Рішення № 27620492, 06.11.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2012 р. Справа № 5019/1389/12

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Єзгор Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства (далі ЗАТ) «Рівент»в особі ліквідатора ЗАТ «Рівент», м. Рівне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) "Технологія-Союз", м. Рівне

про визнання недійсними договору та акту приймання-передачі основних засобів

та за зустрічним позовом ТзОВ «Технологія-Союз»

до відповідача ЗАТ «Рівент»в особі ліквідатора ЗАТ «Рівент»

про визнання дійсним договору

представники:

від позивача - Ващишина О.В. - представник, Тихончук Л.Х. - ліквідатор;

від відповідача - Тарновецький Я.М. - представник.

Представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Закрите акціонерне товариство «Рівент»в особі ліквідатора ЗАТ «Рівент»звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ТзОВ «Технологія-Союз»про визнання недійсним договору б/н від 12.10.2006 року та акту № 03\2006 прийому-передачі основних засобів від 25 жовтня 2006 року, укладених між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія-Союз».

Позовні вимоги первісного позову мотивовані тим зокрема, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія Союз»не провела розрахунок з АТЗТ «Рівент»по даному договору від 12.10.2006 року; за приписами статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі -продажу, укладений між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія Союз»повинен укладатися у письмовій формі, бути нотаріально посвічений та проведений державній реєстрації, однак даний договір нотаріально не посвідчений та не пройшов державної реєстрації, право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме насосної станції питної води та градирні 1 відповідачу не перейшло.

Ухвалою господарського суду від 28 серпня 2012 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.09.2012р.

14 вересня 2012 року господарському суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі (вхідний номер канцелярії суду 9473/12) в зв'язку з тим, що даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, тому підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні.

14 вересня 2012 року через канцелярію суду представником ТзОВ «Технологія Союз»подано відзив на позовну заяву (вхідний номер канцелярії суду 9472/12) від 13.09.2012р. в якому просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

17 вересня 2012 року господарському суду від ліквідатора ЗАТ «Рівент»надійшло клопотання від 17.09.2012р. № 1750/09-36 (вхідний номер канцелярії суду 9571/12) з додатками про долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 28.08.2012р.

18 вересня 2012 року господарському суду від відповідача надійшов зустрічний позов про визнання дійсним договору від 12 жовтня 2006 року, який був укладений між Акціонерним товариством «Рівент»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія-Союз».

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим зокрема, що при підписанні договору від 12 жовтня 2006 року між Акціонерним товариством «Рівент»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія-Союз»продавець та покупець дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу, а саме: сторони домовилися щодо предмету договору, ціни, кількості обладнання, умов та строків передачі обладнання, порядку його оплати, вирішення спорів, строку дії договору та інших умов. Вартість обладнання ТзОВ «Технологія-Союз»була перерахована на поточний рахунок Акціонерного товариства «Рівент»16 жовтня 2006 року платіжним дорученням №12. 26 жовтня 2006 року Акціонерне товариство «Рівент»передало обладнання ТзОВ «Технологія-Союз», що підтверджується актом №03\2006р. приймання передачі основних засобів.

Ухвалою суду від 18 вересня 2012 року розгляд справи відкладено на 02.10.2012р. у зв'язку з поданим представником відповідача зустрічного позову.

Відповідно до п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до п.3.15 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»право відповідача на подання зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом також пов'язується з початком розгляду господарським судом справи по суті. Частиною першою статті 60 ГПК передбачено, що зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним (зокрема, за підставами цих позовів та/або поданими доказами; у зв'язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо), а так само докази, що підтверджують саме ці обставини, повинні зазначатися у зустрічній позовній заяві (пункт 5 частини другої статті 54 ГПК).

Предметом первісного позову у цій справі є визнання недійсним договору від 12 жовтня 2006 року згідно ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України укладеного між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія-Союз».

Предметом зустрічного позову у цій справі є визнання дійсним договору від 12 жовтня 2006 року згідно ст.ст. 219, 638 Цивільного кодексу України укладеного між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія-Союз».

З огляду на обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним, зокрема поданими доказами, та враховуючи те, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову, а також те, що до подання зустрічного позову суд не розпочав розгляд справи по суті, суд ухвалою від 18.09.2012р. прийняв до спільного розгляду з первісним зустрічний позов відповідача у справі.

02 жовтня 2012р. ліквідатором ЗАТ «Рівент»подано суду відзив на зустрічний позов від 01.10.2012р. № 1847 (вхідний номер канцелярії суду 10114/12), в якому позивач заперечив проти задоволення зустрічного позову з підстав, викладених у цьому відзиві.

Ухвалою від 02 жовтня 2012 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача за первісним позовом.

15 жовтня 2012 року через канцелярію суду представником ТзОВ «Технологія Союз»подано заяву (вхідний номер канцелярії суду 10593/12) від 15.10.2012р. в якій просив перенести розгляду справи на іншу дату у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Також, 15 жовтня 2012 року господарському суду представником відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду даного спору.

Ухвалою від 16 жовтня 2012 року строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено на 06.11.2012р.

У судовому засіданні 06 листопада 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, а також заперечив проти задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, а також заперечив проти задоволення первісного позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Відповідно до п.1.1 Статуту Акціонерного товариства закритого типу «Рівент»(а.с.а.с.21-30) Акціонерне товариство закритого типу «Рівент»(далі Товариство) засноване відповідно до рішення Засновників від 24 жовтня 1991 року шляхом перетворення Орендного підприємства «Рівненський вентиляторний завод». АТЗТ «Рівент»є правонаступником Орендного підприємства «Рівненський вентиляторний завод».

Метою діяльності Товариства є: здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності в порядку та на умовах, які визначені чинним законодавством України, шляхом використання майна Товариства з метою отримання прибутку (п.2.1 Статуту).

Згідно з п.3.3 Статуту позивача майно товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі товариства.

Товариство є власником: майна, яке передане йому засновниками у власність; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; житлового фонду, що не є державною власністю; отриманих доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством (п.3.5 Статуту).

Згідно з ч.1 ст.133 Господарського кодексу України (далі ГК України) основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).

Відповідно до п.3.4 Статуту АТЗТ «Рівент»майно Товариства відповідно до законів України, Статуту товариства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

На підставі договору про викуп державного майна від 01.07.1991р. № 35 (а.с.а.с.35-37), укладеного між Українським державним концерном місцевої промисловості «Укрмісцевпром»та трудовим колективом Орендного підприємства «Рівненський вентиляторний завод», Акту передачі майна акціонерному товариству «РІВЕНТ»(а.с.а.с.38-44), та на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Рівненським бюро технічної інвентаризації від 29 листопада 1995 року за № 1-52-52 (а.с.34): в цілому будівлі та споруди, які розташовані в м. Рівне по вул. Млинівській, 1, зареєстровані за Акціонерним товариством «Рівент»- Рівненським вентиляторним заводом.

Згідно із абз.3 ч.1 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 статті з Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»визначено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку встановленому законом.

Як вбачається з витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»№ 32464130 від 13.12.2011р. (а.с.55), № 33666787 від 30.03.2012р. (а.с.60) та № 34241258 від 23.05.2012р. (а.с.61) позивачу належить на праві власності градирня загальною площею 19,4 кв. м, насосна станція та станція перекачки з резервуарами для технічної води загальною площею 98,5 кв. м, які знаходяться по вул. Млинівській, 1 м. Рівне.

Також, з матеріалів справи вбачається, що насосна станція перекачки з резервуарами для технічної води та градирня, які знаходяться по вул. Млинівській, 1, в м. Рівне, розташовані на земельній ділянці загальною площею 1,8711 га, яка перебуває у користуванні ЗАТ «Рівент», що підтверджується Державним актом про право користування землею № 38 серії РВ 00041, виданого 21 серпня 1996 року (а.с.а.с.45-49).

Вищезазначене також підтверджується довідкою Управління Держкомзему у місті Рівному від 11.08.2011р. № 04-1267 (а.с.50).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між АТЗТ «Рівент» (продавець) та ТзОВ «Технологія-Союз»(покупець) було укладено договір від 12 жовтня 2006 року без номера (а.с.а.с.14-16, далі договір), відповідно до умов якого АТЗТ «Рівент»зобов'язується на умовах, зазначених у договорі продати ТзОВ «Технологія-Союз», а ТзОВ «Технологія-Союз»зобов'язується купити у АТЗТ «Рівент»основні засоби (далі Обладнання), що зазначені в п.1.1. цього договору.

У п.1.1 договору «Перелік обладнання, що продається»серед обладнання зазначено зокрема і два об'єкти нерухомого майна, а саме: насосна станція питної води (порядковий номер 2 переліку) та градирня 1 (порядковий номер 6 переліку).

Загальна вартість обладнання за цим договором становить 120600,00 грн. в тому числі ПДВ 20100,00 грн. (п.2 договору).

У відповідності з п.3 договору за цим договором продавець повинен передати обладнання покупцю протягом 10 календарних днів з моменту повної оплати обладнання.

Оплата обладнання проводиться покупцем шляхом 100 % попередньої оплати протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору.

Договір діє з 12 жовтня 2006 року по 12 грудня 2006 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

На підставі цього договору сторонами у справі було складено і підписано акт № 03\2006 «приемки-передачи основных средств»(приймання-передачі основних засобів) від 25 жовтня 2006 року згідно Договору б/н від 13.10.2006р. (а.с.а.с.17).

Постановою Господарського суду Рівненської області від 20 серпня 2008 року у справі № 9/33 ЗАТ «Рівент»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором підприємства призначено арбітражного керуючого Ходаковського С.О.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2010 року у справі № 9/33 припинено повноваження ліквідатора ЗАТ «Рівент»- арбітражного керуючого Ходаковського С.О. та призначено ліквідатором ЗАТ «Рівент»арбітражного керуючого Тихончук Л.Х.

Відповідно до абз.1, абз.13 ч.1 ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: зокрема приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно з ст.26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Враховуючи вищенаведені положення норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та посилаючись на те зокрема, що:

- ТзОВ «Технологія-Союз»не провела розрахунок з АТЗТ «Рівент»;

- все майно включено до ліквідаційної маси ЗАТ «Рівент»;

- договір б/н від 12.10.2006р. укладений між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія-Союз» не посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації;

- право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме насосної станції питної води та градирні 1 відповідачу не перейшло;

- у позивача наявні документи, які підтверджують реєстрацію права власності на зазначене майно за ЗАТ «Рівент», а саме: договір про викуп державного майна від 01.07.1991р. № 35, реєстраційне посвідчення видане Рівненським бюро технічної інвентаризації від 29.11.1995р. за № 1-52-52; витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації»№ 32464130 від 13.12.2011р., № 33666787 від 30.03.2012р., № 34241258 від 23.05.2012р., -

ліквідатор ЗАТ «Рівент»звернувся з позовом до суду та просить визнати недійсним договір б/н від 12.10.2006 року та акт № 03\2006 приймання-передачі основних засобів від 25 жовтня 2006 року, укладені між АТЗТ «Рівент»та ТзОВ «Технологія-Союз».

Відповідач, подавши зустрічний позов, у свою чергу посилається на те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених для договорів купівлі-продажу. Оспорений договір не був посвідчений нотаріально і не зареєстрований, оскільки у АТЗТ «Рівент»були відсутні технічні паспорти на спірні об'єкти, а виготовивши 05.06.2011р. технічні паспорти, ЗАТ «Рівент»відмовився нотаріально посвідчити договір. З цих підстав відповідач просить визнати дійсним оспорений договір б/н від 12.10.2006р. Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні первісного позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Предметом спору за первісними позовними вимогами є визнання недійсними договору купівлі-продажу майна, зокрема і нерухомого майна, з підстав недодержання вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, та визнання дійсним цього договору за зустрічними позовними вимогами з підстав ухилення позивача від нотаріального посвідчення оспореного договору.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»дано роз'яснення, зокрема у пункті 8 постанови зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства -свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Вищенаведені правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року № 3-28 гс 11 у справі № 2-17/604-2009 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна дійсними та визнання права власності, яка була прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах).

Вищезгадані висновки суд враховує як обов'язкові, оскільки такі є обов'язковими для врахування господарським судом при прийнятті рішення відповідно до ч.2 ст.82 та ст.111-28 ГПК України.

З огляду на викладене, оспорений договір б/н від 12 жовтня 2006 року в частині купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: насосної станції питної води та градирні 1 є неукладеним.

Окрім того, слід відзначити, що відповідач у зустрічному позові як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на ст.219 ЦК України яка визначає правові наслідки недодержання вимоги закону щодо нотаріального посвідчення одностороннього правочину, проте, у цьому випадку має місце укладення двостороннього правочину (договору), а тому ст.219 ЦК України не підлягає до застосування у даному випадку.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач на виконання умов договору б/н від 12 жовтня 2006 року відповідно до платіжного доручення № 12 від 16 жовтня 2006р. (а.с.79) сплатив позивачу кошти на суму 120600,00 грн. (призначення платежу: «сплата за обладнання згідно договору купівлі-продажу б/н від 13.10.2006р. В т.ч. ПДВ-20100,00 грн.»).

Відповідно до банківської виписки, надрукованої 16.10.2006р., відповідач сплатив позивачу кошти у розмірі 120600,00 грн. на підставі документа № 12 від 16.10.2006р. (платіжне доручення). У графі «призначення платежу»зазначено: «СПЛАТА ЗА ОБЛАДНАННЯ ЗГ. ДОГ. КУП-ПРОД. Б/Н ВІД 12.10.2006р.».

Як встановлено судом і це вбачається з матеріалів справи, а доказів, які б підтверджували протилежне, сторонами у справі суду не подано, між позивачем та відповідачем у справі було укладено лише один договір б\н від 12 жовтня 2006р. і інших правовідносин між сторонами у справі не існувало, а тому, у цьому випадку мала місце технічна помилка у даті договору і щодо зазначення у акті приймання-передачі № 03\2006 від 25 жовтня 2006 року про те, що він складений згідно договору б/н від 13.10.2006р., і, щодо зазначення у платіжному дорученні призначення платежу: «сплата за обладнання згідно договору купівлі-продажу б/н від 13.10.2006р. В т.ч. ПДВ-20100,00 грн.», оскільки, як вже було відзначено вище інших правовідносин окрім правовідносин, що виникли на підставі спірного договору між сторонами у справі не існувало, сума коштів сплачена відповідачем позивачу, відповідає вартості обладнання за спірним договором.

Таким чином, підстав для визнання недійсним договору в частині купівлі-продажу іншого (окрім нерухомого майна) обладнання немає.

З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про те, що первісний позов в частині визнання недійсним договору б/н від 12 жовтня 2006 року не підлягає задоволенню, проте він є неукладеним в частині купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: насосної станції питної води та градирні 1.

З цих же підстав не підлягає задоволенню і зустрічний позов в частині визнання дійсним договору б/н від 12 жовтня 2006 року в частині купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: насосної станції питної води та градирні 1.

Щодо зустрічної позовної вимоги в частині визнання дійсним договору б/н від 12 жовтня 2006 року в частині купівлі-продажу іншого обладнання, то такий теж не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст.204 ЦК України «Презумпція правомірності правочину» правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Даний правочин -договір в частині купівлі-продажу іншого обладнання не має визначеної законом необхідності нотаріального посвідчення і державної реєстрації і такі умови відсутні у самому договорі, як вбачається з умов договору сторони у справі досягли згоди щодо всіх істотних умов такого виду договорів, цей договір є виконаний сторонами.

З огляду на вищенаведене, а також з огляду на те, що спосіб захисту порушеного права -визнання дійсним договору застосовується лише щодо договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і недійсність договору б/н від 12 жовтня 2006 року в частині купівлі-продажу іншого обладнання прямо не встановлена законом, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову про визнання дійсним договору б/н від 12 жовтня 2006 року в частині купівлі - продажу іншого обладнання, оскільки такий є дійсним в силу закону (ст.214 ЦК України).

Щодо первісних позовних вимог в частині про визнання недійсним акту № 03\2006 приймання-передачі основних засобів від 25 жовтня 2006р., то в цій частині провадження підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року у справі № 5019/895/12 за позовом ЗАТ «Рівент»до ТзОВ «Технологія-Союз», яка набрала законної сили, припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі основних засобів від 25 жовтня 2006 року за № 03\2006. Підставою визнання недійсним акту № 03\2006 у справі № 5019/895/12 були ті ж підстави що і у цій справі, а саме: недійсність договору б/н від 16.10.2006 р.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: зокрема є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності. (постанова Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

Згідно з ч.2 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

З огляду на вищевикладене, не підлягають застосуванню заява позивача про поновлення строку для звернення до суду № 1801 від 23 серпня 2012р. та заява відповідача про застосування строків позовної давності у зв'язку із спливом позовної давності.

Клопотання відповідача щодо припинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки провадження у справі про банкрутство порушене через два роки після укладення спірного договору, який є повністю виконаним, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин ч.10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відсутні. Вищенаведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 14.02.2012 р. у справі № 5020-870/2011.

Згідно зі ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими у зв'язку з чим у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст.32-34, 43, 44, 49, п.2 ч.1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У первісному позові в частині позовних вимог про визнання недійсним договору б/н від 16 жовтня 2006 року відмовити.

2. Припинити провадження у справі по первісному позову в частині позовних вимог про визнання недійсним акту № 03\2006 приймання-передачі основних засобів від 25 жовтня 2006 року.

3. У зустрічному позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене 19 листопада 2012 року.

Суддя Трускавецький В. П.