Постанова № 27586624, 13.11.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/12825/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 38 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чучка В.М.

при секретарі Піскурєвій Ю.А.

за участю представників: позивача - ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.09.2007 року № 2648), відповідача - Майдикова (довіреність від 12.03.2012 року № б/н), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 в частині нарахованого податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 8 408,54 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Волноваському районі, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 на суму 8420,59 грн.

Ухвалою суду від 13.11.2012 року закрито провадження в частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 на суму 12,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 8408,54 грн. за порушення граничного строку сплати зазначеного податку є незаконним, оскільки позивач як фізична особа-підприємець сплачує єдиний податок, а згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільнені від сплати земельного податку за земельні ділянки, які використовуються ними для ведення господарської діяльності. Крім того, відповідно до п. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Отже, заявник вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що прийняте без законних підстав, а тому просить у судовому порядку його скасувати в частині нарахованого податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 8 408,54 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Відповідач зазначає, що земельна ділянка оформлена на ОСОБА_2 як на фізичну особу, а на фізичну особу-підприємця, а тому визначений податковим органом позивачу земельний податок з фізичних осіб є правомірним, тому як від сплати цього податку звільняється тільки платник єдиного податку, який має у власності та використовує у підприємницької діяльності земельну ділянку саме як фізична особа-підприємець. У зв'язку з зазначеним, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 18.02.2004 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець Волноваською райдержадміністрацією, про що зроблено запис 09.02.2004 року у журналі обліку реєстраційних справ за №05419927Ф0011638. Згідно Свідоцтву платника єдиного податку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є платником податку на додану вартість з 01.01.2012 року. Ідентифікаційний номер ОСОБА_2 - НОМЕР_1 місце проживання - 85700, АДРЕСА_1

З наявних у справі письмових доказів та пояснень представників сторін судом встановлено, що ДПІ у Волноваському районі нараховано ОСОБА_2 земельний податок з фізичних осіб в сумі 8420,59 грн., про що прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700.

Згідно методики розрахунку суми податку вбачається, що визначена відповідачем сума містить: грошове зобов'язання за житловий фонд - у розмірі 11,07 грн., за інші - у розмірі 8408,54 грн., за пасовища - у розмірі 0,98 грн. (а.с. 62).

Як слідує з пояснення представника позивача та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 з 2006 року як фізична особа має у праві власності земельні ділянки площею 0,5 га та 0,3 га, які розташовані у м. Волноваха вздовж траси Слов'янськ-Донецьк-Маріуполь Волноваського району Донецької області та на які отримано Державні акти на право власності на земельну ділянку:

- серії ЯМ № 414491 від 25.06.2012 року на земельну ділянку площею 0,5 га на підставі рішень Волноваської міської ради від 10.11.2006 року № V/11-158; від 18.01.2008 року № V/22-453; від 25.05.2012 року № 6/18-540; площею 0,5 га за цільовим призначенням - «для комерційного використання» (розміщення та будівництва «Закусочной» з літньою площадкою);

- серії ЯМ № 414490 від 31.07.2012 року на земельну ділянку площею 0,3 га на підставі рішень Волноваської міської ради від 10.11.2006 року № V/11-158; від 18.01.2008 року № V/22-453; від 25.05.2012 року № 6/18-540.площею 0,2 га за цільовим призначенням - «для ведення особистого селянського господарства».

На думку ДПІ у Волноваському районі, якщо державний акт на право власності на земельну ділянку за цільовим призначенням «для здійснення підприємницької (комерційної) діяльності», оформлений на фізичну особу-підприємця і таку земельну ділянку використовує сам підприємець, то тільки такий підприємець - платник єдиного податку звільняється від обов'язку нарахування, сплати земельного податку та подання податкової звітності. У разі оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку на фізичну особу, то нарахування сум земельного податку проводиться органами державної податкової служби, який сплачується платником протягом 60 днів з дня вручення йому податкового повідомлення-рішення.

Отже вбачається, що відповідач вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку повинен бути оформлений виключно на фізичну особу-підприємця для звільнення від сплати земельного податку. Не сплачуючи земельний податок позивач отримує податкову вигоду у вигляді отримання доходу (прибутку), який підлягає оподаткуванню.

При цьому, відповідач не посилається на будь-які норми, що встановлюють такий принцип сплати земельного податку.

Позивач спростовує наведені доводи відповідача, посилається на підпункт 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, яким прямо встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Отже, позивач є платником єдиного податку, використовує власну земельну ділянку для провадження своєї господарської діяльності, а тому у відповідності до наведеної норми звільнений від сплати земельного податку на законних підставах.

З огляду на таке суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Ст. 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку.

Стаття 51 Цивільного кодексу України поширює на фізичних осіб - підприємців правовий режим, аналогічний до режиму юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність. Зокрема, на фізичних осіб - підприємців в тій частині, що стосується здійснення підприємницької діяльності, поширюється Господарський кодекс України з урахуванням винятків, що передбачені законодавством або випливають із суті відносин.

В частині першій статті 52 Цивільного кодексу України втілений принцип цивільної дієздатності: при вчиненні порушень фізичною особою-підприємцем норм діючого законодавства при здійсненні підприємницької діяльності, стягнення може бути звернене зацікавленою особою на все майно фізичної особи-підприємця, незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення підприємницької діяльності, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. Стягнення не може поширюватись на майно, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна, на яке не може бути звернено стягнення, міститься у Додатку до Закону України «Про виконавче провадження». Також стягнення не може бути звернено на доходи, зазначені у ст. 73 вказаного Закону.

Як слідує з системного аналізу вказаних правових норм, фізична особа-підприємець використовує у своїй діяльності майно, належне їй як фізичній особі, і цим же майном відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому законодавство не містить чіткого поділу майна особи як такого, що належить їй як фізичній особі, так і належного їй як фізичній особі-підприємцю за умови використання його у підприємницькій діяльності, а тому суд виходить з наступного: якщо фізична особа використовує певне рухоме чи нерухоме майно у своїй підприємницькій діяльності, воно також вважається належним їй як фізичній особі підприємцю.

Наведений довід підтверджується також і тим, що особа за результати своєї діяльності відповідає всім своїм майном незалежно від того, хто формально визначений його власником (фізична особа, чи вона як фізична особа-підприємець).

Пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України прямо встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 підпункту 293.3.1 пункту 293.3 або підпунктом 1 підпункту 293.3.2 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Отже підпункт 4 зазначеної норми звільняє платників єдиного податку від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Виключень ця норма не має, тобто є імперативною.

Суд не приймає доводів відповідача про те, що отримання податкової вигоди у вигляді несплати земельного податку при здійсненні підприємницької діяльності тільки за умови реєстрації права власності на земельну ділянку на фізичну особу як на підприємця, оскільки законодавством не встановлено обов'язку фізичної особи переоформлювати право власності на майно з фізичної особи на фізичну особу - підприємця для отримання такої вигоди.

З урахуванням наведеного, пояснень сторін та аналізу нормативних актів, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем необґрунтовано та з порушенням норм діючого законодавства, не відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б повністю спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позов підлягає задоволенню.

Оскільки адміністративний позов задоволено частково суд, у порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, присуджує судові витрати, здійснені позивачем, відповідно до задоволених вимог. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 139,49 грн. (сто тридцять дев'ять грн. 49 коп.).

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2012 року № 0110581700 в частині нарахованого податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 8 408,54 грн. - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби від 04.09.2012 року № 0110581700 в частині нарахування ОСОБА_2 податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 8 408,54 грн. (вісім тисяч чотириста вісім грн.. 54 коп.)

Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 місе проживання - 85700, АДРЕСА_1 139,49 грн. (сто тридцять дев'ять грн.. 49 коп.) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників позивача та відповідача 13 листопада 2012 року. Повний текст постанови виготовлений 19 листопада 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.

В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя Чучко В.М.