Ухвала суду № 27618025, 21.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2012 року м. Київ К-26228/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі -СДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.04.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010

у справі № 2а-1774/10/1270

за позовом відкритого акціонерного товариства "Стаханівський вагонобудівний завод" (далі -Товариство)

до СДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі - Управління),

за участю прокуратури Луганської області,

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення з Державного бюджету України ПДВ у сумі 3 790 635 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Товариство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність СДПІ, що полягала у ненаданні Управлінню висновку про відшкодування позивачеві суми ПДВ за серпень 2009 року; стягнути з Державного бюджету України ПДВ у сумі 3 790 635 грн., що підлягала відшкодуванню за декларацією з ПДВ за серпень 2009 року.

Постановою названого суду від 22.04.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010, позов задоволено повністю з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне законодавства пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти СДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову Товариства, посилаючись на неправильне тлумачення судами пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому заявник зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень щодо них, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень попередніх інстанцій.

Судами у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2009 по 28.02.2009, з 01.03.2009 по 31.03.2009 та з 01.07.2009 по 31.07.2009. За наслідками цієї перевірки було складено акт від 08.10.2009 № 205/08-3/00210890, в якому зазначено, що документально підтверджується заявлена позивачем до відшкодування у податковій декларації за серпень 2009 року сума ПДВ у розмірі 1 859 647 грн., тоді як неможливо підтвердити заявлену у цій декларації до відшкодування суму ПДВ у розмірі 1 930 988 грн. з огляду на неотримання результатів зустрічних перевірок основних постачальників Товариства.

Приймаючи рішення про задоволення позову в цій справі, попередні судові інстанції виходили з того, що під час вказаної перевірки СДПІ не було виявлено порушень податкової дисципліни з боку позивача під час формування заявленого до відшкодування від'ємного значення ПДВ в оспорюваній сумі. Товариством було дотримано наведений у пункті 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок визначення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та діючому законодавству.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установленим судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, відмова податкового органу у виплаті позивачеві оспорюваної суми бюджетного відшкодування за серпень 2009 року обумовлена посиланням на необхідність одержання доказів сплати основними постачальниками позивача відповідних сум ПДВ до бюджету за наслідками здійснення операцій, за якими у податковому обліку Товариства виникло від'ємне значення ПДВ.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи скарги не спростовують висновки судів, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.04.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.06.2010 у справі № 2а-1774/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько