Постанова № 27631073, 15.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/1851/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Заяць О.В.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"15" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Томко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлівське»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ТОВ «Орлівське»адміністративно-господарські санкції у розмірі 8923 грн. 08 коп. та пені у розмірі 87 грн. 22 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що ТОВ «Орлівське»не виконало нормативу працевлаштування інвалідів.

Під час судового засідання представник відповідача заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесено законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування -відсутні.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, проте направив до суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів -задовольнити, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року -скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягають, оскільки обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог зазначеного Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ).

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 39 осіб, в зв'язку з чим кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону становить 2 особи. Фактично на підприємстві відповідача у 2011 році інваліди не працювали.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 19 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Також, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами -безпосереднього звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

При цьому, ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю -виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

Однак, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, є обов'язком підприємств, установ, організацій, у разі належного виконання якого до них не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

В даному випадку ТОВ «Орлівське»протягом 2011 року не виконувало належним чином своїх обов'язків щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Така інформацію надається шляхом подачі звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (далі -Наказ).

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Наказу звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН подається за наявності вакансій.

Із зазначених норм права вбачається, що у разі наявності у ТОВ «Орлівське»протягом 2011 року вільних вакансій, воно зобов'язане було щомісяця подавати до відповідного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН.

До матеріалів справи приєднано копії звітів за формою № 3-ПН, якими ТОВ «Орловське»повідомляло Новгород-Сіверський районний центр зайнятості про наявність вакансій станом на 26 грудня 2011 року, 28 жовтня 2011 року, 09 березня 2011 року, 01 квітня 2011 року, 11 квітня 2011 року, 09 червня 2011 року, 01 липня 2011 року, 29 липня 2011 року, 29 серпня 2011 року, 01 червня 2011 року, 19 грудня 2011 року, 05 січня 2011 року, 28 січня 2011 року, 01 вересня 2011 року.

Однак, у вказаних звітах у встановленому Наказом порядку не було відображено, що зазначені у них вакантні місця призначені саме для інвалідів.

Згідно Наказу дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду), зокрема, інвалідів, вносяться до графи 15 звіту.

У наданих відповідачем звітах за формою № 3-ПН графа 15 -не заповнена.

Проте, у графі 8, у якій наводяться додаткові характеристики вакантного місця, зазначено «інвалід».

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що незважаючи на порушення порядку заповнення звітів за формою № 3-ПН у центру зайнятості була можливість дійти висновку, що заявлені відповідачем місця призначені для працевлаштування інвалідів.

Як раніше зазначалося, протягом 2011 року ТОВ «Орлівське»зобов'язане було організувати робочі місця для двох інвалідів та повідомити про такі робочі місця до Новгород-Сіверського районного центру зайнятості.

Разом з тим, у звітах, поданих станом на 09 березня 2011 року та 11 квітня 2011 року відповідач зазначив про наявність вільної вакансії для працевлаштування лише однієї особи.

Під час судового засідання представник ТОВ «Орлівське»пояснила, що Наказом не вимагається зазначати кількість вільних вакансій.

Вказані доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що у відповідності до загальних положень Наказу підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

На думку колегії суддів надання інформації про наявність вакансій у повному обсязі передбачає надання інформації, в тому числі, про кількість вакантних посад.

З огляду на те, що ТОВ «Орлівське»не виконало нормативу працевлаштування інвалідів у 2011 році та не забезпечило надання Новгород-Сіверському районному центру зайнятості у встановленому законом порядку інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний був самостійно нарахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Оскільки такі дії відповідачем вчинені не були, колегія суддів вважає, що адміністративний позов Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про їх стягнення в судовому порядку є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 21 червня 2012 року, та є підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів -задовольнити, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року -скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів -задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2012 року -скасувати.

Адміністративний позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів -задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлівське»в дохід Державного бюджету України (отримувач: бюджет Новгород-Сіверського району, банк отримувача: ГУ ДСКУ у Чернігівській області, рахунок: 31213230700334, МФО: 853592, код ЄДРПОУ: 38049215) адміністративно-господарські санкції у розмірі 8923 (вісім тисяч дев'ятсот двадцять три) грн. 08 (вісім) коп. та пеню у розмірі 87 (вісімдесят сім) грн. 22 (двадцять дві) коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.