Постанова № 27599352, 19.11.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2012 р. Справа № 2/46/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Новак Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту, будівництва" на рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 року у справі № 2/46/2012/5003

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

до Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту, будівництва"

про стягнення 1419453,01 грн. за договором фінансового лізингу № 857 від 13.06.2008р.

за участю представників:

позивача - Лазоренко І.В.

відповідача - Пузирко О.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" звернулось з позовом до відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту" про стягнення 1419453,01 грн. за договором фінансового лізингу №857 від 13.06.2008 року, з яких : 1237948,11 грн. - заборгованості з лізингових платежів за період лізингу з 01.09.2009 року по 26.07.2011 року (включно), 76152,01 грн. - 3% річних та 105352,89 грн. - інфляційних втрат за період з 21.08.2009 року по 03.08.2012 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 року позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів не виконав, в результаті чого за період з вересня 2009 року по липень 2011 року допустив заборгованість в сумі 1237948,11 грн., доказів погашення якої суду не надав. У зв'язку з цим, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", п. 7.16 договору лізингу, які визначають обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, суд стягнув з відповідача вказану суму боргу. Крім того, на підстав ст. 625 ЦК України суд стягнув з відповідача 76152,01 грн. - 3% річних та 105352,89 грн. - інфляційних втрат за період з 21.08.2009 року по 03.08.2012 року.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що судом в порушення вимог ч. 7 ст. 81-1 ГПК України не було задоволене клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, також суд не з'ясував чи проводилось між сторонами досудове врегулювання спору, а рішення було прийняте без видалення до нарадчої кімнати та без проголошення його вступної і резолютивної частини. Апелянт також вказує на помилковість проведеного позивачем розрахунку боргу та вважає, що внаслідок дій лізингодавця, що полягали у зверненні до нотаріуса для отримання виконавчого напису, пред'явлення його до примусового виконання шляхом вилучення предмета лізингу, позивач в односторонньому порядку розірвав договір лізингу, у зв'язку з чим зобов'язання по оплаті лізингових платежів були припиненні, а борг відсутній.

Позивач своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 1, п. 2 постанови Пленуму ВГСУ №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись, зокрема на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зазначених вимог судом першої інстанції повною мірою дотримано не було.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За приписами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Згідно п.3 ч.2 ст.11 цього Закону та п.7.16 укладеного між сторонами договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів, які можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, здійснюється в порядку, встановленому договором (ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Апеляційним судом встановлено, що 13.06.2008 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 857 (договір) відповідно до умов якого, та до умов змін до планів лізингу позивач зобов'язувався передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортні засоби у відповідності із замовленням відповідача.

Відповідно до умов п. п. 4.1., 4.2. договору, лізингодавець придбаває транспортні засоби згідно замовлення на ТЗ і надає ТЗ лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором; лізингодавець доставляє ТЗ від постачальника на умовах, які не суперечать договору.

Згідно з п. 5.1. договору, за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в плані лізингу та інших додатках; нарахування лізингових платежів здійснюється згідно актів виконаних робіт, які підписуються сторонами. Підписання актів обома сторонами підтверджує досягнення згоди сторонами щодо змісту актів виконаних робіт.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ; комісію лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п. 5.5. договору - лізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження ТЗ або внаслідок виникнення обставин, які виникли не з вини лізингоодержувача. Пунктом 7.16. договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі за послуги, надані лізингодавцем.

Сторонами були укладені та підписані наступні плани лізингу : № 857/001 від 09.06.08 р., № 857/002 від 09.06.08 р., № 857/003 від 09.06.08 р.; зміни до планів лізингу № 857/001 від 16.07.08 р., № 857/002 від 16.07.08 р., № 857/003 від 16.07.08 р.

На виконання умов договору, вищевказаних планів лізингу, змін до планів лізингу, на підставі замовлень на ТЗ: № 857/001 від 13.06.08 р., № 857/002 від 13.06.08 р., №857/003 від 13.06.08 р. позивачем було передано відповідачу наступні транспортні засоби : автомобіль Краз, шасі № У7А65055080810453, реєстраційний № АА3061НМ; автомобіль Краз, шасі № У7А65055080810094, реєстраційний № АА3074НМ; автомобіль Краз, шасі № У7А65055080810070, реєстраційний № АА3073НМ.

Факт передачі відповідачу зазначених транспортних засобів підтверджується актами прийому - передачі № 857/003 від 17.07.08 р., № 857/002 від 17.07.08 р., № 857/001 від 17.07.08 р.

Відповідно внесених до плану лізингу № 857/001 від 16.07.08 року змін, оплата вартості послуг лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в плані лізингу, на момент виставлення рахунку лізингодавцем.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів не виконав, в результаті чого за період з вересня 2009 року по липень 2011 року допустив заборгованість в сумі 1237948,11 грн..

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, в силу положень закону та умов договору, договір фінансового лізингу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення лізингодавцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Право лізингодавця на одностороннє припинення договору передбачене п. 8.4. договору, згідно якого, останній може припинити дію договору (стосовно одного, декількох, або всіх задіяних ТЗ) і зажадати негайного повернення транспортних засобів. При цьому, підстави для одностороннього припинення договору визначені в п.п. 8.4.1. -8.4.5 договору.

За змістом п. 8.4.1. договору, підставою для виникнення у лізингодавця права на припинення в односторонньому порядку договору є, припинення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених цим договором та додатками до нього, на строк понад 30 днів.

Зазначене положення договору узгоджується за змістом з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", згідно з якою лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.06.2009 року у спорі між тими ж сторонами (справа № 6/94-09), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 28.07.2009 року та постановою Вищого господарського суду від 24.12.2009 року встановлено факт існування заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати лізингових платежів за договором №857 від 13.06.2008 року за період з 20.12.2008 року по 26.02.2009 року, який і було стягнуто на користь позивача.

Зазначені обставини в силу положень ч. 2 ст. 35 ГПК України не підлягають доказуванню у даній справі.

Отже, колегія суддів вважає доведеною наявність визначеної ч. 2 ст. 7 Закону та п. 8.4.1. договору підстави для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою лізингодавця.

Пунктами 4 та 5 статті 10 Закону передбачене право лізингодавця вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу, а також його ж обов'язок прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу.

Аналізуючи зазначені норми та зміст положень п. 8.4. договору, ч. 2 ст. 7 Закону, суд дійшов висновку, що право вимагати достроково повернути предмет лізингу у лізингодавця виникає лише в разі дострокового розірвання договору.

Вказані положення договору встановлюють порядок безспірного повернення об'єкта лізингу, надаючи право лізингодавцю на власний вибір застосувати один з визначених наслідків: повернути за спільною згодою або примусово вилучити відповідно до законодавства України. При цьому, в силу норм Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова лізингодавця від договору лізингу у часі повинна передувати реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. (зазначена правова позиція ВГСУ сформована в постанові від 25.07.2012 року у справі №20/5005/13917/2011).

Право одностороннього припинення договору за ініціативою лізингодавця передбачене також п. 13.1.2. договору лізингу, яким також визначено обов'язок лізингодавця письмово попередити лізингоодержувача про це. Однак, зазначене положення договору не визначає вимог до форми письмового повідомлення лізингоодержувача, й в цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що за заявою позивача 01.07.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. за № 1210 було вчинено виконавчий напис про повернення від відповідача на користь ТОВ "Євро Лізинг" майна, транспортних засобів, що були передані позивачеві за договором лізингу №857 від 13.06.2008 року.

Зазначений виконавчий напис позивачем був пред'явлений до примусового виконання 10.08.2009 року, а 12.08.2009 року постановою державного виконавця Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження та до 19.08.2009 року відповідачеві надано строк для добровільного виконання зазначеного виконавчого документа.

Постановою державного виконавця від 25.08.2009 року на підставі ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" було відкладено провадження виконавчих дій з примусового виконання виконавчого напису № 1210 від 01.07.2009 року з підстав отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ВАТ "Вінницьке управління механізації та автотранспорту" лише 19.08.2009 року.

Згідно з актом опису й арешту майна від 02.12.2009 року державним виконавцем було проведено опис транспортних засобів, що були передані відповідачеві за договором лізингу.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до безумовного висновку про те, що відповідач, як лізингоодержувач був обізнаний із фактичною відмовою від договору лізингодавця з 19.08.2009 року (з моменту його письмового повідомлення про відкриття виконавчого провадження з примусового повернення предмету лізингу), а тому, на підставі ч. 3 ст. 7 Закону відмову від договору лізингу з боку лізингодавця слід вважати вчиненою, а договір припиненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Враховуючи те, що визначений позивачем період нарахування боргу зі сплати лізингових платежів починається з 01.09.2009 року та завершується 26.07.2011 року, з урахуванням встановлених апеляційним господарським судом обставин розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця з 19.08.2009 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо наявності у відповідача боргу зі спліти лізингових платежів та задовольнив позовні вимоги повністю.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову повністю, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку суми боргу.

Дослідивши довідку Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про взяття на облік юридичної особи, як особи, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, суд не вбачає підстав для прийняття до уваги відповідних доводів апелянта.

Зі змісту протоколу судового засідання від 10.10.2012 року (а.с.63) колегією суддів також не було встановлено недотримання судом першої інстанції вимог ст. 85-1 ГПК України щодо порушення таємниці нарадчої кімнати та заявлення відповідачем клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Крім того, в матеріалах знаходиться рішення суду, що має вступну і резолютивну частини, що спростовує відповідні доводи апелянта.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, доводи відповідача щодо залишення поза увагою судом першої інстанції причин не проведення досудового врегулювання спору є безпідставними.

Судова колегія вважає, що наведені в рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, внаслідок чого суд неправильно застосував норми матеріального права, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п. 2 ст.103, п. 3, п. 4 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.2012 року у справі № 2/46/2012/5003 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (пр. Перемоги, 67, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 32774741) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації і автотранспорту, будівництва" (вул. Тарногородського, 48, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 05465488) 14194,53 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Вінницької області видати судовий наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Тимошенко О.М.