Постанова № 27537580, 13.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 р. № 2а-7111/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костецького Н.В.

при секретарі Чижук М.М.

з участю представників:

від позивача - Мельничука В.А.

від відповідача - Ворошилової Н.В., Череватої Н.Й..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дар»до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Дар»звернулось в суд з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2012 року № 0000832301, № 0000842301 та № 0000231702. Позовні вимоги мотивує тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено спірні податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на припущеннях відповідача, неправильному застосуванні норм податкового та цивільного законодавства і не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав додаткові докази, просить позов задовольнити.

Представники відповідача у судових засіданнях подали письмове заперечення, у якому викладені обставини, зазначені в акті перевірки, позовні вимоги заперечили з підстав відповідності висновків акту перевірки вимогам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дар»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 1/23-1/32217045 від 20.03.2012 року, яким зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства. На підставі даного Акту відповідачем видано та вручено відповідачу податкові повідомлення-рішення від 12.04.2012 року про збільшення грошових зобов'язань: № 0000832301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 152916 грн.; № 0000842301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 96470 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 16863 грн.; № 0000231702 про збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на 102638,38 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 27699,59 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС у Львівській області від 22.06.2012 року № 12712/10/10-2005/1077 про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення № 0000231702 скасоване в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1530 грн.

З акту перевірки вбачається, що підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань стали висновки відповідача про наступні порушення:

п.138.1, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України внаслідок віднесення до складу витрат та податкового кредиту відповідних податкових періодів вартості товарів придбаних у ПП «Західбудсервіс»та ПП «МКМ-Сервіс», оскільки правочин між позивачем та вказаним контрагентом є нікчемним в силу ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, поставка товарів не підтверджена товарно-транспортними накладними, шляховими листами та сертифікатами якості, а отже операції не мали реального характеру;

п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, у зв'язку із тим, що позивачем не зменшено витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів внаслідок набуття кредиторською заборгованістю статусу безнадійної заборгованості у зв'язку із закінченням терміну позовної давності. За висновками акту перевірки, позивач повинен був зменшити витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів 2011 року на суми такої безнадійної заборгованості, зокрема, зменшити на 41600 грн. витрати ІІІ-го кварталу 2011 року та податковий кредит квітня-серпня 2011 року -на 14993 грн;

п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України внаслідок зайвого віднесення до витрат та податкового кредиту сум сплачених на користь ТзОВ «Донспецмонтаж»у вигляді оплати послуг генпідрядника в розмірі 7 % від оплачених будівельно-монтажних робіт, оскільки первинні документи, якими оформлені дані платежі не відповідають вимогам, які ставляться законодавством до первинних документів, а вказані послуги не компенсовані в господарській діяльності;

п.138.4 ст.138, п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України внаслідок включення до витрат ІV-го кварталу 2011 року та податкового кредиту листопада-грудня 2011 року вартості оренди вібраційного котка за договором з ТзОВ «Рамірент Україна», оскільки вартість оренди котка не відображена в актах виконаних робіт за вказані податкові періоди;

п.п.4.2.9 п.4.2 ст4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.127.1 ст.127 та п.171.1, п.п.«а»п.171.2 ст.171 ПК України при нарахуванні та виплаті заробітної плати ОСОБА_5, що призвело до заниження сум податку на доходи фізичних осіб, оскільки суми податку нараховані, утримані і сплачені виходячи із сум вказаних у відомостях про нарахування заробітної плати, а не із актів виконаних робіт.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт -це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При проведенні перевірки позивача відповідачем не дотримано вимог п.п.78.1.1 та п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, оскільки не враховано відомостей первинних документів позивача.

Згідно із п.11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Отже позивач міг мати товарно-транспортні накладні в наявності лише у випадку надання їх продавцями, проте як зазначалося позивачем товарно-транспортні накладні при отриманні товарів не надавались, а отже ненадання їх до перевірки позивачем не є доказом відсутності господарської операції.

Форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Однак даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Щодо ненадання до перевірки подорожніх листів, то позивачем зазначено, що таких у нього немає, оскільки перевезення ним не здійснювалось Відносно ненадання до перевірки сертифікатів, паспортів відповідності на товари, то обгрунтованими слід вважати доводи позивача про те, що перевірка зазначених документів не входить до повноважень органів державної податкової служби, а їх наявність чи відсутність у позивача не може підтверджувати чи спростовувати факту здійснення господарських операцій.

Відтак суд не може вважати обґрунтованим зменшення витрат та податкового кредиту позивача, які сформовані за результатами придбання товарів у ПП «Західбудсервіс»та ПП «МКМ-Сервіс»з огляду на нікчемність правочинів в силу ст.203, ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України та ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, шляхових листів та сертифікатів якості.

Не враховано відповідачем також і того, що акти приймання-передачі товарів не є первинними документами для оформлення купівлі-продажу товарів, факт передачі товарів підлягає оформленню видатковою накладною, яка підтверджує здійснення господарської операції в порядку ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд також звертає увагу на те, що перевіркою встановлено факт списання товарів позивачем при використанні у господарській діяльності, а отже сам факт їх отримання та використання в господарській діяльності перевіркою підтверджено. Натомість, відповідачем не встановлено факту отримання даних товарів позивачем від будьяких інших суб'єктів, крім ПП «Західбудсервіс»та ПП «МКМ-Сервіс.

Згідно п.5 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Пленум Верховного Суду України вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину пов'язані з його недійсністю, про які вказує ст.216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобов'язань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

Відповідно до п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки нікчемного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу будь-які висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не мають жодної правової сили, а отже -не можуть братись до уваги як відомості для обґрунтування підстав зменшення чи збільшення податкових зобов'язань будь-кому із контрагентів відповідного платника податків.

Аналізуючи висновки акту перевірки про порушення позивачем п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, у зв'язку із не зменшенням витрат та податкового кредиту набуття кредиторською заборгованістю статусу безнадійної заборгованості у зв'язку із закінченням терміну позовної давності, суд дійшов висновку про неправильне застосування відповідачем податкового законодавства. На сторінці 22 Акту ОДПС посилається на те, що з огляду на п.137.10 ст.137 ПК України, при закінченні терміну позовної давності, позивач був зобов'язаний зменшити витрати на суму отриманих послуг, оскільки ним фактично не понесено витрат, то вартість придбаних товарів (робіт, послуг) в ПП «Асконд Транс Сервіс»не відповідає вимогам п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України.

Згідно із п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.137.10 ст.137 ПК України, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом. Жодних вимог про коригування валових витрат наведена норма не встановлює, більше того, вона не стосується випадків обліку кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Крім того, наведені норми податкового закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки господарські операції, за результатами здійснення позивачем господарських операцій з ПП «Асконд Транс Сервіс»та ДП «Містопроект»відбулись у 2008 році до моменту вступу в силу Податкового кодексу України.

Щодо податкового обліку кредиторської заборгованості, по якій закінчився строк позовної давності, то податковий кодекс містить спеціальні норми. Так, згідно із п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога -це, зокрема, і сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Підпункт 135.1 ст.135 ПК України визначає, що доходи, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до відомостей рядка 03.24 «Суми безнадійної кредиторської заборгованості»Додатку ІД до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток за ІІ-IV квартали 2011 року, позивачем збільшено дохід на суму простроченої кредиторської заборгованості перед ПП «Асконд Транс Сервіс»на 49920 грн. та ДП «Містопроект»на 86918,40 грн. з урахуванням ПДВ.

З огляду на це, протиправними слід вважати і висновки акту перевірки на сторінці 56 щодо порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України та як наслідок - заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість при веденні податкового обліку простроченої кредиторської заборгованості. Жодна із вказаних відповідачем в Акті норм не передбачає обов'язку коригування сум податкового кредиту у зв'язку із закінченням строку позовної давності по кредиторській заборгованості. А тому будь-які правові підстави для коригування позивачем сум податкового кредиту у 2011 році у позивача буди відсутні.

Такими, що не відповідають вимогам податкового закону слід вважати і висновки відповідача про порушення позивачем податкового обліку господарських операцій з ТзОВ «Донспецмонтаж». Так, перевіркою встановлено, що на підставі Договору підряду № 2011/08-12 від 01.09.2011 року позивачем за замовленням ТзОВ «Донспецмонтаж»виконувались будівельно-монтажні роботи на об'єкті стадіон «Євро-2012»по вул.Стрийська-Кільцева у м.Львові. за Договором № 2011/05-16 від 31.05.2011 року позивачем на замовлення ТзОВ «Донспецмонтаж»надавались субпідрядні послуги з реконструкції стадіону комплексно-спортивної бази ЛДУФК на вул.Черемшини, 17 у м.Львові.

Пунктами 4.6 вказаних Договорів Сторони встановили, що Підрядник зобов'язується сплачувати послуги Замовника в розмірі 7% від вартості виконаних та оплачених будівельно-монтажних робіт згідно виставлених рахунків.

На підставі актів приймання-передачі, які оформлені позивачем із ТзОВ «Донспецмонтаж»протягом листопада-грудня 2011 року позивачем сформовано витрати в сумі 545558 грн., що складає 7% від суми доходу отриманого за виконані за замовленням вказаного котрагента підрядні (субпідрядні) роботи.

При цьому, слід зазначити, що перевіркою не встановлено факту формування витрат в сумі, яка перевищує 7% від виконаних позивачем та оплачених ТзОВ «Донспецмонтаж»будівельно-монтажних робіт.

Натомість, відповідачем зроблено висновок про неправомірне формування витрат у IV-му кварталі з огляду на п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, оскільки акти виконаних робіт не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть вважатись підставою для формування витрат. Суд звертає увагу, що акт перевірки не містить доводів про протиправність формування позивачем витрат з вартості послуг ТзОВ «Донспецмонтаж»взагалі.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, де господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Як передбачено ч.2 ст.9 Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акт перевірки містить посилання на Лист Мінрегіонбуду № 12/14-728 від 09.07.2009 року «Про правовідносини генпідрядника та субпідрядників». Вказаний лист визначає обов'язковість їх документального оформлення як такого, вказуючи, що пропозиція щодо неповної виплати субпідрядникові коштів за виконані ним роботи (за мінусом певного відсотка вартості послуг генпідрядника) суперечить чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, оскільки кожна бухгалтерська та фінансова операція має відповідати її цільовому призначенню, що відповідно забезпечує правильне визначення податкових зобов'язань суб'єктів господарювання і дозволяє уникнути порушень у цій сфері.

Що ж до змісту таких документів, Мінрегіонбуд вказав, що в якій первинній обліковій формі відображати такі послуги та їх вартість, сторони вирішують самостійно з дотриманням вимог законодавства у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, виключно на вимогу субпідрядника генпідрядник може надати йому кошторис витрат на виконання функцій (послуг) генпідрядника.

Тобто, при оформленні відносин, які мають місце між замовником та підрядником, сторони зобов'язані документально їх оформити на власний розсуд. В даному випадку позивач та ТзОВ «Донспецмонтаж»обрали первинну облікову форму відображення послуг шляхом оформлення актів приймання-передачі послуг із вказанням «7% підрядних робіт згідно договору». Згідно з доводами позивача, кошторису витрат генпідрядника позивач не вимагав, оскільки вартість послуг за договорами підряду затверджена на рівні 7%.

Щодо того, що позивачем не виставлено рахунки субпідрядним організаціям на 7% для покриття власних витрат, слід вказати, що органом державної податкової служби не встановлено, що умовами договорів з такими субпідрядниками передбачалось стягнення послуг генпідрядника, позивач генеральним підрядником у даних відносинах не виступав і послуг генерального підрядника не надавав, а тому і не був уповноважений на отримання плати за послуги генерального підрядника.

В даному випадку жодних вимог законодавства щодо оформлення спірних правовідносин позивачем не допущено, а тому висновки відповідача про завищення позивачем витрат на суму 545558 грн. не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм податкового законодавства слід вважати і висновки відповідача щодо неправомірного включення до витрат вартості оренди вібраційного котка на підставі договору з ТзОВ «Рамінент Україна». За результатами аналізу цих операцій відповідачем зроблено висновок про те, що оскільки вартість оренди котка не відображена в актах виконаних робіт за IV-й квартал 2011 року, то позивач не отримав доходів від такої оренди у вказаному податковому періоді, тому дані витрати підлягають зменшенню на підставі п.138.4 ст.1358 ПК України.

Однак, фактичні обставини справи вказують на те, що послуги підряду та субпідряду, які надавались позивачем Товариству «Донспецмонтаж»у тому ж податковому періоді могли бути надані позивачем тільки при використанні котка. Перевіркою не встановлено того факту, що дані послуги надані з використанням іншого котка, ніж той, який орендувався позивачем у ТзОВ «Рамінент Україна». З огляду на це, витрати в цій частині позивачу зменшено протиправно.

Що стосується податку на додану вартість, то перш за все, суд звертає увагу на те, що на сторінці 62 Акту відповідачем зазначено, що позивачем до перевірки представлено всі первинні документи, що підтверджують повноту та правомірність нарахування податкового кредиту по ПДВ. Із змісту Акту вбачається, що порушень при формуванні податкових зобов'язань перевіркою не встановлено.

З огляду на наведене вище, суд дійшов до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 12.04.2012 року № 0000832301.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 186.1 ст.186 вищенаведеного Кодексу передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

В п.198.1 ст.198 вищенаведеного Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 вказаного Кодексу передбачено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 вищенаведеного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із акту перевірки вбачається, що висновки Розділу 3.2.2 «Податковий кредит»щодо завищення позивачем податкового кредиту ґрунтуються на тих же доводах, що і висновки Розділу 3.1.2 «Валові витрати»та стосуються тих же господарських операцій. Враховуючи протиправність висновків акту перевірки в частині зменшення витрат позивача та те, що податковий кредит за даними господарськими операціями належним чином підтверджений податковими накладними, протиправним слід визнати і податкове повідомлення-рішення № 0000842301.

Щодо збільшення грошових зобов'язань по податку на додходи з фізичних осіб, то із акту перевірки випливає, що відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п.4.2.9 п.4.2 ст4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.127.1 ст.127 та п.171.1, п.п.«а»п.171.2 ст.171 ПК України при нарахуванні та виплаті заробітної плати ОСОБА_5, що призвело до заниження сум податку на доходи фізичних осіб, оскільки суми податку нараховані, утримані і сплачені виходячи із сум вказаних у відомостях про нарахування заробітної плати, а не із актів виконаних робіт.

Однак, відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний оподатковуваний дохід. Згідно з п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. Механізм оподаткування доходів фізичних осіб принципово не змінено і з прийняттям Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.163.1 п.163.1 ст.163 ПК України, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно із п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід -це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно із п.п.164.1.2 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Згідно із п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). У відповідності до п.167.1 ст.167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Згідно із п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

При виплаті заробітної плати працівникам, в тому числі і ОСОБА_5, у відповідних податкових періодах позивач діяв у відповідності до наведених вище норм законодавства. Акт перевірки не містить висновку про порушення наведених норм податкового закону позивачем, що стало б підставою для донарахування сум податку податковим повідомленням-рішенням № 0000231702.

Відповідно до положень, закріплених ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити повністю

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби від 12.04.2012 року № 0000832301, № 0000842301, № 0000231702

3. Стягнути з Державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дар»2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 16 листопада 2012 року

Суддя Костецький Н.В.