Рішення № 27644110, 20.11.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2012 р. Справа № 6/103-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста Сервіс” до Приватного акціонерного товариства “Богуславський маслозавод” про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: не з’явився,

відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2012р. Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста Сервіс” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Богуславський маслозавод” (далі –відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань, щодо оплати за отриманий по видатковим накладним товар, у зв’язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 4 455,75 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.10.2012р. порушено провадження у справі № 6/103-12 та призначено її до розгляду на 23.10.2012р.

23.10.2012р. позивачем подані письмові пояснення до позовної заяви з додатковими доказами на обґрунтування позовних вимог.

На підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України суд декілька разів відкладав розгляд справи на іншу дату.

Відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 06.11.2012р. суд відклав розгляд справи на 20.11.2012р.

Від позивача надійшло клопотання № 1-12/11-2012 від 12.11.2012р. про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.2012р. знову не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи не подав, хоча про час і місце розгляду справи він повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відтак, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез’явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

У період з 04.01.2010р. –по 25.01.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста Сервіс” (далі –постачальник, позивач у справі) поставило, а Приватне акціонерне товариство “Богуславський маслозавод” (далі –покупець, відповідач у справі) за довіреностями прийняло товарно-матеріальні цінності згідно наявних в матеріалах справи копій накладних на загальну суму 773 035,25 грн.

Зі змісту наданих до позовної заяви накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов’язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується накладними, про що свідчать підписи представника відповідача, доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, виписаних на представника відповідача, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов’язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) –тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відтак, сторонами на підставі статей 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам частин першій –другій статті 180 Господарського кодексу України, пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України та згідно з якими у відповідача на підставі статей 11, 509, 525, 526, 626, 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України виникло зобов’язання оплатити отриманий товар.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містять ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов’язання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками на суму 768 579,50 грн.

Інших доказів на підтвердження поведеної відповідачем часткової оплати по накладним, якими позивач обґрунтовує позов в матеріалах справи не міститься та сторонами подано не було.

Відтак, враховуючи наведене господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору вартість неоплаченого товару відповідачем за накладними становить 4 455,75 грн (773 035,25 грн - 768 579,50 грн), у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача вказаної суми.

Стаття 265 Господарського кодексу України кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов’язань з передачі товару покупцю за накладними, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що зі змісту укладеного сторонами договору шляхом складання документів, а саме накладних на поставку товару, неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов’язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частин першої третьої статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб’єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” розрахунковий документ –це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Проте, доказів сплати відповідачем повної вартості отриманого товару у строк визначений договором матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов’язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 4 455,75 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить –4 455,75 грн.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов’язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (4 455,75 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 4 455,75 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 455,75 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою, а тому підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Богуславський маслозавод” (код 05500948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста Сервіс” (код 30251215) 4 455,75 грн основного боргу, а також 1 609,50 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз