Рішення № 27603866, 15.11.2012, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 705/1873/12

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" листопада 2012 р.

Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сойми М.М., при секретарі Сак А.П., з участю представників позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників відповідачів Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»- Пітуха В.І., Марчука О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Іршава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», де треті особи: державна споживча інспекція України, управління захисту прав споживачів в Закарпатській області про визнання договору про надання споживчого кредиту від 17 травня 2007 року удаваним правочином,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання договору про надання споживчого кредиту удаваним правочином.

В позовній заяві позивачем зазначено, що 17 травня 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту №11155650000, згідно якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 42500,00 швейцарських франків 00 сантимів, що на дату укладення договору еквівалентно 176 084,60 грн. з кінцевим терміном погашення заборгованості до 17 травня 2017 року. Однак, позивач готівкою швейцарські франки не отримувала, а відповідач перерахував безготівкові «віртуальні»кошти з одного рахунку на інший у своєму ж відділенні, і чи були у відповідача наявні швейцарські франки та чи відбувалася дана операція позивач стверджувати не може. Позивачу було видано гривні у значно меншому розмірі, ніж передбачено договором. 17 травня 2007 року позивачу було запропоновано відповідачем підписати заздалегідь підготовлену заяву про продаж іноземної валюти, якою позивач доручила відповідачу продати нібито отримані нею швейцарські франки на умовах, зазначених відповідачем. Після проведення конвертації, гривневий еквівалент позивач отримала у розмірі 176 084,60 грн. Позивачу не було роз»яснено можливі негативні наслідки цієї оборудки та валютні ризики, а зазначений вище кредитний договір передбачає, що кредит наданий позивачу у швейцарських франках та розрахунки між сторонами повинні здійснюватися в тій самій валюті. Позивач вважає, що даний кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України -гривні. Швейцарські франки відповідач позивачу не видавав, а лише здійснював банківські операції по нібито переміщенню їх з рахунку на рахунок. Згідно з підписаним позивачем графіком погашення кредиту, що є додатком №1 до кредитного договору, щомісячна сума погашення кредиту повинна становити не менше як 354,17 швейцарських франків 17 сантимів. Однак, придбати іноземну валюту - швейцарські франки позивач не змогла ні в одному банку. Згідно меморіального ордеру валютного ордеру № 2 від 17 травня 2007 року 42 500, 00 грн. швейцарських франків 00 сантимів, на дату укладення договору Банк порахував за офіційним курсом НБУ 176 084,60 грн., а видав їй кошти тільки в сумі 164 641,00 грн., тобто вчинив щодо неї шахрайські дії, привласнивши при цьому гроші в сумі 11 443, 60 грн.. Відповідач, надавши позивачу споживчий кредит фактично у гривнях, шахрайським способом уклавши з позивачем удаваний правочин про надання кредиту в швейцарських франках, не роз»яснивши при цьому всіх можливих ризиків, поставив її в край скрутне матеріальне становище, і станом на 15 лютого 2012 року нарахував позивачу заборгованість за договором споживчого кредиту № 11155650000 від 17 травня 2007 року в розмірі - 40 234,53 швейцарських франків 53 сантими, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ становить 350 516,17 грн.. Вважає, що банк як агент валютного контролю не мав права видавати їй кредит у іноземній валюті, який забезпечується заставою нерухомого майна на території України без індивідуальної ліцензії НБУ України. Просить визнати договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 17 лютого 2007 року, укладений між нею та ПАТ «УкрСиббанк» удаваним правочином, застосувати наслідки удаваного правочину та визнати даний договір таким, що укладений в національній валюті України -гривні, вважати тіло наданого кредиту в розмірі 176 084,60 грн. на умовах визначених в договорі, зобов»язати відповідача ПАТ «УкрСиббанк»перерахувати кошти сплачені позивачем у іноземній валюті-швейцарських франках на гривні у відповідності до курсу НБУ на дату сплати кожного платежу, надати новий графік погашення кредиту та зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту не видані їй відповідачем готівкові кошти в розмірі 11 443,60 грн. та звільнити її від сплати судового збору.

Представники позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позову підтримали в повному обсязі та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просять позов задовольнити.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»Пітух В.І. в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просить в позові відмовити, посилаючись на обставини зазначені в поданому ним до суду 12 вересня 2012 року запереченні на позов, також вказує, що позивач пропустила строк позовної давності, так як даний кредитний договір між ними укладено 17 травня 2007 року, а отже строк позовної давності сплив іще 17 травня 2010 року.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»Марчук О.В. в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просить в позові відмовити.

Представники третіх осіб державної споживчої інспекції України, управління захисту прав споживачів в Закарпатській області в судове засідання не з»явилися повторно з невідомої суду причини, хоч належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що стверджується розписками про отримання ними судових повісток, а тому суд вважає, що на підставі ст. 169 ч. 4 ЦПК України, справу слід розглянути у їх відсутності на підставі письмових доказів, що є в матеріалах справи.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 17 травня 2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є відповідач у справі ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту №11155650000, згідно якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 42500,00 швейцарських франків, що на дату укладення договору еквівалентно 176 084,60 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 17 травня 2017 року (а.с.7-10).

Згідно заяви про продаж іноземної валюти № 1 від 17 травня 2007 року (а.с.13) позивач виявила бажання конвертувати суму кредитних коштів у гривню по комерційному курсу продажу швейцарських франків на дату подачі заяви. Позивач своїм підписом у даній заяві підтвердила свою згоду на оплату банку суми комісійної винагороди в гривнях у розмірі 1 % від суми гривневих коштів, отриманих від продажу іноземної валюти, розмір якої склав 11 443,60 грн..

Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 533 ч. 3 ЦК України регламентує, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до банківської ліцензії № 75 (а.с.36), дозволів № 75-2, № 75-1 (а.с.37-39), Національним банком України 28 жовтня 1991 року відповідачу надано право на здійснення банківських операцій та на здійснення операцій з валютними цінностями, що узгоджується з нормами ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Отже, відповідач, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію на здійснення валютних операцій та дозволи на здійснення операцій із валютними цінностями, які до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо посилання позивача на ту обставину, що відповідач не мав права надавати кредит в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання), то суд констатує, що Національним банком України в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, у зв'язку з наведеним, відповідачу для надання кредиту в іноземній валюті не треба було мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно ст. 235 ч.1 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

В судовому засіданні встановлено, що укладений 17 травня 2007 року між сторонами договір про надання споживчого кредиту відповідає вимогам ст. ст. 215, 1055 ЦК України та статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів»і не може бути визнаний удаваним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог чи заперечень.

За наведених вище обставин, суд вважає, що позивачем не доведено допустими та належними доказами того, що даний договір про надання споживчого кредиту є удаваним.

Керуючись ст.ст. 13, 60, 169 ч.4, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 215, 235, 533 ч.3, 1054, 1055 ЦК України, ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», суд, -

Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», де треті особи: державна споживча інспекція України, управління захисту прав споживачів в Закарпатській області про визнання договору про надання споживчого кредиту від 17 травня 2007 року удаваним -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Іршавський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча суддя: Сойма М.М.