Постанова № 27565509, 13.11.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. Справа№ 5011-52/8370-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі: Коваленко В.С.

за участю представників:

від позивача - Камишова К.О.

від відповідача - Носирєв О.М., Котенко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2012 року (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта»

про стягнення 577 218,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України» (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 487 083,25 грн. інфляційних втрат та 90 135,55 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.2012 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство«Державний резервний насіннєвий фонд України» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2012 року та прийнятим нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Крім того, зазначає, що ст. 625 ЦК України передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється неустойкою, штрафами і є самостійним, а не додатковим засобом захисту права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2012 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.10.2012 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» надійшло додаткове обґрунтування по апеляційній скарзі.

У судовому засіданні 16.10.2012 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 13.11.2012 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі.

У судове засідання 13.11.2012 року з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційна скаргу без задоволення з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін встановив наступне.

Правовідносини між Державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атланта» (покупець) виникли на підставі укладеного 10.09.2001 року договору поставки № 133.

За умовами вказаного договору постачальник передав у власність покупцеві насіння озимої пшениці першої репродукції, а покупець фактично прийняв це насіння загальною вартістю 311 654,88 грн.

Згідно п. 3.3. договору розрахунок проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника поетапно, з остаточним розрахунком до 01 вересня 2002 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вимоги позивача по справі № 42/118 ґрунтуються на тому, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого насіння не виконав, у зв'язку з чим, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 2/118 від 06.04.2004 року, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2004 року, позовні вимоги Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» задоволено частково та стягнуто з відповідача 311 654,88 грн. основного боргу та 15 659,59 грн. пені.

Отже, факт наявності заборгованості за договором поставки підтверджений постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2004 року № 42/118.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти встановлені рішенням господарського суду під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Предметом позовних вимог по справі № 5011-52/8370-2012 є стягнення збитків від зміни індексу інфляції в розмірі 487 083,25 грн. та 3% річних сумі 90 135,55 грн. за прострочення виконання зобов'язань згідно договору поставки № 133 від 10.09.2001 року.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутність інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/249 від 15.03.2011 року з посиланням на Постанову Верховного Суду України у справі №10/25 від 20.01.2011 року щодо правомірності стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням).

Як підтверджується матеріалами справи, спірне грошове зобов'язання відповідача перед позивачем у розмірі виконано частково, відповідач частково погасив вищезазначену заборгованість у розмірі 6 300,00 грн. внаслідок чого сума боргу становить 305 354,88 грн.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

П. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи 03.05.2012 року позивач направив відповідачу лист-вимогу № 138-3/2-14/15, відповідно до якого просив останнього виконати зобов'язання щодо оплати суми інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 578 978,72 грн. за прострочення виконання зобов'язань згідно договору поставки № 133 від 10 вересня 2001 року, проте відповідач на даний лист-вимогу не відреагував, у зв'язку з чим, у червні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % відсотків річних виходив з того, що вимога про сплату інфляційних втрат та 3 % річних є додатковою вимогою, положенням ст. 266 ЦК України врегульовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливає і до додаткової вимоги.

Однак, судом першої інстанції, залишено поза увагою, що право кредитора вимагати сплатити борг з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсаційні (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, після прийняття судом рішення по справі № 42/118 про стягнення боргу за договором грошове зобов'язання боржника (відповідача) не припинилось, оскільки кредитор (позивач) грошові кошти не отримав, а відтак він має право на нарахування передбачених ст. 625 ЦК України відсотків річних та інфляційних втрат.

Поряд з цим, за змістом ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Враховуючи, що з ухваленням судового рішення у справі № 42/118 у відповідача виник обов'язок виконати зобов'язання щодо оплати поставленої продукції за договором поставки № 133, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні нарахування у розмірі 56 490,65 грн. та 3 % річних у сумі 26 979,99 грн. за період з червня 2009 року по травень 2012 року.

Водночас щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з вересня 2002 року по травень 2009 року колегія суддів дійшла до висновку про відмову у позові в цій частині на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних позивач звернувся до суду в червні 2012 року, отже строк позовної давності для вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з вересня 2002 року по травень 2009 року, сплинув.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності 13.04.2012 року.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Твердження відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу стосовно того, що позивач не має права пред'являти вимоги до ТОВ «Атланта», оскільки не є правонаступником сторони по спірному договору, оскільки стороною договору № 133 від 10.09.2001 року є Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Державний насіннєвий страховий фонд», а не Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» Державного підприємства «Державний насіннєвий страховий фонд» колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» Державний насіннєвий страховий фонд» створене згідно з Законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво» на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 року № 1106 «Про заходи поповнення державного насіннєвого страхового фонду» про що свідчить Статут Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний насіннєвий страховий фонд» затверджений рішенням Спостережної ради ДАК «Хліб України» від 30.07.1999 року, зареєстрованого Московською районною державною адміністрацією м. Києва від 26.08.1999 року № 14899.

У 2003 році Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» Державний насіннєвий страховий фонд» перейменоване на Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний резервний насіннєвий фонд України», що підтверджується довідкою про включення в ЄДРПО від 16.07.2003 року № 9016.

У травні 2004 року згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 300 від 12.05.2004 року реорганізовано Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний резервний насіннєвий фонд України» шляхом перетворення його в Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України» про що також свідчить Наказ Міністерства аграрної політики № 164/56 від 18.05.2004 року.

Згідно із статутом Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України № 105 від 16.10.2006 року, зареєстрованого в Департаменту правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики України 16.10.2006 року № 822-105-10/2006 підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний резервний насіннєвий фонд України».

Крім того, факт правонаступництва Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» встановлено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 03.04.2012 року у справі № 42/118 за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний резервний насіннєвий фонд України» до ТОВ «Атланта».

Отже, з наведеного вище вбачається, що Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України» є правонаступником Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Державний резервний насіннєвий фонд України», який в свою чергу є правонаступником ДП ДАК «Хліб України» «Державний насіннєвий страховий фонд».

При таких обставинах справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду скасувати, позов задовольнити частково, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2012 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» (03049, м. Київ, вул. Тополева,4-8, офіс 62, код ЄДРПОУ 31055725) на користь Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 32) 56 490,65 грн. (п'ятдесят шість тисяч чотириста дев'яносто гривень 65 коп.) індексу інфляції, 26 979,99 грн. (двадцять шість тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 99 коп.) 3 % річних та 1 669,41 грн. (одну тисячу шістсот шістдесят десять гривень 41 коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» (03049, м. Київ, вул. Тополева,4-8, офіс 62, код ЄДРПОУ 31055725) на користь Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 32) 834,70 грн. (вісімсот тридцять чотири гривні 70 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 5011-52/8370-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.