Ухвала суду № 27500769, 09.11.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2515/8965/2012 Провадження № 22-ц/2590/3552/2012 Головуючий у I інстанції - Маслюк Н. В.Категорія - цивільна Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бобрової І.О., Лакізи Г.П.при секретарі:Руденко О.М.за участю:позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Оскаржуваним рішенням Новозаводського районного суду від 04 жовтня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення Новозаводського районного суду від 04 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, матеріали справи судом досліджені не в повному обсязі. Апелянт вказує, що є невірним висновок суду першої інстанції відносно того, що пошкодження плит відбулось внаслідок порушення норм ДБН Б.В.2.6.-2 по зберіганню позивачем, оскільки не взято до уваги конкретизацію даного формулювання. Апелянт вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи по суті безпідставно не прийняв до уваги факт порушення відповідачем вимог ДСТУ Б В.2.6-2-95 п. 6 при перескладуванні залізобетонних плит, зокрема, плити перекриття різних видів та марок складовані разом в один штабель, дерев'яні прокладки між виробами розміщені в різних місцях, внаслідок чого відбувся перелом залізобетонних плит перекриття та приведення плит в непридатний для використання стан. Апелянт стверджує, що акт від 11.05.2001 року, складений позивачем за участю власників земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_2 підтверджує факт самовільного перенесення залізобетонних плит позивача ПК 36-12 у кількості 2 шт., ПК 36-15 у кількості 2 шт., які було покладено з порушенням Правил складування збірного залізобетона на залізобетонні плити ПК 27-15 в кількості 2 шт. Та ПК 27-12 в кількості 1 шт. На думку апелянта, в даному випадку судом першої інстанції безпідставно не застосована стаття 22 Цивільного кодексу України та не проведено відшкодування на користь позивача спричиненої відповідачем матеріальної шкоди. Апелянт також вказує, що йому діями ОСОБА_6, яка самовільно вчинила перенесення будівельних матеріалів позивача на його земельній ділянці, була спричинена моральна шкода, проте суд першої інстанції даної обставини не врахував, чим порушив норми статті 1167 Цивільного кодексу України.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_6, належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення ( а. с. 69), не з'явилась. На підставі приписів ч.2 статті 305 ЦПК України апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача ОСОБА_6, яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що на підставі приписів статті 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що позивач є власником земельної ділянки № 90 площею 602 кв. м. в садівничому товаристві „Лоза", що підтверджується державним актом на право приватизації на землю від 02 листопада 1995 року ( а. с. 6). Батько відповідача ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, є власником земельної ділянки НОМЕР_3 площею 510 кв. м в садівничому товаристві «Лоза» з 2010 року.

Як вбачається з вимог заявленого позову ( а. с. 2 - 4, 31), позивач зазначав, що в 1996 році з метою будівництва ним було придбано та розміщено на своїй земельній ділянці залізобетонні плити у кількості 15 штук, вартість яких складала 14 мільонів 657 тисяч 990 карбованців. В травні 2011 року, як вказує позивач, відповідачем ОСОБА_6 самовільно були перенесені залізобетонні плити, які належать позивачу, на іншу сторону його земельної ділянки по відношенню до будинку. Позивач вказував, що вказані плити, які з 1996 року лежали на його земельній ділянці, були самовільно перекладені відповідачем ОСОБА_6 на іншу сторону земельної ділянки позивача по відношенню до будинку, зокрема: залізобетонні плити ПК 36-12 у кількості 2шт. та ПК 36-15 у кількості 2 шт. було покладено з порушенням Правил складування збірного залізобетону на залізобетонні плити ПК 27-15 в кількості 2 шт. та ПК 27-12 в кількості 1шт. Позивач вважає, що вказаними самовільними діями відповідача плити приведені в непридатний для використання стан, тому просить стягнути з відповідача на свою користь: 2667 грн. 60 коп. - вартість плит станом на травень місяць 2012 року та витрати, які будуть пов'язані з транспортуванням пошкоджених плит та їх розвантаженням. Таким чином, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 4244 грн. 06 коп. в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди та 5000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Рішенням Новозаводського районного суду від 28. 09. 2011 року, яке набрало законної сили (а.с.27-28, 55-56), було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, спричиненої внаслідок перекладення залізобетонних плит на земельній ділянці позивача, про які йдеться мова і в даній позовній заяві.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивач, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язок доказування і подання доказів, не довів належними та допустимими доказами в ході судового розгляду даної справи обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність тих обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що позивач не довів жодним належним та допустимим доказом обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Провівши правовий аналіз приписів статтей 22, 23, 1166, 1167, 1192 Цивільного кодексу України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27. 03.1992 року '' Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди ''(з наступними змінами і доповненнями ), суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Зокрема, згідно з актом від 16.05.2012 року, складеного начальником відділу контролю якості та лабораторних випробувань ПАТ „Чернігівбуд" Могильницьким М.В., при перенесенні плит, відбулося порушення норм ДБНУ Б В.2.6-2 щодо зберігання, у результаті чого відбулось пошкодження плит: ПК 27-15 в кількості 2 шт. та ПК 27-12 у кількості 1 шт., вказані плити непридатні для подальшого використання (а.с.5). Суд першої інстанції вірно вказав, що даний акт від 16.05.2012 року, складений начальником відділу контролю якості та лабораторних випробувань ПАТ „Чернігівбуд" Могильницьким М.В., на який посилається ОСОБА_5 в обґрунтування вимог заявленого позову, не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ по справі, оскільки даний акт складено 16.05.2012року з приводу зберігання плит, з вказаного акту не вбачається, що саме ті плити, про які йдеться мова в позовній заяві, були перенесені у травні 2011року, в результаті чого відбулось їх пошкодження. Суд першої інстанції також вірно вказав в оскаржуваному рішенні, що зазначений акт взагалі не містить даних стосовно зношеності пошкодженого майна, оскільки вказані плити були придбані позивачем у 1996 році, та їх придатності для подальшого використання. Акт від 11.05.2011 року, складений позивачем та власниками земельної ділянки НОМЕР_2 ОСОБА_9, земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_10 садівничого товариства „Лоза" щодо факту самовільної перекладки плит позивача та їх пошкодження внаслідок порушення правил складування збірного залізобетону (а. с. 8), також обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки висновок вказаного акту щодо порушення при складуванні плит правил складування збірного залізобетону є висновком не спеціаліста, як це передбачено нормами чинного законодавства, а висновком власників земельних ділянок садівничого товариства „Лоза", які складали вказаний акт.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що плити були пошкоджені внаслідок їх перенесення у травні 2011 року; що починаючи з 1996 року по травень 2011 року позивачем були дотримані норми ДБНУ Б В.2.6-2 щодо зберігання спірних плит.

В ході судового розгляду даної справи клопотань щодо витребування додаткових доказів позивачем не заявлялось, як не заявлялось і клопотання щодо призначення по справі технічної експертизи для встановлення факту пошкодження та причини пошкодження спірних плит.

Відмовляючи в задоволенні вимог позову щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно вказав, що в ході судового розгляду даної справи не встановлено вини відповідача у пошкодженні плит внаслідок їх перенесення, також позивачем не доведено причинного зв'язку між даним випадком - перенесенням плит та зверненням позивача за медичною допомогою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача 2667 грн. 60 коп. - вартості витрат позивача, які будуть ним понесені при придбанні нових плит та витрати, які будуть пов'язані з транспортуванням пошкоджених плит та їх розвантаженням, а всього - 4244 грн. 06 коп. в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди та 5000 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: