Постанова № 27586353, 15.11.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/13846/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15-50

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року № 0000482202 (№ 4424/10/22-212)

за участю представників:

від позивача: Чеснокова В.М., Собченко І.Ю., Худолєєвої В.А. - за дов.

від відповідача: Нестерової М.Є., Пігуль О.М. - за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року № 0000482202 (№ 4424/10/22-212), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю на загальну суму 333764 грн. 12 коп. (з урахуванням роз'єднання позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на землю з огляду на відсутність будь-яких документів, які б підтверджували перебування земельних ділянок у власності чи користуванні позивача та нормативна грошова оцінка не є правовою підставою для набуття права землекористування та виникнення обов'язків по сплаті податку на землю.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись, зокрема, на статтю 42 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Керуючись даною нормою, відповідач вважає, що оскільки позивачу на баланс передано житловий фонд для здійснення його управлінням, позивач є платником податку на землю.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

З 19 квітня по 4 травня 2012 року відповідачем була здійснена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за наслідками якої складений акт перевірки від 14 травня 2012 року № 492/22-2/13505121.

На підставі даного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року № 0000482202 (вих. 4424/10/22-212), яким збільшено грошове зобов'язання з податку на землю у загальній сумі 333764 грн. 12 коп., в тому числі за основним платежем 277277 грн. 50 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 56486 грн. 62 коп.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем визначене порушення позивачем норм підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 276.1 статті 276, пунктів 286.1, 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

Як вбачається з висновків акту перевірки, відповідачем встановлено не надання податкових декларацій по податку на землю за 2009, 2010, 2011 роки та не нарахування податку на землю у сумі 277277 грн. 50 коп., в тому числі за 2009 рік - 62607 грн. 36 коп., за 2010 рік - 109272 грн. 10 коп., за 2011 рік - 105398 грн. 04 коп.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що рішенням Донецької міської ради від 26 травня 2006 року № 2/21 «Про визначення виконавця послуг з управління житловим фондом у Кіровському районі м. Донецька» визначено виконавцем послуг з управління житловим фондом територіальної громади м. Донецька у Кіровському районі позивача у справі та вирішено з 1 липня 2006 року забезпечити передачу у встановленому порядку житлового фонду в управління виконавцю послуг. На підставі розпорядження Донецького міського голови від 16 січня 2007 року № 22 «Про реалізацію рішення міської ради від 26.05.06 № 2/21» було передано в управління позивачу житловий фонд у складі 960 будинків з урахуванням дебіторської а кредиторської заборгованості, згідно дислокації. Відповідно до наказу Управління житлового господарства Донецької міської ради від 2 лютого 2007 року № 25-ос «Про передачу житлового фонду Кіровського району в управління ТОВ Фірма «Содєйствіє», вирішено передати на баланс позивачу житловий фонд та здійснити передачу основних засобів та технічної документації. Житловий фонд переданий позивачу відповідно до актів прийому-передачі. В ході перевірки встановлено, що на балансі позивача станом на 1 квітня 2009 року знаходяться 807 житлових будинків, 260 будинків списано з балансу позивача згідно з розпорядженнями Донецького міського голови. Розпорядженнями Донецького міського голови від 15 жовтня 2009 року, від 28 січня 2011 року, від 5 липня 2011 року були списані з балансу позивача приватизовані квартири одноповерхових будинків.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ, який був чинним до 1 січня 2011 року, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. У пункті 9.1 статті 9 Податкового кодексу України закріплено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Одночасно, підпунктами 14.1.73 та 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У статті 270 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно зі статтею 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Пункт 276.1 статті 276 Податкового кодексу України визначає, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу.

Суд зазначає, що вищенаведеними нормами передбачена можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками об'єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Таким чином, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що він не є суб'єктом плати земельного податку, та вважає їх такими, що не відповідають нормам законодавства.

Згідно з підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пункти 286.1 та 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

На запит відповідача Управлінням Держкомзему у м. Донецьку Донецької області листом від 29 липня 2011 року № 01-32-2614/2841 була надана інформація щодо земельних ділянок, які знаходяться в користуванні у позивача згідно з додатком, в якому визначений кадастровий номер, адреса земельної ділянки, площа, коефіцієнт, нормативна грошова оцінка з 2006 року по 2011 рік включно. Дана інформація була правомірно використана відповідачем для розрахунку податку на землю спірним податковим повідомленням-рішенням.

Суд не приймає посилання позивача на наявність подвійного оподаткування, оскільки відповідачем здійснений розрахунок грошового зобов'язання з урахуванням об'єктів житлового фонду, які зняті з балансу позивача. Стосовно відсутності у позивача правовстановлюючих документів на земельні ділянки та землевпорядної документації, суд зазначає, що відсутність документації щодо встановлення прав на земельні ділянки не позбавляє позивача обов'язку декларувати та сплачувати податок на землю. Позивачу був переданий на баланс житловий фонд, отже обов'язок сплачувати земельний податок виникає з дня фактичного правомірного користування земельними ділянками. Суд також зазначає, що діюче законодавство не передбачає звільнення від сплати податку на землю землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року № 0000482202 (№ 4424/10/22-212), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю на загальну суму 333764 грн. 12 коп., відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 листопада 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 20 листопада 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.