Ухвала суду № 27620788, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-36903/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 29.05.2007 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року

у справі № 15/109-0702706А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Інтер-Пол»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Одеської області 29.05.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року, позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 06.02.2007 року № 0000252301/0, від 28.02.2007 року № 0000252301/1 та від 27.03.2007 року № 0000252301/2.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової зустрічної документальної перевірки позивача з питань правовідносин з ТОВ «Моя Оселя»за період з 11.05.2006 року по 01.12.2006 року, податковим органом складено акт від 01.02.2007 року № 203-23-02-34380105/10, на підставі якого 06.02.2007 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44 166,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 18250,00 грн., на загальну суму 62 416,00 грн. за порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами розгляду скарг позивача на вказані повідомленням-рішенням, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.02.2007 року № 0000252301/1 та від 27.03.2007 року № 0000252301/2.

Згідно з актом перевірки, позивачем в порушення вимог пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», до складу податкового кредиту включена сума податку на додану вартість за вересень 2006 року у розмірі 5 833,33 грн. та за жовтень 2006 року у розмірі 38 333,33 грн. Сума податкового кредиту позивача складається із вищезазначених сум податку на додану вартість, що були сплачені товариством за ремонтні роботи, проведені ТОВ «Моя Оселя»за договором підряду від 26.09.2006 року № 25/096.

На виконання зазначеного договору позивачем та ТОВ «Моя Оселя»були підписані акти прийомки виконаних робіт за жовтень 2006 року, а ТОВ «Моя Оселя» були виписані позивачу податкові накладні, суми ПДВ за якими позивачем були включені до складу податкового кредиту.

Згідно з актом перевірки підставою для заниження відповідачем суми податкового кредиту позивача за вказаними податковими накладними, податковим органом визначено той факт, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у справі № 2-6958/06 від 19.2.2006 року визнано недійсним статут ТОВ «Моя Оселя»з моменту його реєстрації виконавчим комітетом Одеської міської ради -з 13.04.2006 року та свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Моя Оселя»в якості платника податку на додану вартість з моменту його видачі - 10.05.2006 року, у зв'язку із чим податкові накладні є недійсними, а тому позивачем неправомірно включена до податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 44 166,66 грн., чим порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Як було вірно встановлено судами, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податку на додану вартість підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, що видані ТОВ «Моя Оселя»з дотриманням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість».

Слід зазначити, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими податковими операціями податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент надання позивачу податкових накладних та на момент виконання ТОВ «Моя Оселя»підрядних робіт за укладеною з позивачем господарською угодою, за якою податкова інспекція не визнала обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, ТОВ «Моя Оселя»знаходилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, а також, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відтак, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про продавців,включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої недостовірності

Сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Отже, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси - відхилити.

Постанову Господарського суду Одеської області від 29.05.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль