Ухвала суду № 27538494, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2012 р. м. Київ К-54090/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя на постановуГосподарського суду Запорізької області від 03.10.2007та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009у справі №13/439/07-АП-9/409/07-АП за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «МІДА, ЛТД»доДержавної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжяпропро визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «МІДА, ЛТД»звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000122305/0 від 09.07.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 69434,00 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 03.10.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009, вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя №0000122305/0 від 09.07.2007.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- з 31.05.2007 по 18.06.2007 Державною податковою інспекцією у Комунарському районі міста Запоріжжя була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2007 року;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, пп.5.12.2, 5.12.3, 5.12.4 п.5.12 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, внаслідок чого завищеного суму бюджетного відшкодування за березень 2007 року на 69634,00 грн., а також залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 60000,00 грн. (рядок 26 декларації з ПДВ за лютий та березень 2007 року);

- за результатами перевірки відповідачем складено акт №13952305/13639181 від 25.06.2007, за висновками якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000122305/0 від 09.07.2007 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за березень 2007 на 69434,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту зроблено відповідачем з огляду на те, що позивач при придбанні у ПП «Ліра»термопластичної гуми та компоненту ПУ-М не врахував рівня звичайних цін на такі товари, так як звичайною для виробників взуття є ціна, за якою суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю названою продукцією, придбавають останню у нерезидентів.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування у зв'язку з недоведеністю податковим органом обґрунтованості визначення ним звичайної ціни, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час спірних правовідносин) визначення терміну «звичайні ціни»розуміється у значенні, визначеному п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналізуючи наведені норми, та беручи до уваги, що відповідач при визначенні звичайної ціни не з'ясував, за якою ціною інші виробники взуття в Україні купують ідентичну продукцію, а виходив виключно з ціни продукції під час придбання її у виробника-нерезидента, з метою подальшого перепродажу, за угодами, умови та цілі придбання за якими не можна вважати співставними з угодами, що укладають виробники взуття, судова колегія касаційної інстанції вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про невідповідність висновків податкового органу вимогам, встановленим пп.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірне податкове повідомлення-рішення №0000122305/0 від 09.07.2007 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст.71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 03.10.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний