Рішення № 27620134, 22.11.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 р. Справа № 5024/1404/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Грицай О.С. при секретарі Гололобові М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі:

позивача-1: Херсонської міської ради, м. Херсон

позивача-2: Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго", м. Херсон

до Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м. Херсон

про стягнення 14 629 грн. 24 коп.

за участю прокурора - Черната Т.О. посвідчення № 006225 від 26.09.2012р.

від позивача-1- не з'явився;

від позивача-2- Тайльмайєр А.М. представник, дов. № 2525-15 від 01.11.2011р.;

від відповідача - не з'явився.

в с т а н о в и в:

У вересні 2012 року прокурор Комсомольського району м. Херсона, виступаючи в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", просив стягнути з відповідача основну суму заборгованості 13 058,51 грн., 3% річних 148,20 грн., пені 508,43 грн., штраф 914,10 грн., посилаючись на невиконання останнім умов договору про постачання теплової енергії №126 від 10.01.2012 року щодо сплати за надані послуги.

Розгляд справи відбувався у судових засіданнях 11.10.2012 року та 07.11.2012 року, у яке представник

З відзиву позивача - Херсонської міської ради вбачається, що порядок розподілу прибутку підприємства визначено засновником у співвідношенні 70 % підприємству, 30 % до місцевого бюджету. Відтак, несвоєчасна сплата за постачання теплової енергії призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету Херсонської міської ради. Таким чином, захист інтересів держави полягає у стягненні сум, в складі заборгованості на користь Херсонської міської ради (а.с. 35).

Справа розглядалась у судових засіданнях 11.10.2012 року, 07.11.2012 року, 22.11.2012 року, у які представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив.

Зазначене свідчить про те, що, незважаючи на обізнаність про дату розгляду спору, відповідач ухиляється від явки в засідання суду та подання витребуваних судом доказів.

Представник позивача -Херсонської міської ради також не з'явився в засідання суду, подавши клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до ст. 77 ГПК України неявка в засідання суду представника сторони не є обов'язковою підставою відкладення розгляду справи.

За таких підстав, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, про причини неявки суд не було повідомлено, справа відповідно до статті 75 ГПК України розглядається без участі представників позивача -Херсонської міської ради та відповідача, за наявними в справі доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи призведе до порушення строків розгляду справи і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Крім викладеного судом встановлено, що 10.01.2012 року між міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" та публічним акціонерним товариством "Таврійська будівельна компанія" укладено договір № 126, відповідно до якого виробник (позивач) приймає на себе зобов'язання виробити та поставити споживачеві (відповідачу) теплову енергію в обумовлених договорах обсягах, а споживач зобов'язується приймати теплову енергію і оплачувати її за встановленими тарифами у строки, передбачені цим договором.

Розділом 2 договору передбачено умови постачання теплової енергії. Так, пунктом 2.1 договору визначено, що теплова енергія постачається споживачеві в обсягах, зазначених у додатку №1 до договору на потреби: опалення -протягом опалюваного періоду з урахуванням підтримки нормативної температури в житлових приміщеннях 18С.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору споживач зобов'язується виконувати умови і порядок оплати за спожиту теплову енергію в обсягах і в строки, передбачені договором.

Розділом 6 договору передбачено порядок оплати. Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за спожиту теплову енергію здійснюється у грошовій формі за тарифами, затвердженими в установленому законодавством порядку.

У п. 6.3 договору сторонами встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем згідно з умовами цього договору не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим, на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання позивача (пункт 6.6 договору).

Якщо у споживача виникли питання пов'язані з нарахуванням, або споживач не отримав документи фінансово-бухгалтерської звітності (рахунки, акти виконаних робіт, тощо), йому необхідно до 20 числа місяця слідуючого за розрахунковим прибути в МКП «Херсонтеплоенерго»за адресою м. Херсон, Острівське шосе, 1 або вирішити питання за телефоном служби обліку та збуту теплової енергії (пункт 6.7 договору).

Відповідно до пункту 7.3.1 договору споживач несе відповідальність за несвоєчасну оплату за спожиту теплову енергію у термін зазначений у п. 6.6 договору, згідно статті 231 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. У разі несплати, або несвоєчасної оплати споживач на вимогу виробника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (пункт 3.2.1 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконував прийняті на себе обов'язки за договором і в період з лютого 2012 року по квітень 2012 року здійснив поставку теплової енергії за зазначеними в рахунках та актах здачі-приймання робіт обсягами. Вартість наданих міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго" послуг за зазначений період становить 13 058,51 грн.

Дана заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується рахунками на оплату за лютий 2012 року №729 від 06.12.2012 року, за березень 2012 року №1455 від 11.04.2012 року, за квітень 2012 року №1930 від 10.05.2012 року, довідкою про кількість і порядок постачання теплової енергії (а.с. 24), зі змістом якої відповідач був ознайомлений.

Крім того, підтвердженням заборгованості відповідача є узгоджені останнім акти здачі-приймання робіт за лютий 2012 року на суму 7 047,95 грн. (а.с. 31), за березень 2012 року на суму 5 290,68 грн. (а.с. 12), за квітень 2012 року на суму 719,88 грн. (а.с. 23) та підписаний останнім акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2012- 01.04.2012 р. (а.с. 10).

Посилання в рахунках на оплату та актах здачі-приймання виконаних робіт на договір №126 від 30.10.2006 року замість укладеного між сторонами №126 від 10.01.2012 року є технічною помилкою позивача, оскільки узгоджені відповідачем акти здачі-приймання робіт свідчать про те, що послуги надавались саме з лютого 2012 року по квітень 2012 року, а помилка виникла внаслідок зазначення попереднього договору, який був укладений між сторонами.

У судовому засіданні 07.11.2012 року позивачем було надано на огляд суду оригінал договору про постачання теплової енергії №126 від 10.01.2012 року.

Частиною 6 статті 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

На підставі п. "а" під. 2 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів в сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону України „Про теплопостачання" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання входить встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, всупереч вимогам пункту 6.6 договору не сплатив за теплову енергію до 25 числа місяця, що наступає за розрахунковим у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго", в період з лютого 2012 року по квітень 2012 року, яка становить 13 058,51 грн.

Заборгованість, яка склалась за період лютий-березень 2012 року у сумі 12 338,63 також підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків (а.с. 10).

Згідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому несплата відповідачем заборгованості в розмірі 13 058,51 грн. є порушенням господарських зобов'язань за вказаним договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Свої обов'язки по розрахунках за надані послуги в період з лютого 2012 року по квітень 2012 року відповідач не виконав, його борг станом на день постанови рішення становить 13 058,51 грн. та підлягає стягненню з відповідача за рішенням суду.

Через несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані відповідачу 3% річних у сумі 148,20 грн. за період з 25.03.2012 року по 25.08.2012 року відповідно до розрахунку, у зв'язку з чим суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Поряд з цим, сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 148,20 грн., нарахованих на суму заборгованості, господарський суд зауважує, що вказаний розрахунок має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

7047,95 грн. (сума заборгованості) х 3% х 154 (дні прострочки) : 366 (кількість днів у поточному році) = 88,97 грн.

5290,68 грн. (сума заборгованості) х 3% х 123 (дні прострочки) : 366 (кількість днів у поточному році) = 53,34 грн.

719,88 грн. (сума заборгованості) х 3% х 93 (дні прострочки) : 366 (кількість днів у поточному році) = 5,49 грн.

Розрахунок позивача 3% річних є неточним, оскільки не враховано кількість днів у поточному році, з врахуванням вищенаведеного, судом зроблений самостійний розрахунок 3% річних за період з 25.03.2012 року по 25.08.2012 року, який складає 147,80 грн.

Водночас, позивачем нарахована пеня, відповідно до пункту 7.3.1 договору від 10.01.2012 року №126, нарахування якої є правомірним, оскільки згідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 231 того ж Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Крім того, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 508,43 грн., нарахованих на суму заборгованості, господарський суд зауважує, що вказаний розрахунок має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

13 058,51 грн. (сума заборгованості) х подвійна ставка НБУ х 93 (дні прострочки) : 100 = 497,72 грн.

Розрахунок пені позивача є неточним, оскільки не враховано кількість днів у році (поточному році) та кількість днів прострочення, з врахуванням вищенаведеного, сума пені, яка підлягає стягненню складає 497,72 грн.

Позивачем нарахований штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу понад 30 днів в сумі 914,10 грн., відповідно до пункту 7.3.1 договору від 10.01.2012 року №126, нарахування якого є правомірним.

Відповідно до ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі №3-24гс12.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу, суд зазначає, що його нарахування є правомірним, тому з відповідача слід стягнути штраф у сумі 914,10 грн.

Стосовно представництва інтересів позивачів прокуратурою, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до п.6 ч.2 ст.20 Закону України „Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999р. (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначених в ч. 2 ст. 2 ГПК України, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

В п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах фактично є позивачем у справі, порушених за позовною заявою прокурора і на підставі ч. 2 ст. 2 ГПК України є стороною в арбітражному процесі, цей орган здійснює процесуальні дії відповідно до вимог ст. 22 ГПК України.

Правова позиція Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, висловлена у постанові від 22 лютого 2005 р. у справі за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах Міністерства палива та енергетики в особі акціонерної компанії "Харківобленерго" до СТОВ ім. Г. С. Сковороди про стягнення 76 162,20 грн. заборгованості за понаддоговірне споживання електроенергії, полягає в тому, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади. Якщо позов подано в інтересах самостійного суб'єкта господарювання, порушення провадження у такій справі є безпідставним. У постанові зазначено, що прокурор обґрунтовано визначив Херсонську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо постачання теплової енергії, у зв'язку з тим, що згідно із п. 1.1. статуту МКП "Херсонтеплоенерго" власником (засновником) підприємства є Херсонська міська рада. Розподіл прибутку підприємства здійснюється за рішенням засновника на відповідний бюджетний період. (п. 7.1 Статуту).

У відзиві на позов представник Херсонської міської ради зазначив порядок розподілу прибутку підприємства, а саме: у співвідношенні 70 % підприємству, 30 % до місцевого бюджету.

Відтак, несвоєчасна сплата за постачання теплової енергії призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету Херсонської міської ради.

Таким чином, захист інтересів держави полягає у стягненні сум, в складі заборгованості на користь Херсонської міської ради.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Крім того, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 22.08.2012 року №03.13.01-07/1141/2012 приймаючи рішення зі справи, провадження в який порушено за заявою прокурора чи його заступника, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову стягує судовий збір з відповідача тільки в доход державного бюджету України, а не на користь іншої сторони у справі.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, п. 6 ст. 83, ст. ст. 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (73011, м. Херсон, вул. Адм. Макорова, 203, ЄДРПОУ 32702078, р/р 26009052312717 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 352093) на користь Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (код ЄДРПОУ 31653320, р/р 26003060153834 в ХФ «Приватбанк», МФО 352479, м. Херсон, Острівське шосе, 1) -13 058,51 грн. суму основного боргу, 147,80 грн. 3% річних, 497,72 грн. суму пені, 914,10 грн. штраф.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (73011, м. Херсон, вул. Адм. Макорова, 203, ЄДРПОУ 32702078, р/р 26009052312717 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 352093) на користь держави в дохід державного бюджету України - 1 609,50 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено -23 листопада 2012 року

Суддя О.С.Грицай