Рішення № 27530993, 15.11.2012, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2025/3502/2012

Номер провадження 2/2025/998/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2012 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Крапівка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок нарахувань за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок нарахувань за кредитним договором, посилаючись на те, що він знаходиться в зареєстрованому шлюбі з третьою особою по справі ОСОБА_2 18 березня 2008 року позивач уклав кредитний договір № DN81R100030197 з ПАТ КБ «Приватбанк»та отримав кредит у розмірі 48578 гривень 80 копійок. За рахунок вказаних коштів ними було придбано у спільну власність подружжя легковий автомобіль марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір застави вищевказаного автомобіля. Відповідно до умов кредитного договору позивач повинний сплачувати суми кредиту та відсотки у розмірі 9,60% річних та щомісячний платіж повинний складати 1042 гривні 68 копійок. Умови кредитного договору виконувалися своєчасно та належним чином, але в січні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк»в односторонньому порядку та без повідомлення збільшив розмір відсотків за кредитним договором, а тому щомісячний платіж повинний складати 2604 гривні. В зв'язку з чим просить визнати дії ПАТ КБ «Приватбанк»щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором неправомірними, зобов'язавши відповідача по справі здійснити перерахунок фінансових зобов'язань за вищевказаним договором, відповідно до процентної ставки, що діяла на момент укладання договору, тобто 9,60% річних.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав суду свою заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності та за відсутності його довірителя, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі. Крім цього просив в разі неявки в судове засідання представника відповідача постановити по справі заочне рішення, наслідки ухвалення заочного рішення йому відомі та зрозумілі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.. 224 ЦПК України.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, але надав суду свою заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності та за відсутності його довірителя, проти задоволення позовних вимог не заперечує. Крім цього просив в разі неявки в судове засідання представника відповідача постановити по справі заочне рішення, наслідки ухвалення заочного рішення йому відомі та зрозумілі.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню за наступними підставами:

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Матеріалами справи встановлено, що позивач знаходиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 30 вересня 1995 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2, виданий Лозівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області.

18 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір № DN81R100030197. Відповідно до умов вищевказаного договору Банк надав Позичальнику кредит у сумі 48578 гривень 80 копійок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,6% річних з кінцевим терміном повернення 17 березня 2015 року в обмін на зобов'язання позичальника робити погашення тіла кредиту і відсотків шляхом зарахування на особовий рахунок суми щомісячних платежів.

Даний договір був укладений для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу автомобіля марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який був придбаний у спільну сумісну власність подружжя.

Статтею 60 Сімейного Кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У частині 2 вказаної статті зазначено, що вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 65 Сімейного Кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її , його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 3 статті 65 Сімейного Кодексу України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, згідно з пунктом 17.9., позивач ОСОБА_1, за згодою третьої особи передав у заставу рухоме майно, яке належить їм на праві спільної власності подружжя: легковий автомобіль марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y 2008 року випуску, державний номер: НОМЕР_1.

Як вбачається з матеріалів справи третя особа надавала свою письмову згоду при укладанні спірного кредитного договору лише щодо передачі майна у заставу за вказаним Кредитним договором належного їм майна. Тобто, незважаючи на ту обставину, що погашення кредиту здійснюється за рахунок сімейного бюджету, третя особа не є стороною Кредитного договору і дія його умов розповсюджується на неї лише у частині, що стосується задоволення вимог кредитора за рахунок наданого у заставу майна, а також об'єму цих вимог.

Відповідно до пункту 17.1.6. Кредитного договору вбачається, що "Кредит" надається зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 9,60% річних.

Згідно з пунктом 4.2. Кредитного договору нарахування процентів здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину Кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Дата погашення у часовий інтервал нарахування процентів не включається. Розрахунок процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з кредитного рахунку до очікуваної дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів та закінчується поточною датою сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення кредиту на суму неповернутого Кредиту.

Пунктом 17.8. Кредитного договору, встановлено, що щомісяця в період сплати Позичальник зобов'язаний сплатити щомісячний платіж в розмірі 1042,68 (одна тисяча сорок дві) гривні 68 копійок для погашення заборгованості за кредитом винагородою та процентами за користування ним.

Вказані умови Кредитного договору позивачем ОСОБА_1 виконувалися у повному обсязі. Але, при здійсненні чергового платежу за Кредитним договором у січні 2009 року, позивач -ОСОБА_1 дізнався, що йому, у односторонньому порядку було збільшено розмір відсотків за Кредитним договором. Діючий розмір процентної ставки співробітниками ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»не розголошувався. Було лише зазначено, що замість 1042,68 (однієї тисячі сорока двох) гривень 68 копійок позивач та третя особа по справі ОСОБА_2 повинні сплачувати суму у розмірі 2604,00 (дві тисячі шістсот чотири) гривні 00 копійок.

Такі дії відповідача суд вважає неправомірними, оскільки згідно абзацу З частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни (таке положення міститься і в п. 2.3.1 Договору). Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Також в пункті 6.3.1 вказаного Кредитного договору зазначено про право ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні ,а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміну середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Як вбачається з матеріалів справи кредитно-заставний договір № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року з боку кредитора укладено з іншою ніж відповідач юридичною особою, а саме з товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс" про що свідчить відтиск печатки юридичної особи який міститься на кожному з аркушів Кредитного договору та додатків до нього, якою скріплено підпис особи, що підписала договір з боку кредитора.

З договору поруки підписаного третьою особою -ОСОБА_2 18 березня 2008 року також вбачається, що кредитором за цим договором, є інша ніж відповідач юридична особа тобто товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс" про що також свідчить відтиск печатки юридичної особи який міститься на кожному з аркушів Кредитного договору, яким скріплено підпис особи, що підписала договір з боку кредитора.

З документів наданих до суду відповідачем також вбачається, що кредитно-заставний договір № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року та договір поруки третьої особи укладено з іншою ніж відповідач юридичною особою, а саме з товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс".

Незважаючи на це, відповідач вважає, що кредитно - заставний договір він уклав саме з позивачем.

В матеріалах справи відсутні докази яких би то не було господарських взаємовідносин між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс" - особою, яка уклала кредитно-заставний договір № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року та договір поруки з третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк»ніяких листів про зміну умов кредитного договору ні позивачу ані третій особі ОСОБА_2 не направлялися.

Відповідно до статті 654 Цивільного Кодексу України, зміна договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором та будь-яким нормативно правовим актом інша форма зміни договору не передбачається.

Відповідно до статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Абзацом 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція, тощо). З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв'язку, проте він не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача. Вміст поштового відправлення містить бланк опису вкладення, який згідно з пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. З огляду на вищенаведене вбачається, що позивачем не надано жодного письмового доказу яким би підтверджувалося виконання ним умов кредитного договору зазначених у пункті 2.3.1. щодо надсилання позичальникові письмового повідомлення про зміну процентної ставки.

Так, відповідачем по справі не надано до суду жодних доказів обґрунтованості та законності здійснення ним дій пов'язаних зі зміною умов кредитного договору в односторонньому порядку. Не зважаючи на те, що процентну ставка за кредитним договором, відповідачем було змінено, матеріалами справи не підтверджується направлення відповідачем яких би то не було листів про це позивачеві та третій особі.

Так, позивач по справі повідомлення від банку про збільшення розміру процентної ставки не отримував, своєї згоди сплачувати підвищені відсотки не надавав та жодних додаткових угод з цього приводу з банком не підписував.

Статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до абзацу З частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни (таке положення міститься і в п. 2.3.1 Договору). Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Вказані норми Закону, відповідачем було порушено, так як, листи та повідомлення про зміну відсоткової ставки за кредитним договором, позивачеві та третій особі не направлялися.

Згідно вимог частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 вказаної статті, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Частиною 2 та 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно до частиною 4 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.

Зазначені норми набрали чинності з 09.01.2009 року на підставі Закону України № 661-VI від 12.12.2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Як вбачається з заяви представника ПАТ КБ "Приватбанк" про застосування строку позовної давності в порядку статті 267 Цивільного Кодексу України від 22 вересня 2012 року, що "оспорювані дії було вчинено 01.02.2009р.". Виходячи з цього суд приходить до висновку, що збільшення відсоткової ставки за кредитним договором який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс", було здійснено саме відповідачем та після набрання чинності Закону України № 661-VI від 12.12.2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Пунктом 6.3.1. кредитного договору передбачено право банку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні ,а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміну середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно до збільшення курсу долара США. При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Враховуючи це, суд вважає, що вказаним правом при наявності вказаних підстав особа яка уклала кредитний договір, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс", мало право скористатися до набрання чинності Закону України № 661-VI від 12.12.2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку". Відповідачем не надано доказів дотримання ним вищевказаних умов та підтвердження обґрунтованості збільшення обсягу зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до статті 1055 Цивільного Кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Дана норма закону має категоричний характер. Більше того, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, як передбачено частиною 2 статті 1055 Цивільного Кодексу України, є нікчемним.

Згідно частини 2 статті 638 Цивільного Кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Тобто, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Згідно статті 654 Цивільного Кодексу України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором та будь-яким нормативно правовим актом інша форма зміни договору не передбачається.

Так, відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому, дана норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Іншими словами, принаймні обмін листами (чи інша письмова форма) є обов'язковим.

Пунктом 13 договору поруки від 18 березня 2008р., передбачено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Таким чином, дії відповідача, щодо односторонньої зміни відсоткової ставки без отримання на це письмової згоди (акцепту), є не додержанням вимог частини 4 статті 203, частини 4 статті 208, статті 1055 Цивільного Кодексу України.

У своїх запереченнях на позовну заяву представник відповідача стверджує, що позивачу був направлений лист щодо підвищення відсоткової ставки однак жодних доказів щодо цього суду не надає. Представник відповідача підтверджує, що збільшення відсоткової ставки було здійснено саме відповідачем, однак ні в своїх запереченнях ні в доданих до них документах не вказує на скільки саме було збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором.

Судом прийнято до уваги, що копія наказу наданого представником відповідач, є внутрішнім розпорядчим документом юридичної особи тобто відповідача і жодним чином не регулює взаємовідносини між кредитодавцем та позичальником за укладеними кредитними договорами. Вказаний документ також жодним чином не стосується кредитно-заставного договору № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит плюс".

Сплачуючи до каси банку грошові кошти ОСОБА_1 керувався умовами існуючого Кредитного договору. Як зазначає позивачка в позовній заяві, намагаючись достроково виконати свої зобов"язання, її чоловік та відповідач по справі ОСОБА_1 сплачував більшу суму ніж та що визначена умовами Кредитного договору (тобто фактично переплачував), але дані кошти (кошти, що спрямовані на часткове погашення кредиту) були зараховувані у якості погашення процентної ставки, яка збільшена банком у односторонньому порядку. Вказане право споживача передбачено частиною 8 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до частини 9 вказаної статті, у разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених статтями 8 і 10 цього Закону, ці права діють і стосовно кредитодавця, що надав йому споживчій кредит для придбання продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача.

Так, статтею 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено права та обов'язки споживачів до яких зокрема віднесено право на захист своїх прав державою, право на належну якість продукції та обслуговування, право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону та право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачена заборона нечесної підприємницької практики. Так у частині 4 вказаної статті зазначено, що агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Зокрема частиною 5 вказаної статті як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики, як здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Таким чином, суд вважає, що здійснене відповідачем збільшення обсягу грошових зобов'язань позивача за кредитним договором агресивною підприємницькою практикою, яка порушує права споживача.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів»прямо передбачено, що нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з частиною 3 статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до абзацу З частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни (таке положення міститься і в п. 2.3.1 Договору). Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Згідно вимог частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 згаданої статті, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", захист прав споживачів", передбачених законодавством, здійснюється судом.

Щодо заяви представника відповідача стосовно застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку, що враховуючи ту обставину, що порушення прав споживача ОСОБА_1 з боку відповідача щодо вимог сплати за збільшеною процентною ставкою має триваючий характер і продовжується до теперішнього часу, позивачем строк позовної давності не є пропущеним.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача по справі ПАТ КБ «ПриватБанк»судовий збір у розмірі 107 гривень 30 копійок на користь держави, оскільки відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 14, 207, 509, 638, 654, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 11, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дії публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" щодо зміни в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року, укладеним між відритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»та ОСОБА_1 неправомірними.

Зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»здійснити перерахунок фінансових зобов'язань за кредитним договором № DN81R100030197 від 18 березня 2008 року, укладеним між відритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»та ОСОБА_1, відповідно до процентної ставки, що діяла на момент укладання договору, тобто 9,60 % річних.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 на користь держави судовий збір у розмірі 107 гривень 30 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.А. Смірнова