Постанова № 27491540, 13.09.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2012 № 5011-26/5725-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі: Коваленко В.С.

за участю представників:

від позивача - Мельниченко К.П., Мойсієнко О.В.

від відповідача - Каленський Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2012 року (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»

до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком»

про стягнення 3 947 387,38 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 3 476 204,93 грн. основного боргу, 273 594,80 грн. пені, 94 705,41 грн. - 3% річних та 102 882,24 грн. збитків від інфляції, а всього 3 947 387,38 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.07.2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» на користь публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» 273 271,58 грн. основного боргу, 20 888,43 грн. пені, 7 524,32 грн. - 3% річних, 9 017,94 грн. збитків від інфляції, 5 067,40 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» звернулось до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» на користь Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» суму основного боргу за період з 08.04.2011 року по 07.03.2012 року - 3 476 204,93 грн., пеню за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 273 594,80 грн., інфляційні втрати за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року 102 882,24 грн. та 3 % річних за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року у розмірі 94 705, 41 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для даної справи, оскільки судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, які підтверджують факт поставки товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.09.2012 року.

Через відділ документального забезпечення від позивача надійшли пояснення до апеляційної скарги.

У судове засідання 13.09.2012 року з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з тим, що на їх адресу не надходила ухвала Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, заслухавши думку представників позивача, які заперечували проти заявленого клопотання, дійшла до висновку, що останнє не підлягає задоволенню з огляду на те, що представник відповідача був присутній у судовому засіданні як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, отже належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Крім того, ухвала суду надсилались відповідачу за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача встановив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Правовідносини між Публічним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (виконавець) та Приватним акціонерним товариством «Київська будівельна компанія «Київбудком» (замовник) виникли на підставі укладеного 09.02.2007 року договору на виготовлення та поставку товару № 271 (т. 1 а.с. 24-27).

Предметом даного договору є те, що виконавець зобов'язався виготовити замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс - листа виконавця), а також по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобов'язався своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 6.6. договору сторони погодили, що передача товару здійснюється за товарно - транспортною накладною, в якій вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість товару, що поставляється. Про отримання товару на об'єкті поставки (замовлена адреса), уповноважена особа замовника повинна розписатися у товарно - транспортній накладній (п. 6.9. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв в період з 08.04.2011 року по 30.04.2011 року товару на суму 1 233 643,58 грн., потім протягом травня 2011 року було ще додатково поставлено товару на суму 2 272 399,86 грн., що підтверджується узагальненою накладною № 689 від 01.05.2011 року підписана боржником з проставлянням печатки, в червні 2011 року було поставлено товар на суму 472,91 грн.

Тобто, загальна сума здійсненої поставки продукції за період з 08.04.2011 року по 07.03.2012 року становить 3 506 516,35 грн. про що свідчать накладні на фактичний відпуск виробів, товарно - транспортні накладні та довіреності.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно п. 7.1. договору відпуск товару здійснюється по вільним відпускним цінам. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказується виконавцем у рахунку - фактурі і вважається погодженою замовником, в разі прийнятя товару.

Оплата здійснюється замовником на підставі цього договору та рахунків - фактур, виставлених виконавцем на вартість партії товару (п. 7.4. договору).

У відповідності до п. 7.5 договору замовник зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов п. 5 даного договору.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч.ч. 1,2 ст. 193 ГК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, відповідач в порушення наведених норм законодавства та умов договору не виконав взятого на себе зобов'язання щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого заборгованість останнього за договором складає 3 476 204,93 грн.

Так, як свідчать матеріали справи наявність заборгованості у Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» підтверджується актом узгодження за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, який погоджений боржником шляхом підписання та поставлення печатки, в ньому зазначено, що відповідач станом на 01.05.2011 року заборгував Публічному акціонерному товариству «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» 3 084 124,17 грн. В період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року було поставлено боржнику товару на суму 2 272 399,85 грн., сплачено за цей же період 1 550 792,00 грн., сплачені грошові кошти відповідно до укладеного між сторонами акту зарахувалися за борг, який виник до 01.05.2011 року. Сальдо на користь позивача станом на 31.05.2011 року складало 3 805 732,02 грн. В послідуючому 17.06.2011 року було ще поставлено товару на суму 472,91 грн. в якості погашення зазначеного вище боргу боржником було сплачено платіжним доручення № 2535 від 18.07.2011 року 180 000,00 грн. та платіжним дорученням № 2906 від 09.08.2011 року 150 000,00 грн. решта суми заборгованості залишилася не оплаченою боржником в сумі 3 476 204,93 грн.

Таким чином, з урахуванням часткового розрахунку проведеного відповідачем після 31.05.2011 року, сума боргу станом на 07.03.2012 року складає 3 476 204,93 грн., що підтверджується актом узгодження за період з 01.04.2011 року по 31.01.2012 року.

Встановивши вказані обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк виконання зобов'язань по оплаті за отриманий товар, настав, отже позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають задоволенню в розмірі 3 476 204,93 грн., а не в частково задоволеному судом першої інстанції розмірі 273 271,58 грн., оскільки задовольняючи вимогу про стягнення основного богу суд першої інстанції виходи з того, що 3 506 516, 35 грн. загальна сума поставленого товару відповідачу за період з 08.04.2011 року - по 07.03.2012 року за мінусом 3 233 244,77 грн. - сума оплаченого відповідачем товару за період з 08.04.2011 року - по 07.03.2012 року.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 273 594,80 грн. пені за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року, інфляційні втрати за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року у розмірі 102 882,24 грн. та 3 % річних в сумі 94 705,41 грн. за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних розраховував зазначені штрафні санкцій виходячи від суми боргу 273 271,58 грн., проте колегія суддів дійшла висновку, що штрафні санкції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі з огляду на наведене нище.

У відповідності до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що за прострочення платежу відповідач сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором у встановлений цим договором строк, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь пені підлягає задоволенню у розмірі 273 594,80 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року у розмірі 102 882,24 грн. та 3 % річних в сумі 94 705,41 грн. за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року підлягають задоволенню у заявлено позивачем розмірі згідно положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача у судовому засіданні на те, що заборгованість у останнього виникла з 2007 року, отже сплинув строк позовної давності колегією суддів визнаються необґрунтованими з огляду на те, що відповідачем підписані акти узгодження заборгованості, в яких фіксувалась наявність заборгованості за поставку товару.

За змістом ч. 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні.

Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» при поданні апеляційної скарги згідно платіжного доручення № 286 від 25.07.2012 року сплачено судовий збір у розмірі 33 060,00 грн.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до підпунктів 1,2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, що набрав чинності 01.11.2011 року, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2012 року складає 1073 грн.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оскаржує рішення місцевого господарського суду, предмет позову якого є вимоги майнового характеру - стягнення 3 947 387,38 грн.

З наведеного вище, вбачається, що апелянт мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 32 190,00 грн.

Проте, позивачем, як вбачається з платіжного доручення № 286 від 25.07.2012 року сплачено судовий збір у розмірі 33 060,00 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, зайво сплачений позивачем судовий збір в сумі 870 грн. підлягає поверненню позивачу.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2012 року у справі № 5011-26/5725-2012 змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (вул. Андрія Іванова, Б.10, м. Київ, 01010, р/р 2600202900100 у ПАТ «КБ «ПРАВЕКС-БАНК» м. Київ, МФО 321983, код 24934463) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013, р/р 26000000111090 в ПАТ КБ «Хрещатик» м. Києва, МФО 300670, код ЗКПО 05523398 інд.п.н. 055233926656, свідоцтво ПДВ № 100331998) 3 476 204,93 грн. (три мільйони чотириста сімдесят шість тисяч двісті чотири гривні 93 коп.) основного боргу, 273 594,80 грн. (двісті сімдесят три тисячі п'ятсот дев'яносто чотири гривні 80 коп.) пені, 102 882,24 грн. (сто дві тисячі вісімсот вісімдесят дві грн. 24 коп.) інфляційних втрат, 94 705,41 грн. (дев'яносто чотири тисячі сімсот п'ять гривень 41 коп.) 3 % річних, 64 380,00 грн. (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят гривень 00 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (вул. Андрія Іванова, Б.10, м. Київ, 01010, р/р 2600202900100 у ПАТ «КБ «ПРАВЕКС-БАНК» м. Київ, МФО 321983, код 24934463) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013, р/р 26000000111090 в ПАТ КБ «Хрещатик» м. Києва, МФО 300670, код ЗКПО 05523398 інд.п.н. 055233926656, свідоцтво ПДВ № 100331998) 32 190,00 грн. (тридцять дві тисячі сто дев'яносто гривень 00 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (вул. Будіндустрії, 7, м. Київ, 01013, р/р 26000000111090 в ПАТ КБ «Хрещатик» м. Києва, МФО 300670, код ЗКПО 05523398 інд.п.н. 055233926656, свідоцтво ПДВ № 100331998) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 870 грн. (вісімсот сімдесят гривень), що перерахований платіжним дорученням № 286 від 25.07.2012 року. Оригінал платіжного доручення № 286 від 25.07.2012 року залишити в матеріалах справи № 5011-26/5725-2012.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 5011-26/5725-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Андрієнко В.В.

Буравльов С.І.