Рішення № 27556958, 21.11.2012, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №812/5094/12

Пр.№2/812/2647/12

рішення

Іменем України

03 жовтня 2012 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Тучкова С.С.,

при секретарі Нікончик А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №812/5094/12 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського учбово-виробничого обєднання «Луч»Українського товариства сліпих про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду до Дніпропетровського учбово-виробничого обєднання «Луч»Українського товариства сліпих про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що з лютого місця 2009 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, де займала посаду начальника планово-виробничого відділу. У тому ж місяці коли вона була прийнята на роботу, наказом відповідача їй була встановлена надбавка в розмірі 50% від ставки економіста, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. Наказом відповідача від 12 березня 2010 року зазначена надбавка з 01 березня 2010 року була знята. Крім того, за березень 2010 року їй при звільненні не була виплачена заробітна плата за чотири робочі дні, а саме 1-4 березня 2010 року, які нею фактично були відпрацьовані. В травні 2010 року її звільнили з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України, проте заробітну плату при звільнені їй виплатили не в день звільнення 11 травня 2010 року, а 21 травня 2010 року. Компенсація втрати заробітної плати у звязку з порушенням строків виплати відповідачем не здійснювалася, індексація не проведена, остаточний розрахунок з нею проведений в день звільнення не був, що встановлено актом перевірки відповідача. У звязку з вищевикладеним, вона просить суд стягнути з відповідача грошову суму у розмірі 5573,80 гривень, не виплачену їй при звільненні, 3% річних в розмірі 167,21 гривень, 598,79 гривень втрат від інфляції, 5000 гривень моральної шкоди та зобовязати відповідача провести їй виплату в бухгалтерії Запорізького цеху.

12.07.2012 року до суду надійшли уточнення до позовної заяви, в яких позивач зазначила, що вона відмовляється від позовних вимог щодо зобовязання Дніпропетровське УВО «Луч»провести перерахування в соціальні фонди з урахуванням перерахунку заробітної плати та зобовязання Дніпропетровське УВО «Луч»видати довідку про середню заробітну плату для розрахунку виплат по безробіттю, а також уточнила вимогу щодо зобовязання Дніпропетровського УВО «Луч»провести виплату у м.Запоріжжя вказавши адресу, а саме: м.Запоріжжя, вул.Комсомольська, 9, в бухгалтерії Запорізького цеху УВО «Луч».

Позивач у судовому засіданні позов підтримала повністю та просила суд його задовольнити.

Представник відповідача, повідомлений судом належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не зявився і не повідомив суд про причини неявки. В попередніх судових засіданнях представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що з двох табелів обліку робочого часу, тільки один був затверджений головою ліквідаційної комісії, а отже позивач фактично 1-4 березня 2010 року не працювала. Крім того, позивач фактично не виконувала роботу економіста, а тому права на оплату за суміщення 50% надбавки, вона не мала. Сам наказ про зняття 50% надбавки ОСОБА_1 не оскаржує. Кошти нараховані позивачу як індексація заробітної плати та компенсація за порушення строків виплати, остання може отримати в касі. Компенсація відпустки та вихідна допомога були виплачені позивачу при звільнені. Моральні страждання, на які посилається позивач, є необґрунтованими та недоведеними. Стосовно стягнення заробітку за час затримки при звільненні, то позивач пропустила строк для звернення до суду, про поновлення якого вона не просить. У звязку з викладеним позов визнає частково, а саме вимоги про стягнення сум компенсації та індексації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 46,69 гривень та стягнення моральної шкоди в сумі 50 гривень ним визнаються.

Заслухавши позивача, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з лютого 2009 року до 11 травня 2010 року перебувала у трудових відносинах з Дніпропетровським учбово-виробничим обєднанням «Луч» Українського товариства сліпих, де займала посаду начальника планово-виробничого відділу, до звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. При звільнені фактичний розрахунок з позивачем проведений не в день звільнення 11 травня 2010 року, а 21 травня 2010 року. Дані обставини визнані сторонами і доказуванню в силу ч.1 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України не підлягають.

Згідно наказу відповідача №15-к від 18 лютого 2009 року (а.с.9) ОСОБА_1 переведена на посаду старшого економіста з суміщенням 0,5 окладу економіста, який згідно п.9 штатного розкладу становить 1530 гривень (а.с.69). Наказом відповідача №5 від 12 березня 2010 року з позивача з 01 березня 2010 року знята надбавка 50% окладу економіста за суміщення (а.с.10). Наказ відповідача №5 від 12 березня 2010 року позивач не оскаржувала.

Позовну вимогу про стягнення невиплаченого заробітку за чотири робочі дні у березні 2010 року, суд вважає такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до табеля обліку робочого часу за березень 2010 року (а.с.11) позивач знаходилася на робочому місці протягом восьми годин 1, 2, 3, 4 березня 2010 року. Посилання відповідача на інший табель обліку робочого часу за березень 2010 року (а.с.67), який незаповнений навпроти прізвище позивача 1, 2, 3, 4 березня 2010 року, суд не приймає до уваги, оскільки він оформлений неналежним чином.

Наказом Державного комітету статистики України №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», затверджені та введені в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, в тому числі і «Табель обліку використання робочого часу»№П-5. Відповідно до наказу при його заповненні використовуються умовні буквенні або цифрові коди. Таким чином, залишення незаповнених місць у розділі «Відмітки про явки та неявки за числами місяця (годин)», наказом не передбачено, так само, як і затвердження табеля керівником підприємства, на що посилається відповідач аргументуючи свої заперечення табелем (а.с.67). За наведеного, суд доходить висновку, що табель, на який посилається відповідач (а.с.67), оформлений неналежним чином, а тому він не може бути доказом відсутності позивача на робочому місці. Будь-які дисциплінарні заходи стягнення з боку відповідача, як то за прогул та інші причини неявки на роботу, в разі дійсної відсутності позивача на робочому місці 1, 2, 3, 4 березня 2010 року до неї не застосовувалися.

Відповідно до ст.57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну, що встановлено ст.142 КЗпП України.

Згідно ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Належні та допустимі докази, які б спростовували відомості з табеля (а.с.11), на який посилається позивач, відповідачем суду не надані. Посилання відповідача, на фактичну відсутність позивача на робочому місці 1, 2, 3, 4 березня 2010 року в ході розгляду справи, свого підтвердження не знайшли.

Розмір заробітної плати позивача за 1, 2, 3, 4 березня 2010 року має такий вигляд:

згідно табеля (а.с.11) позивач у березні 2010 року відпрацювала 19 днів, згідно табеля (а.с.67) 15 днів, звідки різниця складає 4 дні;

згідно штатного розкладу оклад позивача (п.8, а.с.69) становить 1700 гривень;

в березні 2010 року було 22 робочих дні, звідки 1700/22х4 = 309,10 гривень, які не виплачені позивачу за роботу 1, 2, 3, 4 березня 2010 року.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 50% ставки економіста, яку позивач обіймала за сумісництвом, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що однією з підстав припинення юридичної особи Запорізьке УВП УТС, де позивач обіймала посаду начальника ПВВ та приєднання його на правах цеху до Дніпропетровського УВО «Луч»УТОС, стала в тому числі і незадовільна робота адміністрації підприємства, утримання завищеної кількості адмінперсоналу (кожен пятий працівник), звідки адміністративні витрати складали третину доходу, що підтверджується Постановою президії Центрального правління УТОС №2-9 від 23 лютого 2010 року (а.с.7). За такої фінансово-господарської ситуації на підприємстві, суд погоджується з доводами відповідача про доцільність та необхідність вжиття заходів, щодо зменшення видатків підприємства, в тому числі і за рахунок зняття надбавок за сумісництво адмінперсоналу, до якого належала на той час позивач.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про оплату праці»та аналогічної ст.102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Належні та допустимі докази того, що позивач, в тому числі, фактично виконувала і будь-яку роботу за сумісництвом, окрім своєї основної роботи начальника ПВО, після 01 березня 2010 року суду не надані.

Окрім того, відмволяючи в задоволенні позову в цій частині, суд враховує, що наказ яким з позивача знята доплата за суміництво, нею не оскаржується, а ні в частині розміру знятої надбавки, а ні в частині дати, з якої знята надбавка.

Дійсно, про зміни в суміщенні професій, робітник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, згідно п.3 ст.32 КЗпП України. В той же час, згідно п.4 ст.32 КЗпП України, в разі якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Оскільки трудовий договір позивача припинений за п.1 ст.40 КЗпП України, суд доходить висновку, що позивач погодилася на роботу в нових умовах (без надбавки за сумісництво). А отже зміни у сумісництві не були настільки істотними, що встановлювали нові умови праці порівняно з тими умовами, на яких позивач приймалася на роботу, до видання наказу про її сумісництво.

Судом встановлено, що позивач прийнята на роботу у лютому 2009 року, на посаду економіста. В тому ж місяці вона переведена на посаду начальника планово-виробничого відділу. Також в лютому 2009 року на вільне місце економіста (після позивача) прийнята інша особа, яка того ж місяця пішла у відпустку по догляду за дитиною до трьох років, а позивачу, в тому ж місяці (18 лютого) наказом встановлена надбавка в розмірі 0,5 окладу, від її попередньої посади економіста, яка знову стала вакантною. Таким чином, початок трудової діяльності позивача у лютому 2009 року та встановлення їй надбавки за сумісництво у тому ж місяці, виключають можливість її повідомлення за два місяці, про таку істотну зміну, як встановлення надбавки за сумісництво, а отже і зняття надбавки не потребує завчасного повідомлення, бо воно не зачіпає основного окладу. На переконання суду, зняття та встановлення надбавки за сумісництво, якщо воно не зачіпає основний оклад, не є істотними змінами умов праці, оскільки робітник не може розраховувати на настання таких змін в оплаті праці, на час прийняття на роботу. Зняття з позивача надбавки за сумісництво, як і її встановлення, основний оклад та умови праці позивача, як начальника ПВО жодним чином не порушує.

За таких обставин, вимоги про стягнення невиплаченої надбавки за сумісництво у березні-травні 2010 року, задоволенню не підлягають, оскільки судом не встановлено порушень з боку відповідача при знятті надбавки за сумісництво з позивача, наказ про зняття надбавки позивач не оскаржує, доказів фактичного виконання обовязків економіста, після зняття надбавки за сумісництво позивач суду не надала.

Позовні вимоги в частині стягнення компенсації та індексації заробітної плати за несвоєчасну виплату (ст.34 ЗУ «Про оплату праці), суд вважає такими, що підлягають задоволенню, згідно ч.4 ст.174 ЦПК України, в розмірі нарахованому та визнаному відповідачем, а саме 46,69 грн. (а.с.47, а.с.49).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України), а саме за 10 днів, з 11 травня 2010 року по 21 травня 2010 року, суд виходить з наступного.

В ході розгляду справи встановлено, що право позивача, на отримання розрахунку в день звільнення було порушене, безпідставним затриманням розрахунку на 10 днів. В той же час, суд не погоджується з завищеним розрахунком зробленим позивачем (а.с.63) та вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог в повному обсязі, у звязку з пропуском строку для звернення до суду, про що відповідач зробив відповідну заяву.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк.

Розрахунок при звільненні позивача відбувся 21 травня 2010 року, з чим обидві сторони погодилися. Після цього позивач вчиняла дії та ініціювала перевірки відповідача, які фактично є підставою для переривання перебігу строку. Після закінчення перевірок, позивач зверталася до відповідача з листом від 23.08.2011 року (а.с.24), на що отримала відповідь листом від 22.09.2011 року (а.с.25). Проте, до суду позивач звернулася тільки 11.06.2012 року (а.с.1), тобто з пропуском тримісячного строку. Питання про поновлення пропущеного строку, позивач в ході розгляду справи не піднімала.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, на підставі ч.4 ст.267 ЦК України.

Позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги підлягають частковому задоволенню. Так, згідно довідки відповідача вих.№88 від 31.07.2012 року (а.с.68) та розрахунку суми при звільненні (а.с.48) позивачу нарахована та виплачена вихідна допомога у розмірі 1227,14 гривень, яка не може бути меньшою розміру середньомісячного заробітку (ст.44 КЗпП України). За матеріалами справи вбачається, що нарахування вихідної допомоги при звільненні позивача, відбулося без врахування фактично відпрацьованих нею чотирьох днів у березні 2010 року.

Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Встановлено, що позивач за останні два місяці, що передували дню звільнення (березень, квітень) відпрацювала 31 робочий день за підрахунком відповідача, а фактично 35 робочих днів (а.с.62), з врахуванням 1, 2, 3, 4 березня, що встановлено судом. Заробітна плата нарахована відповідачем за березень склала 1159,09 гривень, за квітень 1295,24 гривень (а.с.61, 68), куди також мають бути добавлені 309,10 гривень, за 1, 2, 3, 4 березня. Отже середньоденна заробітна плата позивача склала (1159,09 + 1295,24 + 309,10 = 2763,43 : 35 =78,95 гривень/день).

Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати позивача має такий вигляд:

35 робочих днів (березень, квітень) / 2 х 78,95 = 1381,62 грн. - 1227,14грн. (фактично виплачено, а.с.48) = 154,48 гривень.

Виходячи з вище зазначеного суд доходить висновку, що у звязку з неоплатою позивачу 4-х робочих днів у березні, вона недоотримала при звільненні вихідну допомогу у розмірі 154,48 гривень.

Позовні вимоги в частині компенсації відпустки, підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно довідки відповідача вих.№88 від 31.07.2012 року (а.с.68) та розрахунку суми при звільненні (а.с.48) позивачу нараховано та виплачено: за відпустку наступних місяців 472,56 гривень та компенсація за відпустку 1594,89 гривень.

Відповідно до п.7 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Сумарний заробіток позивача за останні перед наданням відпустки 12 місяців склав 18350,82 гривень (а.с.68) та 309,10 гривень (за 1, 2, 3, 4 березня 2010 року), загалом 18659,92 гривень (18350,82+309,10).

На запит суду від 14.09.2012 року відповідач не надав відомості про кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством) та число календарних днів відпустки позивача, які підлягають компенсації. За наведеного зловживання відповідачем процесуальними обовязками, суд вважає за можливе взяти до уваги відомості вказані позивачем у її розрахунку (а.с.63), показники яких відповідач у своїх запереченнях (а.с.45) та додаткових запереченнях (а.с.65) не оскаржує.

Таким чином, при розрахунку компенсації відпустки суд виходить з 181 робочого дня за 12 місяців до звільнення та 35 днів відпустки (8+27), що підлягають компенсації (а.с.68 та а.с.48), де 8 днів відпускних майбутніх місяців та 27 днів компенсації за відпустку.

Відповідно розрахунок має такий вигляд: 18659,92 гривень (середній заробіток за 12 місяців, а.с.68) / 181 робочий день х 35 днів відпустки = 3608,27 гривень 2067,45 гривень (фактично виплачено а.с.48 (472,56+1594,89) = 1540,82 гривень.

Виходячи з вищезазначеного, суд доходить висновку, що при звільненні позивачу недоплачена компенсація відпустки в розмірі 1540,82 гривень.

Таким чином, при звільненні позивач недоотримала 2051,09 гривень, які складаються з 309,10 гривень (заробітна плата за чотири днів в березні 2010 року) + 46,69 гривень (індексація заробітної плати та компенсація за порушення строків її виплати) + 154,48 грн. (недоплачена вихідна допомога) + 1540,82 гривень (компенсація невикористаних відпусток).

Позовні вимоги про стягнення 3% річних (ст.625 ЦК України), за порушення грошового зобовязання з виплати заробітної плати в день звільнення, підлягають частковому задоволенню. Період за який проводиться стягнення складає 882 дні, а саме з 11 травня 2010 року (дата звільнення) по 03 жовтня 2012 року (дата винесення рішення). Розрахунок має такий вигляд: 2051,09 гривень х 3% / 100% / 365 (календарний рік) х 882 (дні прострочення) = 148,68 гривень.

Позовні вимоги про нарахування встановленого індексу інфляції (ст.625 ЦК України), за порушення грошового зобовязання з виплати заробітної плати в день звільнення, підлягають задоволенню частково, за період з червня 2010 року по вересень 2012 року. Розрахунок має такий вигляд: 2051,09грн. х 0,996 х 0,998 х 1,012 х 1,029 х 1,005 х 1,003 х 1,008 х 1,010 х 1,009 х 1,014 х 1,013 х 1,008 х 1,004 х 0,987 х 0,996 х 1,001 х 1,000 х 1,001 х 1,002 х 1,002 х 1,002 х 1,003 х 1,000 х 0,997 х 0,997 х 0,998 х 0,997 = 2246,55 2051,09 = 195,46 гривень.

Вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню. Так, судом встановлено, що відповідач безпідставно не виплатив заробітну плату позивачу за 1, 2, 3, та 4 березня 2010 року та не виплатив у належному розмірі компенсаційні виплати при звільненні. Вказані незаконні дії відповідача призвели до порушення гарантованого ст. 43 Конституцією України права на працю, на своєчасне отримання винагороди за працю, в результаті чого позивачу завдано морально шкоду, яка полягала у моральних стражданнях позивача, яких вона зазнала, не отримавши своєчасно належну їй заробітну плату та належний рівень компенсації при звільненні.

Оцінуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, які ОСОБА_1 визначила у розмірі 5 000 гривень, суд виходить з характеру й обсягу страждань, які виникли внаслідок протиправних дій відповідача, моральної шкоди у вигляді змін нормального ритму життя, морально-психологічного хвилювання у звязку з тим, що відповідач порушив трудові права позивача, та виходячи із засад виваженості і справедливості, відповідно до вимог ст.1167 Цивільного кодексу України, а також враховуючи часткове визнання позовних вимог в цій частині відповідачем у сумі 50,00 гривень (а.с.47), суд вважає позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди підлягаючими частковому задоволенню у розмірі 350 гривень.

Окрім того, позивач уточнила позовні вимоги (а.с.40) та просить зобовязати відповідача провести їй виплату в бухгалтерії Запорізького цеху УВО «Луч».

Відповідно до ч.2 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження», за письмовою заявою стягувача фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум. Такого порядку і способу стягнення грошових сум та захисту порушених прав, як виплата стягнутої суми за рішенням суду боржником в певному місці, Закон України «Про виконавче провадження»та ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, не містять.

За наведеного, в задоволенні даних позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити.

Таким чином, у звязку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст.11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також те, що відповідач визнав позов частково, суд вважає за можливе задовольнити позов частково.

Відповідно до ч.3 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач просив суд про стягнення з відповідача 6339,81 гривень (ціна позову щодо матеріальної вимоги). Позов у цій частині завдоволено частково, в розмірі 2395,23 гривень, а отже пропорційний розрахунок судового збору має такий вигляд: 214,6 гривень х 2395,23 гривень / 6339,81 гривень = 81,08 гривень, які підлягають стягненню з відповідача в дохід держави, пропорційно до задоволеної частини вимог.

Крім того, позивач просив суд про стягнення з відповідача 5000 гривень (ціна позову щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди). Позов у цій частині завдоволено частково, в розмірі 350 гривень, а отже пропорційний розрахунок судового збору має такий вигляд: 107,30 гривень х 350 гривень / 5000 гривень = 7,51 гривень, які підлягають стягненню з відповідача в дохід держави, пропорційно до задоволеної частини вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог у розмірі 88,59 гривень (81,08 + 7,51).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 133, 174, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст.267, 625 ЦК України, ст.45 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 19, 34 ЗУ «Про оплату праці»та ст.ст. 32, 36, 40, 57, 102-1, 117, 142, 147 КЗпП України суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського учбово-виробничого обєднання «Луч»Українського товариства сліпих про стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.

Стягнути з Дніпропетровського учбово-виробничого обєднання «Луч»Українського товариства сліпих (ідентифікаційний код 03967576) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) не виплачені при звільненні заробітну плату за 1, 2, 3, 4 березня 2010 року у розмірі 309 (триста девять) гривень 10 копійок, індексацію заробітної плати та компенсацію за порушення строків її виплати у розмірі 46 (сорок шість) гривень 69 копійок, вихідну допомогу у розмірі 154 (сто пятдесят чотири) гривні 48 копійок, компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 1540 (одна тисяча пятсот сорок) гривень 82 копійки, 3% річних за порушення грошового зобовязання з виплати заробітної плати в день звільнення у розмірі 148 (сто сорок вісім) гривень 68 копійок, нарахування встановленого індексу інфляції за порушення грошового зобовязання з виплати заробітної плати в день звільнення у розмірі 195 (сто девяносто пять) гривень 46 копійок, відшкодування моральної шкоди в розмірі 350 (триста пятдесят) гривень, а разом 2745 (дві тисячі сімсот сорок пять) гривень 23 копійки.

Розмір стягнення визначений без відрахування обовязкових податків і платежів.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дніпропетровського учбово-виробничого обєднання «Луч»Українського товариства сліпих (ідентифікаційний код - 03967576) в дохід держави судовий збір за вимогу майнового характеру в розмірі 81 (вісімдесят одна) гривня 08 копійки та за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 (сім) гривень 51 копійка, а разом 88 (вісімдесят вісім) гривень 59 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков