Рішення № 27564055, 19.11.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.11.12 р. Справа № 5006/14/99/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод

експериментального лиття», ЄДРПОУ 35130376, м.Сватове, Луганська обл.

до відповідача Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства

з обмеженою відповідальністю, ЄДРПОУ 23605421, м.Маріуполь

про стягнення 358831 грн. 53 коп.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Бокова Ю.В.

Суддя Уханьова О.О.

Представники:

від позивача: Балтуцька О.М.-по дов.

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод експериментального лиття», м.Сватове, Луганська обл., позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 358831 грн. 53 коп., у тому числі основний борг в сумі 175000,01 грн., пеня в сумі 145775,01 грн., інфляція в сумі 26075,00 грн. та три проценти річних в сумі 11981,51 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №617/06-423 від 05.11.2007р., додаткову угоду №1 від 04.02.2008р., додаткову угоду №3 від 04.12.2008р., накладні №71 від 19.10.2009р., №92 від 03.12.2009р., №93 від 10.12.2009р., розрахунок суми позовних вимог.

30.05.2012р. Зовнішньоекономічне підприємство "Азовімпекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь звернулось до господарського суду Донецької області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сватівський завод експериментального лиття", м.Сватове про визнання договору №617/06-423 від 05.11.2007р. недійсним.

Ухвалою від 31.05.2012р. господарським судом було відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Зовнішньоекономічного підприємства "Азовімпекс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сватівський завод експериментального лиття", м.Сватове про визнання договору №617/06-423 від 05.11.2007р. недійсним.

15.11.2012р. до суду надійшла зустрічна позовна заява Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод експериментального лиття», м.Сватове, Луганська обл. про визнання договору №617/06-423 від 05.11.2007р. недійсним.

Згідно з ухвалою від 19.11.2012р. зустрічну позовну заяву було повернуто без розгляду Зовнішньоекономічному підприємству «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь відповідно до п.п.4, 6 ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на позовну заяву від 16.11.2012р. №617/639 відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на недійсність договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги. Зокрема, відповідач стверджує про підписання цього договору з його боку неуповноваженою особою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

05.11.2007р. між сторонами був підписаний договір №617/06-423, згідно з умовами якого позивач (продавець) зобов'язався поставити відповідачу (покупцю) машину вугленавантажувальну (кресл.32022СБ) у кількості 1 (однієї) штуки (далі - товар), виготовлену у відповідності з технічним завданням замовника - ЗАТ «Макіївкокс», а покупець - прийняти товар та оплатити його відповідно до умов даного договору.

Виходячи зі змісту наданих до матеріалів справи видаткових накладних №71 від 19.10.2009р., №92 від 03.12.2009р. та №93 від 10.12.2010р., акту звірки взаємних розрахунків від за період з 16.10.2009р. по 31.10.2010р. позивачем було здійснено постачання товару відповідачу за договором №617/06-423 від 05.11.2007р. на суму 175000,01 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості з боку відповідача.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму з боку відповідача не спростований.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктами 2.4.1 договору №617/06-423 від 05.11.2007р., п.п.1.1 та 1.2 додаткової угоди №3 від 04.12.2008р. до договору встановлено, що покупець здійснює платежі наступним чином:

- 50% вартості товару покупець перераховує продавцю в якості передплати;

- 48% вартості поставленого товару покупець перераховує продавцю на протязі 15 банківських днів від дати поставки;

- 2% загальної вартості товару в розмірі 150400,00 (сто п'ятдесят тисяч чотириста) грн. з ПДВ покупець перераховує продавцю на протязі 15 банківських днів від дати підписання акту про завершення пуско-налагоджувальних робіт вуглезавантажувальної машини.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 175000,01 грн. за договором №617/06-423 від 05.11.2007р. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Зовнішньоекономічне підприємство «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь не виконало.

Зокрема, згідно з наданим до матеріалів справи актом звірки взаємних розрахунків за період з 16.10.2009р. по 31.10.2010р., який підписаний сторонами без будь-яких зауважень або заперечень, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №617/06-423 від 05.11.2007р. становить 175000,01 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2010р. по 12.04.2012р. нараховано та пред'явлено до стягнення інфляцію в сумі 26075,00 грн. та три проценти річних в сумі 11981,51 грн. за період з 01.01.2010р. по 12.04.2012р.

Як встановлено судом, розрахунок суми інфляції та трьох процентів річних є аріфметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Згідно п.8.2 договору №617/06-423 від 05.11.2007р. позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 145775,01 грн. за період з 01.01.2010р. по 12.04.2012р.

Зокрема, згідно п.8.2 вказаного договору у разі порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару в строк товару за кожень день прострочки, але не більше 6% від суми неоплаченого товару.

За висновками суду, вказані позовні вимоги є неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Відповідно до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

З урахуванням викладеного, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Таким чином, саме позивач повинен довести та обґрунтувати, відповідними нормами, правомірність нарахованої ним пені.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, виходячи з того, що відповідач зобов'язаний сплатити 48% вартості поставленого товару покупець на протязі 15 банківських днів від дати поставки, виходячи з того, що постачання товару позивачем відповідачу здійснювалось за окремими накладними, нарахування позивачем пені на всю суму боргу одним періодом є неправомірним.

При цьому, за висновками суду, при проведенні такого нарахування позивачем порушено вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Судом також враховано ті обставини, що в п.8.2 договору №617/06-423 від 05.11.2007р. сторонами було узгоджено, що у разі порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару в строк товару за кожень день прострочки, але не більше 6% від суми неоплаченого товару.

Проте, як встановлено судом, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може застосовуватись за згодою сторін.

Як встановлено судом, розрахунок суми пені проведений позивачем виходячи зі ставки 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ в розрахунковому періоді.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення пені в сумі 145775,01 грн. є неправомірним та підлягає залишенню без задоволення.

Враховуючи неправомірність позовних вимог про стягнення пені, суд заяву відповідача від 16.11.2012р. №617/637 про застосування наслідків спливу строку позовної давності по вимогах про стягнення пені до уваги не приймає.

При цьому, посилання відповідача на недійсність договору №617/06-423 від 05.11.2007р. суд також до уваги не приймає.

Зокрема, як встановлено судом, підпис представника відповідача на договорі №617/06-423 від 05.11.2007р. скріплений фірмовою печаткою підприємства.

Так, оригінал договору №617/06-423 від 05.11.2007р. був оглянутий судом та позивачем в судовому засіданні 19.11.2012р.

Господарський суд приймає до уваги, що у відповідності до п.3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №17 від 11.01.1991р., відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

В матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази щодо звернення керівництва відповідача до правоохоронних органів з заявою про викрадення печаток товариства, або доказів притягнення посадових осіб товариства до дисциплінарної (кримінальної) відповідальності з приводу незаконного використання печаток товариства.

Як вказувалось вище, згідно з наданими до матеріалів справи видатковими накладними позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий товар за договором №617/06-423 від 05.11.2007р.

За змістом наявних у справі платіжних доручень (а.с.30-34) відповідачем на користь позивача здійснювались оплати вартості поставленого за договором №617/06-423 від 05.11.2007р. товару.

Крім цього, між сторонами також підписувався акт звірок взаємних розрахунків за договором №617/06-423 від 05.11.2007р., який містить у собі підписи керівника та головного бухгалтера підприємства, фірмову печатку останнього.

Зазначені вище документи відповідно до вимог ст.1 Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документами та підставою для бухгалтерського обліку, тобто це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, та відповідно до приписів ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України приймаються судом в якості належних та допустимих доказів по справі.

Таким чином, судом встановлено, що договір №617/06-423 від 05.11.2007р. відповідає вимогам чинного законодавства, має всі істотні умови, фактично виконувався сторонами та є дійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем підстав для визнання договору №617/06-423 від 05.11.2007р. недійсним до матеріалів справи не надано (зокрема, відповідачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

Як наслідок, заперечення відповідача проти позову є недоведеними належними засобами доказування та такими, що не приймаються судом до уваги.

За таких обставин, виходячи з того, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу, інфляції та трьох процентів річних доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені є неправомірним, враховуючи, що заперечення відповідача проти позову спростовуються наданими до справи матеріалами, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар підлягають частковому задоволенню в сумі 213056 грн. 52 коп., у тому числі основний борг в сумі 175000,01 грн., інфляція в сумі 26075,00 грн. та три проценти річних в сумі 11981,51 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод експериментального лиття», м.Сватове, Луганська обл. до Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 358831 грн. 53 коп., у тому числі основний борг в сумі 175000 грн. 01 коп., пеня в сумі 145775 грн. 01 коп, інфляція в сумі 26075 грн. 00 коп. та три проценти річних в сумі 11981 грн. 51 коп., задовольнити частково.

Стягнути з Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (87500 Донецька обл., м.Маріуполь, пр.Леніна, 56, ЄДРПОУ 23605421, п/р 26002000201 у Маріупольській філії ПАО «Донгорбанк», МФО 335786) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод експериментального лиття», м.Сватове, Луганська обл. (92600 Луганська обл., Сватівський район, м.Сватове, провулок Заводський, 9, р/р 26000004956610 у Сватівському відділенні ПАТ «Приватбанк» м.Сватове, МФО 304795) основний борг в сумі 175000 грн. 01 коп., інфляцію в сумі 26075 грн. 00 коп. та три проценти річних в сумі 11981 грн. 51 коп., всього заборгованість в сумі 213056 грн. 52 коп., судовий збір в сумі 4261 грн. 48 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівський завод експериментального лиття», м.Сватове, Луганська обл. до Зовнішньоекономічного підприємства «Азовімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Маріуполь відмовити.

В судовому засіданні 19.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 19.11.2012р.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Бокова Ю.В.

Суддя Уханьова О.О.