Постанова № 27644265, 15.11.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.12 Справа № 5015/2641/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»№ 354 від 16.10.2012 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року

у справі № 5015/2641/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім», м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат», м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Дрогобицький молочний завод», м. Дрогобич, Львівська область

про: стягнення 266 550,20 грн.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Возняк В.А. -представник

від третьої особи: не з'явився

Права та обов'язки сторін, третьої особи, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року у справі № 5015/2641/12 (суддя Матвіїв Р.І.) у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»до ПАТ «Львівський холодокомбінат», за участю третьої особи ПАТ «Дрогобицький молочний завод»про стягнення 266 550,20 грн. -відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до положень статті 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, а тому за аналогією закону, у разі, якщо між позивачем та відповідачем припинились договірні відносини лізингу за основним договором, до позивача перейшли всі права та обов'язки фактичного лізингодавця за договором сублізингу № 313/0507с від 20.07.2007 року. Відповідно, оскільки майно перебуває у фактичному користуванні ПАТ «Дрогобицький молочний завод» (третьої особи у справі), вина відповідача у неповерненні майна відсутня. А отже, вимоги про стягнення неустойки є безпідставними та необґрунтованими.

Крім цього, місцевий господарський суд приймаючи рішення зазначив, що позивач і третя особа несуть взаємні права та обов'язки, що виникли на підставі договору сублізингу (суборенди), і нездійснення ними (позивачем та третьою особою) взаємних прав та обов'язків щодо повернення об'єкту лізингу не може кваліфікуватись як цивільно-правова вина відповідача. Позивач наділений правами захищати своє порушене цивільне право, у випадку його порушення, у встановлений законом спосіб. В матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем дій, спрямованих на повернення від третьої особи об'єкту лізингу, яким остання користується на законних підставах, відповідно обраний позивачем спосіб захисту нібито порушеного цивільного права є хибним, оскільки відповідач не може нести відповідальність за дії третіх осіб, якими в даному випадку є позивач та третя особа.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт зазначає те, що рішенням господарського суду Львівської області у справі № 5015/4977/11 від 12.10.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року, зобов'язано ПАТ «Львівський холодокомбінат»повернути ТзОВ «Компанії «Лізинговий дім»майно передане в лізинг згідно договору оперативного лізину № 313/0507 від 25.05.2007 року, оскільки останній не виконав зобов'язання за договором лізингу про повернення майна після закінчення строку дії договору та стягнув з останнього неустойку відповідно до ст. 785 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК факти встановленні рішенням господарського суду не потребують повторного доведення. А отже, обов'язок відповідача з повернення майна позивача є встановленою обставиною, відповідно заявлений позов в даній справі є наступним періодом, який продовжується по обставинах, що встановлені рішенням суду в справі № 5015/4977/11.

Однак, місцевий господарський суд робить протилежний висновок у даній справі та вважає, що в діях відповідача відсутнє порушення цивільного права позивача через неповернення об'єкту лізингу із користування по договору сублізингу, оскільки відповідно до ст. 770 ЦК України до останнього перейшли права лізингодавця за договором суборенди, а за нормами ст. 760 ЦК України, оскільки позивач не вимагав, повернення майна договір суборенди продовжено на новий строк.

Також, апелянт вважає, що господарський суд першої інстанції безпідставно покликається на ст. 770 ЦК України та прийшов до висновку, що до позивача перейшли права лізингодавця за договором суборенди, оскільки на момент укладення договору лізингу, ТзОВ «Компанії «Лізинговий дім»була власником майна і відповідно до договору оперативного лізингу право власності на передане майно в лізинг належить компанії, відповідно зазначене майно підлягає поверненню по закінченні зазначеного договору лізингодавцю. Позивач за договором суборенди не є наймодавцем, а лише власником, який дав наймачу за договором лізингу згоду на передачу майна у піднайм та одержав право на певні вимоги до суборендаря, а саме право вимоги сплати лізингових платежів у випадку якщо відповідач їх не сплачує за договором лізингу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до п. 3.2 договору суборенди термін дії договору -з моменту його підписання до 25.04.2010 року. Згідно ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. За аналогією закону, у разі якщо між ПАТ (ВАТ) «Львівський холодокомбінат» та ТзОВ «Лізингова компанія «Лізинговий дім»припинились договірні відносини лізингу, до позивача перейшли усі права та обов'язки фактичного лізингодавця за договором сублізингу № 313/0507с від 20.07.2007 року.

Окрім того, відповідач вважає, що у п. 6 ч. 6.2 Договору сублізингу чітко вказано, що суборендар (третя особа) зобов'язаний повернути об'єкт суборенди по закінченню договору суборенди лізингодавцю. Таким чином, Договором сублізингу № 313/0507с від 20.07.2007 року визначено обов'язок саме ПАТ «Дрогобицький молочний завод», а не ПАТ «Львівський холодокомбінат»повернути об'єкт лізингу безпосередньо ТзОВ «Лізингова компанія «Лізинговий дім».

Також, відповідач вважає, що на момент вирішення справи № 5015/4977/11 господарським судом Львівської області не досліджувались докази, які мали вирішальне значення для справи, а саме договір сублізингу № 313/0507с від 20.07.2007 року та Акт приймання-передачі про фактичну передачу об'єкту лізингу в сублізинг, про які позивачу було відомо. Таким чином, судом 12.10.2011 року ухвалене незаконне рішення, на яке покликається позивач як на підставу своїх позовних вимог та зобов'язано ПАТ (ВАТ) «Львівський холодокомбінат»повернути об'єкт лізингу.

Окрім того, відповідач вважає правомірними висновки господарського суду щодо безпідставності обчислення строку, протягом якого нарахована неустойка позивачем. Оскільки, якщо обов'язок повернути майно передане в лізинг виникло у ПАТ «Львівський холодокомбінат»лише на підставі рішення суду, а не з договору оперативного лізингу, то така неустойка не може нараховуватись за період, у якому сторона ще не повинна була виконувати дану умову.

Третя особа у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року залишити без змін, вказуючи на те, що термін дії договору сублізингу є продовжений на той самий строк і на таких самих умовах у зв'язку із відсутністю повідомлення про припинення договірних зобов'язань. Таким чином, ПАТ «Дрогобицький молочний завод»керуючись нормою ст. 764 ЦК України продовжує користуватись об'єктом суборенди на законних підставах. Зважаючи на зазначене, звернення ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»з позовом до ПАТ «Львівський холодокомбінат»не має законних підстав.

Крім цього, третя особа вважає, що п. 6 ч. 6.2 договору суборенди чітко визначено, що по закінченню дії цього договору ПАТ «Дрогобицький молочний завод»зобов'язаний повернути об'єкт суборенди ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»та договором не передбачено порядок повернення майна до лізингодавця.

В судому засіданні 08.11.2012 року оголошено перерву до 15.11.2012 року для прийняття постанови, про що сторони та третя особа були повідомлені під розписку.

15.11.2012 року через канцелярію суду, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи для подання нових доказів.

Дане клопотання судовою колегією відхилено, зважаючи на те, що відповідачем не обґрунтовано, які обставини справи будуть встановленні даними доказами та не наведено обставин неможливості їх подання суду першої інстанції та як додатку до відзиву на апеляційну скаргу.

При розгляді матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

25.05.2007 року між ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»(лізингодавцем) та ВАТ «Львівський холодокомбінат»(лізингоодержувачем), правонаступником якого є ПАТ «Львівський холодокомбінат», було укладено договір оперативного лізингу № 313/0507 (а.с. 4), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору), лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, а саме: молоковози АЦ-8,2 на базі КАМАЗ -2 шт., причіп-цистерна АЦ-8,2 на базі НЕФАЗ -1 шт., молоковози АЦ-5,0 на базі МАЗ-1 шт., молоковози Г6-ОТА-3,9 на базі ГАЗ -3 шт..

Відповідно до пункту 3.2 договору лізингу, термін дії договору закінчується 30 квітня 2010 року.

Додатковою угодою № 2 від 27.08.2007 року (а.с. 14) сторони погодили зміни до договору оперативного лізингу, а саме пункт 1.1. договору викладено в такій редакції: молоковози АЦ-8,2 на базі КАМАЗ -2 шт., причіп-цистерна АЦ-8,2 на базі СЗАП-8357 А -1 шт., молоковози Г6-ОТА-3,9 на базі ГАЗ -шт.

На виконання умов договору, за актами прийому-передачі від 03.08.2007 року (а.с. 21-24) та від 01.09.2007 року (а.с. 25) позивачем передано відповідачу у лізинг майно, визначене у договорі (з врахуванням додаткової угоди).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 14.04.2010 року (а.с. 17) до договору оперативного лізингу дію цього договору продовжено до 30.04.2011 року.

Окрім цього, 20.07.2007 року між ПАТ (ВАТ) «Львівський холодокомбінат»(лізингоодержвач), ПАТ (ВАТ) «Дрогобицький молочний завод»(суборендар) та ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»(лізингодавець) укладено договір суборенди № 313/0507с (а.с. 64), за умовами якого (п. 1.1 договору), лізингоодержувач передає суборендарю, а суборендар отримує від лізингоодержувача в платне користування на умовах договору суборенди майно, а саме майно, що передається в суборенду, отримано на підставі договору оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року.

На виконання умов договору суборенди, актами прийому-передачі за серпень 2007 року (а.с. 72-75) лізингоодержувач передав суборендарю за погодженням лізингодавця майно, визначене у актах.

Рішенням господарського суду Львівської області у справі № 5015/4977/11 від 12.10.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року, зобов'язано ПАТ «Львівський холодокомбінат»повернути ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»майно, отримане лізингоотримувачем за договором оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року та стягнуто неустойку в розмірі 79 965,06 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Підставою звернення позивача до суду є те, що оскільки станом на час подання позову майно, отримане лізингоодержувачем, не повернено, лізингодавець просить стягнути із відповідача неустойку, нараховану за період з 09.08.2011 року по 08.06.2012 року на підставі ст. 785 ЦК України.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача, відповідача та третьої особи, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду -скасувати, виходячи з наступного:

Предметом заявленого позову є стягнення з відповідача неустойки в розмірі 266 550,20 грн. за період невиконання обов'язку щодо повернення майна переданого в лізинг позивачем відповідача, а саме за період з 09.08.2011 року по 08.06.2012 року.

Підставою заявленого позивачем позову, останній вказує на те, що рішенням господарського суду Львівської області у справі № 5015/4977/11 від 12.10.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року, зобов'язано ПАТ «Львівський холодокомбінат»повернути ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»майно, отримане лізингоотримувачем за договором оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року. Однак, відповідач рішення суду не виконав та майно не повернув, а тому позивач вважає, що на підставі положень ст. 785 ЦК України має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Відповідач заперечуючи вимоги позивача, вважає, що договором суборенди передбачено (п. 6 ч. 6.2), що саме суборендар зобов'язаний повернути об'єкт суборенди по закінченню договору суборенди лізингодавцю, а саме позивачу. Відповідно до ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Відповідно до ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. За аналогією закону, у разі, якщо між позивачем та відповідачем припинились договірні відносини лізингу, до позивача -ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»перейшли всі права та обов'язки фактичного лізингодавця за договором сублізингу №313/0507с від 20.07.2007 року. А тому, оскільки у неповерненні ПАТ «Дрогобицький молочний завод»ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»об'єкту лізингу немає вини ПАТ «Львівський холодокомбінат», відтак останнє не може нести відповідальності за таке неповернення у вигляді сплати неустойки.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, погодився з доводами відповідача та прийшов у рішенні до висновку, що відповідно до положень статті 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, а тому за аналогією закону, у разі, якщо між позивачем та відповідачем припинились договірні відносини лізингу за основним договором, до позивача перейшли всі права та обов'язки фактичного лізингодавця за договором сублізингу № 313/0507с від 20.07.2007 року. Відповідно, оскільки майно перебуває у фактичному користуванні ПАТ «Дрогобицький молочний завод»(третьої особи у справі), вина відповідача у неповерненні майна відсутня. А отже, вимоги про стягнення неустойки є безпідставними та необґрунтованими.

Однак, судова колегія з даним висновком місцевого господарського суду погодитись не може, виходячи з наступного:

За змістом ст. 8 ЦК України, застосування аналогії можливе за умови, що цивільні відносини не врегульовані Цивільним кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором відповідно до Цивільного кодексу та законів.

Підставою для застосування закону за аналогією є наявність прогалин в цивільному законодавстві (коментар до ст. 8 ЦК України під ред.. проф.. Ротань В.Г.).

Натомість судом встановлено, що між сторонами у справі виникли правовідносини, які підпадають під регулювання норми ст. 806 -809 ЦК України «Лізинг», ст. 292 ГК України «Лізинг у сфері господарювання», Закону України «Про фінансовий лізинг», в яких наводяться різні визначення лізингу.

Крім того, норма ч. 2 ст. 806 ЦК України, встановлює, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Застосувавши до спірних правовідносин норму ст. 770 ЦК України по аналогії закону, місцевий господарський суд не врахував вищенаведених положень ст. 8 ЦК України та прийшов до помилкового висновку, що до позивача перейшли всі права і обов'язки по договору суборенди № 313/0507с від 20.07.2007 року.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року (а.с. 4) (зі змінами і доповненнями внесеними додатковими угодами), відповідно до умов якого, лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу майно.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Підпунктом 6 п. 6.2 договору сторони узгодили, що лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу лізингодавцю у 5 денний термін після закінчення договору лізингу. Таким чином, колегія суддів вважає, що сторони чітко у договорі визначили питання та порядок щодо повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до пункту 3.2 договору лізингу, термін дії договору закінчується 30.04.2010 року. Додатковою угодою від 14.04.2010 року (а.с. 17) сторони продовжили строк дії договору до 30.04.2011 року. Однак, як зазначає позивач, відповідач після закінчення терміну дії договору майно не повернув.

Рішенням господарського суду Львівської області у справі № 5015/4977/11 від 12.10.2011 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року, зобов'язано ПАТ «Львівський холодокомбінат»повернути ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»майно, отримане лізингоотримувачем за договором оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зокрема, рішенням у справі № 5015/4977/11 встановлено, що строк дії договору оперативного лізингу сплив 30.04.2011 року, а тому з 06.05.2011 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання обов'язку з повернення об'єкта лізингу.

Необґрунтованим вважає судова колегія висновок місцевого господарського суду та покликання відповідача на відсутність обов'язку в останнього повернути предмет лізингу у зв'язку з укладенням договору суборенди від 20.07.2007 року № 313/0507с та встановлення його умовами обов'язку третьої особи повернути об'єкт лізингу позивачу, оскільки право лізингодавця -ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»вимагати про повернення об'єкту лізингу від суборендаря встановлене пп. 2 п. 7.1 договору суборенди, передбачено у випадку несплати суборендарем повністю або частково на вимогу лізингодавця орендних платежів на його користь протягом одного періоду і більше.

В даному спірному правовідношенні, така підстава повернення об'єкта лізингу позивачем до суборендаря не ставиться і позовні вимоги на такій підставі не грунтуються.

Покликання третьої особи у відзиві на апеляційну скаргу на відсутність повідомлення про припинення договірних зобов'язань, що має наслідком на підставі ст. 764 ЦК України продовження терміну дії договору суборенди, є безпідставним зважаючи на положення ч. 2 ст. 774 ЦК України, яка визначає, що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки сторонами договору оперативного лізингу є позивач та відповідач, ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»обґрунтовано звернулося з позовом саме до ПАТ «Львівський холодокомбінат», а не до ПАТ «Дрогобицький молочний завод». Крім цього, відповідно до умов договору суборенди від 20.07.2007 року № 313/0507с (п. 1.1 договору), предмет договору передав у суборенду відповідач (лізингоодержувач), а не позивач (лізингодавець), та відповідно, орендна плата сплачувалась на рахунок відповідача, а не позивача.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно ст. 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судовою колегією та зазначалось вище, ПАТ «Львівський холодокомбінат» у 5-денний строк після закінчення договору оперативного лізингу № 313/0507 від 25.05.2007 року (ч. 6 п. 6.2 договору), об'єкт лізингу ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»не повернув.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення та не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня) (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012 року № 01-06/735/2012; постанова Верховного Суду України від 20.03.2012 року у справі № 40/117).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, перевіривши розрахунок неустойки здійснений позивачем у позовній заяві, судова колегія вважає, що позивачем правомірно за період з 09.08.2011 року по 08.06.2012 року проведено нарахування неустойки в розмірі 266 550,20 грн. за період невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення майна переданого в лізинг позивачем, яка підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 10.09.2012 року скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

4. Стягнути з ПАТ «Львівський холодокомбінат»(79025, м. Львів, вул.. Повітряна, 2, код ЄДРПОУ 01553706) на користь ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» (79057, м. Львів, вул.. Коновальця, 103/605, код ЄДРПОУ 31730064) -266 550,20 грн. неустойки, 5 331,00 грн. судового збору за позовом, 2 665,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.