Постанова № 27614226, 22.11.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.11.2012 р. справа № 5006/40/61/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Склярук О.І., Радіонова О.О.За участю представників сторін:

від позивача:Загнітко Я.А. довіреність, Смородинова А.В. довіреністьвід відповідача: від третьої особи:Ігнатова Н.О. довіреність, Петренко О.Г. довіреність не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецькна рішення господарського судуДонецької областівід16.10.2012р.у справі№ 5006/40/61/2012 (суддя: О.В. Говорун),порушеній за позовом:Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ до відповідача: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруДержавного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк Державна адміністрація залізничного транспорту України «Укрзалізниця», м. Київпростягнення 6'911'404,83 грн.

встановив:

Державне підприємство «Вугілля України»(далі -«Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позов про стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця»(далі -«Відповідач») списаних Відповідачем з особового рахунку Позивача 6'808'843,32 грн. з ПДВ, як отриманих Відповідачем без достатніх правових підстав. Окрім того, за первісно заявленими позовними вимогами Позивач просив стягнути з Відповідача суму 67'579,68 грн. нарахованих на зазначену суму 3% річних.

Під час розгляду справи Позивач звернувся до суду із заявою «про уточнення розміру позовних вимог»(а.с.31 т.6), якою фактично зменшив розмір позовних вимог щодо основної суми до 6'805'282,60 грн. з ПДВ та -збільшив розмір позовних вимог стосовно суми річних до 106'122,23 грн. Загалом зазначеною заявою позивач збільшив розмір позовних вимог до 6'911'404,83 грн.

Заява прийнята судом першої інстанції, на підставі статті 22 ГПК України, у зв'язку з чим справа у подальшому була розглянута в межах заявлених вимог.

За клопотанням Відповідача ухвалою від 12.09.2012р. судом до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача була залучена Державна адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»(далі -«Укрзалізниця»)

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.10.2012р. у справі № 5006/40/61/2012 позовні вимоги були задоволені частково, а саме: стягнуто з відповідача суму неправомірно списаних коштів з особового рахунку позивача у розмірі 6'805'282,60 грн., в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині 6'805'282,60 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ця сума є збитками Позивача, завданими у зв'язку із безпідставним списанням цієї суми з особового рахунку Позивача, що є порушенням Відповідачем умов договору № Э-040048 від 28.12.2006р.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить: рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2012р. у справі № 5006/40/61/2012 скасувати у частині задоволення позову на суму 6'805'282,60 грн. та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, не в повній мірі дослідження матеріалів та доказів по справі, що призвело до невірно зроблених висновків.

Скаржник стверджує, що позивачем обраний невірний спосіб захисту у розумінні статей 20 ГК України, 16 ЦК України та умов укладеного між сторонами договору; зазначений позивачем предмет спору не відповідає та не відобразився у винесеному судом першої інстанції судовому рішенні, замість стягнення безпідставно списаної суми, судом самостійно предмет спору визначений, як стягнення збитків, що не відповідає та порушує норми статті 19 Конституції України, статей 22 та 83 ГПК України; спірні списані кошти -попередня оплата залізницею були використані для оплати здійснених залізницею перевезень вантажу на підставі укладеного між сторонами договору, що відобразилось на особовому рахунку залізниці з урахуванням розпоряджень від 18.01.2012р. та від 25.01.2012р.; наполягає, що сума ПДВ, яка нарахована залізницею на провізну плату, утримана відповідачем та перерахована до Державного бюджету України відповідно до вимог діючого законодавства, спори з питань оподаткування не є компетенцією господарських судів у розумінні статті 12 ГПК України, а повинні вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. Окрім цього, скаржник звертає увагу на пропущення Позивачем строку позовної давності для стягнення спірної суми, про застосування якої до місцевого господарського суду під час розгляду справи Відповідачем було подано відповідне клопотання.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник Позивача надав відзив, у якому звернувся до суду з проханням рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, поважність причин не явки суд не повідомив.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника третьої особи.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду таким, що винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак -незаконним та необґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України Оскаржуване рішення цим критеріям не відповідає.

Виходячи із змісту позовної заяви Позивач вимагав стягнути спірну суму 6'805'282,60 грн. з посиланням на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу («ЦК») України. Тобто, -як таку, що була отримана Відповідачем від Позивача без достатніх правових підстав.

03.10.2012р. від Позивача на адресу суду надійшла заява «…про уточнення тексту позовної заяви…».

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення " додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду подібних заяв останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

У даному випадку мав місце намір Позивача змінити предмет позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Зазначена заява Позивача критеріям, визначеним у ст.ст. 54, 57 ГПК України не відповідає.

Окрім того, виходячи з матеріалів справи, розгляд справи по суті розпочався 12.09.2012р., що підтверджується відповідним Протоколом судового засіданні (т. 5 а.с. 128).

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11р.)).

Таким чином заява Позивача б/н від 02.10.12р. (надійшла до суду 03.10.12р.) не мала бути прийнята до уваги місцевого суду під час розгляду справи. До речі з оскаржуваного рішення місцевого суду взагалі не вбачається будь-якої правової оцінки зазначеній заяві Позивача.

Зважаючи на те, що Позивач не скористався правом на своєчасну зміну предмету позову -місцевий господарський суд мав розглядати справу в межах вимог про стягнення спірної суми, як такої, що отримана Відповідачем без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК України).

За принципом диспозитивності, закладеним у приписах ст. 22 ГПК України, позивач у судовому процесі має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами, зокрема -наділений правом до прийняття рішення по справі змінити підставу позовних вимог. За тим-самим принципом, суд не вправі власноруч змінювати визначений позивачем предмет позовних вимог або -тлумачити його зміст. Передбачений ст. 83 ГПК України вихід судом за межі позовних вимог можливий виключно при наявності клопотання зацікавленої сторони (у даному випадку -Позивача). Такого клопотання з боку сторін до господарського суду не надходило.

Втім, з незрозумілих причин місцевий господарський суд власноруч змінив предмет позову, зазначивши у рішенні, що спірна сума 6'805'282,60 грн. є збитком Позивача, а його вимога є -про стягнення збитків. Чим грубо порушив норми ГПК України, зокрема його ст. 22.

Виходячи з приписів п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України однією з підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права. При цьому за ч. 2 цієї ж статті порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Колегія апеляційного господарського суду вважає, що саме таке грубе порушення місцевим господарським судом норм ГПК України призвело до прийняття неправильного рішення, що є підставою для його скасування.

Господарським судом встановленою та матеріалами справи підтверджено, що 28.12.2006р. між Державним підприємством "Вугілля України" та Державним підприємством "Донецька залізниця" було укладено договір №Э-040048 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі-договір), відповідно до якого позивач проводить розрахунки з залізницею за надані нею послуги з перевезень вантажів та інші послуги вантажовідправникам (а.с.9-11 т.1).

Пунктом 1.3. договору (у редакції додаткової угоди №2 від 21.12.2007) встановлено, що цим договором передбачаються умови оплати Експедитором транспортних послуг (оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, збори за подачу і збирання вагонів і інші додаткові послуги), вказаних в телеграмах або оригіналах гарантійних листів на оплату залізничного тарифу та інших транспортних послуг, направлених Експедитором на станції залізниці при здійсненні експортно-імпортних та внутрішніх перевезень енергетичного вугілля (а.с.13 т.1).

Пункт 2.4 Договору (у редакції додаткової угоди №2 від 21.12.2007) передбачає, що залізниця зобов'язується здійснювати розрахунки безготівкові та готівкою з Експедитором за перевезення вантажів, порожніх приватних та орендованих вагонів і надані додаткові послуги Вантажовласникам, згідно діючим тарифам, вести облік нарахованих і сплачених сум та надавати Експедитору відповідні розрахункові документи через ЄТехПД.

Для проведення розрахунків і обліку сплачених сум Залізниця відкриває для Експедитора особовий рахунок з присвоєнням єдиного коду платника 9100481 (а.с.13 т.1).

Пунктом 3.1. Договору (у редакції додаткової угоди №14 від 28.09.2010) встановлено, що перевезення вугілля здійснюється тільки на умовах попередньої оплати. Розмір поперньої оплати та періодичність її внесення визначається Експедитором, виходячи із очікуваного обсягу перевезень вантажів та інших послуг на підставі діючих тарифів. Плата за перевезення списується Залізницею на підставі перевезених документів і визначається у відповідності до розділу 2,4 Збірника тарифів з урахуванням коефіцієнтів, оголошених Укрзалізницею (а.с.28 т.1).

Пунктом 3.2. Договору (у редакції додаткової угоди №9 від 03.06.2009) встановлено, що у мірі виконання перевезень та надання послуг Вантажовласникам Залізниця відображає в особовому рахунку Експедитора використання коштів для оплати перевезень вантажів, за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг, на підставі відповідних документів (а.с.21-22 т.1).

Пункт 4.1. Договору (у редакції додаткової угоди № 9 від 03.06.2009) встановлює, що у разі виявлення неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів Експедитора Залізниця вносить відповідні зміни до його особового рахунку (а.с.22 т.1).

Розпорядженням заступника начальника ДАЗТУ "Укрзалізниця" від 18.01.2012 № ЦЗМ -12/86, начальників залізниць було зобов'язано перевезення вугілля ДП "Вугілля України" здійснювати у власних вагонах вагонних компаній: ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" та ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" на умовах діючих договорів із залізницями. На виконання цього припису, Донецьку залізницю було зобов'язано терміново укласти з ДП "Вугілля України" додаткові угоди до діючих договорів із залізницями.

За згаданим розпорядженням визначалася схема проведення розрахунків за такі перевезення: тариф за перевезення нараховувати та стягувати на станції відправлення вантажу, як для вагонів інвентарного парку, відповідно до "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги" та діючих на час відправлення вантажу коефіцієнтів. Додаткові збори нараховувати та стягувати встановленим порядком. Забезпечити повернення порожніх вагонів під навантаження на станції попереднього навантаження Донецької та Львівської залізниць. Тариф за повернення порожнього вагону стягувати на станції призначення з ДП "Вугілля України"(а.с.99 т.5).

25.01.2012 розпорядженням першого заступника генерального директора "Укрзалізниці", були внесені зміни до розпорядження від 18.01.2012 ЦЗМ 12/86 (а.с.98 т.5) та зазначено: "…забезпечити повернення після вивантаження вантажів у порожньому стані вагонів власності ЦВСВ та ДРВЗ, з ознакою "УТЛЦ", без стягнення провізних платежів, сплата яких здійснюється відправником при відправленні на підставі додаткової угоди до діючого договору "про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги" із залізницею. Оплату за перевезення нараховувати та стягувати на станції відправлення вантажу, яка складається із суми тарифу за перевезення вантажу та суми оплати за повернення порожнього вагону. При цьому тариф за перевезення вантажу нараховувати та стягувати як для вагонів інвентарного парку, відповідно до "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги" та діючих на час відправлення вантажу коефіцієнтів. Оплата за повернення порожнього вагону складає 11 % від тарифу на перевезення завантаженого вагону…».

Протягом січня-квітня 2012р. Відповідач здійснював перевезення вугілля за договором, відображаючи в особовому рахунку Позивача суми за надані останнім залізничні послуги.

Як з'ясовано під час розгляду справи спірна сума, 6'805'282,6 грн. з ПДВ, є оплатою за повернення порожніх вагонів власності ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" та ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" після їхнього вивантаження. Тобто -платою за перевезення цих вагонів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сума 6'805'282,60 грн. була безпідставно списана залізницею з особового рахунку Позивача. Проте, таке твердження є хибним та необгрунтованим, виходячи з наступного.

Діючи транспортне законодавство розмежовує залізничні вагони не тільки за їхніми технічними характеристиками та -можливостями перевезення відповідних вантажів (напіввагони, контейнеровози, обкотишовози тощо), але й -за їх «юридичним»статусом, а саме: на вагони інвентарного парку залізниці та власні (орендовані) вагони.

В залежності від того чи іншого «юридичного»статусу вагонів до транспортування вантажів у таких вагонах та їх перевезень застосовуються, зокрема ті чи інші тарифи і порядок їх обчислення.

Так, транспортування порожніх вагонів інвентарного парку залізниць здійснюється без оплати вартості перевезення. Натомість, перевезення порожніх вагонів зі статусом «власні (орендовані)»є платним.

Як вище зазначалося усі порожні вагони, щодо перевезення яких Відповідачем була нарахована та відображена в особовому рахунку Позивача спірна сума -є власними вагонами ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" та ДП "Дарницький вагоноремонтний завод"

Виходячи з приписів п. 14.1 розділу 2 «Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26 березня 2009 року № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2009 р. за № 340/16356 (далі -«Тарифне керівництво № 1») плата за перевезення в порожньому стані власних або орендованих вагонів (після вивантаження та під навантаження, у ремонт або з ремонту, з провідниками) визначається за тарифною схемою 14.

Згідно ст. 62 Статут залізниць України (далі -«Статут») порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Саме такий порядок розрахунків за перевезення вантажів Позивача та - власних порожніх вагонів був розроблений Третьою особою.

Твердження місцевого господарського суду, що Відповідач не мав права застосовувати згадані розпорядження Третьої особи, як такі, що ніби то змінювали приписи Тарифного керівництва № 1, зокрема, при нарахуванні та відображенні у особовому рахунку Позивача сум плати за перевезення порожніх власних вагонів; є хибним. Адже ці розпорядження аж ніяким чином не змінювали розмір встановлених Тарифним керівництвом № 1 платежів, а лише -визначали порядок їхнього стягнення.

Виходячи з розрахунків Відповідача, не спростованих належними доказами Позивачем 11% від перевезення відповідних завантажених власних вагонів не перевищували вартості транспортування цих вагонів у порожньому стані після вивантаження.

Відтак -спірна сума (6'805'282,60 грн.) була нарахована та відображена залізницею у особовому рахунку Позивача правомірно.

Виходячи з п. 2.1. «Правил розрахунків за перевезення вантажів», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за N 864/5085 (далі -«Правила розрахунків») розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг. Пунктом 2.3. Правил розрахунків встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору. Згідно з договором залізниця відкриває особовий рахунок кожному відправнику (одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.

За п. 2.5. Правил розрахунків платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. (ч. 1 п. 2.6 Правил розрахунків).

Аналізуючи зазначені норми Правил розрахунків, апеляційний суд дійшов висновку, що згадані «…особові рахунки…»відправників, одержувачів, експедиторів не є рахунками, тотожними рахункам, які відкриваються установами банків чи інших фінансових установ. Адже: по-перше, ні залізниця, ані її розрахунковий підрозділ не є банківською установою; по-друге, кошти у вигляді попередньої оплати від згаданих осіб надходять на спеціальний рахунок розрахункового підрозділу відповідної залізниці, відкритому у банківській установі. Цей рахунок, по суті, є одним з рахунків саме залізниці.

Відтак, зазначені кошти попередньої оплати, після надходження та зарахування установою банку на спеціальний рахунок розрахункового підрозділу залізниці, стають власністю саме цієї залізниці.

«…Особові ж рахунки…», про які йдеться у Правилах розрахунків та Договорі, є «віртуальними»рахунками, необхідними лише для зручності обліку розрахунковим підрозділом залізниці використання нею коштів відповідного платника.

Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору.

Звертаючись з позовом позивач наполягав саме на порушення відповідачем умов договору.

Наслідки неправильного (помилкового) відображення відповідачем руху коштів на відкритому ним особовому рахунку позивача та - порядок відновлення відповідно порушених прав позивача у такому випадку, чітко визначено сторонами у п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 9 від 03.06.2009, яка діяла на час виникнення спірних правовідношень. Договором, зокрема не передбачений обов'язок Відповідача у разі неправильного (помилкового) відображення даних у особовому рахунку Позивача -повертати йому відповідні кошти. Не встановлено такого обов'язку й іншими діючими нормативними актами.

Пунктом 4.1 Договору чітко обумовлений обов'язок Відповідача у такому разі внести відповідні зміни у цей рахунок.

Звертаючись до господарського суду, особа викладає у позовній заяві власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та норми діючого законодавства з'ясувавши об'єктивну наявність порушеного права та адекватність обраного позивачем способу захисту порушеного права передбаченим законодавством та природою спірних правовідносин -дійшов помилкового висновку про те, що позивачем у даному випадку обраний спосіб захисту такий, що не відповідає приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України та прямо суперечить умовам укладеного сторонами Договору.

Обранний Позивачем спосіб захисту порушеного права, не передбаченого, у даному випадку, Договором, є в будь-якому разі підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

За принципом диспозитивності, закладеним у приписах ст. 22 ГПК України, позивач у судовому процесі має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами, зокрема -наділений правом до початку розгляду справи по суті змінити підставу позовних вимог. За тим-самим принципом, суд не вправі власноруч змінювати визначені позивачем підстави позовних вимог або -тлумачити їх зміст. Позивач завчасно своїм правом на зміну предмету позову не скористався.

Посилання Відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності судом правомірно до уваги не прийнято, адже позовна давність це строк, впродовж якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу. У даному випадку в межах обсягу, предмету та підстав позовних вимог порушення прав позивача не вбачається.

Відповідно до ст..49 ГПК України судові витрати покладаються на Позивача.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк -задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.10.2012року по справі № 5006/40/61/2012 -скасувати в частині стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця»на користь Державного підприємства «Вугілля України»суми неправомірно списаних коштів з особового рахунку позивача в розмірі 6'805'282 грн. 60 коп. та 63'391 грн. 47 коп. витрат з оплати судового збору та прийняти в нове рішення, яким у задоволені позову цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ (код ЄДРПОУ 32709929) на користь Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк (код ЄДРПОУ 01074957) 32'190,00 грн. на відшкодування витрат по сплаченому судовому збору за звернення з апеляційною скаргою

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2012р., оформивши його у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: О.І. Склярук О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1.- позивачу; 1. -відповідачу; 1. -третій особі, 1. -у справу; 1. - ГСДО