Рішення № 27541156, 13.11.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р.Справа № 5017/2610/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Чернійчук С.М.,

від відповідача - Сарафанов Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Дар" про стягнення 65 758,96 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 05.11.2012 р. та 12.11.2012 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Дар" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 206 918,0 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 189 960,00 грн., пені в сумі 14 014,77 грн., 3 % річних в сумі 2 943,33 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Між ТОВ „Південні традиції" та Структурним підрозділом „Агро-Дар" ТОВ „Агро-Дар" було укладено договір поставки № 1/04 від 04.04.2011 р., відповідно до умов якого позивачем 20.01.2012 р. було поставлено відповідачу алкогольну продукцію на суму 189 960,00 грн.

Так, згідно умов вказаного договору відповідач зобов'язався сплатити позивачу загальну вартість отриманого товару протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару (п. 4.3 договору). Як стверджує позивач, 21.02.2012 р. відповідач повинен був розрахуватися за поставлений товар.

Однак, як зазначив позивач, порушуючи умови договору, відповідач не сплатив за поставлений йому товар, у зв'язку з чим станом на 20.08.2012 р. сума основного боргу складає 189 960,00 грн.

При цьому позивач, посилаючись на ст.ст. 611, 549 Цивільного кодексу України, які передбачають сплату неустойки за порушення зобов'язання, а також згідно п. 6.2 договору нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 14 014,77 грн.

Також позивач вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, у зв'язку з чим відповідачу було нараховано 3% річних у розмірі 2 943,33 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/2610/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення адміністративної справи № 1570/5154/2012 (а.с. 57 т. 1), посилаючись, що дана справа пов'язана з вказаною адміністративною справою, та розгляд справи № 5017/2610/2012 неможливий до вирішення адміністративної справи про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Саратської міжрайонної ДПІ в Одеській області від 23.04.2012 р. та від 06.07.2012 р. В обґрунтування свого клопотання відповідач послався на те, що у разі, якщо судом при розгляді адмінсправи № 1570/5154/2012 буде встановлена недійсність укладеного між сторонами по справі договору поставки № 1/04 від 04.04.2011 р., у позивача будуть відсутні підстави для стягнення з відповідача спірної суми боргу в розмірі 206918,10 грн.

Вказане клопотання судом залишено без задоволення з підстав його необґрунтованості, оскільки предметом спору в адміністративній справі № 1570/5154/2012 є податкові повідомлення-рішення Саратської міжрайонної ДПІ в Одеській області, а не договір поставки № 1/04 від 04.04.2011 р., за яким виникла спірна заборгованість. За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо пов'язаність даної справи з вказаною адмінсправою.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 116-117 т.1, а.с. 1-2 т. 2) та письмових поясненнях до відзиву (а.с. 7 т.2) з позовними вимогами не погодився, оскільки вважає їх безпідставними з огляду на таке. Так, відповідач зазначив, що згідно умов договору, а саме п. 4.3 оплата товару здійснювалася на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з моменту поставки. Проте, у зв'язку з добросовісним виконанням відповідачем умов договору позивачем був збільшений строк відстрочки оплати за поставлений товар на 15 календарних днів та склав 45 календарних днів з моменту поставки. При цьому, за ствердженнями представника відповідача на день звернення позивача з позовною заявою до суду, відповідачем було повністю сплачені грошові кошти за поставлений товар, про що свідчать платіжні доручення на загальну суму 270 000,00 грн., що перевищує суму поставленого товару, проте позивачем всупереч законодавства України не було повернуто відповідачу зайво сплачені грошові кошти. За таких обставин відповідач просив припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В засіданні суду 05.11.2012 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 8-9 т.2), згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 1/04 від 04.04.2011 р. в загальній сумі 213 382,32 грн., в т.ч. основного боргу в сумі 189 960,00 грн., пені в сумі 19 534,65 грн., 3% річних в сумі 3887,67 грн. розрахунок яких додано до вказаної заяви. Згідно наданого розрахунку (а.с. 12 т.2) розрахунок суми пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення здійснено виходячи з того, що облікова ставка НБУ у період з 21.02.2012 р. по 23.03.2012 р. -7,75% (37 дн.), а облікова ставка НБУ у період з 23.03.2012 р. по 29.10.2012 р. (212 днів), зокрема, за період з 21.02.2012 р. по 23.03.2012 р. пеня складає 2 984,71 грн. (189 960,00 грн. * 15,5%/365 дн.*37/дн. 100%), а за період з 23.03.2012 р. по 29.10.2012 р. - 16 549,94 грн. (189 960,00 грн. * 15%/365дн. * 212дн. /100%). Також за вказаним розрахунком сума 3% річних склала 3 887,67 грн. (189 960 грн. *3%/365дн.*249дн.)

12.11.2012 р. відповідач подав до господарського суду Одеської області письмові пояснення (а.с. 61-62 т. 2), в яких також просив припинити провадження у справі, посилаючись на те, що всупереч домовленості сторін щодо строку відстрочки оплати за поставлений товар позивач здійснив нарахування суми штрафних санкцій з урахуванням необхідності оплати впродовж 30 календарних днів, а не 45 днів, тим самим порушує договірні зобов'язання.

У судовому засіданні 13.11.2012 р. представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну розміру позовних вимог (а.с. 65-66 т. 2), згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 1/04 від 04.04.2011 р. в сумі 65 758,96 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 53 330,34 грн., пені в сумі 10 413,17 грн., 3% річних в сумі 2 015,45 грн. При цьому позивач зазначив, що за договором поставки № 1/04 від 04.04.2011 р. відповідачу 20.01.2012 р. та 28.01.2012 р. було поставлено відповідачу алкогольну продукцію, заборгованість по якій станом на 31.01.2012 р. склала 517330,34 грн. Так, за умовами договору відповідач повинен був остаточно розрахуватися за поставлений товар 29.02.2012 р. Однак, відповідач, порушуючи умови договору, не сплатив повної суми за поставлений товар, у зв'язку з чим станом на 13.10.2012 р. сума основного боргу склала 53330,34 грн.

Представник відповідача заявлену до стягнення сума заборгованості не визнав.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

04 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" (постачальник) та Структурним підрозділом „Агро-Дар" ТОВ „Агро-Дар" в м. Луцьк (покупець) було укладено договір поставки № 1/04 (а.с. 7-9 т.1), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити алкогольну продукцію (надалі - товар). До вказаного договору сторони склали протокол розбіжностей (а.с. 13 т. 2).

Відповідно до п. 1.2 договору ціна товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру визначаються сторонами у видаткових накладних, що є додатком до цього договору.

Загальна кількість товару за договором та загальна вартість договору визначаються як сума усіх накладних, за якими проводилася передача товару в рамках цього договору (п. 1.3 договору).

П. 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється за попереднім письмовим замовленням покупця, в якому вказуються місце та дата поставки, кількість продукції по асортименту, ціна та вартість партії товару.

При цьому згідно п. 2.2 договору замовлення підписується уповноваженим представником покупця і направляється на адресу постачальника за допомогою факсимільного, поштового, електронного зв'язку.

Поставка товару здійснюється після узгодження постачальником замовлення покупця, за рахунок постачальника (п. 2.3 договору).

В п. 2.5 договору передбачено, що перехід права власності на товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін.

Згідно п. 3.1, 3.2, 3.3 договору покупець зобов'язаний прийняти товар по кількості та якості відповідно з видатковими накладними та документами, які підтверджують якість товару; забезпечити відправку на адресу постачальника документів на протязі 1 тижня з моменту поставки, які підтверджують приймання товару; оплачувати товар згідно з умовами цього договору.

Ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за цим договором визначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору оплата кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з моменту поставки. Товар вважається оплаченим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.4 договору).

В п. 8.1 договору зазначено, що договір вступає в законну силу з моменту його підписання і діє до 04.04.2012 р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань за договором, які залишились невиконаними. За погодженням сторін договір може бути пролонговано. Договір може бути розірвано тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 8.2 договору).

Так, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, за ствердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору поставки № 1/04 від 04.04.2011 р. відповідачу 20.01.2012 р. та 28.01.2012 р. було поставлено відповідачу алкогольну продукцію, за яку відповідач мав остаточно розрахуватися 29.02.2012 р. Однак, відповідач не сплатив повної суми за поставлений товар, у зв'язку з чим станом на 13.10.2012 р. сума основного боргу склала 53330,34 грн.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно наявної в матеріалах справи копії товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв серії 01 ААБН № 175286 від 20.01.2012 р. (а.с. 11 т. 1, а.с. 19 т. 2) позивачем на адресу відповідача відпущено товар на суму 132000 грн.

Наразі, як вбачається з матеріалів справи згідно видаткової накладної № РН-0000272 від 28.01.2012 р. (а.с. 12 т.1, а.с. 20 т. 2) позивачем було поставлено відповідачу як покупцю товар на загальну суму 189 960,00 грн., який був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача, скріплений печаткою відповідача.

Вказані поставки товару відображені у складеному сторонами акті звірки взаємних розрахунків за січень 2012 р., копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 10 т. 1, а.с. 18 т. 2). Згідно вказаного акту звірки заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію станом на 31.01.2012 р. склала 517 330,34 грн., виходячи з існування на початок періоду боргу відповідача в сумі 370912,34 грн. та сплаченої і повернутої продукції на суму 175 542,00 грн.: 370 912,34 грн. + 132000,00 грн. + 189 960 грн. -175 542,00 грн.

Факт поставки відповідачу товару згідно договору № 1/04 від 04.04.2011 р. в сумі, що відображена у вказаному акті звірки, відповідач під час розгляду справи не заперечував, посилаючись при цьому на повну сплату поставленого позивачем товару згідно наданих відповідачем до суду платіжні доручення (а.с. 118-147 т. 1), а також копії виписок банку по рахунку відповідача (а.с. 21-59, 74-84 т. 2).

Також, як з'ясовано судом та підтверджено сторонами, вказані документи були складені в межах виконання саме договору поставки № 1/04 від 04.04.2011 р., інших договорів сторонами не укладалось.

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наразі, як з'ясовано судом та вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних документів, відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару на суму 464000,00 грн., а саме згідно банківських виписок за період з 05.03.2012 р. по 19.06.2012 р. (а.с. 21-59 т. 2) і платіжних доручень за період з 23.04.2012 р. по 19.06.2012 р. (а.с. 118-128, 130,132 134, 136, 138,140, 142,144, 146) відповідачем було сплачено 367 000,00 грн., також у лютому 2012 року згідно банківських виписок за вказаний місяць (а.с. 74-84 т. 2) відповідачем було сплачено 97 000,00 грн. Відтак, відповідач не оплатив товар на суму 53330,34 грн. (517 330,34 грн. - 464000,00 грн.). Надані відповідачем до суду платіжні доручення на загальну суму 58000,00 грн. № 8941 від 01.06.2012 р. (а.с. 130 т. 2), № 8960 від 06.06.2012 р. (а.с. 131 т. 2), № 8982 від 07.06.2012 р. (а.с. 133 т. 2), № 9014 від 11.06.2012 р. (а.с. 135 т. 2), № 9032 від 12.06.2012 р. (а.с. 137 т.2), № 9038 від 13.06.2012 р. (а.с. 139 т. 2), № 9046 від 14.06.2012 р. (а.с. 141 т. 2), № 9059 від 15.06.2012 р. (а.с. 143 т. 2), № 9066 від 18.06.2012 р. (а.с. 145 т. 2), № 9082 від 19.06.2012 р. (а.с. 147 т.2) до уваги суду не приймаються, оскільки ці платіжні доручення є другим примірником таких саме платіжних доручень, які вже враховані в сумі оплати.

В свою чергу, з огляду на положення п. 1.3 договору, загальна заборгованість відповідача по договору поставки № 1/04 від 04.04.2011 р. складає 53330,34 грн., яка відображена у розрахунку заборгованості (а.с. 72 т. 2) та заявлена позивачем до стягнення.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 53330,34 грн.

З огляду на те, що за умовами договору строк оплати товару становив з відстрочкою на 30 календарних днів з моменту поставки, а відповідачем було здійснено часткову оплату, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару. Зокрема, як з'ясовано судом та не заперечується відповідачем, останній платіж за договором відповідачем було здійснено 19.06.2012 р. Отже, прострочення щодо сплати спірної суми боргу в сумі 53330,34 грн. мало місце з 20.06.2012 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Так, відповідальність сторін за договором визначена розділом 6. Зокрема, згідно п. 6.2 договору в разі прострочення покупцем оплати товару у відповідності до п.4.3 договору покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення з врахуванням боргу і встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Однак, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с. 72 т.2) в сумі 10413,17 грн. за період з 19.02.2012 р. по 13.11.2012 р., суд вважає його необґрунтованим, оскільки загальна сума боргу за договором склалася за наростаючим підсумком неоплаченого поставленого товару, а наявність зазначеного в розрахунку прострочення платежів у відповідній сумі за відповідний період позивачем не доведено належним чином. Так, матеріалами справи підтверджено борг на спірну суму позову, яка склалась на день здійснення відповідачем останнього платежу 19.06.2012 р. та не сплачена на день розгляду справи. Отже, у такому випадку нарахування пені на заявлену до стягнення суму боргу може бути здійснено за період прострочення, починаючи з 20.06.2012 р. по 13.11.2012 р. (147 дн.), що становить 3242,93 грн. (53330,34 грн. /100% х 2х7,5%/366 дн. х 147 дн.). Тому вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 3242,93 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення нарахованих 3% річних в сумі 2015,45 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язань по договору суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом..

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Так, в п. 6.2. договору № 1/04 сторони визначили, що у випадку прострочення розрахунків за продукцію відповідач сплачує позивачу 3% річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Між тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних (а.с. 72 т. 2) за період з 19.02.2012 р. по 13.11.2012 р., суд вважає його невірним, оскільки, як вже зазначалось вище, сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу. Тому судом здійснено перерахунок 3% річних на існуючу суму боргу за відповідний період по аналогії з пенею, а саме: 53330,34 грн./100% * 3%/366 дн.* 147дн. = 642,59 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних за договором поставки № 1/04, що підлягають стягненню з відповідача складають 642, 59 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 57215,86 грн. (53330,34 грн. основного боргу + 3242,93 грн. пені + 642,59 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 65 758,96 грн. частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам (57215,86 грн.), виходячи із заявленої до стягнення суми (65758,96 грн.). Так, з огляду на те, що за заявленими остаточними позовними вимогами сума судового збору складає 1609,50 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає 1400,40 грн. (57215,86 грн. х 1609,50 грн. / 65758,96 грн.).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Дар" про стягнення 65 758,96 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Дар" (68100, Одеська область, м. Татарбунари, 138 км дороги Одеса-Рені; код ЄДРПОУ 32272111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" (65009, м. Одеса, вул. Сонячна, буд. 5; код ЄДРПОУ 37550936) основний борг в сумі 53330/п'ятдесят три тисячі триста тридцять/грн. 34 коп., пеню в сумі 3242/три тисячі двісті сорок дві/грн. 93 коп., 3% річних в розмірі 642/шістсот сорок дві/грн. 59 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1400/одна тисяча чотириста/грн. 40 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Південні традиції" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2012 р.

Суддя Петров В.С.