Рішення № 27540913, 13.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/12817-2012 13.11.12

За позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРСТ"

про стягнення 564 436,67 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Несін Л.П. за довіреністю № 044/24-6549 від 28.12.2011 р.;

Яроцька О.О. за довіреністю № 044/24-5959 від 02.10.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРСТ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 564 436,67 грн., в тому числі: 563 052, 12 грн. основного боргу, 1 384, 55 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання з відшкодування вартості теплової енергії, що використовується для централізованого опалення будинку по вул. Баумана, 25, 27, 29, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 563 052, 12 грн. З метою захисту власних прав та законних інтересів, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/12817-2012 та призначено її до розгляду на 09.10.2012 р.

09.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста від 09.10.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 30.10.2012 р.

23.10.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста від 30.10.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 13.11.2012 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.11.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської Ради № 217/1194 від 01.03.2001 р. на базі Дирекції з утримання та експлуатації житлових будинків маневреного фонду комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" створено комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

21.10.2011 р. між позивачем (абонент) та ПАТ "Київенерго" (енергопостачальна організація) було укладено Договір про постачання теплової енергії у гарячій воді № 711455, відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором.

Зокрема, відповідно до п. п. 2.2.1., 2.3.1. Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гарячого водопостачання -протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору, а позивач додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість теплової енергії.

Пунктом 5 Додатку № 4 до Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді його сторони визначили, що абонент щомісяця с 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого Акту звірки Абонент повертає в РВТ.

У свою чергу п. 2 Додатком № 4 до Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді його сторони обумовили порядок розрахунків за теплову енергію, за змістом якого абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.

У разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку (п. 3 Додатку № 4 до Договору).

Пунктом 2.1. Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді його сторони визначили, що при виконанні умов даного договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрації, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до розділу 8 Договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2012 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

31.10.2011 р. між позивачем (сторона-2) та відповідачем (сторона-1) було укладено Договір про відшкодування витрат на споживання теплової енергії № 05/03-45/1 (далі -Договір № 05/03-45/1), відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 відшкодовує стороні-2 вартість використаної теплової енергії на забезпечення центрального опалення будинку по вул. Баумана, 25, 27, 29.

Відповідно до п. 2.1. Договору № 05/03-45/1 сторона-2 надає стороні-1 рахунки-фактури, що складені на підставі відповідних рахунків ПАТ "Київенерго" на оплату за поставлену на об'єкт теплову енергію.

Сторона-1 проводить оплату відповідно до наданих стороною-2 рахунків протягом 1-го календарного дня з дати їх отримання (п. 2.2. Договору № 05/03-45/1).

Згідно з п. 5.1. Договору № 05/03-45/1 строк його дії з моменту підписання Договору та до моменту введення теплового пункту в експлуатацію та передачу його разом з технічною документацією експлуатуючій документації.

04.11.2011 р. позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 6144 на суму 118 170, 04 грн., 22.11.2011 р. № 6676 на суму 118 170, 04 грн., 12.12.2011 р. № 7300 на суму 222 441, 04 грн., 31.12.2011 р. № 7424 на суму 222 441, 04 грн.

Відповідач оплатив зазначені рахунки частково, сплативши позивачу 118 170, 04 грн. на підставі платіжного доручення № 1105 від 04.11.2012 р., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 563 052, 12 грн.

Платіжним дорученням № 242 від 21.11.2011 р. на суму 118 170, 04 грн., № 273 від 15.12.2011 р. на суму 222 441, 04 грн. та № 497 від 26.12.2011 р. на суму 222 441, 04 грн. позивач перерахував на користь ПАТ "Київенерго" плату за постачання теплової енергії.

Листом від 29.08.2012 р. № 044/24-4916 позивач направив відповідачу рахунки на оплату витрат за споживання теплової енергії по договору на суму 681 222, 16 грн. та просив їх оплатити протягом одного календарного дня.

Оскільки відповідач не здійснив остаточного розрахунку з позивачем, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідач мав проводити оплату відповідно до наданих позивачем рахунків протягом 1-го календарного дня з дати їх отримання (п. 2.2. Договору № 05/03-45/1).

В якості доказів направлення рахунків відповідачу до матеріалів справи позивачем надано Повідомлення про вручення поштового відправлення № 04071 1430303 0, згідно з яким відповідний лист було отримано відповідачем 04.09.2012 р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач взяв на себе зобов'язання з оплати послуг по опаленню центрального опалення будинку по вул. Баумана, 25, 27, 29, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею -неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка відноситься до різновидів способів забезпечення зобов'язань (ст. 546 ЦК України).

Слід зазначити, що згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Зі змісту Договору № 05/03-45/1 вбачається, що його сторони не передбачили відповідальності за порушення зобов'язань з оплати у формі пені.

Посилання позивача на приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в якості підстави для нарахування пені є необґрунтованим

Так, зазначений Закон не встановлює розміру пені за порушення грошового зобов'язання, а лише обмежує її розмір, визначений договором між сторонами.

Зокрема, відповідно до п. 2.1. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищезазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРСТ" (01103, м. Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 18-А, код ЄДРПОУ 22924957) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, м. Київ, Подільський район, вулиця Оболонська, будинок 34, код ЄДРПОУ 31454734) 563 052 (п'ятсот шістдесят три тисячі п'ятдесят дві) грн. 12 коп. основного боргу та 11 261 (одинадцять тисяч двісті шістдесят одну) грн. 04 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.11.2012 р.

Суддя В.С. Ломака