Ухвала суду № 27601171, 09.11.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2517/7204/12 Провадження № 22-ц/2590/3521/2012 Головуючий у I інстанції - Білокур В. І.Категорія - цивільна Доповідач - Висоцька Н. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіВисоцької Н.В.,суддів:Квача М.О., Шитченко Н.В.,при секретарі:Зіньковець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2012 року по справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_5 про стягнення фактичних витрат, пов»язаних з навчанням,

в с т а н о в и в:

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 05.10.2012 року позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_5 про стягнення фактичних витрат, пов»язаних з навчанням - задоволено, стягнуто судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при винесенні рішення суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України неповно встановив обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають її обставинам, неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно не застосував до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню.

Апелянт в скарзі зазначає, що при укладенні угоди від 05.10.2002 року сторонами виступали Міністерство внутрішніх справ, з однієї сторони, та курсант - з іншої, так вказує, що з позовом до суду повинно було звертатись УМВС в Чернігівській області, оскільки звільнення відповідача здійснене саме структурною одиницею МВС України, крім того, звертає увагу суду на те, що позивачем при подачі позову було пропущено строк позовної давності.

Апелянт наголошує на тому, що відшкодування витрат, пов»язаних з утриманням осіб, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС прирівнюється до проходження військової служби, регламентується «Порядком відшкодування особами витрат, пов»язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 01.03.2007 року, яка вступила в дію 12.03.2007 року, тобто ще до звільнення відповідача з ОВС.

ОСОБА_5 вказує, що ЗУ «Про вищу освіту» та нормативно-правові акти, якими регламентується відшкодування витрат, пов»язаних з утриманням осіб, навчання яких здійснювалось за державним замовленням та які були чинними на час звільнення відповідача з органів внутрішніх справ, не передбачали такої підстави відшкодування витрат на навчання за державним замовленням як звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, а отже вимоги позивача є безпідставними.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справ № 210 о/с від 30.07.2002 року ОСОБА_5 зараховано курсантом до ХНУВС, йому було присвоєно спеціальне звання. Відповідно до наказу ХНУВС № 168 о/с від 23.06.2006 року відповідача було відраховано зі складу курсантів університету та відкомандировано для подальшого проходження служби до УМВС України в Чернігівській області, а наказом № 7 о/с від 11.01.2008 року УМВС України в Чернігівській області відповідача було звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що відповідно до п.п. 2.5, 3, 6, 7 Угоди про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 05.10.2002 року укладеного між ХНУВС та ОСОБА_5., останній зобов»язувався у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати в повному обсязі фактичні витрати, пов»язані з його утриманням під час навчання в університеті.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування вимог ст. 267 ЦК України, щодо застосування трьохрічного строку звернення до суду з врахуванням наданих доказів, про повідомлення на адресу позивача лише 13.02.2012 року про звільнення відповідача з органів внутрішніх справ (а.с. 31-37), такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону.

Згідно з Угоди про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 05.10.2002 року, укладеного між ХНУВС та відповідачем, в обов'язки університету входить забезпечення ОСОБА_5 безкоштовним житлом, харчуванням, медичним обслуговуванням, забезпечення грошовим утриманням відповідно до чинного законодавства (а.с. 6).

Таким чином не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, щодо невірного визначення суб»єктного складу договірних відносин, а за таких обставин не обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, щодо неналежного позивача по справі.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст.11 ЦПК України підставами виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Як передбачено п. 14 постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 року «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка діяла на момент вступу ОСОБА_5 до університету, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Наказом № 7 о/с від 11.01.2008 року УМВС України в Чернігівській області відповідача було звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням ( а.с. 5).

Таким чином, спірні правовідносини щодо відшкодування вартості навчання у ОСОБА_5, виникли з моменту його прийняття на навчання відповідно до наказу № 210 о/с від 30.07.2002 року, оскільки ХНУВС фактично витрачалися кошти на матеріально-технічне забезпечення відповідача з моменту зарахування його до числа курсантів і прийняття на службу в органи внутрішніх справ, а не з моменту укладення зазначеного Договору про підготовку фахівця.

Тобто доводи апелянта, щодо застосування норм права, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звільнення є безпідставними, так як відповідно до ч. 1 ст. 58 КУ та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі й акти цивільного законодавства, не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 9.02.1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно з яким дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

З урахуванням наведеного та враховуючи законодавчі акти, якими врегульовані дані правовідносини, зазначені доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності із фактичними обставинами, має місце порушення відповідачем своїх обов"язків та цивільних прав позивача, який має право на відшкодування завданої йому шкоди, а відповідач несе обов'язок компенсувати таку шкоду, з врахуванням не спростованих доказів, щодо початку перебігу строку звернення до суду з 13.02.2012 року, тобто доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду в цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції і не дають підстав для її задоволення.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: