладає майно, майнові права й інші цінності, які мають ринкову вартість, з метою одержання прибутку безпосередньо у власний чи створюваний ним об'єкт інвестування, або через передачу їх реципієнту (внесення інвестицій) для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру.

В той же час, реципієнт (сторона, що приймає інвестиції (за Інвестиційним договором - ПП «Здоров'я») (нормативно визначений як учасник інвестиційної діяльності) - суб'єкт інвестиційної діяльності, власник або володілець об'єкта інвестування, що одержав від інвестора майно, майнові права та інші цінності у власність чи у користування й використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або в спільній підприємницькій діяльності з інвестором.

Інвестиційним договором нібито має місце залучення приватним підприємством «Здоров'я»грошових коштів фізичної особи ОСОБА_1 для організації інвестування ремонтних робіт Комплексу.

З Інвестиційного договору не вбачається, що Комплекс є саме тим майном, яке знаходилося в оренді у ПП «Водолікарня»(до 30.05.2007року - ПП «Здоров'я») згідно з договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області від 12.12.2006 року (далі - договір оренди). Саме лише співпадіння площі орендованого приміщення за договором оренди та площі Комплексу не доводить те, що Інвестиційний договір був укладений щодо нежитлового вбудованого приміщення, яке орендувалося ПП «Здоров'я»за договором оренди. Відповідних доказів всупереч ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивач також не надав.

Згідно з витягом з реєстру права власності на нерухоме майно № 7255063 від 17.05.2005 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, а також згідно з його Технічним паспортом, що знаходиться за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1, є єдиним майновим комплексом, який не був змінений.

Низка законодавчих та інших нормативно-правових актів, зокрема ЦК України, ГК України, Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440 тощо, використовує таку понятійну конструкцію як «цілісний майновий комплекс»або «єдиний майновий комплекс».

Так, абзац другий частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачає, що цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Згідно з абзацом 12 пункту 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності.

Частиною третьою статті 66 ГК України встановлено, що цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ним Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Таким чином, цілісність (єдність) майнового комплексу полягає в нерозривному зв'язку поєднаних між собою на єдиній території об'єктів, у тому числі будівель або інших капітальних споруд (їх окремих частин), сукупність яких і забезпечує завершеність відповідного циклу виробництва (робіт, послуг), свідчить про однакову правову природу понять «єдиний майновий комплекс»і «цілісний майновий комплекс». Цю точку зору підтримує і Міністерство юстиції України у своєму листі від 02.06.2009 № 5415-0-33-09-19. Зазначене вище підтверджує, що Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня - це єдиний майновий комплекс.

Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня як єдиний майновий комплекс, має більше двадцяти вбудованих нежитлових приміщень, що мають єдину адресу: АДРЕСА_1. До цих вбудованих нежитлових приміщень належить й Комплекс, визначений Інвестиційним договором. При цьому, ані ПП «Водолікарня»(до 30.05.2007 року - ПП «Здоров'я»), ані ОСОБА_1 станом на 18.01.2007 року не мали права власності на Комплекс (права володіти, користуватися та розпоряджатися), а, отже, не могли взагалі вирішувати його подальшу долю без участі та згоди власників - територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради.

Таким чином, передбачивши в Інвестиційному договорі можливість отримання у загальну пайову власність Сторін (ПП «Здоров'я»та ОСОБА_1) відповідних часток у Комплексі, сторони цього Договору порушили право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, непорушність якого гарантовано Конституцією України.

Також, згідно із п. 2.4.1. Інвестиційного договору за умови виконання Інвестором узятих за цим Договором зобов'язань Інвестор отримує у свою власність частку у Комплексі у таких співвідношеннях:

Інвестор - частку в розмірі 100% (сто відсотків) від вкладених грошових коштів та право на користування приміщенням після 01 січня 2012 року або раніше, якщо Підприємство залишає Комплекс;

Підприємство - право користування результатами проведеного ремонту та збудованих конструкцій у Комплексі на строк до 01 січня 2012 року.

Зазначена умова Інвестиційного договору також порушує право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, адже ані ПП «Здоров'я», ані ОСОБА_1 не мали станом на 18.01.2007 та не мають на сьогодні права володіти, користуватися та розпоряджатися Комплексом.

Відповідно до п. 2.2. Інвестиційного договору роботи у Комплексі здійснюються поетапно згідно з отриманими дозволами власника Комплексу.

В той же час, ані Луганська обласна рада, ані Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня не надавали дозволи на проведення робіт, передбачених Інвестиційним договором. Отже, має місце неправомірне здійснення ремонтних робіт.

У даних інвестиційних правовідносинах між ПП «Здоров'я»та ОСОБА_1 відсутній правовий зв'язок інвестора і матеріального об'єкта інвестування (Комплексу) - інвестиційний титул, який за своєю правовою сутністю може бути первинний, що відображає зв'язок інвестора з вкладеними ним цінностями до моменту вкладення, і вторинний - після вкладення, при якому зазначений зв'язок, в свою чергу, може бути як прямим, коли матеріальний об'єкт залишається у власності інвестора, так і непрямим, коли інвестиція переходить у власність іншої особи, а інвестор здобуває комплекс похідних інвестиційних прав.

У даній справі відсутність інвестиційного титулу обумовлено тим, що ПП «Здоров'я»не мало право за Інвестиційним договором забезпечити передачу відповідної частки Комплексу у власність Інвестора (ОСОБА_1), адже дане підприємство не було та не є на сьогодні власником Комплексу. Отже, інвестиційний договір не може мати жодних правових наслідків як для його сторін, так і для Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та обласної ради.

Інвестиційним договором та договором оренди не передбачено обов'язку Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні відшкодувати витрати, понесені ОСОБА_1 на ремонт Комплексу або нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі, відповідно.

ПП «Водолікарня»(до 30.05.2007 року -ПП «Здоров'я»), згідно типовим договором № 06/75 оренди нежитлового приміщення № 2 25.12.2002 року було станом на 18.01.2007 року орендарем нежитлового приміщення площею 480,4 м2 першого поверху, в тому числі підвалу, та 300 м2 другого поверху, яке також знаходиться на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та також розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, Інвестиційний договір можна вважати укладеним, наприклад, й відносно якого-небудь нежитлового вбудованого приміщення площею 53,6 м2, що знаходиться у складі нежитлового приміщення площею 480,4 м2 першого поверху, в тому числі підвалу, та 300 м2 другого поверху, яке перебуває на балансі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та розташовано за адресою: АДРЕСА_1, що перебувало станом на дату укладання Інвестиційного договору в оренді у ПП «Здоров'я».

З всього викладеного вище об'єктивно випливає висновок про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між правовідносинами, що нібито виникли за Інвестиційним договором, та орендними правовідносинами, що виникли між Старобільською обласною фізіотерапевтичною лікарнею та ПП «Здоров'я»за договором оренди.

Таким чином, Інвестиційний договір не стосується предмету доказування у даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Отже, Інвестиційний договір не повинен прийматися судом до уваги під час вирішення даного спору.

Згідно із ч. 7 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна»продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Виходячи з положень Закону України «Про приватизацію державного майна»комунальне майно може бути у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації.

З огляду на це, 12.04.2001 року Луганською обласною радою було прийнято рішення № 16/28-3 «Про затвердження переліків об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що знаходяться в управлінні обласної ради, що не підлягають приватизації та банкротству».

Зазначеним рішенням обласної ради затверджений Перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що знаходяться в управлінні обласної ради, що не підлягають приватизації.

До даного Переліку включені, зокрема, об'єкти охорони здоров'я, що фінансуються з обласного бюджету.

Рішення обласної ради від 12.04.2001 року № 16/28-3 є повністю законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні дана лікарня є медичним лікувальним закладом. Згідно із п. 4.3 Статуту Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні дана лікарня фінансується із обласного бюджету.

Таким чином Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня є об'єктом охорони здоров'я, що фінансується з обласного бюджету, а, отже, рішенням обласної ради від 12.04.2001 року № 16/28-3 включено до Переліку та не підлягає приватизації.

Більш того, з метою збереження та подальшого розвитку лікувального закладу - Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні як єдиного майнового комплексу Луганською обласною радою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, було прийнято рішення від 03.12.2009 року № 32/28 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 12.04.2001 року № 16/28-3 «Про затвердження переліків об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що знаходяться в управлінні обласної ради, що не підлягають приватизації та банкротству».

Даним рішенням обласної ради було внесено зміни до Переліку шляхом доповнення його пунктом 4 такого змісту:

«Майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у складі: будівля з прибудовами та підвалом, А3; будівля з прибудовами та підвалом, А2; приміщення лабораторії з прибудовами, м; приміщення пральні з прибудовами, г; приміщення пральні, н; гараж, б; сарай, е; сарай, д; потреб, к; котельня з прибудовами, ж; колодязь мінеральної води, о; резервуар мінеральної води, п; артезіанська свердловина та насосна, р; артезіанська свердловина, к; огорожа, 1-3; водонапірна вежа, з; водонапірна вежа, з'; вбиральня, у; зливна яма, с'; зливна яма, с"; зливна яма, с'"».

Належність цілісного майнового комплексу Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні до об'єкту, що не підлягає приватизації, також унеможливлює настання правових наслідків за Інвестиційним договором, що також вказує на те, що цей договір не має відношення до даної справи та з нього не може випливати право позивача вимагати від Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, що не є стороною цього договору, відшкодувати вартість витрат на ремонт приміщення, орендованого ПП «Здоров'я»за договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, враховуючи вищевикладене, положеннями ЦК України передбачено, що правочин (договір) (який вчиняється у письмовій формі) повинен бути підписаний сторонами, при цьому у разі вчинення правочину юридичною особою, крім підпису уповноваженої на це особи, - також скріплений печаткою юридичної особи. Тотожну позицію займає й Міністерство юстиції України у своєму листі від 10.10.2005 року № 19-14-587.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

В той же час, всупереч вказаному вище Інвестиційний договір не скріплений печаткою ПП «Здоров'я», що є порушенням обов'язкової письмової форми цього договору та може мати наслідком визнання такого договору неукладеним. Крім того, у розділі «Юридичні адреси і реквізити сторін»Інвестиційного договору відсутні прізвище, ім'я та по батькові, а також посада особи, що його підписала, що є підставою для сумніву у тому, що цей договір підписала особа, яка була уповноважена на його укладання та підписання у встановленому законодавством порядку.

Також, з преамбули Інвестиційного договору вбачається, що цей договір від імені ПП «Здоров'я»нібито уклав Лобко Віталій Станіславович. Однак, в матеріалах справи відсутні жодні докази, що підтверджують те, що Лобко В.С. мав належні повноваження на укладання Інвестиційного договору. Більш того, відсутні докази, що підтверджують, що саме Лобко В.С. підписав Інвестиційний договір.

Згідно із Законом (у редакції станом на дату укладення Інвестиційного договору) інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Статтею 10 цього Закону серед джерел інвестування зазначено залучені фінансові кошти інвестора (кошти, отримані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб).

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(у редакції станом на дату укладення Інвестиційного договору) фінансовими послугами вважаються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку. Тобто залучення від фізичних та юридичних осіб коштів для інвестування з метою отримання від цієї діяльності відповідного прибутку (за Інвестиційним договором - це отримання права власності на об'єкт інвестування та отримання результатів проведеного ремонту та збудованих конструкцій у Комплексі відповідно) (винагороди) слід вважати фінансовою послугою.

Фінансові послуги відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»можуть надавати фінансові установи, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Пункт 4 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачає, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, в межах їх компетенції.

Дану позицію підтримує й Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у своєму листі від 13.10.2003 року № 1224/11/1-2-11.

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 року № 21 було затверджено Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Однак, станом на дату укладання Інвестиційного договору вказане вище розпорядження діяло у редакції із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24.06.2005 року № 4241.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що ПП «Здоров'я»мало право за законодавством надавати фінансові послуги із залучення інвестицій від фізичних осіб, а саме, від позивача.

Отже, у разі відсутності у ПП «Здоров'я»станом на 18.01.2007 року права надавати фінансові послуги із залучення інвестицій від фізичних осіб, воно взагалі не мало право укладати даний договір.

Таким чином, є необхідним витребування у ПП «Водолікарня»доказів наявності у ПП «Здоров'я»станом на 18.01.2007 року права надавати фінансові послуги із залучення інвестицій від фізичних осіб.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У позовній заяві позивач вказує, що за 1 півріччя 2007 року, нею було витрачено на поліпшення орендованої будівлі суму в розмірі 28063 грн., яку вона вимагала відшкодувати.

Отже, саме в 1 півріччі 2007 року позивач дізналася про можливе порушення свого права на відшкодування, за захистом якого вона звернулася до суду лише у травні 2011 року, тобто більш ніж через три роки.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, у даній справі позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не надано доказів поважності пропуску такого строку.

Таким чином, представник третьої особи Вінюков В.М. просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 за необґрунтованістю.

Розглянувши позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи правовідносини, що склались між сторонами, на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до наступного.

Згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області від 12 грудня 2006 року, Старобільська обласна фізіотерапевтична лікарня, в особі головного лікаря Л.Г. Макляк, передала приміщення площею 53,6 м2, розташоване за адресою АДРЕСА_1, приватному підприємству «Здоров'я»в особі директора Лобко В.С. (а.с. 5-7об т.1) -в подальшому «Договір оренди». Договір було погоджено управлінням у справах майна та природних ресурсів Луганської обласної ради 19 січня 2007 року. Згідно додаткової згоди № 1 від 30 липня 2007 року до вказаного договору (а.с. 8 т.1), назва Орендаря була змінена з ПП «Здоров'я»на ПП «Водолікарня», в зв'язку зі змінами у статуті ПП «Здоров'я»(а.с. 14 т.1).

Судом встановлено, що 01 березня 2007 року директор ПП «Здоров'я»звернувся з заявою на ім'я головного лікаря Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, про проведення капітального ремонту орендних приміщень площею 53,6 м2 та прилежного коридору, а також водогону та каналізації, за рахунок коштів засновника ПП «Здоров'я»ОСОБА_1 На заяві є завірене печаткою погодження головного лікаря Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні (а.с. 13 т.1). Заперечення відповідача та третьої особи відносно того, що головний лікар Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні не мав право самостійно погоджувати такі роботи у відповідності до п. 6.2 Договору оренди, суд вважає такими, що не відповідають доказам дослідженим по справі. Згідно п. 6.2 Договору оренди (а.с. 6об т. 1), Орендар має право з дозволу голови обласної ради вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості. Позивачем не проводилась реконструкція або технічне переозброєння орендованого майна, а тому головний лікар Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, як уповноважена особа Орендодавця, мав право самостійно надавати згоду на проведення робіт за рахунок коштів засновника Орендаря.

Сторони не оскаржують дефектні акти від 11 травня 2007 року та 2 травня 2007 року (а.с. 61-62, 79-80 т.1), затверджені головним лікарем Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та засновником ПП «Здоров'я». Факт виконання робіт згідно дефектних актів підтверджується розрахунками вартості робіт, локальними кошторисами, кошторисами, та актами приймання виконаних підрядних робіт, які також були підписані головним лікарем Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, головним бухгалтером Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні та засновником ПП «Здоров'я»(а.с. 56-60, 63-78 т.1). Тобто перелік необхідних робіт сторонами було погоджено. Відповідність виконаних робіт вказаним дефектним актам та складеним кошторисам, підтверджується висновками судової будівельно-технічної експертизи № 163/23 від 27 січня 2012 року (а.с. 129-138 т.1 ). Згідно вказаного висновку, вартість проведених в орендованому приміщенні ремонтно-будівельних робіт становить 45 724 грн. Вказаний висновок експерта сторони також не оспорюють. В той же час, вартість орендованого приміщення на момент передачу його в оренду становила 24 067 грн.

Факт того, що саме позивачем були понесені витрати на проведення ремонтно-будівельних робіт підтверджується рахунками, квитанціями до прибуткових касових ордерів, закупівельними актами (а.с. 30-55об. т.1).

Суд вважає, що позивач не будучи стороною по договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області від 12 грудня 2006 року, не має право на компенсацію поліпшення орендованого приміщення у відповідності до ч. 3 ст. 778 ЦК України, так як у відповідності до вказаної норми, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Таким чином, право відшкодування у відповідності до вказаної норми належить саме наймачу об'єкта оренди (найма).

Разом з тим, аналізуючи відносини, що склались між сторонами, суд приходить до висновку, що вони урегульовані положеннями глави 79 ЦК України. Згідно дефектних актів вбачається, що функціонування об'єкту оренди у стані, що як воно було на початку договору оренди неможливе без усунення недоліків, вказаних в акті та потребувало капітального ремонту.

У відповідності до листа Держкомітету Україні по будівництву та архітектурі від 30 квітня 2003 року № 7/7-401, капітальний ремонт будівлі -це комплекс ремонтно-будівельних робіт, що передбачає заміну, оновлення і модернізацію конструкцій і устаткування будівель у зв'язку з їх фізичним зносом і руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також поліпшення планерування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкту. Капітальний ремонт передбачає припинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або його частин.

В зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що без проведення позивачем капітального ремонту, функціонування приміщення за призначенням було неможливим. Перелік необхідних робіт було погоджено з орендодавцем, уповноваженою особою орендодавця було прийнято виконання робіт (а.с. 56-60, 63-78 т.1).

Згідно ст. 1160 ЦК України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Судом встановлено, що позивач є засновником ПП «Здоров'я», в наступному ПП «Водолікарня», згідно статуту підприємства (а.с. 78-81 т.2).

ПП «Здоров'я», в наступному ПП «Водолікарня»правомірно володіло орендованим приміщенням з 01 лютого 2007 року по 01 лютого 2010 року. Позивач, як засновник підприємства має право на отримання прибутку від діяльності підприємства, у тому числі і від використання орендованого приміщення. Так як, строк оренди скінчився 01 лютого 2010 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на компенсацію понесених витрат відповідачем, так як у відповідності до п. 2.4 Договору оренди приміщення підлягає поверненню Старобільській обласній фізіотерапевтичній лікарні.

Щодо заперечень відповідача та третьої особи проти інвестиційного договору (а.с. 248 т.1), то суд вважає що вони не стосуються суті спірних правовідносин. Позивачем не заявлено жодних вимог на підставі вказаного інвестиційного договору, не надано доказів того, що дії по відновленню орендованих приміщень були зроблені на підставі саме інвестиційного договору, а тому суд вважає, що як інвестиційний договір так і заперечення проти нього, не відноситься до суті справи.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 509, 511, 778, 1160 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні, третя особа Луганська обласна рада про відшкодування вартості витрат -задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні (р/р 35428002001763 в УДК в Старобільському районі Луганської області, ідентифікаційний код 01987959, МФО 804013) на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 45 724 (сорок п'ять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні у відшкодування вартості понесених необхідних витрат на поліпшення орендованого приміщення, загальною площею 53,60 м2, що розташоване на першому поверсі будівлі Старобільської обласної фізіотерапевтичної лікарні по АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.О. Озеров