Постанова № 27491851, 13.11.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 року Справа № 5002-6/2442-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Борисової Ю.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТІНКОРМ";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим";

третьої особи: Коверко Ілона Сергіївна, довіреність №16/9/10-0 від 20.08.12, Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим;

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкуро В.М.) від 13 вересня 2012 року у справі № 5002-6/2442-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТІНКОРМ" (вул. Складська, 6, Запоріжжя, 69050; вул. Леніна, 50, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька обл., 72503)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" (вул. Теплична, б.4, Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97513)

3-тя особа Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим (вул. Бєлова, 2, Мирне, 97503)

про стягнення 640651,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Ветінкорм", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" про стягнення суми заборгованості у розмірі 640 651,37 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не повністю розрахувався за поставлену продукцію, право вимоги оплати якої на підставі договору про відступлення права вимоги №03/06/11 від 16 травня 2011 року на сьогодні належить позивачу.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року у справі №5002-6/2442-2012 (суддя Шкуро В.М.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ветінкорм" задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ветінкорм" суму 640 651,37 грн. заборгованості.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин, які мають значення для вирішення справи, а також порушенням норм матеріального права.

Так, заявник апеляційної скарги зазначаю, що в ході документальної позапланової перевірки відповідача з питань взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця. До такого висновку податкова інспекція дійшла на тій підставі, що товариство з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" на перевірку не було представлено актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, тобто не підтверджено наявність поставок товару, що свідчить про вчинення правочинів без мети настання реальних наслідків.

Більш докладніше доводи заявника апеляційної скарги викладені в апеляційній скарзі, яка міститься у матеріалах справи (т.2, а.с. 35-36).

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 13 листопада 2012 року у зв'язку з хворобою судді Гонтаря В.І. у складі колегії його було замінено на суддю Балюкову К.Г.

У судове засідання, призначене на 13 листопада 2012 року, представники позивача та відповідача не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Представник третьої особі підтримав доводи заявлені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні.

Переглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

16 травня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ветінкорм" (новий кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвек" (з 19 травня 2011 року перейменовано в товариство з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт") (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №03/06/11 (т.1, а.с. 10-11).

Відповідно пункту 1.1 договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредитору і стає кредитором за договором поставки №70/11/10/Р від 04 листопада 2010 року (основний договір), який укладено між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим".

Згідно пункту 1.2 договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в пункті 2.1 цього договору.

Відповідно пункту 2.1 договору право вимоги, що відступається складає 640 651,37 грн.

01 лютого 2012 року сторони уклали угоду про строки погашення заборгованості до договору №70/11/10/Р від 04 листопада 2010 року, відповідно до якої встановлено графік погашення суми боргу з 29 лютого 2012 року по 30 червня 2012 року по 107 000,00 грн. щомісячно та 31 липня 2012 року має бути здійснено останній платіж в сумі 105 651,37 грн. (т.1, а.с. 12).

У порушення вимог договору та угоди про строки погашення заборгованості, відповідачем оплата взагалі не здійснювалась, у зв'язку з чим, станом на 26 червня 2012 року за ним склалась заборгованість в розмірі 640 651,37 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так судом першої інстанції було встановлено, що з 19 квітня 2012 року по 27 квітня 2012 року Сімферопольською міжрайонною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" з питань взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" за грудень 2009 року, 2010 рік, січень, лютий, березень 2011 року, що складено відповідний акт №582/22-00/34398437 від 08 травня 2012 року (т.1, а.с. 49-83).

По результатам перевірки на підставі того, що Державною податковою інспекцією у Комунарському районі міста Запоріжжя вживалися заходи щодо проведення виїзної планової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" (попередня назва товариство з обмеженою відповідальністю "Інвек"), але станом на 30 травня 2011 року місцезнаходження підприємства не було встановлено та, відповідно відсутня будь-яка інформація щодо наявності у товариства з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, яке необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби прийшла до висновку, що фінансово-господарська діяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" здійснюється поза межами правового поля. Оскільки, в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з не наданням для перевірки актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, податковою інспекцією зроблено висновок, що правочини, нібито укладені між товариством з обмежено відповідальністю "Оптісвіт" та підприємствами постачальниками, а далі з підприємствами покупцями за період з 15 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Відповідно до частини 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, заявник апеляційної скарги вважає зазначені правочини нікчемними, що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" грошових зобов'язань у загальній сумі 2 884.306,74 грн.

Частиною 1 статті 215 Цивільного України визначені підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність у відповідності до частини другої статті 234 Цивільного кодексу України повинна бути встановлена судом.

Сторонами у підтвердження здійсненої поставки кормових добавок, ветеринарних препаратів надані договір поставки №70/11/10/Р від 04 листопада 2010 року, видаткові накладні, довіреності на отамання товарно-матеріальних цінностей, податкові накладні (т.1, а.с.113-141, т.2. а.с.18-23).

Договір поставки №70/11/10/Р від 04 листопада 2010 року, як того потребує частина 2 статті 234 Цивільного кодексу України в судовому порядку недійсними не визнавались, а отже на даний час є дійсними.

Стосовно посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність укладеного товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" з товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" договору поставки, суд виходить з того, що згідно статті 228 Цивільного кодексу України, посилання на яку в акті перевірки взагалі відсутнє, нікчемним вважається такий правочин, що порушує публічний порядок.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надає можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад правопорядку демократичної, правової держави.

Акт перевірки взагалі не містить доводів і посилань на те, у чому полягає та яким чином укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" договір поставки порушує публічний порядок, що давало б підстави про висновок про нікчемність цього правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в Акті перевірки, визначається законом як фіктивний (стаття 234 Цивільного кодексу України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" та/або з іншими контрагентами, відсутні.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Необхідно відмітити, що третьою особою по справі не надано будь-яких доказів, у порядку статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України, які б вказували на невідповідність правочинів між товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, в акті перевірки перевіряючими не вказані докази наявності між товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" чи іншими контрагентами умислу, спрямованого на порушення існуючого в державі громадського ладу чи моральних принципів; акт перевірки не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Викладена правова позиція, також відображена у постанові ВАСУ від 16 лютого 2012 року у справі №К/25143/08.

Відтак, сторони угод поставки мали (на час укладення договорів) цивільну правоздатність, державну реєстрацію, були платниками ПДВ та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства.

Згідно діючого законодавства підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, укладення товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптісвіт" договорів не суперечить чинному законодавству, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв чи обмежував таку діяльність. Первинні бухгалтерськи та інші обов'язкові документи, які підтверджують дійсніть проведення операцій наявні у сторін угод та, як вже зазначалося, були надані товариством з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" (Відповідачем) перевіряючим третьої сторони по справі під час перевірки. Будь-яких додаткових вимог на підтвердження факту здійснення операцій щодо поставки товару чинне законодавство не передбачає.

Як вже зазначалося вище, усі необхідні бухгалтерські та податкові документи, які свідчать про реальність та факт поставки товару, яка була здійснена суб'єктами господарювання з наміром одержання економічного ефекту (отримання прибутку) у результаті підприємницької діяльності, наявні та не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року у справі №5002-6/2442-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

Ю.В. Борисова

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТІНКОРМ" (вул. Складська, 6, Запоріжжя, 69050; вул. Леніна, 50, смт Якимівка, Якимівський район, Запорізька обл., 72503)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" (вул. Теплична, б.4,Гвардійське,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97513)

3. Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим (вул. Бєлова, 2,Мирне,97503)

4. Господарський суд Автономної Республіки Крим.